Тисячі людей в Україні долучилися до флешмобу до дня народження Ліни Костенко. Розповідаємо, що читали

Сьогодні, 19 березня, видатній українській поетесі Ліні Костенко виповнюється 96 років. Ліна Василівна – одна з найвидатніших українських постатей сучасності, письменниця, дисидентка та справжній живий символ незламності української культури.

На її честь сьогодні в Україні стартував флешмоб - #ЛінаЩасливіЖитиПоруч: кожен, хто має бажання, може прочитати свій улюблений вірш Ліни Костенко і викласти відео в соцмережі.

Ініціаторка акції Олеся Пинзеник вважає, що завдяки флешмобу ми зможемо популяризувати українську літературу, підтримати культурну пам’ять і створити простір спільної вдячності та поваги до творчості Ліни Костенко.

На цей час у Фейсбуці вже з’явилися сотні відео, фото з рядками улюблених віршів.

Тарас Кремінь, уповноважений із захисту державної мови (2020 – 2025), прочитав фрагмент із твору “Берестечко”

Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з Москвою.

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,

Бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,

Смурна од крові, смут своїх і свар,

Готова світ накрити, як спідницею

Матрьоха накриває самовар.

Ірина Чернілевська, директорка київської школи №179, прочитала свій улюблений вірш – “Нехай підождуть невідкладні справи”

Нехай підождуть невідкладні справи.

Я надивлюсь на сонце і на трави.

Наговорюся з добрими людьми.

Не час минає, а минаєм ми.

А ми минаєм… ми минаєм… так-то…

А час — це тільки відбивання такту.

Тік-так, тік-так… і в цьому вся трагічність.

Час — не хвилини, час — віки і вічність.

А день, і ніч, і звечора до рання —

це тільки віхи цього проминання.

Це тільки мить, уривочок, фрагмент.

Остання нота ще бринить в повітрі, —

дивися: Час, великий диригент,

перегортає ноти на пюпітрі.

Оболоньский ліцей №8 міста Києва підготував окреме привітання для Ліни Костенко з хештегом - #ЛінаЩасливіЖитиПоруч

“Ліно Василівно, 7Ф та Манусенко Олена Олексіївна схиляються перед Вашими уміннями жити, творити, надихати, боротися, берегти… Ми пишаємось, що сьогодні живемо поруч із Вами, що дихаємо тим же повітрям, що й Ви, що разом з Вами радіємо, сподіваємось. Ви є нашим взірцем, тою, яка вчить, як бути справжніми Людиною, Громадянином, Патріотом. Многая Вам літа… Нехай передбачення (ваші крилаті слова), які ми отримали, стануть життєвим кредом для кожного з нас. Дякуємо, що Ви є у наших долях, бо “нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, бо “потім” може й не настати”.

Сергій Жадан прочитав вірш Ліни Костенко “Досвід. Акація”

Весна, дівчисько в ластовинні,

ще не ціловане в уста,

світанки жовті, аж левині,

хорал, проспіваний з листа

такими щиглями, канарками,

перепелиними капелками,

дзвенить лісними закамарками,

цвіте рясними закапелками!

Цвіте акація, акація —

на хмарі біла аплікація —

мого дитинства експлікація —

і просто так — цвіте акація!

Тепер дітей годуй не кетями.

— Дівча, а кинь-но і мені! —

Ряхтять акацій білі кетяги

в прудкій дитячій пелені.

Весна збивав шумовиння

у пелюсткове ескімо,—

а що ж ми винні, що ж ми винні,

що вже акацій не їмо?!

О, як їх їлося — як ласощі!

З росою, сонцем і стеблом.

Як смачно плямкалось, як лазилось

по верховіттях над селом!

О, як їх їлося, вминалося,

хрумтілося із мокрих жмень!

А щось таке в житті миналося,

миналося із дня у день…

Тепер куштую цвіт з галузки —

струшу росу… зломлю стебло…

Дивлюсь, щоб там якої кузки,

якої кузки не було.

Учениця Лазещинського ЗЗСО I-III ступеню Надія Маркульчак 10-А клас) проникливо відтворила вірш Ліни Костенко “Очима ти сказав мені: люблю” жестовою мовою.

“Це був не просто виступ — це була щира емоція, глибоке розуміння та особливий спосіб донести поезію до кожного серця. Жестова мова відкриває нові можливості для сприйняття мистецтва, робить його доступнішим і ще більш зворушливим. У виконанні Надії вірш заграв новими барвами, адже кожен рух, кожен жест передавав зміст, настрій і душу поезії”, - кажуть в школі.

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,

гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова, як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

Валерій Залужний, екс-командувач української армії та посол України у Великобританії прочитав дуже відомий вірш Ліни Костенко “Життя іде без коректур”

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Школа 212 Деснянського району Києва обрала наступні рядки:

Ще вчора була я висока, як вежа.

Здається, ще трохи - дістану зеніт.

І раптом, як вибух, - обвал і пожежа.

Розтрощений камінь - уже не граніт.

Руйновище віри, і розпач, і розпач!

Під попелом смутку похований шлях.

Зажурені друзі сахнулися врозтіч.

Посіяне слово не сходить в полях.

На те й погорільці, - будуємо хатку.

Над хаткою небо. А знов голубе.

Найвище уміння - почати спочатку

життя, розуміння, дорогу, себе.

Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Сирський обрав рядки, присвячені боротьбі українського народу за незалежність.

Ліцей №316 записав колективне відеопрочитання віршу “Крила”.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Вчителька української мови та літератури у вишгородській школі №1 Юліанна Кульчицька прочитала вірш “В пустелі сизих вечорів”

В пустелі сизих вечорів,

в полях безмежних проти неба

о, скільки слів

і скільки снів

мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,

де живеш,

кого милуєш і голубиш.

А знаю — ти чекаєш теж,

тривожно вгадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє.

Тебе, незнаного, впізнаю,

як син вигнанця впізнає

прикмети батьківського краю.

Я ради цього ладна жить.

Всі інші хай проходять мимо,

аби в повторах не згубить

одне,

своє,

неповториме.

Нехай це — витвір самоти,

нехай це — вигадка й омана!

Моєму серцю снишся ти,

як морю сняться урагани.

Учні 2 класу Ніжинської гімназії №14 долучилися до Всеукраїнського флешмобу #ЛінаЩасливіЖитиПоруч. Вірш “Берізки по коліна у воді”

Переярками та узлісками,

по розлитій з весни воді,

гуси плавають між берізками,

білі-білі, як лебеді.

Ані шелесту, ані бризочки,

ні далекого шуму коліс.

Лиш гусей лебедина низочка

огинає струни беріз.

А який вірш Ліни Костенко обираєте ви? Флешмоб триває, і долучитися може кожен.

Фото - РБК Україна