Вшановуємо пам’ять загиблих освітян: Людмила Ткаченко із Чернігова

Платформа пам’яті Меморіал спільно з медіа НУШ вшановує пам’ять загиблих працівників освіти.

В Україні діє закон, який впроваджує щоденну загальнонаціональну хвилину мовчання о 9:00 для вшанування загиблих внаслідок агресії РФ. Це обов’язковий захід для державних установ, місцевої влади та ЗМІ, що покликаний консолідувати суспільство. Медіа НУШ долучається до загальнонаціональної хвилини пам’яті. 

51-річна Людмила Ткаченко загинула 14 березня 2022 року в Чернігові. Разом із чоловіком Сергієм потрапила під російський обстріл. Подружжя загинуло на місці.

Людмила народилася в Чернігові. За фахом – учителька початкових класів. Працювала в рідній школі №24.

“Мама викладала в інклюзивному класі. Її поважали і любили колеги, учні, їхні батьки. Вона була доброю, м’якою, ніжною, розумною та мудрою. Тато, брат і я все життя були в спорті, а мама – координувала цей процес, організовувала наш побут, дбала про харчування. Ніколи не забуду смак її млинців та печінкового торту. Я не любив печінку, але вона вигадала спосіб, як зробити так, аби мені смакувало. Мама завжди стежила за нашим із братом навчанням. У нас не було шансів не виконати уроків”, – згадав Сергій, старший син.

На дозвіллі Людмила любила в’язати, особливо в неї виходили светри. Багато читала. Щовихідних родина збиралася на природі, в осінній та зимовий періоди – ходили в лазню.

Коли почалася повномасштабна війна, старший син Ткаченків був на навчанні в Києві, а Людмила та Сергій із молодшим (на той час 15-річним) сином – у Чернігові.

“Зранку 14 березня молодший брат прокинувся, а мама з татом кудись збиралися. Запевнили, що скоро повернуться. Вони йшли, імовірно, в магазин по продукти або відвідати бабусю.

Невдовзі до брата прийшла сусідка та повідомила, що з батьками щось сталося. І що він має піти перевірити це до будинку мистецтв, неподалік від нашого дому.

Брату тоді було 15 років… Він мені зателефонував і спитав, що робити. Я сказав нічого не боятися, йти і подивитися. Він передзвонив хвилин через п’ять, і це були найдовші хвилини в моєму житті. Мама й тато загинули: потрапили під обстріл”, – сказав старший син подружжя.

У пам’ять про Людмилу та Сергія Ткаченків на подвір’ї школи, де вони навчалися і де працювала Людмила, посадили клен і сакуру.

“Мама років до трьох називала мене “золотим хлопчиком”. Вона дуже мене любила. Наші батьки були прекрасними людьми, гарними друзями. Вони вплинули на мій вибір професії. Завжди вірили в мене”, – сказав Сергій.

У Людмили Ткаченко залишилися двоє синів, батьки та брат.

Допоможіть вшанувати пам’ять загиблих українців – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму для загиблих військових та форму для убитих росією цивільних.