“Я сумую за своїми учнями” VS “Вам що, немає чим зайнятися?”

Усе почалося зі звичайного допису в соціальній мережі. Одна з вчительок просто поділилася власними почуттями: вона зізналася, що вже сумує за своїми учнями та робочим ритмом. Реакція колег у коментарях виявилася несподівано гострою. Замість підтримки чи звичайного бажання “гарного відпочинку” на педагогиню вилилася хвиля докорів і прихованої агресії.

“Вам що, більше немає чим зайнятися влітку? Це якась самотність, коли людина не має власного життя і мріє лише про школу”, — писали колеги в коментарях.

Інша вчителька у розмові сформулювала ще один болючий спостережний факт із шкільного життя:

“Це правда! Якщо є авторитет серед учнів і ще якщо вони перемагають на олімпіадах чи конкурсах, то кут поглядів колег у твій бік різко змінюється! Непідробні заздрощі”.

Ці історії — не поодинокі випадки. Вони проявляють давній і глибокий феномен: негативне або з особливою пересторогою ставлення до колег, які щиро захоплені своєю працею, знаходять спільну мову з дітьми та не скаржаться на труднощі.

Чи дійсно це проблема і наскільки вона поширена?

Це не просто дрібні непорозуміння в інтернеті чи особливості характеру окремих людей. Це глибока проблема, яка свідчить про психологічну небезпеку в освітньому середовищі. Коли вчитель, який горить своєю справою, починає приховувати власні успіхи або боятися висловити радість від роботи, він опиняється перед вибором: підлаштовуватися під загальний фоновий негатив і бути “як усі” або залишатися “білою вороною” й витрачати ресурси на захист від косооких поглядів.

Аби зрозуміти масштаби цього явища, ми провели опитування у Viber-спільноті медіа НУШ.

Ми запитали вчителів про їхній поточний стан улітку: “Колеги, а ви вже скучили за школою?” і більшість — 86% (417 голосів) — чесно відповіли, що зараз насолоджуються канікулами й до школи не поспішають. Це цілком зрозуміла реакція: організму потрібне відновлення. Ще 13% (62 голоси) тримають баланс між відпочинком і спогадами про школу. І лише 1% (9 голосів) зізналися, що вже щиро сумують за дітьми.

Проте друге опитування про те, чому фраза “Я сумую за учнями” викликає неоднозначну реакцію серед колег, висвітлює глибший підтекст:

• 84% (332 голоси) вважають, що це просто прояв того, що всі по-різному ставляться до роботи та відпочинку.
• 10% (40 голосів) прямо указали: це захисна реакція, адже в кожного свій рівень ресурсу та власний досвід.
• 6% (24 голоси) визнали: деяким колегам насправді важко бачити тих, хто дійсно отримує задоволення від роботи.

Ці цифри демонструють, що роздратування часто виникає не через самий факт чиєїсь любові до дітей, а через те, що чужий ресурс і позитив стають дзеркалом власного виснаження.

Що з цього приводу думають психологи?

Аби фахово розібратися, чому вчительський ентузіазм іноді сприймається як загроза чи тригер, як влаштовані психологічні механізми захисту та як педагогам зберегти стійкість і професійне обличчя, ми звернулися до експертів, психологинь Центру психологічної допомоги “Конфіденс”.

Чому позитивна реакція на роботу викликає у колег роздратування і навіть токсичну поведінку?

На це запитання відповідає психологиня Юлія Садова. Вона зазначає, що за гострими реакціями та неприйняттям чужого позитиву майже завжди стоїть гранична втома. Коли людина тривалий час працює на межі своїх можливостей, у неї вичерпується ресурс на емпатію, розуміння та підтримку інших.

“Причиною токсичної поведінки часто є виснаження. Саме тому токсичність нерідко стає одним із проявів професійного вигорання, за яким приховується цинізм — один із ключових його симптомів. Насправді мало хто отримує задоволення від того, що поводиться токсично. Проте, коли людина тривалий час перебуває у стані виснаження, їй дедалі складніше реагувати на події з емпатією, терпінням і розумінням”, — пояснює Юлія Садова.

Психологиня наголошує, що в умовах війни варто враховувати різні обставини життя кожного педагога. Крім того, захисна реакція психіки може проявлятися абсолютно протилежними шляхами: як роздратуванням, так і демонстративним оптимізмом.

“Виснаження не завжди проявляється лише через дратівливість чи токсичність. Інколи людина, навпаки, демонструє надмірний оптимізм і переконує себе та інших, що “все добре”. Це може бути способом впоратися з переживаннями та уникнути контакту з власними емоціями. В обох випадках людина ризикує втратити чутливість до свого внутрішнього стану, а тому не помічає, наскільки вона вже виснажена”, — зауважує фахівчиня.

Що ж робити в такій ситуації? Юлія Садова підкреслює необхідність міцних психологічних кордонів:

“Ми не можемо змінити інших людей, але можемо подбати про власний стан. Ядро нашої особистості має бути захищене здоровими психологічними кордонами. Поведінка інших людей не повинна визначати нашу самоцінність, компетентність чи право на повагу. Робоче середовище насамперед створене для виконання професійних завдань. Воно може бути місцем взаємної підтримки та поваги, однак не здатне повністю компенсувати брак особистих ресурсів”.

Чому саме слова про любов до роботи стають тригером і як конкретно вчителю вберегти себе від негативу?

Своїм баченням цього механізму та практичними порадами ділиться психологиня Ольга Острась.

Вона зазначає, що в основі роздратування лежить несвідоме соціальне порівняння, коли людина у стані хронічної втоми починає оцінювати себе через успіхи чи натхнення колеги.

“Для одного вчителя слова “Я сумую за учнями і хочу на роботу” — це щирий прояв любові до своєї справи. Для іншого, який перебуває у стані хронічної втоми чи вигорання, ці слова можуть несвідомо стати тригером. Спрацьовує механізм соціального порівняння: людина починає оцінювати себе через призму колеги. Щоб захистити себе від неприємних переживань, психіка іноді використовує захисні механізми — знецінення, сарказм або критику”, — зазначає Ольга Острась.

За словами фахівчині, проблема полягає не в самому позитиві, а в тому, що він торкається болючих системних тем: накопиченої втоми, браку визнання та атмосфери прихованої конкуренції.

“Здоровий колектив — це не той, у якому всі однаково ставляться до роботи, а той, у якому є безпечний простір для різних почуттів. Один педагог може чекати початку навчального року з натхненням, інший — потребувати більше часу на відновлення. І обидві реакції є нормальними, якщо вони не переходять у взаємне знецінення чи агресію”, — наголошує психологиня.

Ольга Острась пропонує педагогам алгоритм із 6 конкретних психологічних технік, які можна застосувати одразу під час виникнення напруги:

1. Запитайте себе: “Про що для мене ця реакція?” Якщо вас зачепили слова колеги, спитайте себе: що саме мене зачепило? Образа, провина, безсилля чи втома? Це допомагає перейти від емоцій до усвідомлення.
2. Техніка “Стоп — Пауза — Вибір”. Зробіть 2–3 повільних вдихи перед відповіддю й запитайте себе: “Я хочу зараз захистити себе чи зберегти стосунки?”.
3. Відокремлюйте факти від інтерпретацій. Факт: “Колега сказав(ла), що сумує за школою”. Інтерпретація: “Він/вона вважає себе кращим(ою) за мене”. Емоції викликає саме інтерпретація, а не сам факт.
4. Не порівнюйте свої почуття з чужими. Нормально хотіти на роботу і нормально потребувати тривалого відпочинку. Різні емоції не роблять людину гіршим чи кращим педагогом.
5. Використовуйте “Я-повідомлення”. Говоріть про свій стан, а не оцінюйте інших: “Коли я це чую, то починаю порівнювати себе з тобою. Мабуть, це більше про мою втому”.
6. Регулярно перевіряйте свій рівень виснаження. Роздратування часто є не провиною колеги, а сигналом, що вам терміново потрібне відновлення ресурсів.

Професійні досягнення чи гарний настрій колеги самі по собі не є загрозою для оточуючих. Утім, чужий позитив і розповіді про успіхи нерідко стають своєрідним дзеркалом. У ньому несвідомо відображається наш власний поточний стан: накопичена за рік втома, власна вразливість, виснаження або брак ресурсу.

Під час канікул кожна емоція педагога є абсолютно природною. Вчитель, який відновлює сили в тиші й не повертається думками до навчання до кінця серпня, та вчитель, який із натхненням готує нові матеріали вже в липні, — однаково важливі для закладу освіти. Вони просто мають різний життєвий контекст, різні потреби та різний рівень енергії на цей момент.

Кожен із цих досвідів має свою цінність для системи освіти. Один педагог демонструє вміння вчасно зупинятися й відновлювати власний ресурс, що захищає від вигорання в довгостроковій перспективі. Інший — дає професійне натхнення та рухає вперед нові ідеї.

Збереження психологічного здоров’я та стійкості всієї шкільної спільноти спирається на розуміння власного стану, повагу до свого відпочинку та дотримання здорових професійних кордонів.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, “Чи задають за кордоном домашні завдання на канікули і вихідні”.

Фото Magnific та центру психологічної допомоги “Конфіденс”