Від стресу батьків до шкільного навантаження: що показало дослідження психологічного стану дітей

Напередодні 2026/27 навчального року українські школярі входять у новий навчальний рік із різним психологічним досвідом. Батьки старших дітей частіше помічають негативні емоційні та поведінкові прояви, а майже 6 із 10 опитаних дорослих оцінюють власний рівень стресу як високий. Водночас одним із головних запитів родин до школи залишається підтримка, увага та врахування індивідуального стану дитини.

Такі результати показало дослідження психологічного стану українських дітей перед початком 2026/27 навчального року, проведене qui.help.

Старші діти частіше мають труднощі

Одним із найбільш послідовних результатів дослідження стала різниця за віком. Що старшими були діти, то більше частих негативних проявів помічали батьки, менше регулярних позитивних проявів вони відзначали, частіше труднощі заважали повсякденному життю, а оцінка психологічної готовності до нового навчального року була нижчою.

Середня кількість частих негативних проявів у дітей 6–9 років становила 1,5 із 7 можливих. У групі 10–12 років показник зростав до 2,3, у 13–15 років – до 2,6, а серед 16–17-річних – до 3,3.

Водночас уже у віці 10–12 років помітний важливий перехід. Порівняно з дітьми 6–9 років кількість негативних проявів зростає з 1,5 до 2,3, кількість позитивних проявів зменшується з 4,5 до 3,6, а частка дітей, яким труднощі помітно або дуже сильно заважають у повсякденному житті, збільшується з 21,5% до 34,3%.

У старших вікових групах ця тенденція посилюється. Серед підлітків 13–15 років батьки в середньому відзначали 2,6 негативних проявів із 7, а серед 16–17-річних – 3,3.

При цьому серед 13–15-річних 39,6% батьків повідомили про помітний або дуже сильний вплив труднощів на повсякденне життя дитини. Для групи 16–17 років цей показник становив 56,4%. Водночас автори дослідження наголошують, що у найстаршій групі було лише 50 дітей, тому ці цифри потрібно трактувати обережніше.

Таким чином, дослідження не стверджує, що старший вік сам по собі спричиняє психологічні труднощі. Водночас старші школярі можуть потребувати більшої уваги до свого психологічного стану.

Готовність до навчального року знижується з віком

Психологічну готовність дітей до нового навчального року батьки в середньому оцінили на 6,1 бала з 10.

І тут також простежується вікова тенденція. У дітей 6–9 років середня оцінка готовності становила 6,6 бала, у групі 10–12 років – 5,8, а у двох старших групах – 5,5 бала.

Тобто разом із віком зростає кількість негативних проявів, а оцінка готовності до нового навчального року поступово знижується.

Українські діти та діти за кордоном стикаються з різними труднощами

Дослідження також порівнювало дітей, які перебувають в Україні та за кордоном.

За кордоном батьки повідомляли про більшу кількість частих негативних проявів і частіше зазначали, що труднощі помітно впливають на повсякденне життя дитини. Водночас готовність дітей до нового навчального року за кордоном батьки оцінювали вище.

Для дітей в Україні значну роль відіграють безпекові умови, повітряні тривоги, обстріли, відключення світла, нестабільність навчального процесу та навантаження.

“Зважати, що діти вчаться у важкий психо-емоційний час..постійна загроза здоров’ю, діти інколи не можуть сконцентрувати увагу. Іноді бувало таке,що вивчили, наприклад вірш, або тему, і після прильоту, дитина не могла пригадати… а вчитель говорила, що дитина просто не вивчила”, – написав один із батьків.

Інший респондент зазначив:

“Усвідомити, що дитині важко засвоювати купу нових знань, перебуваючи у постійному стресі через війну, часте недосипання або взагалі безсонні ночі через повітряні тривоги й обстріли”.

Для родин за кордоном більш помітними стають мовний бар’єр, адаптація до нового середовища, стосунки з однолітками, взаємодія з учителями та досвід можливого булінгу.

“Допомога вчителів у налагоджені дружніх стосунків із іншими дітьми, враховуючи, що дитина із України і в іншій країні сприймається всіма як чужа”, — зазначив один із батьків.

Що заважає родинам отримувати психологічну допомогу

Серед респондентів, які мали частково задоволену або незадоволену потребу в психологічній допомозі, одним із найбільш поширених бар’єрів стало нерозуміння, яка саме допомога потрібна дитині. Це назвали 22,1% опитаних.

Також батьки називали високу вартість допомоги, небажання самої дитини звертатися по допомогу та очікування, що труднощі минуть самі.

Водночас найбільшою відповіддю став варіант “Інше” – його обрали 40,7% респондентів цієї групи. Автори дослідження зазначають, що це не дає змоги визначити конкретні причини, однак показує: запропонований перелік не охопив значну частину реальних обставин, які можуть перешкоджати родині отримати допомогу.

Бар’єри також відрізнялися залежно від місця перебування родини.

В Україні частіше не розуміли, яка саме допомога потрібна дитині – 23,8% проти 15,6% за кордоном. Високу вартість називали 17,9% родин в Україні та 12,6% за кордоном.

Водночас сім’ї за кордоном частіше стикалися з проблемами доступності потрібного фахівця: 9,6% не могли знайти допомогу потрібною мовою, 9% повідомили про довге очікування або відсутність вільних місць, а 8,4% не змогли знайти відповідного фахівця.

Майже 59% батьків мають високий рівень стресу

Окремо в дослідженні батьків попросили оцінити власний рівень стресу протягом останніх чотирьох тижнів за шкалою від 0 до 10.

Середня оцінка становила 6,61 бала, медіана – 7.

58,8% батьків оцінили свій рівень стресу як високий – від 7 до 10 балів. Ще 26,4% мали середній рівень – від 4 до 6 балів, а 14,8% – низький, від 0 до 3.

Дослідники також побачили зв’язок між рівнем стресу батьків та їхньою оцінкою стану дітей.

У групі батьків із низьким рівнем стресу середня кількість частих негативних проявів у дитини становила 1,3 із 7. За середнього рівня стресу цей показник зростав до 1,89, а за високого – до 2,36.

Подібна тенденція простежувалася й в оцінці готовності дитини до навчального року. Батьки з низьким рівнем стресу оцінювали її в середньому на 6,53 бала, із середнім – на 6,13, із високим – на 5,94.

Водночас автори наголошують: ці дані не дозволяють встановити причинно-наслідковий зв’язок. Тобто дослідження не показує, що стрес батьків спричиняє труднощі у дітей або що більш стресовані дорослі обов’язково перебільшують стан дитини.

“У сімейній системі психоемоційні зв’язки дуже сильні між усіма членами… Тому зміни настрою, наявність переживань та стресів, особливо довготривалих, у кожного члена сім’ї торкаються всіх інших”, – пояснила психотерапевтка та кризова психологиня qui.help Ірина Нізовцева.

Що батьки хочуть від школи

Наприкінці дослідження батькам запропонували власними словами розповісти, що вони хотіли б сказати школі про потреби своєї дитини. Загалом отримали 532 відкриті відповіді, а 483 респонденти дозволили використовувати їх як анонімні цитати.

Однією з найпомітніших тем стала потреба у підтримці, повазі та людяному ставленні з боку вчителів.

“Хотілося би, щоб вчитель любив дітей і відносився до них з базовою повагою. Для моєї дитини має значення як до неї відносяться дорослі і вона доволі слухняна, не потребує жорстокої дисципліни, щоб навчатись. Але боїться ходити на уроки/заняття якщо вчитель кричить навіть на когось іншого”, – написала одна з респонденток.

Ще одна мама зазначила:

“Моя дитина дуже чутлива, а ще переживає тяжко відсутність поруч тата. Будьте уважні до неї і добрі, вона не завжди прямо говорить про свої страхи та переживання, але їй потрібен розуміючий дорослий поряд”.

Батьки також часто говорили про надмірне навчальне навантаження.

“Зменшити навчальне навантаження, щоб була можливість не тільки з ранку до ночі бути у школі, а і тренуватися у спортивній секції”, – йдеться в одній із відповідей.

Окремо батьки наголошували на необхідності враховувати індивідуальний темп дітей.

“Не треба вимагати від дитини швидкого прогресу. Це не є правилом, що дитина має все розуміти з першого разу. У кожного свій темп”, – написав один із респондентів.

Ще одна велика тема – булінг та реакція школи на нього.

“Забезпечити школу без булінгу! Шкільним психологам та вчителям бути більш уважнішими до дітей. Вчити дітей допомагати один одному справлятися з будь-якими ситуаціями. Не боятись обговорювати проблеми. І головне – в будь якій ситуації не засуджувати дитину, а допомогти!” – зазначив один із батьків.

У відповідях також ішлося про необхідність враховувати наслідки війни, підтримувати дітей з особливими освітніми потребами, допомагати новим учням адаптуватися та створювати умови для нормального спілкування з однолітками.

Для родин за кордоном окремою темою став досвід українських дітей, зокрема мовний бар’єр та можливе негативне ставлення до українців.

“Я б хотіла щоб припинився хейт проти Українців. В нашому оточенні його немає, але діти активно обговорюють новини, насильство проти Українців в Польщі. Навіть просять не говорити українською на вулицях, щоб неадекватні дорослі не чули”, — написала одна з респонденток.

Що показало дослідження

Загалом автори виділяють вісім основних висновків.

По-перше, з віком психологічна картина дітей змінюється: батьки помічають більше негативних і менше позитивних проявів, частіше говорять про вплив труднощів на повсякденне життя та нижче оцінюють готовність дітей до нового навчального року.

По-друге, важливий перехід помітний уже у 10–12 років – саме тоді кілька показників помітно змінюються порівняно з дітьми 6–9 років.

По-третє, хлопці та дівчата демонструють не однакові, але й не протилежні патерни. За багатьма показниками відмінності між ними невеликі або відсутні.

По-четверте, перебування за кордоном не означає автоматично легшого психологічного досвіду. Діти можуть одночасно перебувати у більш передбачуваній навчальній системі та переживати адаптацію, мовний бар’єр або труднощі у стосунках.

По-п’яте, діти в Україні та за кордоном стикаються з різними типами навантаження: в Україні значну роль відіграють безпека та наслідки війни, а за кордоном – адаптація, мова, стосунки з однолітками та новою системою.

По-шосте, підтримувальне шкільне середовище важливе незалежно від країни. Більше підтримки та уваги з боку вчителів назвали 42,8% батьків в Україні та 43,7% за кордоном.

По-сьоме, доступ до психологічної допомоги може ускладнюватися ще до пошуку конкретного фахівця – родині не завжди зрозуміло, яка саме допомога потрібна дитині.

І, по-восьме, стан дитини та стан дорослого існують у спільному сімейному контексті. Майже 59% опитаних батьків мають високий суб’єктивний рівень стресу, а зі зростанням цього показника вони частіше повідомляють про труднощі у дітей.

Як проводилося дослідження і хто взяв участь

Дослідження провів qui.help – український сервіс пошуку психологів і психотерапевтів. Його мета – краще зрозуміти, з яким психологічним самопочуттям українські діти входять у 2026/27 навчальний рік, які труднощі помічають батьки, що допомагає дітям та якої підтримки потребують родини.

Опитування проводилося у форматі анонімного онлайн-опитування. Основний польовий етап тривав у серпні 2026 року перед початком нового навчального року. Одна анкета стосувалася однієї дитини.

До участі запрошували повнолітніх батьків, усиновлювачів, опікунів та інших законних представників українських дітей віком від 6 до 17 років. Діти самі анкети не заповнювали.

Після очищення даних до фінального аналізу увійшли 915 валідних анкет.

За віком дітей:

• 6–9 років – 400 дітей, або 43,7%;
• 10–12 років – 272, або 29,7%;
• 13–15 років – 193, або 21,1%;
• 16–17 років – 50, або 5,5%.

За статтю:

• 469 хлопців – 51,3%;
• 372 дівчини – 40,7%;
• 42 респонденти – 4,6% – не захотіли відповідати;
• 32 — 3,5% – обрали “Інша відповідь”.

За місцем перебування:

• 718 дітей, або 78,5%, – в Україні;
• 197, або 21,5%, – за кордоном.

Анкета охоплювала емоційні та поведінкові прояви дітей протягом останніх чотирьох тижнів, позитивні прояви самопочуття та підтримки, вплив труднощів на повсякденне життя, психологічну готовність до нового навчального року, занепокоєння батьків, потреби в підтримці з боку школи, досвід і бар’єри звернення по професійну допомогу, а також власний рівень стресу батьків.

Результати аналізували загалом по вибірці та окремо за віком, статтю, місцем перебування та рівнем стресу батьків. Невеликі підгрупи, зокрема діти 16–17 років, трактували обережніше.

Водночас дослідження не є психологічною чи психіатричною діагностикою. Воно ґрунтується на спостереженнях та оцінках батьків, а не на безпосередніх відповідях дітей. Тому отримані результати описують сприйняття дорослих і не можуть автоматично переноситися на всіх українських дітей.

Нагадаємо, медіа “НУШ” повідомляло, де учасники освітнього процесу можуть безоплатно отримати психологічну допомогу.

Фото – istockphoto