Замість замовчування – визнання промахів: досвід фінської освіти

Останніми днями у соцмережах пронісся вихор критики фінської системи освіти. Перша низка постів, хоч і написана АІ, була справедливою та вочевидь вичитаною людиною, яка розбирається в темі. А потім до хору критиканів доєднався директор львівської приватної школи “Ерудит” пан Володимир Огура, який негативив фінську систему освіти під приводом: “Записуйте дітей в мою школу”, у нас таких освітніх промахів, як у фінів, немає. Цей допис поширили у Фінську спільноту і йому в коментарі прийшли люди, чиї діти справді навчаються в Фінляндії, а не “чули дзвін, не знаємо, де він.

Що не так з фінською системою освіти та чого варто повчитись українській освіті, розмірковує Анастасія Мельниченко, дослідниця булінгу, аспірантка Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, громадська діячка та дитяча письменниця.

Мої діти два роки вчаться в Фінляндії, але це не зовсім школа-школа, вони вчать виключно фінську і математику на різних навчальних програмах, створених для інтеграції у фінське суспільство та вивчення мови.

Що я можу сказати, так це те, що малі мої мають і домашку, і тести, і контрольні – це міф про те, що у фінів дітей не оцінюють взагалі.

Як дослідниця-докторантка я приписана до департаменту, який досліджує школярство та систему освіти. У фінів будь-які рішення приймаються, базуючись на даних і конкретних вимірах. Мало того, кожна дитина в Фінляндії має свій запис у національному реєстрі і всі дані дослідження акумулюються на її імʼя, тому фіни мають змогу слідкувати, як змінюється траєкторія життя кожної людини, залежно від впливу дуже багатьох чинників. Фінляндія є державою, дуже керованою даними.

І моє серце наповнене неабиякою повагою до фінів за те, що замість замітання сміття під килимок красивої картинки, вони на весь світ визнають свої промахи. І шукають рішення, як їх виправити.

Справді, було випущено звіт “Огляд освіти” за 2023 та 2025 роки, де офіційно визнається, що освітня система Фінляндії не лише припинила свій розвиток, але й зазнала значного регресу порівняно з іншими країнами ОЕСР. Цей аналіз базується на стрімкому погіршенні результатів PISA – у 2022 році показник математичної грамотності для п’ятнадцятирічних фінів склав 484 бали, тобто 20 місце, проти 548 балів у 2006 році, в той час у 2022 в Україні було 42 місце. Фіни відмічають також зростання функціональної неграмотності серед молоді та дефіцит підтримки учнів з особливими освітніми потребами (чомусь про цю частину звіту ніхто з українських дописувачів не говорив, акцентуючи лише на академічному провисанні).

У відповідь на ці виклики парламент Фінляндії ініціював масштабний пакет законодавчих змін, що набувають чинності у 2025–2026 роках, спрямованих на відновлення базових навичок, обмеження користування соцмережами та мобілками у підлітків та реструктуризацію адміністративної системи управління освітою.

Багато хто з українців озброївся думкою, мовляв, то все діти з ООП винуваті. Ми впроваджували інклюзію за фінською моделлю, всі діти навчались разом і от – загальний рівень шкіл знизився! І фіни, мовляв, це нарешті визнали, мовляв, треба припинити гратися в інклюзію.

Однією з найгостріших тем у фінському суспільстві є невдача реформи інклюзивної освіти 2010 року. Ідея інтеграції всіх дітей у загальноосвітні класи була хорошою на папері, але її реалізація була підірвана дефіцитом ресурсів, а не тим, що учні з ООП не заслуговують на перебування у загальних класах. Такі учні у фінів, як і у нас, опинилися в інклюзивних класах без належної підтримки спеціальних педагогів та асистентів і це перевантажило вчителів загальної практики.

Станом на 2024 рік 24,4% учнів отримували ту чи іншу форму спеціальної підтримки, проте багато хто з них не отримував її вчасно або в достатньому обсязі – і саме в цьому провал.

Що роблять фіни? Висновки. Це те, чого бракує Україні в цьому плані. Бо у нас проблеми замовчуються, а не вирішуються.

Перш за все:

• Буде переглянуто і ще раз евалюовано дітей, що мають ООП.
• Буде знижено навантаження на вчителів загальної практики.
• Буде розвинуто групову підтримку, щоб не стигматизувати учнів.
• Залучено опікунів та експертів з добробуту для учнів на спеціальній підтримці. Виділено щорічно 100 мільйонів євро під все це.

І я не бачу нічого у фінській стратегії про “забрати дітей з ООП зі звичайної школи”. Тож припиніть, будь ласка, улюлюкання з цього приводу.

По-друге:

• Школа стає місцем повільного навчання, з довгими текстами й складними завданнями.
• В початковій школі додадуть 3 додаткових уроки: з математики (1 урок), рідної мови та літератури (2 уроки). При цьому програма не стає насиченішою, а додатковий час використовується для кращого засвоєння та розуміння.

По-третє, так, заборона на мобільні.

По-четверте, інвестиції у вчителів. У Фінляндії вчителем може стати лише особа з магістерським ступенем (власне, тому мій малий і покинув надію йти вчитися на вчителя, яким він хоче бути: не зміг вивчити мову достатньо). Але Фінляндія почала вкладати великі гроші в розширення навчальних місць для вчителів в університетах, запустила програми на підвищення кваліфікації, а 5 мільйонів євро виділила на заходи з подолання булінгу, аби покращити атмосферу в школах і для учнів, і для вчителів.

По-пʼяте, підтримка шкіл у віддалених регіонах. Аби школи були якісні та освіта на високому рівні, незалежно від того, в Хельсинках ти чи у чорта на рогах. Школи зберігають навіть в умовах депопуляції і вони на дуже високому рівні, бо Фінляндія реалізує принцип рівних прав у доступі до освіти, незалежно від того, де дитина живе.

Я пишу це для того, аби показати: не за Фінляндію треба хвилюватися. Вони визнають помилки та вони вирішують їх на системному рівні. І як гидко дивитися, коли групи людей з улюлюканнями скачуть по мозолях, коли Фінляндія прозоро визнає промахи й відкрито про це звітує. Ось цьому нам треба повчитись.

Фото – Helsinki times