Як навчитись розуміти дитину і перезавантажувати освітянство – досвід участі педагогів у міні-EdCampʼах

Освітня траєкторія дитини починається задовго до першого шкільного дзвінка. Саме в дошкіллі закладаються основи емоційної стійкості, довіри до дорослих і допитливості, на яких потім будується все подальше навчання. Згідно з даними ЮНІСЕФ, мозок 3-річної дитини досягає 80% розміру мозку дорослого, тож у цей період закладається основа когнітивних, соціально-емоційних функцій, а також життєстійкості. Але коли світ змінюється швидше, ніж оновлюються методики, злагоджений старт у школу стає викликом і для вчительства, і для батьківства та опікунства.

У часи криз, пандемії і війни, і появи масового дистанційного навчання, перехід дитини з дошкілля до початкової школи потребує тісної співпраці та нових, сучасних підходів.

В цій публікації ми розкажемо:

• В чому полягає основний сенс міні-EdCampʼів у Хорошеві та Кривому Розі.
• Як поповнити брак ресурсу вчительства.
• Як налагодити співпрацю вчительства і батьківства, щоб вони розуміли школу, бачили її роботу і підтримували.
• Про психологічні підходи, що дозволяють вчительству бути ближче до дітей при дистанційному навчанні.
• Як реалізувати успішний перехід дитини з дошкілля до початкової школи та навчити педагогів та батьківство бачити в дитині не об’єкт, а особистість.
• Надамо практичні поради від освітян.

Це спонукає педагогів шукати простори для професійного спілкування, де можна не лише підвищувати кваліфікацію, а й разом переосмислювати власну роль. Саме таким простором стали міні-EdCampʼи, які провели у Хорошеві та Кривому Розі освітяни — це живе середовище обміну досвідом, співпраці та натхнення.

Медіа “Нова українська школа” поспілкувалося з директорками закладів освіти і дізналося про їхні способи перезавантаження та сучасні методики навчання.

Як розповідає медіа директорка Криворізької гімназії № 58 Тетяна Коваль, у закладі сформувалася сильна спільнота педагогів — активних і творчих. Проте під час розмов у колективі стало зрозуміло, що з’явилося відчуття втоми та рутини – необхідна була нова енергія.

“Треба було чимось цікавим, яскравим запалити колектив”, — зізнається Тетяна Коваль. За словами директорки, разом із своєю заступницею Наталією Квартюк, вони шукали​​ спосіб оживити атмосферу в колективі та відкрити для себе нові підходи в роботі.

Так з’явилася ідея проведення міні-EdCampʼу в Кривому Розі, який дав змогу зустрітися з педагогами з інших міст і навіть країн, обмінятися практиками і відчути енергію великої освітянської спільноти. “Ідею підтримали всі: і колеги, і виховательство, і батьківство. Особливо приємно було, що подія об’єднала всю шкільну спільноту, адже в нашому закладі є ще й дошкільний підрозділ”, – розповідає Тетяна Коваль.

Освітяни під час проведення міні–EdCamp у Кривому Розі

Цей досвід підтверджує і заступниця директора з навчально-виховної роботи в початкових класах Хорошівського ліцею № 1 Ольга Стельмащук. За її словами, колектив давно шукав можливості живого професійного спілкування, адже традиційні курси підвищення кваліфікації не давали відчуття справжньої освітянської спільноти. Як зазначає Ольга Стельмащук, це радше формальне навчання, без легкості та живого обміну досвідом.

“Ми почали їздити на різні заходи в інші міста та області — у Вінницю, Хмельницький, Рівне — де проходили яскраві події для педагогів. Там ми могли побачити, як працюють інші, поспілкуватися наживо, відчути енергію спільноти”, — розповідає вона.

Освітяни під час проведення міні–EdCamp у Хорошеві

Згодом Ольга Стельмащук із колегами вирішили організувати власний міні-EdCamp у своїй громаді, щоб надати таку можливість місцевим колегам, які не можуть виїхати. “Так нам захотілося організувати власний захід, який об’єднає місцевих педагогів, дасть змогу навчатися, обмінюватися досвідом і відчути себе частиною великої освітянської спільноти”, — додає Ольга Стельмащук.

Це прагнення перезавантаження перетворилося на дві різні, але однаково важливі події, які показали головні виклики НУШ.

Навчання, яке надихає на розвиток

EdPortal: простір освіти, партнерства і драйву — так назвали Магістральну (не)конференцію міні-EdCamp у Кривому Розі, на базі гімназії № 58.

Головна ідея події була проста, але глибока – дати педагогам можливість співпрацювати з представниками і представницями бізнесу, культури, права та психології і разом створити сучасний простір розвитку в закладах освіти.

Перша панель одразу привернула увагу учасниць і учасників.

“Наприклад, у Кривому Розі працює рекламна агенція “Ліфт”, представники якої розповіли, як правильно створювати логотип і який слоган може відображати сучасну школу. Директорам і директоркам це було особливо цікаво, адже зараз у закладах освіти активно відбувається оновлення та осучаснення підходів. Артем Гагарін, який заснував футбольний клуб і сам навчався в Кривому Розі, поділився власним досвідом, розповів про лідерські якості, постановку цілей і шлях до їх досягнення. Володимир Огур провів учасників і учасниць у подорожі містом — онлайн і офлайн — показав Кривий Ріг з нового боку, і багато хто дивувався: “Та невже це наш Кривий Ріг? Ми про це ніколи не знали!”, – ділиться спогадами директорка криворізької гімназії.

Експертна панель на заході була насичена. Як зазначає Тетяна Коваль, педагоги обговорювали, як отримувати гранти та будувати успішні партнерства з грантодавцями, освоювали практики ненасильницького спілкування в закладах освіти, шукали способи розвивати цінності та заохочувати командну роботу в класі. Також учасниці й учасники знайомилися з організацією дистанційного навчання та створенням віртуальних лабораторій, а в межах програми “Аси інтернету” навчалися безпечно й відповідально користуватися мережею.

У Хорошеві центральною подією міні-EdCamp стала сесія для батьківства та опікунства “SEB-підхід: розуміти дитину у закладі освіти й удома”. Особливу увагу на заході приділили розвитку м’яких навичок і емоційного інтелекту.

Сесії “СЕЕН у дії: співпереживаємо собі”, “Учитель/вихователь як джерело стійкості”, “Ключ до учнівства — ресурсне вчительство” та “Командна робота в роботі педагога” показали, наскільки важливі емпатія, внутрішня рівновага та підтримка колег у щоденній роботі.

Окрема увага була приділена темі підтримки дітей з особливими освітніми потребами. Практичні сесії “Діти з дис- (графія, праксія) — як допомогти”, “Стиммінг: розуміння та підтримка” та “SEB-підхід: розуміти дитину у школі й удома” дали педагогам інструменти для створення комфортного, безпечного середовища для кожної дитини.

Не оминули й сучасні технології: під час сесій про штучний інтелект учителі і учительки дізналися, як AI може стати помічником у плануванні уроків, створенні матеріалів та підтримці навчального процесу.

А наприкінці дня — простір для натхнення й творчості. Рефлексійне коло, малювання кавою, виготовлення брелоків-символів EdCamp, інтерактиви з 3D-друком і віртуальною реальністю створили атмосферу радості, креативу та єдності — все це формувало дух EdCamp: навчання через практику, натхнення і спільноту.

Виклики сучасної освіти

Педагоги сходяться на думці, що робота з першокласницями і першокласниками сьогодні вимагає не лише методичної майстерності, а й глибокого психологічного занурення. Війна та постійне навантаження призвели до того, що вчительство, а отже, і діти, зіштовхуються з “браком ресурсу”. Директорка Криворізької гімназії Тетяна Коваль, розповідаючи про роботу з колегами, згадує першу реакцію на ініціативи: “Перший подих — це страшенний негатив, а потім починаємо говорити, і вони кажуть: “Так, ми розуміємо, це діти, це можливість, це ресурси”. І вони починають діяти, крок за кроком, і в результаті — призові місця, щасливі діти і задоволені вчительки і вчителі. Тому EdCamp — це була можливість перезавантажитися, показати людям, що навіть при величезному завантаженні вони знаходять ті ресурси, які потрібні для життя, і не лише щоб бути вчителем чи вчителькою, а просто щоб жити як людина”.

Як розповідає Ольга Стельмащук, особлива увага на міні-EdCamp приділялась інклюзивності, комплексному розумінню дітей та співпраці з батьківством, адже у її закладі багато дітей навчаються індивідуально, а інклюзивна форма навчання охоплює 22 учнів і учениць.

Сесія директорки IIF (International Inclusion Foundation), співавторки SEB-підходу Марини Крісов стала справжнім відкриттям для педагогів і батьківства. “Марина має справді глибоке бачення. Це не просто поверхневі знання чи опис методики — вона говорить про те, як побачити в кожній дитині особистість зі своїми потребами, емоціями, силами й труднощами. Під час навчання цьому підходу вона вперше розповіла про важливість розуміння стосунків між учительством і учнівством, між батьківством і дітьми. Про те, що не можна оцінювати, а потрібно слухати, підтримувати й допомагати дитині рости”, – розповідає Ольга Стельмащук.

Співпраця педагогів з батьківством – окремий виклик в освіті. Тим не менш, Тетяна Коваль відзначила активність мам і тат: “Як директорка, я дуже ціную таку співпрацю і зацікавленість. Адже, як правильно кажуть, освіта — це не лише вчительство і діти, а обов’язково ще й батьківство. Коли вони розуміють школу, бачать її роботу і підтримують, це мінімізує негатив і створює справжню команду. У нашій школі ми працюємо саме так — разом із батьківством / опікунством — і це дає чудові результати”.

Про внесок батьківства у розвиток дитини також говорить і Ольга Стельмащук. У Хорошеві через велику кількість бажаючих послухати – і батьківства, і вчительства – сесію Марини Крісов довелося розділити на дві групи.

Марина Крісов, директорка International Inclusion Foundation, співавторка SEB-підходу

“Тут зібралася група батьківства, і хоча були елементи навчання, головне полягало не в техніках, а в розумінні. Йшлося про те, як бачити дитину, помічати її потреби та особливості, розуміти, чому вона поводиться по-різному вдома й у школі. Чому в школі ображає інших чи навпаки поводиться тихо, а вдома зовсім інакше”, – розповідає Ольга Стельмащук.

Як зазначає педагогиня, метою сесії було допомогти дорослим зрозуміти емоції дітей, їхні потреби, навчитися підтримувати, а не карати. А ще під час міні-EdCamp презентували SEB–підхід, щоб показати, як за допомогою спеціальних карток ще краще пізнати дитину.

Картки за SEB-підходом (Сенсорно-Емоційно-Поведінковий підхід) — міжнародна методологія, розроблена командою Марини Крісов, Свєти Ревіч та дизайнеркою ілюстрацій Ліною Хессе.

Сенсорно-емоційно-поведінковий підхід (SEB–підхід) розроблений IIF (International Inclusion Foundation).

Матеріали створені за підтримки ЮНІСЕФ в Україні і Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) через Німецький банк розвитку (KfW).

Їх не призначено для продажу чи публічного розповсюдження — доступ до них мають лише учасниці й учасники, які пройшли навчання за SEB-методологією на базі EdCamp та склали індивідуальний план розвитку.

“Тобто це була суміш — трохи навчання, трохи презентації, але в основі — розуміння індивідуальності дитини, її сенсорики та особливостей поведінки”, – пояснює Ольга Стельмащук.

Додатковим бар’єром, на думку заступниці директорки з навчально-виховної роботи Криворізької гімназії № 58 Наталії Квартюк, залишається спадок дистанційного навчання. Справжнім викликом стає “відкрити чорні екрани” та “бути поруч із дитиною”, коли вона звикла ховатися за екраном.

Наталія Квартюк розповіла медіа НУШ про сесію з дистанційного навчання на міні-EdCamp. “Наразі у школі немає постійних дистанційних класів, але наші вчительки і вчителі добре навчені користуватися дистанційними інструментами і знають, як ефективно організувати навчальний процес онлайн”, – розповідає вона.

Як зазначає Наталія Квартюк, на лекції педагоги дізналися про психологічні підходи, щоб бути ближче до дітей через екран. Часто під час онлайн-занять учнівство залишається за “чорними екранами” і завдання вчительства — знайти спосіб залучити його. Наприклад, можна організувати “піжамну вечірку” чи “День улюбленої іграшки”: дитина може показати свою іграшку або поставити аватарку, якщо не хоче вмикати камеру. Такі дрібні, але творчі вправи допомагають налагодити контакт і зробити дистанційку більш живою.

У підсумку лекція дала практичні ідеї, як зробити дистанційне навчання більш ефективним, інтерактивним і психологічно комфортним для дітей.

Адаптація для дошкільнят

Як зазначає Ольга Стельмащук, для адаптації дітей до школи, виховательству потрібно зосередитись не на готовності навчання у школі, а на розвитку готовності до шкільного життя. “Це не про вміння писати, читати, рахувати, а про емоційно-соціальну зрілість дитини. Це про те, як розвивати самостійність: вміння одягатись, тримати речі в порядку, організовувати своє робоче місце, виконувати елементарні доручення”, – пояснює Ольга Стельмащук.

Вона додала, що до цього списку можна віднести також тренування витривалості, довільної уваги через настільні ігри з правилами – де необхідно чекати черги, слухати інструкції. А ще – підвищувати комунікативні навички – вміння попросити про допомогу, домовитися або реагувати на поради чи зауваження.

“Тут ще було б доцільно сформувати позитивне ставлення до школи”, – зауважує вчителька. На її переконання ефективно працюють спільні заходи – садочка і школи, коли запрошують вчителів і вчительок до садочка, або проводять “Дні першокласника” в садочку чи навпаки – дні відкритих дверей у школі. “Тоді спрацьовує створення зв’язку між школою і садочком: екскурсії до школи, зустрічі з майбутніми вчителями”, – додає Ольга Стельмащук.

Ключ до успішного переходу з дошкілля до початкової школи полягає ще й у тому, щоб педагоги та батьківство навчилися бачити в дитині не об’єкт, а особистість. Саме на це націлений SEB-підхід (Сенсорно-Емоційно-Поведінковий), який презентувала Марина Крісов під час міні–EdCamp.

Як зазначає Ольга Стельмащук, сесія Марини Крісов корисна для індивідуалізації процесу: не ставити однакові завдання для всіх дітей, а бачити, у якій ситуації хтось зможе проявити свої сильні сторони. Щоб було комфортно і дітям, і вчительству, і водночас досягалися академічні результати, а соціально-емоційна сфера розвивалася ефективніше.

Як пояснює освітянка, зараз психологічна служба більше працює індивідуально: обирає дітей, які цього потребують, і приділяє їм додаткову увагу.

Крім того, педагогиня намагається впроваджувати SEB-підхід і навела яскравий приклад, що став для неї першим кроком у застосуванні цієї практики.

“У нас на тому тижні була ситуація, коли я змогла застосувати картки з учнівством першого класу. Діти дуже люблять обійматися. І була ситуація, коли почалися обіймання і хтось кричить “Не обіймай мене, я не хочу”. Я дістала ці картки і ми почали розбиратися, що відбувається – на картці теж обіймалися звірята. Ми проговорили з дівчатками, що вони відчувають, які емоції, використовуючи шкалу, зазначену на звороті картки. Дівчаткам було цікаво досліджувати тактильну систему — вони взяли картку в руки, вона дуже приємна на дотик. Замість обіймів вони почали торкатися картки, що стало ще одним проявом тактильності. У результаті вирішили, коли і кого обіймати і чи спершу питати дозволу. Картки допомогли зупинити крик “Не обіймай мене”. Це був перший випадок, коли я змогла застосувати картку на практиці”, – ділиться Ольга Стельмащук.

Від дошкілля до першого класу: що важливо знати вчительству

Початкова школа відіграє критичну роль у плавному переході дітей від дошкільного до шкільного навчання. Вчительки і вчителі НУШ мають свідомо враховувати попередній досвід дитини та будувати освітній процес так, щоб він відповідав її індивідуальним потребам, здібностям і темпу розвитку. Медіа “Нова українська школа” об’єднала поради від освітян.

• Зрозуміти дитину

“Вчительство не може почати з нуля, а має підхопити те, що було в садочку”, – пояснює Ольга Стельмащук. Як розповіла вчителька, доцільно зберегти ігрову діяльність як провідну у першому класі – через гру пізнавати світ і поступово переходити до суто навчальної діяльності. “Це мають бути якісь короткі завдання, часта зміна видів діяльності, рухові хвилинки, і психологічні хвилинки також”, – зауважує педагогиня і звертає увагу на те, що окрім цього потрібно проявити повагу до темпу кожної дитини, тому що у дошкільному середовищі діти звикли діяти більш вільно, а коли є чіткий регламент і час на урок – це викликає стрес у багатьох.

Так, за допомогою SEB-підходу Марини Крісов і вчительство, і батьківство навчається розуміти дитину і може побудувати саме індивідуальну стратегію навчання. Ця система дозволяє побачити потреби, емоції, болі та сильні сторони дитини. В свою чергу діти відчувають себе почутими, а вчительки і вчителі — мають змогу будувати більш ефективну комунікацію.

Крім того, для ліпшої адаптації побутові ситуації можна вплітати в освітнє середовище: “Відповідно тут має бути присутня емоційна підтримка – це головний ключ до адаптації, першокласники і першокласниці мають відчувати, що їх приймають, їх чують і вірять в них”, – розповідає Ольга Стельмащук.

• Комунікація з батьківством

Не менш важливий аспект – комунікація з батьківством, адже від нього теж залежить успіх дитини. Як зазначає Наталія Квартюк, в їхньому закладі вже налагоджений зв’язок із батьківською спільнотою. Багато спікерок і спікерів насправді виховують дітей. Вони приходять до школи, проводять уроки разом із педагогами, і дітям це дуже цікаво. “Іноді неочікувано, але дуже приємно чути від учнівства “це мій тато проводить зараз урок”. Тобто у нас є така співпраця, і на EdCamp ми запрошували батьківство. Наш педагогічний колектив невеликий, тому на волонтерських засадах запрошуємо гостей та працюємо в різних локаціях. У нас дуже багато батьків-волонтерів, які допомагали нам у підготовці та проведенні заходів”, – розповідає Наталія Квартюк. Така співпраця формує атмосферу довіри та партнерства, робить навчання більш живим і реальним для дітей.

З нею погоджується і Ольга Стельмащук: “Це має бути обмін спостереженнями вдома, в школі – між батьківством, вчительством та учнівством та спільні заходи”. Саме такий підхід змогли реалізувати під час EdCamp у Хорошеві.

“Спершу ми планували робити лише батьківську частину сесії з Мариною Крісов. Разом із Олександром Доценком вони демонстрували підхід, як розуміти дитину вдома і в школі. І коли наші колеги побачили анонс та дізналися, що приїжджає гостя з Ізраїлю із новим підходом, усі одразу сказали: “А ми теж хочемо послухати!””, – розповідає Ольга Стельмащук. Тож у Хорошеві взаємодія між батьківством та вчительством відбулася навіть в рамках сесії.

Так органічно переплелися підготовка, співпраця з батьківською спільнотою та живий досвід педагогів.

Регіональні (не)конференції реалізовані ГО “ЕдКемп Україна” за підтримки ЮНІСЕФ в Україні та за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку через Німецький банк розвитку (KfW).

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про “Mini EdCamp у Львові: як педагогам обрати ціннісні компоненти навчання”.

Фото – EdCamp Ukraine