Чи є життя і освіта в прикордонній громаді

Уся наша Семенівська громада межує з росією. Понад 130 кілометрів спільного кордону. Це найпівнічніша точка Чернігівщини. З першого дня повномасштабного вторгнення громада потрапила в окупацію. Але тоді ми загарбників не дуже цікавили, колони техніки й танків йшли на Чернігів, а ми опинилися відрізаними від України, як на острові. А вже після втечі росіян з Чернігівщини почався терор: обстріли, скиди, ДРГ – все це відбувається в громаді постійно.

Так склалося, що наша шкільна мережа, всі школи громади знаходяться в 20-кілометровій зоні від російського кордону. Тобто не можуть працювати очно через безпеку. Єдина школа – Жадівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів – знаходиться в 22 км від країни-агресора. Тому тут ми зробили повноцінне укриття і налагодили освітній процес у змішаному режимі.

Знаєте, раніше ми їздили до освітян з інших областей у гості. Обговорювали реформу НУШ, як створити мотивуючий освітній простір, було багато ідей для розвитку. Зараз ми зрідка також їздимо, тільки інтереси в нас тепер геть інші. Були минулого року в Вознесенську на Миколаївщині, громада також потерпає від обстрілів. Але перше, на що я звернула увагу, яке сухе у них в школі укриття. Спитала, скільки вони вклали в гідроізоляцію. Колеги навіть не зрозуміли моє питання. Там степи і земля суха. А в нас на Семенівщині усюди болота, висока вологість і, як наслідок, протікання. Ви не уявляєте, скільки зусиль і грошей коштувало нам насамперед гідроізолювати шкільний підвал у Жадові, перш ніж почати облаштовувати укриття для дітей. Але ми це зробили. Працювала і громада, і донорів залучили, і зараз маємо облаштоване укриття для 200 дітей, школярів і дошкільників. Сухе, комфортне і безпечне.

Діти навчаються в змішаному режимі. Залежно від безпекової ситуації, їх підвозять з навколишніх сіл чотири шкільні автобуси. Власне, це те, з чого починається мій кожний робочий день: ми моніторимо ситуацію і вирішуємо з колегами, чи випускаємо сьогодні автобуси, чи через небезпеку діти мають залишитись вдома. Кількість дітей у громаді є динамічною, хтось виїжджає, хтось повертається. Дітям для розвитку потрібні ровесники й авторитетний дорослий. Жодна “дистанційка”, навіть якщо є гаджети, цього не замінить. Але треба зазначити, що більшість наших вчителів залишилися в громаді і працюють. У громаді зареєстровано 977 дітей шкільного віку, більшість із них проживають тут фактично. Не всі, на жаль, мають можливість доїжджати до Жадівської школи, але всі мають вчитися хоча б дистанційно. І вчителі для цього у нас є. І гаджети є – завдяки Фонду Олени Зеленської та міжнародним донорам. Та є проблема з інтернетом – особливо в прикордонних селах. Більшість родин встановили підсилювачі антен, і навіть ті діти, які живуть в 2-7 км від кордону, виходять на онлайн-навчання. А якщо сімʼя не може дозволити собі таке обладнання, то ходять вчитися до однокласників, а іноді – навіть до вчителів додому.

Наші діти й дорослі вимушено мають багато воєнних життєвих навичок: якщо тривога, в укритті всі мають бути за хвилину. В школу найголовніше одягати зручний одяг та взуття. Поза школою перебувати на відкритому просторі не бажано. Збиратися групами – небезпечно. Тому укриття – це і місце навчання, і спілкування, і підтримки, і різних активностей. Із останнього, що вразило, це реакція маленької дитини на звук шахеда. Дитина майже щохвилини питає у мами, чи це не шахед летить, реагуючи на вмикання компресора холодильника.

Для школи, яка може працювати у змішаному режимі, ми продумали все, що можна, щоб вона могла функціонувати за будь-яких умов: є котельня з запасом деревини (колись вона працювала на брикетах, але росіяни знищили ракетою брикетний завод), є генератори на випадок відключень електроенергії, є запас пального для них, який ми зберігаємо розосереджено в різних місцях, у школі є персонал, який навчений все це обслуговувати, знає норми і правила безпеки.

Перечитала написане і, знаєте, напевне вперше усвідомила, як багато ми з командою зробили. Якби хтось мені сказав про це три роки тому – я б не повірила. А зараз прокидаємось і біжимо робити, що можемо, щоб наша громада жила. Щоб люди жили тут, щоб діти розвивалися. Бо ми знаємо, що таке покинуті села, що таке зруйновані села, як в 5-кілометровій зоні від кордону. Як там зникає життя. Так, головний супротив окупантам – це наші Сили Оборони і все, що вони роблять. Але зберігати життя в громадах, якщо є люди – це зберігати Україну. І ми памʼятаємо про це щодня.

Найбільше привертають увагу гарні меблі і яскраве навчальне приладдя, але найцінніше і найдорожче в облаштуванні укриття – гідроізоляція і вентиляція, без яких його експлуатація неможлива

Не менш важливе достатнє освітлення

Місця для навчання в укритті

Інклюзивний туалет також є в укритті

Олена Кресс, начальниця відділу освіти, молоді і спорту Семенівської міської територіальної громади

Фото надані Оленою Кресс