“Ми прокладаємо місток між дітьми в лікарняних палатах та суспільством”: Євген Кравченко про те, як це – бути лікарняним вчителем

Іноді діти можуть по декілька місяців або й років жити в лікарняних палатах через захворювання. Вони не відвідують свої садочки чи школи у звичному режимі. Тому, аби ці діти не переривали навчання, у лікарнях великих міст працюють безплатні освітні центри державної установи “Школа супергероїв” (під патронатом першої леді Олени Зеленської).

У двох таких освітніх осередках Дніпра навчає учнів історії і Євген Кравченко, який переміг у номінації “Вибір серцем” за версією премії Global Teacher Prize Ukraine 2024. Вчитель проводить свої уроки як у спеціально обладнаних класах, так і біля ліжка в палаті. А чи відбудеться урок – повністю залежить від стану дитини.

Євген під час нагородження Global Teacher Prize Ukraine 2024

Учні пана Євгена – справжні супергерої, адже мають унікальну суперсилу – боротися і навчатися.

Більше про особливості роботи лікарняних вчителів та виклики, які стоять перед ними, Євген Кравченко розповів “Новій українській школі”.

З цього матеріалу ви дізнаєтеся:

• що мотивувало Євгена стати лікарняним вчителем у “Школі супергероїв”;
• як організовують навчання дітей, які перебувають на лікуванні;
• як вчитель мотивує учнів до вивчення історії;
• з якими викликами він зіштовхується
• та що надихає педагога залишатися у вчителюванні.

“ДАТИ ГІДНУ ПІДТРИМКУ ДІТЯМ, ЯКІ БОРЮТЬСЯ З ХВОРОБОЮ, – МОЄ НАЙГОЛОВНІШЕ ЗАВДАННЯ”

Євген Кравченко вже шість років викладає історію в школах, два з яких – в освітніх центрах державної установи “Школа супергероїв” у Дніпрі. За словами вчителя, коли він отримав запрошення стати лікарняним педагогом, то одразу погодився, хоча й мав певний внутрішній страх.

“Хвилювався, чи зможу викладати дітям, які мають важкі діагнози, чи зможу опанувати себе та знайти правильні слова. Водночас я розумів, що їм потрібна моя підтримка. Адже більшу частину часу ці діти проводять у лікарнях, а з оточення – лише батьки та лікарі. Їм не вистачає спілкування з кимось ззовні. Тож лікарняні вчителі є своєрідним містком між дітьми та соціумом за межами лікарень. Тому бажання допомогти перебороло мої побоювання”, – каже Євген.

Вчитель історії Євген Кравченко

Шлях вчителя в “Школі супергероїв” почався за декілька днів до офіційного призначення, – коли він познайомився в лікарні з хлопчиком Денисом. Малий попри все хотів дізнатися історію Стародавнього Єгипту, тож просто засипав Євгена запитаннями. Тоді вчитель зрозумів, що не варто відкладати, і почав розповідати Денису про стародавній світ.

Кожну зустріч зі своїм вчителем хлопчик чекав із нетерпінням. Та вже в перший день офіційного призначення Євгена на посаду Дениса не стало. Про цю втрату вчитель і досі говорить із тремтінням у голосі.

“Втрата своїх учнів – найстрашніший виклик для лікарняних вчителів. Тому наша робота – це значно більше, ніж просто викладання. Це про підтримку та опору, яку ми маємо дати дітям у найважчі часи. Наші уроки – це можливість для них відволіктися від лікарняної рутини та процедур.

Тож лікарняний вчитель – це й педагог, і друг, і психолог одночасно, який має запалити та підтримати ту жагу до знань, яку демонструють діти попри свої важкі діагнози”, – ділиться педагог.

• Звісно, навчання дітей у лікарнях відрізняється від звичного викладання в школах.

Адже тут складно йти за плануванням. Урок не починається з дзвінка за чітким розкладом, а те, чи відбудеться він, повністю залежить від стану дитини. Тут не настільки важливі оцінки (їх тут узагалі не ставлять) чи якісь академічні досягнення учнівства. На першому місці – аби діти не втрачали дитинство та своє право на освіту через хворобу.

Велику увагу у своїй діяльності Євген приділяє спілкуванню з учнями, яке має заповнювати кризу соціалізації. Він каже, що важливо бути підготовленим до такої комунікації та не демонструвати жалість. Це ніяк не допомагає дітям у боротьбі з хворобою, а навпаки – може створити відчуття зневіри й того, що нічого не вийде. Тому педагог звертає увагу дітей на їхню силу та те, що вони можуть зробити тут і зараз.

• Також, як розповідає вчитель, він ніколи не розпитує учнів про їхні хвороби, адже це може спричинити ретравматизацію. Якщо дитина сама починає цю розмову, то тоді важливо вислухати її, адже це велика ознака довіри до вчителя. А щоби спілкування було екологічним, методичний відділ “Школи супергероїв” перед початком роботи надає вчителям спеціальні правила та рекомендації, як говорити з учнями.

“Діти хочуть відчути емпатію, натомість часом вони стикаються з неприйняттям суспільства, жалісливими поглядами та різними стереотипами щодо хвороб, як-от про те, що онкологія може передаватися через повітря. Уявіть, це діти почули від когось із дорослих! І хоча мої учні жартують із таких недалеких поглядів, та десь у душі це їх зачіпає.

Тому в таких випадках важливо проговорити з дітьми, що з ними все гаразд, вони мають таке ж право на навчання, як і інші діти, а подекуди вони навіть у рази сильніші, адже можуть навчатися та боротися з хворобою”, – ділиться вчитель.

ЯК ВИГЛЯДАЮТЬ УРОКИ В “ШКОЛІ СУПЕРГЕРОЇВ”

Навчаючись в освітніх центрах “Школи супергероїв”, дітям не потрібно відраховуватися зі своїх шкіл чи садочків. Вони продовжують йти за програмою своїх однолітків, готуються до НМТ (раніше ще до ДПА), а в цьому їм допомагають лікарняні вчителі, або, як їх ще називають, репетитори від держави.

Педагоги, як і решта колег з інших закладів освіти, працюють за затвердженим навчальним планом відповідно до Державного стандарту та складають календарно-тематичне планування згідно з навчальними програмами, ділиться Євген.

“Однак у нас усе ж більша увага приділяється саме індивідуальному підходу до навчання кожної дитини. Адже ми маємо будувати свої уроки з огляду на її стан та поради лікарів. Якщо, наприклад, дитина перебуває під крапельницею чи іншим апаратом, але має бажання і сили вчитися, то такі заняття проходять індивідуально.

Якщо є дозвіл лікарів, то діти можуть займатися і в групах у спеціально обладнаних освітніх просторах при лікарні. Це повноцінні класи з партами, інтерактивною дошкою, бібліотекою з книжками та підручниками, планшетами, комп’ютерами, наборами для дослідів та інтерактивних занять”, – пояснює вчитель.

Одне із занять Євгена в освітньому центрі “Школи супергероїв” у Дніпрі

З огляду на стан дитини, може змінюватися і формат заняття. Якщо, наприклад, дитина ходить із крапельницею, то їй може бути складно виконувати якісь письмові завдання, тоді пан Євген замінює їх на усний формат.

“Так само варіюється і тривалість уроку. Це може бути 20, 30 або й повноцінних 45 хвилин. Визначається це процедурами, які дитина може проходити, інєкціями, крапельницями тощо. Тому ти маємо бути доволі адаптивними щодо викладу матеріалу.

Однак виконання навчального плану не стільки важливе. Набагато важливіше те, як почувається дитина під час заняття, чи не втомлюється і чи цікаво їй. Тож насамперед я пропрацьовую з учнями їхню мотивацію до навчання, проговорюю, де в реальному житті їм можуть знадобитися здобуті знання”, – ділиться вчитель.

Щоби зацікавити учнів історією в арсеналі Євгена є чимало різних методик.

• Так, велику увагу вчитель приділяє роботі учнівства з історичними джерелами, бо, за його словами, важливо, щоб діти не лише читали історію, а могли доторкнутися до неї, відчути її, спробувати себе в ролі тих же істориків чи археологів.

“Пригадую, як з учнями вивчали мистецтво первісних спільнот і, зокрема, розглядали ударні інструменти – мізинські музичні кості. Перед тим, як розповісти про їхнє призначення, я попросив учнів уявити себе археологами, які відкопали цю знахідку і їм потрібно відгадати, для чого вона була створена. А тут уже потрібно подумати й про часовий проміжок та епоху, що це було за поселення, чим воно займалося. Тобто тут діти мали змогу зрозуміти, як один предмет може допомогти описати значно більші речі”, – розповідає педагог.

Крім цього, у Євгена є ціла колекція оригінальних листів часів Другої світової війни авторства української остарбайтерки, яку вивезли на примусові роботи до Німеччини. Вчитель разом з учнівством вивчає ці листи й у такий спосіб дає їм змогу доторкнутися до історії та поміж рядків знайти приховані сенси.

“Наприклад, в одному листі трапляється речення: “Пишу додому, де пройшло моє відносно щасливе дитинство”. А далі ми аналізуємо, чому авторка назвала своє дитинство “відносно щасливим”? Яким могло бути її дитинство? Дивимося з учнями на попередні роки, а там і репресії, і голодомори. Учні бачать, як великі події відображаються на долі окремих людей, а, отже, історія вже й не така далека. Вони із захопленням працюють із таким матеріалом”, – акцентує Євген Кравченко.

• Також уроки історії пана Євгена – це завжди про практичний зміст. Якщо тема уроку передбачає вивчення історичних карт та знання сторін світу, то учні, якщо є така змога, можуть вийти у внутрішній дворик, аби подивитися, де південь, північ, захід чи схід.
• А ще вчитель використовує сучасні технології під час викладання. Наприклад, разом з учнями перевіряє чат GPT на те, як добре він знає історію, та де робить помилки. Або ж на уроках діти можуть пофантазувати за допомогою нейромережі, як би виглядали історичні діячі зараз чи в різні епохи.
• Учні з нетерпінням чекають і на дебатні гуртки, які також веде пан Євген. Там діти обговорюють актуальні проблеми, висловлюють та аргументують свої думки й загалом взаємодіють з іншими.

“Мої учні – це приклад стійкості, сили, витримки та натхнення. Щоразу я дивуюся їхньому прагненню до знань. Ось хлопчик з інвалідністю, який користується ноутбуком лише за допомогою ноги, обговорює з тобою аспекти Будапештського меморандуму на такому рівні, до якого ще далеко його одноліткам. А тут дівчинка, яка проходить курс хіміотерапії, але щоразу чекає на твій урок і посилено готується до НМТ.

Такі перемоги, можливо, і маленькі в плані вчительських досягнень, але для мене вони вкрай важливі. У такі моменти ти затримуєшся на роботі й на годину, і на дві. Бо кожного разу, коли бачиш усмішку на обличчі дитини, розумієш, що все не дарма й ти – на своєму місці”, – ділиться педагог.

Вчитель на уроці

Один з учнів Євгена одного разу сказав, що вчитель за один урок пояснив йому стільки, скільки не пояснили за 6 років навчання в школі. Педагог каже, що такі слова неабияк надихають залишатися в професії.

Своїм колегам, які б хотіли долучитися до викладання в “Школі супергероїв”, Євген радить поставити декілька запитань про те, чи зможете ви:

• не жаліти дітей;
• комунікувати не лише з дітьми, а й із батьками та медичним персоналом, адже це постійна співпраця між усіма сторонами;
• іноді бути своєрідним громовідводом для різних емоційних станів дітей та гідно витримувати це.

Вимоги до роботи в освітніх центрах практично не відрізняються від вимог закладів освіти:

• потрібно бути вчителем/вчителькою початкових класів чи якогось із предметів, вихователем/вихователькою, асистентом/асистенткою;
• мати вищу освіту й досвід роботи від одного року;
• бути готовими вести уроки як у класі, так і біля ліжка;
• знати, як працювати з дітьми з особливими освітніми потребами;
• любити експериментувати з методиками викладання;
• мати медичну книжку, бо все-таки навчання відбувається в лікарнях;
• а ще, як мінімум, чотири сценарії одного уроку (біля ліжка в палаті, індивідуально, у групі, в укритті). Але головне – працювати серцем, кажуть у Школі.

Більше про те, як стати вчителем у “Школі супергероїв” можна дізнатися тут.

“Звісно, ця професія не проста. Але бачити допитливі очі своїх учнів та їхні усмішки – одне з кращих у ній. А коли дитина в перервах між хіміотерапією прагне потрапити до тебе на урок, це дає велику мотивацію, відчуття важливості того, що ти робиш, і гордості за цих дітей, які попри все борються і навчаються”, – підсумував Євген Кравченко.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Усі фото: “Школа супергероїв”