Повертаючись до теми “Фонтану сліз”. Автори підручника відповіли медіа НУШ

Автори програми відгукнулися на публікацію медіа НУШ про використання у підручниках з літератури “пушкінської” легенди про Бахчисарайський фонтан. Вони пообіцяли долучитися до дискусії кримськотатарських філологів щодо цієї теми, але не згодні, що легенда є контраверсійною у сучасних реаліях.

Нагадуємо, ми нещодавно опублікували статтю Як “пушкінська” легенда про Бахчисарайський фонтан перекочувала із радянського підручника в український, де є лист школярки та коментарі спеціалістів.

Наводимо текст відповіді авторів підручників разом із коментарями експертів.

“Оспівує красу людських почуттів”…

На запит до МОН медіа “Нова українська школа” щодо наявності в підручнику і програмі з української літератури легенди “Фонтан сліз у Бахчисарайському палаці”, який є перекладом з російської мови і передруковується зі збірки радянських часів, ми отримали відповідь від авторського колективу програми.

Надаємо текст відповіді повністю (виділення авторські).

“Передовсім зауважимо, що наш авторський колектив (Т. О. Яценко, В. І. Пахаренко, І. А. Тригуб, Л. А. Слижук) уперше ввів до програм із української літератури для закладів загальної середньої освіти сеґмент “Кримськотатарська література”. Відсутній він і в двох інших модельних програмах, які зараз є чинними. Наша принципова позиція: оскільки киримли також є корінним народом нашої держави, то й література цього народу (як і історія) має вивчатися в закладах загальної середньої освіти України. Ця тема системно і послідовно представлена у наших програмах із української літератури від 5 до 12 класу.

Для вивчення у 8 класі ми пропонуємо творчість класика літератури киримли Ашика Омера і народний переказ “Фонтан сліз у Бахчисарайському палаці”. Цей переказ оспівує красу людських почуттів, печаль втрати, підкреслює, що кохання робить чудеса: перетворює навіть найжорстокішого деспота на живу, беззахисну людину. А також показує дивовижну здатність мистецтва передавати всі тонкощі переживань людської душі. Переказ допомагає учням помічати й інтерпретувати мистецькі символи. Крім того, саме цей твір дає нагоду познайомити восьмикласників із найвеличнішою перлиною кримськотатарської архітектури – ханським палацом у Бахчисараї, мавзолеєм Деляре-Бікеч, Фонтаном сліз.

У переказі немає радянських, антитатарських наративів чи виправдання насильства, рабства. Навпаки. Але, у процесі вивчення цього твору, варто пам’ятати реалії доби, яка змальована. Також важливо наголосити, що перед нами не історичний документ, а художній твір. За традицією легенд і переказів, він побудований на гіперболах і гострих контрастах, щоб підкреслити силу кохання і трагізм втрати. Ідея цього твору – заохотити мову примирення, милосердя, а не ворожнечі! Дивна також підозра – нібито цей твір має “інтертекстуальний зв’язок із російської літературою”. Такий зв’язок може виникнути лише в уяві випускників радянської школи. І це не є причиною замовчувати твір фольклору й шедевр архітектури киримли. Ми ж наголошуємо на інших контекстах: підкреслюємо, що Фонтан сліз оспівували українська письменниця Леся Українка й польський митець А. Міцкевич.

Переклад твору зроблено давно. Але текст перекладено професійно, на належному художньому рівні. Зауважимо, що не всі книжки, видані впродовж 1950-80-х років, є апріорі підозрілими й небажаними. Треба оцінювати їх зміст, а не час видання. Нагадаємо, що саме в ті роки було видано добру третину художніх текстів, які наразі вивчаються на уроках літератури в школі.

Водночас сподіваємося, ця дискусія спонукає кримськотатарських філологів запропонувати українським школярам новий, сучасний переклад цього твору, який буде представлено в новій редакції підручників української літератури для 8 класу.

Звертаємо також вашу увагу, що в чинній програмі з української літератури для 7-9 класів закладів загальної середньої освіти (автори: Т. Яценко, В.Пахаренко, О. Слижук, І. Тригуб) у програмовому розділі “Українці та кримські татари” рекомендовано переказ “Фонтан сліз у Бахчисарайському палаці” без зазначення покликання щодо його друкованого варіанту. Тому автори підручників української літератури для 8 класу мають змогу обирати цей твір із будь-якого доступного загальному колу читачів джерела. Наприклад, “Легенди Криму”: передмова М.Т.Рильського. Сімферополь: Крим, 1969, 213с.

Окрім того, твори, що подані у рубриці “Пропонований зміст навчального предмета” мають рекомендаційний характер, а саме на ст. 4 “Пояснювальної записки” указано: “Текстуальне та позакласне вивчення художніх творів, вивчення поезії напам’ять має рекомендаційний характер“.

Сучасні діти не романтизують насилля

Водночас навколо нашої публікації триває дискусія, яка частково перегукується з тезами, що виклали у листі-відповіді шановні педагоги.

Безумовно, внесення до програм із української літератури для закладів загальної середньої освіти сеґменту “Кримськотатарська література” - позитивний момент, і шкода, що в альтернативних програмах цього досі не передбачено. Принципова позиція авторів викликає повагу і не піддається сумніву – вивчення історії та літератури корінного народу України є обов’язковим для базової української освіти.

Попри позитивне ставлення до факту появи прикладів кримськотатарської літератури в програмі середньої школи, вибір твору, який пропонується для ознайомлення 12-13- річним підліткам, все ж викликає сумнів. У минулій статті ми виклали думку психотерапевтки, яка працює з сучасними дітьми. Тепер пані Ольга Голубицька поділилася певним фідбеком, який вона отримала після участі в дискусії на шпальтах медіа НУШ.

“Можу констатувати, що цей твір викликав реакцію моїх колег, схожу з моєю та дівчинки-авторки листа – легенда викривлює реальність і привчає до сексизму. Його можна обговорювати тільки в контексті того, що коли старий чоловік засумував – за це заплатила життям юна дівчина, - каже психологиня Ольга Голубицька. - І що жодне справжнє кохання не має всередині себе насилля. Що так, в минулі часи люди часто плутали насилля і кохання, бажання влади і кохання, бажання повернути молодість і кохання. І що хан оплакував не свою жорстокість, що призвела до смерті дівчини, а неможливість насолоджуватися її юністю і товариством у своєму гаремі”.

Пані Ольга впевнена, що жодна художня цінність тексту не має приводити до ігнорування мотивів, які деструктивно впливають на психіку дітей. Бо трактування твору як текст про “красу людських почуттів, печаль втрати, підкреслює, що кохання робить чудеса: перетворює навіть найжорстокішого деспота на живу, беззахисну людину. А також показує дивовижну здатність мистецтва передавати всі тонкощі переживань людської душі” привчає дітей до романтизації насилля і виправдання жорстокості.

“Подача твору про доведення до смерті юної дівчинки старим чоловіком як до історії великого кохання є катастрофічно деструктивною, особливо враховуючи реалії нашого часу, - впевнена фахівчиня. - В нас є багато дітей, які постраждали від насилля окупантів, багато дівчаток, які відчувають себе винними у здійсненому над ними насиллі. Цей твір тільки закріплює тезу, що якщо чоловік після десятиліть жорстокості в старості захопився юною дівчинкою і довів її до смерті, а потім це оплакував – це “велике кохання”. Наша молодь має право знати, що якщо вони бачать і ідентифікують насилля, просять допомоги, пишуть листа – то дорослі їх підтримують, а не звинувачують у “неправильному” розумінні”.

Вона впевнена: сучасні діти вже не готові романтизувати насилля, де “Б’є- значить, любить” у когось викликає захоплення. І дорослі мають підтримувати їх активність і громадську позицію.

Така широка дискусія, де текст обговорюють з точки зору сучасної психології, а також сам факт протестного звернення підлітків з цими питаннями, ніяк не корелюється з баченням ідеї цього твору – “заохотити мову примирення, милосердя, а не ворожнечі!”.

Реалії створення “джерела” теж важливі

В листі-відповіді автори програми також нагадують, що дуже важливо пам’ятати: перед нами художній твір, а не історичний документ. Про це, до речі, ми теж писали у статті, публікуючи коментар вчительки-практикині.

Пані Наталя впевнена, що шкільне вивчення передбачає критичне осмислення. Учні мають право ставити питання: чи є коханням почуття, що виникає в умовах примусу, чи можна співчувати персонажу, не виправдовуючи його, чому автор зображує саме так? Саме такі дискусії й формують зріле уявлення про любов і відповідальність.

“Література не завжди дає готову мораль. Часто вона ставить складні запитання. І якщо твір викликав у вас обурення — це означає, що він спрацював як матеріал для осмислення, - підсумовує вчителька”.

Тому абсолютно згодні з авторами програми, що “у процесі вивчення цього твору варто пам’ятати реалії доби, яка змальована”. Головне, щоб на уроках, і зокрема у підручниках, ставилися важливі питання, на які діти могли б відповісти без нав’язування усталених стереотипів про те, “що хотів сказати автор”.

Проте варто пам’ятати не тільки про реалії тієї доби, коли був створений твір, а і реалії тих часів, коли він був перекладений на російську мову і надрукований. Бо станом на зараз не можна стверджувати, що твір “Бахчисарайський фонтан” є перекладом з мови киримли: принаймні, такого джерела не надали автори програми та підручників. Скоріше, він є перекладом перекладу з російської мови. І саме цей текст може бути дуже далеким від автентичної народної легенди.

Нагадаємо історичний контекст: з 1950 по 1970 роки, а саме у цей період були видані згадані у листі збірки, кримські татари перебували в місцях депортації (переважно Узбецька РСР) зі статусом “спецпереселенців”, позбавлені прав на повернення до Криму.

Тільки у 1956 році кримських татар звільнили з-під спецпоселення, але про повернення до Криму не було й мови. Так, у цей період активізувався кримськотатарський національний рух: від Москви почали вимагати відновлення автономії та визнання киримлів корінним народом. У відповідь активісти отримали арешти, звільнення з роботи, репресії. Лише наприкінці 1970-х років почалися перші спроби масового повернення, які жорстко контролювалися владою.

Чи мало це вплив на видання будь-яких текстів, що пов’язані з народом, який перебував у статусі ворога? На переконання нашого коментатора Мустафи Аметова, кримськотатарського письменника, очільника “Інституту розвитку кримськотатарської мови”, - так. Він не виключає, “що проблема в самому тексті. В упередженості авторів-укладачів підручника. Або того джерела, яке було використане. У використанні негативного образу кримських татар, який насаджувався з часів російської імперії”.

Станіслав Федорчук, ветеран та громадський активіст, що займається вивченням важливих подій та постатей часів радянських репресій проти українців різних національностей, впевнений: дуже небезпечно продовжувати робити вигляд, що в 1950-1970 роках були справжні можливості для пошуку та збереження автентичних кримськотатарських легенд, переказів, як і для інших корінних народів Криму.

“Відвертий фальсифікат поза сумнівом, був присутнім. Це не тільки і не стільки про збереження справжніх памʼяток фольклору, а політично санкціоноване просування необхідних наративів, - вважає пан Станіслав. - Це тенденція, бо стосується не виключно кримськотатарської культурної спадщини. До прикладу, після репресій у 1937 році, які стосувалися великої кількості надазовських греків, що теж є корінним народом Криму, будь-яка справжня експертиза була знищена. Остання прижиттєва збірка видатного представника греків Надазов’я Георгія Костоправа “Здрастуй, життя!” (“Калімера, зісімо!”) була видана ще до його страти під час так званої “грецької операції”. А наступна, вже у перекладі на російську, з’явилася у 1963 році, виключно після реабілітації поета у 1957 році”.

Збірка зі стилізованими “народними легендами”

Тож, складно погодитися і з тезою, що “не всі книжки, видані впродовж 1950-80-х років, є апріорі підозрілими й небажаними. Треба оцінювати їх зміст, а не час видання”. Бо ми знайшли те видання “Легенди Криму” з передмовою М.Т.Рильського. Сімферополь: Крим, 1969, про яке написали автори програми, як про альтернативний варіант збірки 1958 року, що, до прикладу. використовував Олександр Авраменко.

У ній, окрім “Фонтану сліз”, можно прочитати багато дивних “народних легенд Криму”, які стосуються часів більшовистської “революції”, де світлі воїни боролися проти кровожерливих беїв, про події Другої світової війни та навіть відпочинок дітей у “всесоюзній здравниці “Артек”. А ще, наприклад, “народну легенду” про російських воїнів-богатирів та фонтан… Кутузівський.

Передмова Рильського, де він пише про “безсмертні патріотичні подвиги народу Росії” на території Криму та “благодатне сонце радянського ладу”, яке допомагає Криму йти “до променистих вершин комунізму” (нагадаємо, без корінного народу, який з 1944 у вигнанні), теж мало змінює думку щодо переваги художнього перекладу над радянською кон’юнктурою у цій збірці.

Переклад у цій збірці, як ви бачите, теж з російської, а не з мови корінного народу України.

Чи варто вважати цю збірку надійним джерелом автентичних текстів, які мають вивчати українські школярі? Питання дуже і дуже спірне.

Медіа НУШ вдячно усім за увагу до нашої публікації. Впевнені, що відкриті дискусії важливі зокрема для покращення якості освіти.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало історію про те, як “пушкінська” легенда про Бахчисарайський фонтан перекочувала із радянського підручника в український.

Фото - медіа НУШ