Як пояснити дитині, чому її тато або мама – на війні

Сьогодні Україна відзначає День захисника та захисниці України. В багатьох школах проходять спеціальні заходи та благодійні ярмарки. Діти збирають гроші на допомогу армії та конкретним військовим підрозділам. Разом з батьками вони готувалися до цих подій. Але реалії такі, що багато хто з дітей відчуває себе одиноким на цих урочистостях через те, що не може в цей день бути разом з батьком або мамою, бо вони - на війні.

Тож як пояснити дитини, чому тато або мама обрали захищати Батьківщину замість того, щоб бути поруч із сином або донькою?

Психолог Світлана Ройз присвятила цій важливій темі окремий допис у Фейсбуці.

“Багато залежить від того, як ті, хто поруч, пояснюють рішення і вибір дорослих. Діти одночасно можуть відчувати дуже різні емоції. Вони пишаються близькими. І одночасно можуть відчувати тривогу, сум, страх - але і часто раптово проявляється злість, роздратування, нерозуміння. Ці емоції діти не завжди відкрито проявляють та й не усвідомлюють. Вся ця хвиля може перенаправлятись на близьких, молодших дітей, друзів. Вони можуть щось ламати. Можуть бути прояви аутоагресії. Нам важливо самим розуміти, що відбувається і намагатись пояснити дітям, що зараз всі різні емоції нормальні. І пропонувати дії, які їх можуть стабілізувати”, - пише Світлана Ройз.

На думку психологині, сприйняття світу дітей егоцентричне. Часто всередині виникає (зі слів дітей) ось таке:

• Ти міг/могла не йти, але пішов. Значить, ти мене - саме мене - покинув. Тебе немає поруч, коли ти потрібен. І в тому, що я відчуваю зараз - саме ти винен чи винна.
• Я хочу, що все було, як колись. І ти винний/винна, що все змінилось.
• Ти тільки про себе думаєш, а що зі мною буде?

“На всі ці фрази (і думки) ми маємо відповідати щиро, звертаючись і підтримуючи почуття дитини (я знаю, як тобі важко, моя найбільша мрія – бути з тобою і не розлучатись. Я на фронті заради тебе і заради себе, і заради всіх, кого ми захищаємо. Ти можеш думати, чому саме я, чому я не залишаюсь з тобою, і я розумію, що ти можеш злитись. Я хочу, щоб ти завжди пам’ятав/пам’ятала і щоб це було у тебе в серці, в кожній клітинці - я тебе люблю. Люби(в/ла) і буду любити. І я хочу зробити так, щоб вороги більше не приходили на нашу землю. Якщо б я не пішов/шла на фронт, я б зрадив/ла себе. І не міг/не могла б з цим бути)”, - пояснює Світлана Ройз.

З іншого боку, коли дорослі кажуть: “Я пішов заради тебе”, то діти можуть відчувати ще й провину. Тож треба намагатися формулювати так, щоб уникнути цього почуття.

Психологиня зазначає: на тих дорослих, що знаходяться поруч, може проєціюватись гнів, страх, що і з ними може щось статися. І їм важливо частіше повторювати, що ми робимо все можливе, щоб піклуватись про себе. І наш близький воїн робить все, щоб зробити те, що повинен, і повернутись до нас.

“Діти можуть проявляти більш регресивну поведінку (здаватись малюками - щоб несвідомо утримати нас поруч), а можуть, навпаки різко дорослішати, відсторонюватися, наче привчаючи себе до того, що близькість їм не потрібна. Іноді у дітей виникає “вторинна вигода” - мої близькі на війні - і “ви” – весь світ мені винен. Важливо, щоб дитина відчувала підтримку та чула від нас - тобі дуже складно. І ми пишаємося твоєю силою. І вдячні твоїм близьким. Акцент не на жертовності, а на силі”, - радить психологиня.

Іноді діти в роздратуванні кричать: “Я тебе і його/її ненавиджу, краще б ви померли, краще б вас взагалі не було”. І здається, що це найстрашніше, що можуть почути батьки або опікуни від дитини. Проте, на думку психологів, саме такий крик демонструє, наскільки дитині складно витримати страх за своїх рідних.

“Нам важливо собі нагадувати, що ми - величезні. І можемо вмістити сильні емоції дитини. Вони через кілька секунд зміняться, і дитина буде боятись, що втратила нашу близькість. Близькість – ліки”, - стверджує пані Світлана.

Вона підкреслює: дітям (всім без виключення) складно витримати невизначеність. У них немає відчуття часу. Тому як тільки з’являється можливість, треба виходити на зв’язок, можна “призначити” дитині щось контролювати, за щось відповідати.

“Давайте дітям завдання - записувати для вас відео, робити свічки з вощини, писати листи, малювати, співати - це скерує їх увагу і напругу. Самі записуйте для них привітання, нехай ваш голос буде з ними. Дія і близькість - це терапевтичні інструменти. Особливо нам важливо скеровувати активність підлітків. Але, будь ласка, уникайте слів “ти тепер старший, ти тепер за мене (за батька/мати). Ти - опора мамі/татові/ бабусі. Дитина не має бути в ролі дорослого. Ми можемо просити - будь уважним, будь відповідальним. Але часто нагадуємо саме про ролі: ти - син, донька”, - радить Світлана Ройз.

Тим, хто опікується дітьми, важливо говорити з ними про те, як вони самі прийняли рішення рідної людини піти на війну. Але акцент робити на тому, що вам зараз допомагає, а не обтяжує.

Тетяна Костенко, психолог, кандидатка психологічних наук, волонтерка проєкту “Підтримай дитину” взагалі вважає дуже важливим, щоб дорослі не забували в такі тяжкі часи піклуватися і про свій психологічний стан, бо він впливає на дитину безпосередньо.

“Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити й набратися сил. Один із кращих методів, як подолати тривожний стан, – це фізичні навантаження. Просто прогуляйтеся 15-30 хвилин пішки вулицями міста чи парком. Якщо немає можливості займатися спортом, перемкніть свою увагу на фільм або книгу. Якщо, припустимо, вас охопила тривога у громадському транспорті й читати книгу не зручно, знайдіть будь-який предмет у сумці чи кишені. Це можуть бути ключі від помешкання, потримайте їх в руках, зверніть увагу на їх /його фактуру, колір тощо, опишіть їх подумки”, - радить вона.

В пригоді стануть техніки дихання для зняття тривоги та напруги. Найпростіша техніка така:

• Звернути увагу на дихання.
• Вдих через ніс протягом 2-3 секунд.
• Затримуємо дихання на кілька секунд.
• Повільно видихаємо ротом.

Важливо також пам’ятати, що існує багато проєктів від фахових психологів, чимало громадських ініціатив, які залучають фахівців для створення психологічних груп підтримки для дітей і дорослих. Важливо на когось спиратись, щоб витримати напругу і бути опорою для дитини.

Редакція медіа НУШ дякує кожному захиснику та захисниці України, кожному татові і кожній мамі, які стали до лав Збройних Сил України, за можливість жити на своїй землі, ростити та навчати дітей з вірою у майбутнє нашої країни.

Фото – Сергія Ваганова