Про педагогічне навантаження та справедливість

Пропозиції Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій  про можливе підвищення навантаження на вчителя задля того, щоб підвищити зарплату, викликали бурхливе обговорення серед освітянства. Багато хто з учителів пропонував владі нарешті розпочати чесний діалог із вчительством замість чергових експериментів. Серед таких - Оксана Проскура, директорка Київської гімназії східних мов № 1.

В своєму дописі на Фейсбуці вона написала, що будь-яке збільшення навантаження на вчителя або вчительку, які і без того вкрай перевантажені сьогодні, призведе до двох речей: частина талановитих людей назавжди піде зі школи, а ті, хто залишаться, будуть працювати гірше, бо збільшувати навантаження на вчителя без втрати якості викладання неможливо, вважає Оксана Проскура.

Особливо це стосується тих учителів, які перевіряють багато письмових робіт, мають додаткове навантаження через підготовку учнів до НМТ тощо.

Оксана Проскура детально пояснює, з чого складається навантаження вчителя або вчительки, і як це навантаження залежить від предмету викладання.

З дозволу авторки публікуємо текст із незначними скороченнями.

Напишу про навантаження вчителя.Спокійно, без війни предметів.

Що показує досвід інших країн

“Ставка” вчителя це не тільки уроки

В OECD країнах (з розвиненою економікою та відносно стабільними демократичними інститутами: США, Канада, Японія, більшість країн ЄС, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія тощо) формально часто прописано х2 до нашої аудиторної ставки:

• у середньому вчителі мають близько 865 годин викладання на рік (це десь 20–23 години на тиждень), решта часу – підготовка, перевірка робіт, зустрічі, адміністративні справи.
• за даними TALIS (міжнародне опитування вчителів та директорів шкіл, яке проводить OECD) понад 10–25% вчителів у багатьох країнах регулярно працюють 50+ годин на тиждень, коли врахувати все від уроків до паперів.

Тобто майже ніде робочий час вчителя не дорівнює лише “ставці” уроків, це завжди комплекс: уроки + підготовка + перевірка + взаємодія з батьками/колегами + паперова/цифрова рутина.

Контактні години ≠ загальне навантаження

Приклади:

• у Франції середня загальна зайнятість вчителя – ≈39 год/тиждень, з них ≈20 год – викладання.
• у країнах, де детально рахували, виявилось, що на нетворчі, нефахові завдання (звітність, папери, “сервісні” доручення) може йти 18–25 годин на тиждень, іноді більше, ніж на, власне, уроки.

Тобто ключова ідея за кордоном: оцінюється не тільки кількість уроків, а структура всього робочого тижня вчителя.

Чи розрізняють навантаження за предметами?

Юридично, майже ніде:

• норми встановлюють за рівнями освіти (початкова, базова, старша школа), а не за предметами;
• бонуси/полегшення дають не “математикам” чи “мовникам”, а вчителям випускних класів;
• класним керівникам;
• координаторам проєктів, інклюзії, тощо.

Але в дослідженнях і профспілкових звітах прямо визнають: мовники, вчителі літератури, математики та всі, хто масово перевіряє письмові роботи, мають більше “невидимих” годин на перевірку, ніж, скажімо, вчитель предмету, де значну частину оцінювання можна робити усно чи тестово.

Де тут Україна

• У нас історично норма 18 годин аудиторного навантаження, “горлових” годин вчителя (зараз якраз ведеться дискусія щодо підняття до 22 годин).
• Формально решта часу йде на підготовку, перевірку зошитів, методичну роботу. Але реального обліку цих годин майже немає, тому все “падає” у поле особистої пожертви вчителя.

При цьому:

• є предмети НМТ, де вчитель несе додаткову відповідальність за результат, постійні консультації, аналіз тестів, робота з батьками;
• є предмети з “важкими” класами чи темами, де емоційне навантаження реально вище, хоча цього ніхто не вимірює.

Тобто ми стикаємося з проблемою: формально всі в однакових умовах, фактично – ні.

Так, емоційне напруження й відповідальність є у вчителя будь-якого предмета. Але разом з тим у професійних стандартах і за кордоном все частіше визнають: є “предмети високого ризику”, там, де:

• державні іспити НМТ;
• масові письмові роботи;
• постійний зовнішній вимір результатів (рейтинги, порівняння, НМТ-аналітика).

У таких випадках цивілізована практика – не “оцінювати”, хто важчий, а коректно враховувати різницю при розподілі навантаження (менше класів, більше годин на консультації, оплата перевірки, доплати); давати не тільки вимоги, а й підтримку: асистент на великих паралелях, менше “не своїх” доручень, прозорі критерії оцінки роботи.

Інакше виходить модель:

усі формально рівні, але хтось системно витрачає на свою роботу 10–15 невидимих годин на тиждень більше, просто тому, що “так склалося”.

Коли я говорю про відмінність навантаження, маю на увазі не “цінність” предмета, а структуру роботи: обсяг письмових робіт, підготовку до НМТ, роботу з результатами тестування, додаткові консультації. У міжнародних дослідженнях якраз показують, що вчителі предметів із великим обсягом письмових перевірок та іспитами працюють додаткові години, які часто ніде не враховуються.

Для мене питання не в тому, щоб когось “поставити вище”, а в тому, щоб чесно називати різницю в навантаженні і шукати більш справедливі рішення – у розподілі годин, в опорі, у знятті зайвої бюрократії. Бо кожен предмет важливий, але й кожен вчитель має право на людський, а не виснажливий режим роботи.

Фото надані Оксаною Проскурою