“Треба вчити!”

Цьогорічний Диктант національної єдності викликав не тільки критику через якість начитки, а і відгукнувся в серцях людей теплотою та щирістю свого змісту. Треба жити попри війну і втрати - таким був основний посил авторки тексту письменниці Євгенії Кузнєцової, який неочікувано трансформувався в десятки інших текстів, побудованих за аналогією з текстом письменниці.

Треба жити, треба народжувати, треба програмувати, треба донатити, треба ржати. З’явилися також  діалектні “переклади” тексту.

Як зазначила вчителька української мови та літератури Бучанського ліцею №9 Валентина Карпенко в своєму дописі у фейсбуці, власну версію диктанту сьогодні мають водоканал, синоптики, населені пункти з яскраво вираженим діалектом, кримінальне середовище, перевізники… “Учителі на очі не потрапляли, тому спробую”, - написала вона.

Тож з дозволу авторки, публікуємо вчительську альтернативу Диктанту національної єдності.

Треба вчити!

Учити треба цікаво: із проблемними питаннями, із творчими завданнями, із піснями й відео (добре, що література дає таку можливість; та й мова теж; математикам складніше).

Треба вчити! Не впівсили, не трошки, не тільки вчора, й а сьогодні, і завтра, і післязавтра. По-справжньому: із контрольними роботами, есеями, літературними диктантами, онлайн-тестами.

Треба робити компліменти дітям за сукні з лелітками і худі з псом Патроном, за світшоти з пітятками чи футболки з кияхами. Тому що це приносить щастя, нехай маленьке, але справжнє.

А на перший урок можна принести не каштани (їх немає по дорозі на роботу, та й ботсад кілометрів за 20), а, скажімо, жолуді і фото білки, яка зранку їх збирала. І творче завдання виникає само собою: як можна підписати цю світлину? Ваші варіанти?

Треба любити свій дім і свою країну – це аксіома. Треба читати лірику О.Олеся про поцілунки (“Цілуй, цілуй, цілуй її, Знов молодість не буде”) і раннього П.Тичини (“Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі”) – це за програмою. А можна щось і поза програмою.

Треба любити свою роботу (і це триває вже багато років), адже тоді вона приносить радість і натхнення й залишає по собі світлі спогади і сміх через безліч кумедних ситуацій.

Треба вчити! Не боятися казати те, що на думці: це дуже важливо, бо так формується своє бачення і вміння його відстоювати (дуже люблю, коли на уроці виникає дискусія).

Люблю, коли в між’яр’ї телефонів і планшетів з’являється друкована книжка, про яку можна поговорити (та ж “Спитайте Мієчку” Є.Кузнєцової), а слово “скніти” хтось та й пояснить.

Треба вчити! Чи очно в класі або в укритті, чи онлайн – по-різному! Але вчити треба. І вчитися теж! І жити цікаво, не півтонами, не у вічній гризоті. Треба вчити рідну мову, знати літературу й історію – ту базу, яка формує громадянина. І тоді Україна матиме прекрасне майбутнє. Вірю в це!💙💛

Р.S. Подяка Євгенії Кузнєцовій за нові слова, які ми вивчили.

Фото - з фейсбук-сторінки Валентини Карпенко