Освіта - це не лише про накопичення знань, освіта – це про те, що робить людину успішною і щасливою, - учитель Руслан Шаламов

Виступ учителя біології із Харкова Руслана Шаламова на Серпневій освітянській конференції 2025 року “Освіта для мінливого світу” привернув увагу колег, бо пан Руслан влучно і точно сформулював те, що хвилює небайдужих вчителів, які роблять цінну і складну справу.

Медіа “Нова українська школа пропонує нашим читачам текстову версію його виступу. Запис виступу пана Руслана та інших спікерів Серпневої коференції - 2025 можна подивитися за посиланням. Крім того, медіа “НУШ” зробило репортаж, де коротко розповіла про основні моменти цієї події.

Слово - вчителю.

Добрий день! Яке щастя тут стояти, приємно представляти політику “Освіта для життя”. У залі — пан Президент [Національної академії педагогічних наук - ред. НУШ.], директори найкращих в Україні шкіл, яких я особисто знаю, мої колеги, вчителі. І на сцені  - вчитель. Це вже життя. Це, як на мене, круто.

Далі маю зауважити: хоча я є амбасадором політики “Освіта для життя”, але всередині я простий учитель із простої, не столичної школи. Тому те, що я говоритиму, — це мої особисті думки. Вони можуть співпадати з вашими.

Іноді — можуть співпадати навіть із думками міністерства. Але все-таки це мої думки.

Найкраще, що відбулося в українській освіті за всі роки її існування, — це зміна парадигми знаннєвоцентричної освіти на дитиноцентричну. Вона відбувається сьогодні практично в усіх країнах світу.

У нас в Україні цей парадигмальний зсув отримав романтичну назву — реформа “Нова українська школа”.

А далі чи то слово “реформа” має якусь негативну конотацію, чи то відбулося так, як говорить мій видатний колега-біохімік із Канади Ганс Сельє:

Наш мозок ставиться до будь-якої нової думки так само, як наша імунна система — до будь-якого чужорідного білка. Вона його відторгає

А після відторгнення — що далі? Треба було комунікувати із такими, як я, хто стоїть “у верстата”.

Треба було пояснити мені: що ви хочете від мене? Що я маю робити інакше, ніж робив раніше? І отой брак комунікації породив усіляких хейтерів. Вони мені не подобаються.

Хейтери самі нічого не вміють, але пишуть, як не треба робити. При тому ніхто не пише, як треба

Відсутня конструктивна критика. Немає аналізу зробленого, а його вже дуже багато і багато чого вийшло добре.

А сутнісно реформа переходу від знаннєвої моделі до дитиноцентричної полягає в зміні цілей самої освіти: не вкласти знання в голови учнівства, а розвинути його, дати поштовх до успіху.

Освіта - це не лише про накопичення знань, освіта – це про те, що робить людину успішною і щасливою

Я думаю, що саме той брак комунікації й оте непорозуміння нашим прекрасним учительством ідей та засад реформи “Нова українська школа” міністерство намагається надолужити впровадженням політики “Освіта для життя”.

Власне, що хочеться зробити?

Мені особисто хочеться, щоб наше прекрасне учительство, яке, я підкреслюю, абсолютно не гірше, ніж у будь-якій іншій країні світу, очолило зміни. Поїдете в якусь країну, зустрінете там учителя — він розповідатиме, що в них вчителі найкращі. Може й так, але наші точно не гірші.

Але треба пояснювати. Треба говорити з людьми про те, що ви від них хочете.

Коли різні науковці, методисти, керівники й організатори освіти пишуть статті, я не розумію в них сенсу. Бо коли я прочитав Концепцію Нової української школи у 2016 році, я її зрозумів, повірив і доклав максимум зусиль, щоб потрапити в групу розробників стандарту. І до сьогодні з гордістю там перебуваю. Радий бачити тут своїх співавторів. Ці стандарти є одними з найкращих у світі.

Наші стандарти не визначають змісту освіти. Тобто не важливо, чому саме ми вчимо учнів, головне — що вони винесуть із собою в життя. Як це допоможе їм стати успішними й щасливими. Якщо ви можете зробити це, вивчаючи закон Ома — вперед. А якщо без нього — теж добре.

Головне — щасливі діти. Коли мої колеги кажуть, що батьки хочуть знань, я відповідаю: жоден із батьків жодного разу не підійшов до мене й не сказав: “Я хочу, щоб ти навчив мою дитину будови та функцій мітохондрії”. Але я знаю, що вони хочуть, аби я зробив їхніх дітей щасливими, дав їм поштовх до успіху. І я це роблю засобами свого предмету.

Власне, реформа “Нова українська школа” саме про це: кожен із нас мусить усвідомити ключове.

Будь-які метапредметні навички важливіші та яскравіші, ніж предметні

Якщо, вивчаючи будову й функції мітохондрій, ви навчили учнівство встановлювати структурно-функціональні зв’язки — ви молодець! Бо в житті вони зможуть це робити будь-де, а не лише в мітохондріях.

Природнича освітня галузь є провідною. Про це свідчить навіть міжнародне порівняльне дослідження якості освіти PISA. Я до нього маю безпосереднє відношення, бо в Україні керую перевіркою робіт учнів саме з природничої галузі. А природнича галузь — це одна із трьох, які вимірює PISA: читання, математика і природничі науки.

І вони справді вимірюють якість освіти в економіках світу. Це круто. Чому саме ці галузі?

Тому що саме на підставі природничої галузі ми протягом життя приймаємо безліч важливих рішень. Наприклад, ті з вас, у кого є діти (а це, напевно, більшість), приймали важливе рішення про їхнє щеплення. На жаль, ті невігласи, які прийняли рішення про нещеплення, створили жахливу історію, коли в Закарпатті, в Україні, у XXI столітті спалахує епідемія поліомієліту — хвороби, яка не лікується і призводить до інвалідності, але так легко профілактується простим щепленням. Це і є наука. Це — про science.

У моїх скетчерсах, у яких я стою на сцені, дуже багато науки. І навіть не тільки біології, а й фізики, ергономіки: тут усе зроблено так, щоб моїм ногам було зручно ходити, щоб я не впав і не втомився. І мені легко і зручно: і зробила це наука..

Показати дітям, що в кожному вашому кроці є наука. Саме science — природнича наука. Українською це не просто “наука”, бо до science не належать математика й історія (хоч вони, безумовно, науки, але в іншому значенні). Science — це природничі науки.

І як може бути, що в наших школах у цих предметах відсутнє життя? Це можливо, якщо освіта зводиться до переказування будови й функцій мітохондрії: я тобі розповів — ти переказав, я поаплодував. Крапка. Життя немає.

Але! Якщо, вивчаючи це, ви навчите дитину корисному — тому, що вона винесе в життя й використає для прийняття рішень, тоді це буде круто. І ви будете одним з найкращих учителів.

Пані Надя [Кузьмичова, заступниця міністра] говорила, що ми живемо у світі, який карколомно змінюється щодня, щосекунди. Іншого світу вже не буде. Наша освіта має не просто встигати за цими змінами — вона має бігти попереду. Бо я як учитель ніколи не хотів бути чабаном, який підганяє отару. Я хочу бути лідером, який веде за собою. Тобто я маю бігти швидше, ніж мої учні і ніж світ. І я так роблю.

Я стараюся не зупинятися. Стараюся бути актуальним. Як сказав мій геніальний колега-біолог Чарльз Дарвін: виживає не найсильніший, а найчутливіший до змін. І сьогодні ми це розуміємо як ніколи.

Закінчуючи про представлення політики “Освіта для життя”, хочу процитувати іншого колегу — не біолога, а педагога, який увів у школу лабораторні й практичні роботи, Джона Дьюї, американського педагога ХХ століття. Його улюблена мною фраза:

“Освіта не є підготовкою до життя. Освіта і є самим життям”

Ми всі — за освіту для життя. Дякую!

Фото - Міністерство освіти і науки