Від дошкілля до вищої освіти: досвід українських освітянок, які впроваджують СЕЕН у різних ланках освіти

Соціально-емоційні навички сьогодні є не менш важливими, ніж базові знання з предметів. Це співпереживання, усвідомленість, вміння взаємодіяти з іншими, тілесна обізнаність і емоційна грамотність, системне мислення. Саме на їхній розвиток спрямована міжнародна програма соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН), розроблена в Університеті Еморі (США). Вона ґрунтується на сучасних дослідженнях психології та нейронаук і розвиває увагу, співпереживання, емоційну грамотність і стійкість.

В Україні з 2019 до 2024 року програму СЕЕН як всеукраїнський п’ятирічний експеримент пілотувала ГО “ЕдКемп Україна” у співпраці з Інститутом проблем виховання НАПН України й Інститутом модернізації змісту освіти МОН України та за підтримки GIZ Civil Peace Service Ukraine (Громадська служба миру ― GIZ Україна).

Соціально-емоційні навички сьогодні є не менш важливими, ніж базові знання з предметів. Це співпереживання, усвідомленість, вміння взаємодіяти з іншими, тілесна обізнаність і емоційна грамотність, системне мислення. Саме на їхній розвиток спрямована міжнародна програма соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН), розроблена в Університеті Еморі (США). Вона ґрунтується на сучасних дослідженнях психології та нейронаук і розвиває увагу, співпереживання, емоційну грамотність і стійкість.

В Україні з 2019 до 2024 року програму СЕЕН як всеукраїнський п’ятирічний експеримент пілотувала ГО “ЕдКемп Україна” у співпраці з Інститутом проблем виховання НАПН України й Інститутом модернізації змісту освіти МОН України та за підтримки GIZ Civil Peace Service Ukraine (Громадська служба миру ― GIZ Україна).

У ньому взяли участь:

• 26 шкіл із 23 областей;
• 450 педагогів і педагогинь;
• понад 6 000 учениць і учнів.

Ще до завершення експерименту організація почала впровадження і мережування СЕЕН в українській освіті і нині продовжує цей важливий напрям своєї діяльності. Програма працює в системі шкільної освіти, але її структура дозволяє застосування на всіх рівнях, зокрема дошкільної, вищої та післядипломної освіти.

Згідно зі звітом ГО “ЕдКемп Україна” за експериментом СЕЕН:

• 82% педагогів/-инь спостерігали зростання зацікавленості учнівства в програмі;
• 97% переконані, що СЕЕН відповідає потребам, інтересам і запитам учнівства;
• 88% відзначили синергію філософії СЕЕН із цінностями своєї школи.

Соціально-емоційне та етичне навчання вчить, що починати зміни варто насамперед з власного внутрішнього стану. Найбільше про це знають освітяни й освітянки, які пройшли очні тренінги з СЕЕН.

Спеціально для “Нової української школи” ми поговорили з тренерками, які прищеплюють соціально-емоційні навички дошкільникам/-цям, учням/-цям і студентам/-кам, про те, як це навчання змінило їхню роботу і життя, які практики працюють найкраще та з якими труднощами довелося зустрітися.

Навчання, що починається з себе

Для учасниць очного навчання тренінги стали “шляхом до себе”: можливістю помітити власні реакції, дослідити себе і внутрішньо перезавантажитися.

Сертифікована тренерка СЕЕН Олена Кобилінська працює провідною спеціалісткою гуманітарного відділу виконавчого комітету Оваднівської сільської ради і періодично проводить заняття для дітей дошкільного віку з елементами соціально-емоційного навчання. Під час тренінгів вона зрозуміла, що СЕЕН стає великою частиною її життя.

“Ми багато аналізували, рефлексували, досліджували себе, вчилися дослухатися до свого тіла. Я розуміла, що багато речей, у яких я собі відмовляла, насправді є нормальним бажанням бути вільною, сильною і водночас зі співпереживанням до себе. Я вчилася одягати кисневу маску спочатку собі, а потім на тих, хто потребує допомоги. Мене навчили цінувати себе”. Олена ділиться, що практики ресурсності, вдячності та стратегії миттєвої допомоги ― це той арсенал, який завжди її виручає.

Практика ресурсності також є улюбленою і для вчительки Тернопільської школи № 28, сертифікованої тренерки СЕЕН Юлії Недзельської.

Вона зізнається, що пізнання СЕЕН кардинально вплинуло на її особисте життя. Юлія почала більше часу приділяти самоусвідомленню, краще розуміти свої відчуття, потреби й емоції. Це дало їй можливість впливати на свої реакції й розуміти, що за емоціями стоять нереалізовані потреби. “Звісно, я не стала Буддою: я злюся, мені буває страшно, я “випадаю” із зони стійкості. Але моя сила тепер у тому, що я знаю, як себе туди повернути. Завдяки СЕЕН я знаю свої ресурси та що мені допомагає”.

Докторка педагогічних наук, викладачка Харківської гуманітарно-педагогічної академії, завідувачка едкемпівської Лабораторії СЕН і сертифікована тренерка СЕЕН Ольга Рассказова пригадує, що дуже важко переживала початок повномасштабного вторгнення: “Я була настільки шокована, що частково втратила когнітивні функції. Про це розповідають у фільмах чи книгах, що людина, наприклад, втратила пам’ять або здатність працювати. Але я не думала, що це реально може статися, що так буде зі мною”. Тоді Ользі дуже допомогли практики стійкості, яких українських освітян і освітянок навчали представниці й представники Інституту травмостійкості (Trauma Resource Institute, США) у співпраці з ГО “ЕдКемп Україна”.

“Ми навчалися в програмі СЕЕН і почали навчання за програмою Моделі стійкості спільнот (МСС), розробленою Інститутом травмостійкості. Я відчула, що поступово до мене починають повертатися когнітивні функції. Навчання за МСС дуже допомогло мені краще зануритися в СЕЕН, додало впевненості. І, звісно, я почала ці практики проводити для себе та розповідала своїй родині”, — ділиться Ольга Рассказова.

Для кожної з педагогинь практики соціально-емоційного навчання стали життєвою необхідністю — триматися самій і допомагати іншим у критичних умовах. Саме ця ідея є серцем СЕЕН: неможливо навчати усвідомленості, якщо не практикувати її самостійно.

Про щоденні практики та реальний результат: як підходи соціально-емоційного навчання працюють у дошкіллі?

Сертифікована тренерка СЕЕН Олена Кобилінська розповідає: “Я періодично проводжу заняття з дітьми й впроваджую елементи соціально-емоційного навчання. Діти обожнюють практику вдячності, їм легко даються стратегії миттєвої допомоги. Їх легко засвоїти в ігровій формі. А ще добре працюють практики заземлення і ресурсності. Найскладніше — з усвідомленістю й увагою, тут у дошкільнят є ще над чим працювати. Вік та брак життєвого досвіду даються взнаки.

Зараз я помічаю, що діти стали м’якші, уважніші. Вони почали чути не лише себе, а й інших. Мої виховательки, наприклад, знають, що забороняти хлопчикам плакати — це не нормально. Вони пояснюють дітям, що усі емоції мають право бути, їх потрібно навчитися проживати, а головне — завжди говорити про це”.

Пані Олена пригадує зворушливу ситуацію, коли хлопчик побачив, що мама чимось засмучена, і сказав їй: “Давай разом подихаємо, а потім вирішимо, що робити далі…” Найбільшу цінність цієї програми вона вбачає у тому, що СЕН-підхід допомагає дітям розкрити те, що вже закладено в них від природи.

“Співпереживання — це ж наша вроджена, біологічна риса. Діти від народження здатні відчувати біль чи радість іншого, просто з часом ми, дорослі, часто “затикаємо” цю чутливість. За допомогою інструментів соціально-емоційного навчання ми ніби повертаємо дітям цю природну здатність — бути уважними до себе й до інших”.

Особливості впровадження СЕЕН у середній школі

Вчителька Юлія Недзельська говориіть, що почала активно практикувати СЕЕН, коли стала класною керівницею 5 класу: “Ми навчалися у другу зміну, під час частих тривог і відключень світла. І багато практикували: в укриттях, а іноді — у повній темряві при світлі ліхтарика. Ці практики допомагали нам триматися на плаву. Не можу виділити одну найефективнішу: комусь більше резонує ресурсність, комусь — заземлення. Ефективність залежить від індивідуального сприйняття. Але загальний стан дітей свідчить про їхню дієвість: вони завжди знаходили в ситуації щось позитивне”.

​Зараз Юлія Недзельська готує учнівство до НМТ з історії і помітила, що навіть добре підготовлені діти часто не справляються з тривогою та стресовим навантаженням на тесті. Тому до пояснення матеріалу вона додала навчання навичок стресостійкості і вважає це ідеальним балансом. “Я бачу, як у дітей ніби “розблоковується” здатність до навчання: вони краще запам’ятовують важливі дати і сприймають складні терміни. СЕЕН працює!”

У групі, де регулярно використовувались практики СЕЕН, були помічені суттєві позитивні зміни. Зокрема:

• рівень співпраці значно покращився, діти стали більш згуртованими;
• зменшилася кількість конфліктів, оскільки діти навчилися краще усвідомлювати власні й чужі емоції та регулювати свою поведінку;
• зміцнилася довіра до вчительки, а також між самими учнями. Це призвело до більш сприятливого і безпечного освітнього середовища.

Як СЕН-підхід інтегрують у вищій школі?

Ольга Рассказова розповідає, що ідеї соціально-емоційного навчання поступово стали частиною освітнього процесу у виші. Після навчання в межах Зимової школи “Соціально-емоційне навчання — м’які навички для вишів” колеги підтримали Ольгу, й разом вони створили Лабораторію СЕН на базі академії, а згодом — кілька курсів для майбутніх соціальних працівниць і працівників, зокрема практику на основі Моделі стійкості спільнот. Ба більше, у межах едкемпівської Лабораторії СЕН “Зимова школа: мʼякі навички для вишів” викладацтво з різних ЗВО України об’єдналося й спільно розробило п’ять освітніх компонентів, що допомагають формувати соціально-емоційні компетентності студентства.

Пані Ольга наголошує, що у викладанні важливе значення має фасилітаторський підхід — побудова партнерських стосунків зі студентами й студентками через домовленості, практики стійкості, вдячності, ресурсності й заземлення.

“1 вересня 2022 року я розуміла, що навчання не може продовжуватися звичним способом. Тож ми розпочинали кожне заняття з практик стійкості. Я в це інвестувала навіть більше часу, ніж у звичайний матеріал, — каже вона. — Спочатку студенти й студентки реагували з подивом, але згодом включалися в роботу, вмикали камери, з’являвся контакт”.

За словами освітянки, це кардинально змінило атмосферу в академії: “Я вже ніколи не буду такою викладачкою, якою була раніше. Матеріал можна завжди прочитати й самостійно, а виплекати стійкість, створити безпечний простір, де студентки й студенти можуть відкрито говорити про свої емоції, — зараз це найголовніше завдання для нас”.

Попри різний вік дітей, з якими працюють педагогині, всі вони говорять про одне: СЕН-підхід не просто доповнює освітній процес, він змінює його зсередини. Для дошкільнят це шлях до розуміння власних емоцій через гру, для учнівства — підтримка у стресових ситуаціях і навчання співпраці, для студентства — формування зрілої рефлексії, емпатії і стійкості. СЕЕН створює середовище, у якому важливо не лише знати, а й відчувати, розуміти і приймати себе й інших.

Цінність СЕЕН у реаліях сьогодення

“СЕН-підхід допомагає дітям навчитися бути в гармонії з собою і з іншими, — каже Олена Кобилінська. — Ми звикли говорити про знання, але не менш важливо навчати дітей розуміти свої емоції, говорити про них і проживати їх. Це те, чого зараз дуже потребують українські діти — спокою, підтримки, тепла”.

Юлія Недзельська додає: “Світ, у якому ми живемо, надзвичайно мінливий і сповнений чинників, що виводять людину з рівноваги. Діти не можуть ефективно навчатися, коли над ними летять ракети і шахеди, коли вони в холоді й темряві, або їхні рідні на фронті. Звісно, ми маємо адаптуватися і працювати, але без інструментів для ментального здоров’я наша нервова система швидко виснажиться. Всі ми знаємо про вислів: “Кисневу маску спочатку на себе”. СЕЕН і є цією маскою. Це не просто програма, це фундамент, без якого ми не можемо будувати гідне майбутнє”.

Для Ольги Рассказової програма СЕЕН стала і шляхом професійного зростання, і простором довіри: “Ми всі дуже різні, але нас об’єднала ідея людяності. У наших спільних чатах ми підтримуємо одна одну, ділимося досвідом, запрошуємо на події. Це вже не просто колеги — це спільнота”.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про те, “Як результати всеукраїнського експерименту підтверджують затребуваність програми СЕЕН”.

Фото – Микола Карпенко, Олена Бондаренко