Клітинки, наліпки, червоне море та “задня парта”: відповідаємо на питання батьків

До редакції “Нової української школи” надійшов лист від нашої читачки — мами першокласника. У ньому не просто перелік запитань, а справжня “картографія” тривог, з якими щодня стикаються тисячі батьків по всій країні. Ці запитання підсвічують величезний розрив між тим, що прописано в Державному стандарті початкової освіти, і тим, що іноді відбувається за зачиненими дверима класів через інерцію старих звичок.

В цій публікації ми поговоримо про таке:

• Що турбує батьків: оцінювання, креативність і де межа між покаранням та підтримкою дитини.
• Що думає про начебто прості запитання батьків перший освітній омбудсмен України Сергій Горбачов.
• Коментує зошити та червоне море Леся Павлюк, вчителька початкових класів ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради, переможниця Global Teacher Prize Ukraine-2024.
• Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз коментує психологію кольору.
• Розповідаємо, як збудувати місток між школою та домом.

Публікуємо запитання батьків без змін, адже вони відображають найтиповіші ситуації, з якими сьогодні стикаються родини першокласників:

1. Чи передбачено програмою ведення зошита з математики з чітким дотриманням клітинок при розташуванні записів? Наприклад, 3 клітинки між стовпчиками, а не 4 чи більше/менше. Або 11 клітинок між класною і домашньою роботою?

2. З якого періоду починаються самостійні/зрізові/контрольні роботи і з яких предметів?

3. Колір чорнила для виправлення помилок дитини має бути червоним чи зеленим? І взагалі, коли який колір застосовується?

4. Чи вважається помилкою, якщо дитина самостійно щось виправила в зошиті: знайшла помилку, одною рискою перекреслила і поряд чи зверху написала вірно?

5. Уроки дизайну та мистецтва за друкованими альбомами: чи може дитина на власний розсуд приклеїти вату на зимовий будинок, намалювати власний розмір банта клоуну тощо, тобто внести своє бачення у виконувану роботу чи має суворо дотримуватися написаного завдання в альбомі?

6. Техніка читання: які існують норми і коли вона має перевірятися.

7. Чи доцільне застосування наліпок замість оцінок? І чи правильно давати рівноцінні наліпки за відповідь і миття дошки, як приклад?

8. Чи може вчитель виносити догану окремим дітям перед всім класом за: погано прочитав, не слідкував за текстом, не хотів займатися на уроці тощо.

9. Чи може вчитель відсадити дитину на окрему задню парту, якщо вона/він ще не пройшла адаптацію і їй/йому важко утримувати увагу весь урок і дитина починає гратися сама з собою.

Школа школа має бути простором безпеки чи є територією суворих “червоних ліній”?

Відповідаючи на запитання мами першокласника, перший освітній омбудсмен України Сергій Горбачов звернув увагу на те, що будь-які вимоги, які вчитель висуває до дитини, мають враховувати особливості вікової психології та відповідати чинному законодавству.

Ось відповіді на ці запитання з утриманням послідовності:

1. Нормативних вимог щодо “кількості клітинок” не існує.

2. Виконання дитиною самостійних і контрольних робіт можливо в обмеженому обсязі і різноманітних форматах, починаючи з третього класу з будь-якого предмету

3. Прямої нормативної заборони використовувати червоний колір для виправлень немає. Рекомендовано – зелений колір.

4. Самостійно виправлена помилка (якщо виправлення зроблено охайно і зрозуміло) не має впливати на оцінку роботи дитини. Сама ідея НУШ полягає в заохоченні дитини до самостійного пошуку правильних відповідей і у самостійному виправленні знайдених помилок.

5. Звісно, дитина не лише може проявляти творчий підхід під час виконання завдань на уроках дизайну та мистецтва, але й такий підхід НУШ підтримує і заохочує.

6. За чинними нормативами перевіряється здатність дитини сприймати і розуміти текст. Швидкість читання (якщо це мається на увазі під “технікою”), нормативно не контролюється.

7. Доцільність використання різноманітних наліпок в оцінюванні навчальної роботи дитини залежить від багатьох факторів.

8. Вчитель, який ганьбить дитину перед всім класом, порушує закон. Цього робити категорично не можна. Це свідоме приниження дитини, яке цілком підпадає під визначення статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення “Булінг”.

9. Загалом вчитель має на це право. Питання у тому, навіщо це робиться і як вчитель це пояснює дітям. Як “покарання” за те, що дитина є дитиною і не завжди може себе контролювати – ні. Як спосіб змінити обстановку у класі, наприклад, дати дитині можливість заспокоїтися, можливо. Але загалом запитання не конкретне. Щоб на нього відповісти змістовно, треба розуміти ситуацію, знати, що саме відбувалося у класі,

Щоб розставити всі крапки над “і” та допомогти батькам і вчителям порозумітися, ми звернулися за роз’ясненнями до експертки.

Коментує запитання батьків Леся Павлюк, вчителька початкових класів ліцею № 7 Івано-Франківської міської ради, переможниця Global Teacher Prize Ukraine-2024.

Про зошити і “червоне море”

Батьки першокласників часто почуваються розгубленими. З одного боку, їм обіцяли школу без стресу, з іншого — вони бачать у зошитах вимоги до клітинок, наліпки незрозумілого призначення та публічні зауваження.

– Пані Лесю, вітаю! Ми сьогодні до вас із “болями” батьків. Знаємо, що ви — вчитель-практик, яка щодня працює з дітьми і спілкується з батьками, тому хочемо почути вашу думку: де межа між дисципліною та муштрою, і як це працює у вашому класі. Почнемо з класики, яка лякає багатьох мам ще з їхнього дитинства — клітинки. Скажіть чесно, чи рахуєте ви з учнями оці заповітні “три клітинки вниз, десять вправо”? І як реагуєте, якщо дитина промахнулася? Чи є це приводом для драми у вашому класі?

— Вниз чотири))). Так, клітинки ми рахуємо. Це дозволяє дитині впорядкувати записи в зошиті, допомагає краще в ньому орієнтуватися, розвиває відчуття простору і вміння прогнозувати результат наступних дій. Якщо клітинки допомагають сформувати такі навички, то навіщо відмовлятися від такого інструменту?

Під час першого циклу початкової освіти (1-2 класи) діти часто помиляються у таких підрахунках, тому драми ми точно не влаштовуємо. У таких випадках перевагу надаю змісту написаного, ніж кількості пропущених клітинок. Проте на це також зважаю, зокрема, перед початком запису або під час перевірки роботи. Якщо є можливість, то кличу дитину до себе і пояснюю, як написати краще. В іншому випадку в зошиті пишу коментар до роботи з поясненням.

— До речі, про драми. У багатьох батьків є страх перед виправленнями. Якщо ваш учень сам знайшов помилку, перекреслив і написав вірно — це для вас помилка (“бруд у зошиті”) чи привід похвалити за уважність? І якою ручкою ви перевіряєте роботи — все ще червоною чи перейшли на більш лояльні кольори?

— Якщо такі виправлення охайні і не надто часті, то вони можуть бути. Ми з дітьми завжди говоримо, що помилки корисні, якщо вони нас навчають. Важливо, щоб це не було замальовування помилки чи псування цілої роботи. Я проти використання коректора учнями початкових класів, проте дозволяю користуватися ручкою-стирачкою.

Уже близько 10 років перевіряю роботи ручкою із зеленою пастою. Інколи можу використовувати померанчеву, синю або рожеву. Такі зміни сприяють приверненню більшої уваги дітей до того, що я їм написала. А ще допомагають уникати формуванню стійкого ставлення до ручки конкретного кольору.

Про оцінки, наліпки та швидкість

— Рухаємось до оцінювання. Зараз багато говорять про формувальне оцінювання, але на практиці ми часто бачимо просто підміну понять: замість “двійки” — сумний смайлик, замість “12” — наліпка. Як ви ставитесь до системи наліпок? І чи нормально, на вашу думку, коли дитина отримує однакову “нагороду” і за розв’язану задачу, і за вимиту дошку?

— Діти дуже люблять щось збирати, колекціонувати. Тому ми такі нагороди використовуємо. Проте жодним чином вони у нас не відображають рівень виконання роботи. Тобто, я проти використання печаток зі словами “молодець”, “добре”, “старайся” чи комплекту смайликів з різними емоціями. Я впевнена, що ніхто із вас не хотів би отримати сумного смайлика.

У другому семестрі 1 класу в нас була мотиваційна система збирання “нушиків”. Вони були 5 видів:

1. За навчальні завдання.
2. За додаткову роботу.
3. За відмінний апетит.
4. За порядок.
5. За дружбу.

Тобто, старання дитини оцінювалися і не було рівнів. Всі діти різні, у кожного є свої сильні сторони. Таким чином, кожен і кожна мали можливість отримати нагороду. Видавала я їх на основі прогресу дитини. Тобто, результати роботи порівнювала не з роботами інших дітей, а з минулими роботами цієї ж дитини. До речі, прекрасно проводити ці порівняння у присутності самої дитини. Тоді у неї з’являється мотивація зростати. Якщо дитина загалом читає добре, але сьогодні її результат був гірший, то нагороду вона не отримує. Якщо ж в однокласника чи однокласниці результат не такий високий, але він кращий, ніж його/її попередній, тобто ми бачимо прогрес, то нагорода є. Нагороди даю дітям індивідуально та обґрунтовано. Тільки в цьому випадку вони виконують свою функцію.

— Ще одне гостре питання — техніка читання. Батьки скаржаться на секундоміри і нормативи. Пані Лесю, як ви перевіряєте навичку читання? Чи важлива для вас кількість слів за хвилину, чи ви фокусуєтесь на чомусь іншому?

— Кожен результат добрий, якщо його можна виміряти, порівняти з попереднім і наступним. Тому кількість слів за хвилину у своєму щоденнику спостережень я фіксую. Намагаюся час засікати непомітно, наприклад дивитися на годинник на стіні, проте не завжди так вдається. Діти розуміють, що під час читання найважливішими є розуміння тексту і правильність читання, тому не спішать, читають у звичному для себе темпі. Результати читання говорю дитині індивідуально, і ми обов’язково ставимо наступну ціль.

Творчість та дисципліна

— На уроках “Дизайну і технологій” часто використовують друковані альбоми. Уявімо ситуацію: завдання — зробити шаблонного клоуна, а дитина хоче приклеїти йому інший ніс або взагалі намалювати свій малюнок. Ви дозволяєте таку “самодіяльність” чи є вимога чітко слідувати інструкції?

— Я не люблю такі друковані альбоми. Технологічна галузь у нас входить в інтегрований курс “Я досліджую світ”. Тут ми виконуємо різні вироби, які пропонують самі ж діти, батьки чи діти можуть їх десь використати. Я не хочу обмежувати нашу творчість альбомом. Проте у початкових класах навичку слідувати інструкції також треба виробити. Найчастіше діти виконують вироби за чіткою інструкцією, проте я люблю давати їм хоч маленьку можливість для вираження індивідуальності чи творчості.

Наприклад, мої учні та учениці малювали Миколая за інструкцією, але всі роботи вишлі дуже різні і всі прекрасні (посилання на приклад робіт).

Досвід щодо використання зеленої чи рожевої ручки замість агресивної червоної — це не просто “педагогічна мода”. Це питання нейрофізіології та відчуття безпеки, без якого навчання в принципі неможливе. Коли ми говоримо про колір ручки чи кількість клітинок, мова йде про те, як мозок дитини реагує на критику.

Психологія кольору: чому “червоне море” блокує мозок?

Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз пояснює: для дитини її зошит, малюнок чи будь-який авторський виріб — це продовження її внутрішнього простору. Будь-яке грубе втручання туди (“червоне море” виправлень) сприймається не логікою, а емоціями — часто як вторгнення на власну територію.

На сайті Міністерства освіти і науки України пані Світлана пояснює природу виникнення страху помилки:

“Коли вчитель чи батьки надмірно фіксуються на помилках, у дитини вмикається так звана “шкільна тривожність”. У такі моменти неокортекс (частина мозку, що відповідає за мислення) буквально відключається. Натомість активується рептильна частина мозку, відповідальна за реакції стресу — “бій, біжи або замри”. Розвиток і засвоєння нового можливі лише за умови відчуття спокою”.

Саме тому сучасна педагогіка пропонує змінити акценти. Замість того, щоб бути “детектором помилок”, дорослий має стати “шукачем успіху”.

Правило “Зеленої ручки” та опора на ресурс

Експертка радить використовувати два кольори, але з важливою пропорцією:

• Зелений колір: для того, що зроблено ідеально (опора на успіх).
• Червоний колір: як сигнал “стоп”, що вказує лише на те, де потрібна додаткова увага.
• Золота формула: зелених позначок має бути вдвічі більше, ніж червоних.

“Кожній дитині під час засвоєння нового важливо мати опору, від якої можна відштовхуватися. Ця опора — те, що вже виходить”, — підкреслює Світлана Ройз. Зрештою, питання не в тому, чи навчиться дитина писати рівно, а в тому, наскільки високою залишиться її самооцінка та чи збережеться контакт із власним потенціалом після виходу зі шкільних стін.

Як збудувати місток між школою та домом?

Лист нашої читачки став приводом для великої розмови про те, як по-різному ми іноді розуміємо “правила гри” в сучасній школі. Важливо пам’ятати: за кожною клітинкою чи вимогою до дисципліни часто стоїть намір учителя структурувати робочий простір і допомогти дітям стати організованими. Проте не менш важливою є і батьківська тривога за емоційний стан дитини.

Аналізуючи думки експертів, ми бачимо, що успіх дитини в НУШ тримається на трьох принципах взаєморозуміння:

• Єдність мети. Учитель і батьки — не опоненти, а союзники. Якщо вимоги педагога викликають у дитини стрес, це привід не для взаємних звинувачень, а для спільного пошуку рішень. Найкращий результат з’являється там, де дорослі об’єднуються заради дитини, а не борються один проти одного.
• Відкритість до діалогу. Більшість непорозумінь зникають під час спокійної розмови поза уроками. Замість того, щоб шукати недоліки в системі, варто спробувати формат партнерства: “Я помічаю, що моїй дитині зараз важко з цим правилом. Як ми можемо разом допомогти їй адаптуватися до вимог класу без втрати впевненості у собі?”.
• Повага до професійних кордонів. НУШ — це простір, де цінують і творчість, і дисципліну. Учитель має право на власну методику в межах стандарту, а батьки мають право на розуміння того, як саме ці методи впливають на розвиток їхньої дитини.

Реформа Нової української школи — це насамперед про нову культуру стосунків. Ми не завжди знаємо достеменно, на чому саме фокусується педагог у кожній конкретній ситуації, але ми точно знаємо, що дитина показує найкращі результати тоді, коли відчуває: дорослі навколо неї діють злагоджено і з повагою один до одного.

Стати на бік дитини — не означає стати проти вчителя. Це означає разом із учителем шукати ті інструменти, які допоможуть першокласнику не просто рахувати клітинки, а й відчувати радість від кожного маленького успіху. Адже головна мета школи залишається незмінною — випустити у світ вільну, мислячу та щасливу дитину.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, “Як розібратися в новій системі оцінювання НУШ? Міністерство освіти та науки розробило путівник”.

Фото – МОН, Freepik