“Що до війни було нормою, тепер може травмувати дитину”: як вихователям підтримувати дошкільнят з ознаками психологічної травми

Партнерська публікація

Різка зміна поведінки, регрес у розвитку, проблеми зі сном, нові страхи, емоційна залежність від дорослих – ці та інші ознаки можуть свідчити про те, що дитина дошкільного віку має психологічну травму.

Тому вихователям, які проводять із дітьми чимало часу в садочках, важливо знати, як правильно надати підтримку й повернути дошкільнятам відчуття безпеки.

Про це “Новій українській школі” розповіли тренерки курсів Європейського центру ім. Вергеланда (програма “Демократична школа”) – Віта Байдик, психологиня, авторка курсів і програм, та Олеся Шелест, вихователька і психологиня.

З цього матеріалу ви дізнаєтеся:

• як вихователям визначити, що в дитини дошкільного віку є психологічна травма;
• як надати їм психологічну підтримку;
• які питання та теми можуть повернути дитину в травматичну ситуацію;
• як запобігти ретравматизації досвіду дошкільнят під час занять у садочку.

[Довідково

Програма підтримки освітніх реформ “Демократична школа” працює в Україні з 2015 року, підтримуючи інституційні демократичні зміни в закладах освіти та професійний розвиток освітян. Фасилітовані онлайн-курси для педагогів шкіл і садочків створили для того, щоб допомогти подолати виклики, повʼязані з переходом у онлайн під час пандемії, та відповісти на питання освітян щодо організації навчання на демократичних засадах.

Після початку повномасштабного вторгнення зʼявився запит на навчання з подолання стресу в дітей та дорослих. Тому така тема була додана в усі курси. Пізніше зʼявився окремий курс “Демократичний садочок: психосоціальна підтримка”, оскільки на той час було достатньо інформації для роботи з підлітками, але не вистачало подібних порад саме для педагогів дошкілля].

ЯКІ ОЗНАКИ СВІДЧАТЬ ПРО ПСИХОЛОГІЧНУ ТРАВМУ В ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Якщо поведінка дитини різко змінилася – вона почала поводитися незвично, не так, як раніше, і це відбувається протягом тривалого часу (від 4 тижнів і більше), це може свідчити про те, що вона не відновилася після пережитих травматичних подій, каже Віта Байдик. Тоді можна говорити про те, що дитина перебуває під впливом цих подій і має ознаки психологічної травми.

Ці зміни можуть бути помітними як на фізіологічному рівні, так і на рівні емоцій, поведінки, когніції та соціалізації (в контексті комунікації із соціумом), додає Олеся Шелест.

“Як саме ці зміни проявлятимуться, залежить від вікових категорій дошкільнят: діти молодшого, середнього та старшого дошкільного віку. Наприклад, до трьох років дитина ще не зовсім розуміє, що відбувається, тому зчитує емоції та поведінку дорослих – батьків, вихователів. Старші ж дошкільники більше проявлятимуть свої емоції, ставитимуть багато запитань тощо”, – каже психологиня.

На фізіологічному рівні, як розповідає Віта Байдик, у дошкільнят психологічна травма може проявлятися у вигляді:

• частих хвороб;
• втрати ваги;
• виснаження;
• проблем зі сном (часто прокидається, плаче уві сні або навпаки – багато спить);
• може збільшуватися чи зменшуватись апетит, рухова активність тощо.

На рівні емоційних та поведінкових реакцій у дошкільнят:

• розвиваються неспецифічні реакції, як-от формування нових страхів, надмірна емоційна залежність від дорослих;
• дитина може замикатися в собі, ставати мовчазною, пасивною, чого раніше не спостерігалося;
• або ж навпаки – агресувати, битися, штовхатися, кусатися;
• демонструвати тривожну поведінку: дитина постійно насторожена, гіперчутлива до будь-яких подразників, боїться звуків чи зображень, які нагадують їй про травматичні події, або ж постійно відтворює це у своїх спогадах.

Також у такому стані дошкільники зазвичай регресують до поведінки більш раннього віку, кажуть обидві експертки.

Наприклад, діти можуть починати смоктати пальці, скиглити, прохати взяти їх на руки, пригорнути до себе, чого раніше не було. У такий спосіб вони демонструють бажання повернутися в більш раннє дитинство, де було безпечно.

За словами Віти Байдик, регресивний стан дитини вихователі можуть помітити й в інших проявах:

• малеча зранку в садочку тримається за батьків, не відпускає їхню руку;
• під час перебування в садочку постійно запитує, де батьки, сумує за ними;
• на заняттях не може сконцентруватися, має мовні порушення;
• спостерігається втрата раніше засвоєних навичок. Наприклад, раніше дитина гарно малювала, а зараз відмовляється, каже: “Я не вмію. У мене не вийде”, відмовляється самостійно їсти, одягатися, спати тощо;
• під час ігор діти також можуть уникати галасливих рухів, замикатися в собі, а будь-яку невдачу сприймати як поразку, з плачем чи надмірною дратівливістю.

“Звісно, ми не говоримо про травму, якщо дитина виявляє таку поведінку один чи два дні, а потім повертається до свого звичного стану. Адже ми всі буваємо не в настрої певний час, і це нормально. У випадку травми мова йде саме про тривалість таких станів”, – акцентують експертки.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У ВИПАДКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

Олеся Шелест каже, що психологічна травма діє в декілька етапів:

1. тут і зараз – це перші години або день, коли виникає гостра реакція. Наприклад, дитина почула вибух і перебуває в стані шоку, гіперзбудження;
2. наступний етап – відновлення психіки, коли важливо створити безпечне психологічне середовище;
3. якщо дитина за цей період не відновлюється (понад 4 тижні), тоді можна говорити про посттравматичний стресовий розлад, коли до роботи потрібно долучати психологів.

Вихователі можуть допомогти дитині на перших двох етапах: тут і зараз, коли дитина реагує на те, що сталося, і на етапі, коли йде відновлення психіки.

“Я часто це пояснюю на прикладі збитого коліна в дитини. Щоб ця рана була мінімальною і якомога швидше зажила, потрібно правильно її обробити. Ми ж не будемо сипати сіль чи щось інше, що ще більше роз’ятрить рану. Так і з психікою – важливо надати правильну першу психологічну допомогу. І до цього треба братися лише тоді, коли ви самі перебуваєте в ресурсі та стані спокою. Адже діти відчувають наш настрій з інтонації, жестів та міміки”, – акцентує пані Олеся.

Ілюстративне зображення – кадр із фільму “Вихователька”, www.justdial.com

• У такі моменти найголовніше – бути поруч і з розумінням ставитися до різних емоційних проявів малечі.

Повернути дитині відчуття безпеки можна такими словами:

“Я (своє ім’я), твоя вихователька/твій вихователь, подивися на мене. Я з тобою. Ми з тобою в безпеці. Я поруч. Візьми мене за руку, якщо тобі страшно”, – додає Віта Байдик.

Також, як рекомендує Олеся Шелест, можна почати розмову так:

“Я бачу, що ти зараз дуже розлютився/лася чи засмутився/лася (підставляємо сюди емоцію дитини та озвучуємо її). Що тебе розлютило/засмутило? (Так ви даєте право дитині на емоцію). Я тут, я готовий/ва тобі допомогти. Подумаймо разом, що ми можемо зробити, щоб тобі стало краще?”.

• Варто дати дитині розуміння, що немає поганих чи хороших емоцій. І те, що вона відчуває, – нормально.

Важливо не забороняти емоції та не знецінювати їх, акцентує Олеся Шелест. Наприклад, не потрібно казати “Тут немає нічого страшного”, “Чого ти так перелякалася/ався? Це не страшно”, “Не плач”… Також шкідливим є ігнорування, коли ви не звертаєте уваги на реакцію дитини.

“Дитяча психіка ще не може самостійно впоратися з якоюсь стресовою ситуацією чи накопиченими емоціями, адже вона ще не має такого досвіду. Тому не можна ігнорувати емоції дитини. Навіть дослідження говорять про те, що найчастіше дитяча травма розвивається тоді, коли поруч не було дорослого, який підтримав би, або коли цей дорослий надав допомогу неправильно”, – додає пані Олеся.

Наше завдання як дорослих – без засудження та критики навчити дитину проживати, виплескувати ці емоції без шкоди для себе та оточення, каже Віта Байдик.

Тому під час занять у садочку добре розвивати в дітей емоційний інтелект – навички розуміння та управління своїми емоціями. Для цього зараз в арсеналі педагогів є багато вправ на дихання, техніки заземлення, м’язової релаксації, ігор на вивільнення агресії тощо.

• Для самої розмови краще обрати спокійне й безпечне місце.

Якщо ви бачите, що дитина гостро зреагувала на якусь подію, відведіть її в спокійне й безпечне місце, де ви будете з нею наодинці. Коли, наприклад, стався якийсь конфлікт чи бійка, то треба забрати дитину із цього середовища. Адже, щоб дитина заспокоїлася, вона має почуватися в безпеці й бачити поряд дорослого, якому довіряє, каже Олеся Шелест.

“Тут важливим є і ставлення батьків до вихователів. Якщо вони транслюють перед дитиною довіру до працівників садочка, то дитині буде легше теж довіряти їм”, – додає вона.

• Не потрібно примушувати дитину розповідати про пережиті події, інакше ви можете повернути її в травматичний досвід.

Під час спілкування з дитиною не просіть її розказати, як це було, що вона бачила, де жила до війни, як зараз та де перебувають її близькі. Такі запитання можуть спричинити ретравматизацію, а її наслідки можуть бути ще складнішими для дитини, акцентує Віта Байдик.

• Будьте обережні з фізичними контактами.

Іноді вихователям хочеться обійняти дитину, бо їм здається, що в такий спосіб вони виявляють особливу турботу, продовжує експертка. Але ми не знаємо обставин, за яких дитина проживала травматичний досвід, і як тіло відреагувало на психологічну травму.

Тому, перш ніж обійняти, потрібно запитати дитину: “Можна я тебе обійму?”. Водночас припиняє обійми дитина, а не вихователь.

Ілюстративне зображення. Авторка – Iryna Inshyna, www.shutterstock.com

• Також треба дуже обережно пропонувати дітям під час ігор заплющувати очі.

“Воєнний час змінив суспільні вимоги й чим вищий рівень травматизації, тим складніше перебувати із заплющеними очима.

Коли ми їх заплющуємо, нам може здаватися, що ми втрачаємо контроль. А це підсилює тривогу.

Тож навіть під час денного сну в садочку не примушуйте дітей робити це. Вони можуть лежати з розплющеними очима і згодом заснути”, – каже Віта Байдик.

• Встановлення позитивного емоційного настрою – також шлях до довіри та розуміння між дитиною і дорослими.

Починайте кожен ранок під час зустрічі з дитиною з усмішки та з питання про її настрій, як вона сьогодні почувається, радить Віта Байдик. Для дітей, які закриті чи мовчазні, можна знайти постери чи картки з різними настроями й користуватися ними. Або ж попросити передати свої емоції жестом чи звуком.

Якщо дитина сором’язлива й не хоче про себе розповідати, можна запропонувати їй розповісти, як почувається її улюблена іграшка або тварина. Варто уважно слухати дитину, водночас уникати зайвої драматизації чи знецінювання пережитого дитиною досвіду.

• Ретельно добирати теми занять та ігор.

Те, що до повномасштабної війни було нормою, зараз може травмувати дитину, акцентує пані Віта. Навіть звичайна тема про домашніх тварин може викликати сум та горювання в тих дітей, які втратили домівки, залишили своїх тварин або навіть бачили їх мертвими.

“Моя рідна оселя, мій дім, моя кімната – це гарна тема, якщо це все не втрачене, не пошкоджене. Розмови про домівку, пропозиції поговорити про свою кімнату, свої іграшки можуть підіймати травматичний досвід дитини та несвідомо спричинити ретравматизацію”, – каже експертка.

• Педагогам вкрай важливо знати певні факти з біографії кожної дитини. Краще розпитати про такі моменти в батьків перед тим, як дитина прийде до садочка.

“Наприклад, я знаю, що дитина приїхала з Маріуполя, де залишилися всі її улюблені іграшки. Знаючи, які саме це були іграшки, можна тимчасово прибрати їх із садочка, щоб не ретравматизувати дитину. Тобто така інформація дає змогу вихователям бути більш уважними та толерантними”, – додає Олеся Шелест.

Тоді, щоб відволікти дитину від сумних спогадів, варто залучати її до занять, які їй до вподоби, наприклад, малювання, танці, слухання музики, садівництво, радить Віта Байдик. Ці заняття відволікатимуть від негативних думок і допоможуть полегшити емоційний стан.

• Якщо ж у дитини хтось із близьких загинув, то перед тим, як вона повернеться в садочок, з іншими дошкільнятами варто обговорити, як можна підтримати цю дитину.

Таке обговорення можна ініціювати під час ранкового кола. Наприклад, як ми можемо підтримати дитину, якщо вона буде сумна? Що можемо для цього зробити (можна застосувати плакати із копінг-стратегіями, які показують, що людина може зробити, коли відчуває ту чи ту емоцію), радить Олеся Шелест.

Не менш важливо вихователям обговорити з рідними, як дитина відреагувала на новину про загибель когось із близьких, як себе поводить, щоб мати змогу підготуватися.

Отже, щоб створити безпечне психологічне середовище в садочку, вихователям варто пам’ятати про такі основні речі:

• по-перше, важливо, щоб дитина знала, що поруч із нею перебувають безпечні дорослі, які завжди її підтримають та допоможуть;
• по-друге, безпечне середовище – це коли дитина знає базові правила: що може робити, що – ні, де що перебуває, які іграшки можна брати, як із ними гратися тощо.

“Це як правила дорожнього руху: коли ви їх знаєте, ви їдете спокійно по дорозі. Так само і з безпечним середовищем. Я відчуваю себе комфортно, коли знаю, що це за простір, та маю впевненість, що мене там підтримають і не ображатимуть”, – акцентує пані Олеся;

• по-третє, потрібно враховувати досвід кожної дитини в садочку під час підготовки занять і вибору тем та ігор, щоб уникнути ретравматизації спогадів та досвіду, підсумувала експертка.

Ірина Троян, “Нова українська школа”
Титульне фото: verywellhealth.com

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти й науки України в партнерстві з благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив”, Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” та міжнародним благодійним фондом SavEd за фінансової підтримки Норвегії.