Наступність навчання: як забезпечити “безшовний” перехід між ланками освіти

“Освіта передусім має бути для дитини. І все, що ми робимо, має бути саме для неї”, — говорить Олександра Приставська, координаторка міні-EdCamp Lviv 2025 і директорка Центру професійного розвитку педагогічних працівників Львова.

Ця думка стала внутрішнім стрижнем шостої регіональної (не)конференції міні-EdCamp у Львові, що зібрала 186 учасників і учасниць, які представляли різні ланки освіти — від дошкілля до вищої освіти. У фокусі — тема “Освітня константа: послідовність, прогрес, майбутнє”. І ця константа, за словами координаторки, — не про сталість заради стабільності, а про логіку і якість розвитку дитини.

Для Олександри Приставської подія від EdCamp — це історія, яку вона з командою пише вже вшосте. “Коли ти пробуєш вперше — перед тобою чисте полотно. І ти не знаєш, чи вийде. Але коли бачиш, як люди долучаються, як місто підтримує, як з’являється команда — розумієш: це потрібно, — згадує вона перший львівський міні-EdCamp. — Кожен рік приносить нові виклики. Але незмінним залишається одне: ми створюємо простір, де освітянство може говорити чесно, де можна обмінюватися досвідом, адаптованими практиками. Де можна не боятися ставити складні запитання і шукати відповіді разом”.

У 2025 році захід мав статус магістрального і відбувся в межах всеукраїнської хвилі регіональних (не)конференцій від EdCamp Ukraine. Організаторами стали Центр професійного розвитку педагогічних працівників Львова, департамент освіти та культури Львівської міської ради та Благодійний фонд “Фундація КРЕДО”. Подію проводили за підтримки ЮНІСЕФ.

Освіта має бути цілісною

Головна ідея події 2025 року — зібрати за одним столом представників і представниць усіх ланок освіти: дошкілля, початкової, базової та старшої школи, профтехосвіти, університетів і навіть бізнесу. “Ми хотіли показати, що немає окремої ланки. Не може бути “ми — тільки садочок” чи “ми — тільки університет”. Це має бути цілісне навчання впродовж життя”, — пояснює координаторка.

Важливо бачити всю траєкторію дитини, бо це один шлях. І якщо десь є розрив, його відчуває саме дитина. Адже для неї кожен перехід на новий навчальний етап — це момент підвищеної вразливості.

“Дитина переходить у перший клас — нові правила, нові очікування. Переходить у п’ятий — змінюється формат взаємодії, з’являється багато вчительок і вчителів. Переходить у старшу школу — постає питання вибору майбутнього. Якщо ці переходи не продумані, вони призводять до стресу”.

Саме тому в центрі дискусій Mini EdCamp Lviv була ідея “безшовності”.

“Безшовність — це коли ти не починаєш щоразу з нуля. Коли ти знаєш, на що спиратися. Коли попередній етап не обривається, а є продовженням”, — говорить Олександра.

Дошкілля — не “підготовка до школи”

Розмова про безшовність освіти логічно починається з дошкілля. “Ми часто сприймаємо садочок як підготовку до школи. Але це не підготовка. Це фундамент. Там формуються базові навички, які визначають подальший шлях дитини”, — пояснює Олександра.

Тут ідеться не про абстрактні компетентності, а про дуже конкретні вміння. “У садочку дитина має навчитися простих, але фундаментальних речей — самостійності. Тримати ложку, зав’язати шнурки, одягнутися, налити собі воду. Це має бути доведено до автоматизму”, — каже вона. Проблема виникає тоді, коли етапи накладаються один на одного або, навпаки, залишають прогалини. “Тут вчили — недовчили. Там вчили — знову недовчили. Так утворюється цей умовний шов із горбиком, який дитина несе далі”.

На її думку, початкова школа не має починати з того, що дитину вчать базових навичок. Вона має спиратися на те, що вже сформовано. Тому у Львові практикують просту річ: учительки і вчителі початкової школи приходять у садочки, спостерігають за дітьми, знайомляться з підходами вихователів і виховательок. “Учитель чи вчителька початкової школи має розуміти, з чим приходить дитина. Не в теорії, а на практиці. Прийти в садочок, подивитися, як працює виховательство, побачити дітей у їхньому середовищі. Це дуже змінює оптику”.

Що можна зробити вже сьогодні

У розмові про “безшовність” освіти Олександра Приставська говорить про конкретні рішення, які вже працюють.

1. Налагодити горизонтальну комунікацію між ланками:

• організовувати спільні зустрічі вихователів/-ок, вчителів/-ок, викладачів/-ок;
• проводити відкриті заняття, де освітянство різних рівнів може побачити підходи одні одних;
• ініціювати спільні педагогічні ради або стратегічні сесії.

“Це не має бути формальність. Це має бути розмова: що ви робите, чого навчили, на що нам спиратися далі. Коли вчителька або вчитель початкової школи приходить у садочок не з перевіркою, а з інтересом. Коли разом обговорюють дітей, їхні сильні сторони, виклики”.

2. Вчитися інтеграції, а не “закриватися” в предметі

“Дитина звикає до одного стилю взаємодії: до прикладу, якщо в початковій школі вона звикла до підтримки, інтегрованого навчання, партнерства з учительством, це не має зникати в п’ятому класі. Інакше буде різкий обрив. Інші вчителі й учительки, інші вимоги, інша атмосфера. Якщо цей перехід не продуманий, він стає стресом. Коли ми це зрозуміли, тоді з нашим центром пішли на випередження — почали проводити інтегровані курси для вчительства”, — розповідає Олександра Приставська.

На цих тренінгах предмет “розкривають” крізь призму інших навчальних предметів. Учителів/-ок української мови й літератури знайомили з підходами математики, географії, хімії, фізкультури — і навпаки.

“Спочатку це здається непоєднуваним. Але чому ні? Якщо в “Енеїді” є спортивні ігри — їх можна відтворити на уроці. Якщо є стратегічні бої — це привід поговорити про прорахунки, маршрути. Якщо описана кухня — тут уже хімія і технології”.

Інтеграція — це не про розмиття змісту, а про його поглиблення, зацікавлення, практичність. “Ми навіть просили вчителів і вчительок літератури підібрати твори з біологічними, екологічними чи науковими аспектами. Спершу вони дивувалися, але потім починали бачити можливості”.

Один із яскравих прикладів — курс “Наука в казках” для дошкілля. Учителі/-ки хімії пояснювали вихователям і вихователькам фізичні й хімічні явища, описані в казках: що відбувається з героєм, які процеси стоять за “магією”. Такі інтенсиви вже провели для вчителів/-ок природничих наук; готують — для технологій і мистецтва.

3. Рання профорієнтація

“Профорієнтація — це досвід, а не буклети. Якщо старшокласник чи старшокласниця може прийти в університет і побути студентом чи студенткою хоча б один день — це зовсім інше відчуття”, — переконана Олександра.

У Львові вже були практики, коли переможців і переможниць олімпіад запрошували на природничі факультети університетів на реальні заняття. І, як виявилося, на такі зустрічі учнівство приходило навіть у суботу.

“Коли учнівство приходить в університет і заходить у реальну аудиторію, вони починають розуміти, це їхнє чи ні. І це набагато чесніше, ніж красиві брошурки. Молоді потрібно відчути, що вона має вибір. І наше завдання — цей вибір показати”.

Міні-EdCamp як модель “безшовної” освіти

Олександра впевнена, що важливо не лише говорити про наступність, а й показати її в дії. “У нас були представники й представниці приватних шкіл, неформальної освіти, викладацтво університетів. Нам хотілося, щоб люди побачили: освіта — це не ізольовані сектори. Це одне поле”.

До події долучилися керівники/-ці університетів і відомі спікери/-ки. Зокрема, ректорка НУ “Львівська політехніка” Наталія Шаховська підтримала ініціативу, адже тема наступності освіти є цікавою і для академічної спільноти.

Окрема історія — співпраця з економістом, науковцем і спікером Павлом Шереметою. “Коли пан Павло приїхав до нас уперше, сказав: “Думаю, це не востаннє”. Ми жартували: якщо пообіцяли — треба виконувати. І він повертався знову. Навіть коли вже служив у лавах Збройних сил України, знайшов можливість приїхати. Каже: “Ви вмієте вмовити””, — усміхається координаторка.

Серед спікерів був і вчитель Артур Пройдаков, який говорив про синергію формальної та неформальної освіти. Про канадський досвід і його вплив на українську освіту, зокрема на Нову українську школу, розповідала позаштатна радниця міського голови Львова з питань освіти Оксана-Анастазія Винницька-Юсипович. До події долучився також музикант і артменеджер “Я Галерея” Павло Гудімов — із розмовою про мистецьку освіту та університетське середовище як простір інтеграції.

Багато цікавих спікерок і спікерів: Соломія Бойкович, Михайло Зарічний, Вікторія Христенко, Леся Павлюк, Соломія Говоруха, Анна Чуба, Вахтанг Кіпіані, Оксана Цибух, Марина Крісов, Наталія Шаховська тощо, реакції учасників і учасниць — найкраще підтвердження цінності формату (не)конференції. “Люди починають розуміти, що це не лекція, не “вичитати матеріал”. Це взаємодія і досвід”.

Окремий блок Mini EdCamp Lviv 2025 був присвячений співпраці освіти з бізнесом. На події презентували свою продукцію близько 20 соціальних шкільних підприємств.

“Це офіційно зареєстровані шкільні соціальні підприємства. Діти вирощують мікрозелень, печериці, виготовляють свічки, аромаподушки та інші вироби. Це маленькі стартапи”, — пояснює координаторка.

Цьогоріч 10 найкращих проєктів отримали стартовий капітал для розвитку. “Ми хотіли показати, що освіта може бути практичною. Що діти можуть створювати продукт, бачити результат своєї праці, розуміти економіку процесу. Це формує відповідальність і підприємницьке мислення”.

Особливою частиною львівських подій від EdCamp традиційно стають майстер-класи. “Ми завжди думаємо, щоб це не було щось, аби зробити й забути. Це має бути цінність”, — каже Олександра.

Учасники розписували гільзи петриківським розписом. Потім з них виготовляли пам’ятні магніти. Серед інших майстерок — виготовлення мотиваційних аромаіграшок, розписування пряників, створення брошок. Кожен учасник виходив із чимось зробленим власноруч.

Також на події виступав письменник, музикант Сергій Жадан із гуртом, спілкувався з педагогами. До панельних дискусій долучилися Богдан Тихолоз, директор музею “Дім Франка”, директор департаменту освіти та культури Львівської міської ради Андрій Закалюк, народна депутатка Наталія Піпа, міський голова Львова Андрій Садовий.

“Коли місто розуміє цінність таких заходів — це дає впевненість. Ми працюємо далі, бо бачимо сенс, бо бачимо людей, які повертаються додому натхненними. І це означає, що ця велика освітня мозаїка складається”.

Освіта в умовах війни: нова глибина відповідальності

Коли Олександру запитують про майбутнє, вона спершу говорить про одне: “Найбільше хочу, щоб закінчилася війна”.

А далі — про вибір. “Для мене важливо, щоб дитина мала вибір змалечку. Щоб вона могла сказати: я хочу малювати, я хочу гуляти, я хочу досліджувати. І щоб її чули”.

Освіта, на її думку, має бути практичною: фінансова грамотність, застосування знань із предметів у реальному житті, володіння іноземними мовами, свідомий вибір професії — без тиску родинних сценаріїв.

Міні-EdCamp Lviv 2025 став простором, де цю розмову вдалося розгорнути широко і глибоко. І, можливо, саме з таких кроків — з відкритості, взаємодії, професійності та людяності — і народжується справжня освітня константа.

Проєкт реалізує ГО “ЕдКемп Україна” за підтримки ЮНІСЕФ в Україні та за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини через Німецький банк розвитку (KfW).

Фото – EdCamp