Ресурсні вчителі для стійких дітей: як освітянам долати стрес і відновлювати сили в умовах війни

До Дня вчителя, який ми і сьогодні відзначаємо в умовах війни, важливо говорити і про професійні досягнення педагогів, і про їхню людську стійкість. Учителі сьогодні не лише дають знання, а є психологічними опорами для дітей, які переживають травму.

Психологи фонду “Голоси дітей” проаналізували в цій публікації наступні виклики, пов’язані з впливом війни на емоційний та ресурсний стан учительства:

• прояви вигорання;
• хронічна тривога за власну безпеку, безпеку сім’ї та дітей, за яких вони відповідають під час навчального процесу;
• нестача ресурсів;
• умови дистанційного навчання;
• уроки, що перериваються через повітряну тривогу;
• відсутність необхідних навчальних матеріалів;
• надмірне навантаження, адже потрібно підтримувати не лише освітній процес, а й реагувати на емоційні потреби дітей.

Яна Віхляєва, психологиня фонду “Голоси дітей”

Як зазначає психологиня фонду “Голоси дітей” Яна Віхляєва: “Учитель виконує одночасно кілька ролей: викладача, стабільного дорослого, безпечного дорослого, мудрого порадника, того, хто допомагає налагоджувати комунікацію. Це впливає на їхню роль психологічних опор, роблячи її ще критичнішою”.

Одна з викладачок під час роботи фонду з її класом розповіла, що після ночі обстрілів і майже безперервної повітряної тривоги замість уроку вона проводила вправи на заземлення, руханки, спілкувалася з дітьми, обіймала їх. Вона зрозуміла, що після такої важкої ночі це значно потрібніше, ніж урок математики, адже знання не засвоюються, коли дитина втомлена та налякана. Такі вчителі стають точкою опори, адже їхній спокій та присутність важливіші за підручник. Учитель у цих умовах сприймається не лише як викладач, а і як безпечний дорослий.

Олена Мельник, учителька української мови гімназії № 4 Мелітопольської міської ради Запорізької області

Ці виклики підтверджують і самі вчителі.

Олена Мельник, учителька української мови гімназії № 4 Мелітопольської міської ради Запорізької області, ділиться: “Знаєте, я завжди нагадую собі: якщо я сама тривожна чи виснажена, діти це відчують навіть крізь екран. Тому насамперед мушу подбати про себе. Перед уроком я завжди роблю кілька глибоких вдихів, можу випити чаю, просто зупинитися на хвилину. Це як маленький ритуал, що повертає мене “в себе”. Я намагаюся не відкривати новини перед заняттям, бо тоді важко перемикатися. Краще вже після”.

А ще дуже допомагає рух: прогулянка зранку або кілька простих вправ. Іноді — кілька рядків поезії чи музика, щоб налаштувати серце, а не лише розум. Розмова з близькими, подругами чи колегами. Навіть коротке ”як ти?” дає відчуття, що ми разом. І коли вчитель виходить до дітей із цим спокоєм усередині, то й вони швидше розслаблюються, можуть відчути себе в безпеці.

Світлана Крижанівська, учителька фізики НВК “ОРТ” № 141 м. Києва

“Про війну в школі з дітьми майже не розмовляємо, вже за чотири роки якось звиклися: не поспали — то й не поспали, тривога — і нехай. Але коли хронічна втома від безсонних ночей стає нормою, і це впливає на ефективність. Найголовніше для відновлення ресурсу вчителя — виспатися. Дуже важко, коли спиш лише кілька годин уночі: жодні практики тобі не допоможуть, тільки нормальний сон. Так само й дітям”, – впевнена Світлана Крижанівська, учителька фізики НВК “ОРТ” № 141 м. Києва.

Оксана Кульбака, учителька англійської Маріупольської СШ І-ІІІ ступенів № 63

Оксана Кульбака, учителька англійської Маріупольської СШ І-ІІІ ступенів № 63, вважає, що учитель чи учителька — це актор: “Щоб діти були спокійні, учитель повинен бути спокійним теж. Якщо діти побачать страх в очах учителя, вони теж будуть налякані, тому треба триматися впевнено й бути гарним актором. Це важко, але можливо… На перерві можна подивитись у вікно, заплакати… Але як тільки дзвоник пролунав, беремо себе в руки. Двері відчинилися, діти заходять, а вчитель вже зустрічає всіх з усмішкою. Це я так роблю”.

Діти також помічають ці виклики. Тринадцятирічний Артур Монахов із Запоріжжя/Києва, каже: “Тепер вони (учителі) багато говорять про війну, стан військових, техніку для військових. Вони всі змінилися з початку війни, почали жити в стресі”.

Єва Кравченко, школярка, Суми

12-річна Єва Кравченко із Сум, ділиться: “У мене мама вчителька. По-перше, учителям дуже складно під час онлайн навчання розказати матеріал, особливо, наприклад, з хімії, бо там багато лабораторних робіт. Адже ми не можемо цього зробити вдома, бо ні в кого вдома не стоять мікроскопи, пробірки. І вчителям складно донести матеріал. Коли летять шахеди, триває атака, учителі дуже хвилюються, щоб усі відійшли від вікон, але багато дітей не слухається. І я впевнена, що в учителів, як і в моєї мами, ще є власні діти. Тож вони також переживають у два рази більше”.

Прояви емоційного виснаження та професійного вигорання

Спостерігається тенденція, коли вчителі під час війни зазнають емоційного виснаження, зростає ризик професійного вигорання. Це проявляється на трьох рівнях: фізичному, емоційному та поведінковому.

• Фізичний рівень: часті головні болі, хронічна втома, порушення сну й апетиту, а також психосоматичні захворювання.
• Емоційний рівень: відчуття безсилля, байдужість, підвищена плаксивість, апатія, іноді втрата емпатії та відстороненість від навчальних процесів.
• Поведінковий рівень: підвищений тон у спілкуванні, крики, різкі зауваження, віддаленість від взаємодії з дітьми, дратівливість.

Розпізнати виснаження можна й за характерними фразами, які звучать від учителя: “Чому ти нічого не розумієш?”, “Скільки можна пояснювати?”, “Роби, що хочеш!”. Подібні висловлювання сигналізують про емоційне виснаження.

Особливо тривожно, коли діти починають боятися ставити запитання через очікування негативної реакції. Емоційне виснаження вчителя часто проявляється й у зростанні кількості конфліктів у класі, які педагог уже не має сил або ресурсу вирішувати. Це може призводити до мимовільної агресії чи безсилля стосовно дітей.

Мельник Олена Вікторівна ділиться своїм досвідом і “золотими правилами” емоційної стійкості в розмовах із дітьми про війну.

1. Спочатку заспокойте себе. Дитина відчує ваш стан сильніше, ніж ваші слова.
2. Говоріть чесно, але з надією. Важливо визнавати труднощі, та водночас показувати віру в майбутнє.
3. Дозуйте інформацію. Не перевантажуйте дитину деталями, залишайте простір для дитячого життя.
4. Будьте поруч. Іноді важливіше просто слухати, ніж давати відповіді.
5. Маленькі ритуали спокою: урок починайте з використання асоціативних карток із рубрики “Який ти сьогодні?” (персонажі твору/мультика, смайлики, що демонструють різні емоції). Попросіть пояснити, чому дитина обрала саме цю картку, що спричинило такий внутрішній стан?
6. Регулярність важлива. Краще короткі й часті розмови у звичному ритмі, ніж рідкі й напружені “допити”.
7. Підтримуйте звичний ритм життя. Навчання, гра, маленькі радості — усе це відновлює баланс.

Артур Монахов, школяр, Запоріжжя/Києв

Артур Монахов підтверджує: “Так, було, й неодноразово (учитель здавався сумним, утомленим або в поганому настрої). На мене це майже не вплинуло, бо я був зайнятий навчанням, а не емоціями вчителя. […] Я помічав підвищення голосу вчителем також, але це було не в мій бік. Причина завжди була в поведінці моїх однокласників. Було трішки лячно, але я знав, що це не через мене”.

Педагоги діляться наступними стратегіями: коли відчуваєте емоційне виснаження на уроках, почніть гру, це добре спрацює на перемикання уваги дітей. Після гри запропонуйте поділитись своїми думками: для чого ми грали, що відчуваємо зараз після гри, що сподобалося, а що ні.

Проблема додаткової травматизації дітей через взаємодію з виснаженими педагогами

Емоційний стан учителя чи учительки безпосередньо впливає на дітей. Виснаження педагогів, відсутність у них внутрішніх ресурсів або можливостей для відновлення емоційного балансу може призводити до додаткової травматизації учнів. У таких умовах дитина, яка є більш емоційно вразливою, часто замість підтримки отримує негативну реакцію.

Наприклад, якщо під час тривоги чи вибухів дитина відчуває страх і починає плакати, замість заспокоїти її, учитель може різко відповісти: “Припини, зараз усім страшно, не тільки тобі”. Через це дитина отримує не підтримку, а відчуття провини за власні емоції. Інший приклад — учень приходить на урок після ночі, проведеної в укритті. Він виснажений, йому важко зосередитися та зібратися, адже організм перебуває в стані стресу. Однак учитель може сприйняти цю поведінку як небажання вчитися чи як прояв неповаги.

Унаслідок цього діти відчувають, що їхні емоційні реакції ігноруються або засуджуються. Це призводить до ще більшого напруження в школі. Водночас під час занять в регіональних центрах фонду “Голоси дітей” вони відзначають, що тут відчувають зовсім іншу атмосферу: відсутність тиску, більше простору для себе. Діти отримують можливість проговорювати свої емоції, незалежно від того, що вони відчувають — страх, злість, смуток чи роздратування. Вони підкреслюють, що в присутності психологів можуть дозволити собі навіть сердитися, не боячись осуду.

Спеціалізовані програми для психологічної та професійної підтримки вчительства

Варто розробляти програми, що передбачають:

• групи психологічної підтримки для вчителів (формат супервізій, де вони можуть поділитися труднощами);
• навчальні модулі з технік саморегуляції: дихальні практики, мікропаузи, методи швидкої стабілізації;
• програми взаємопідтримки в педагогічних колективах (“ресурсні пари”, де вчителі відстежують стан одне одного);
• освітні тренінги про травму й особливості поведінки дітей у стресі;
• ретрити.

Такі програми допоможуть запобігти травматизації дітей, забезпечуючи вчителів інструментами для збереження ресурсів.

Оксана Кульбака ділиться досвідом: “У 2023-му мала досвід займатися волонтерством — викладала англійську мову для маріупольських дітей безоплатно в центрі допомоги переселенцям “ЯМаріуполь” у Вінниці. Ми записували відеоролики з дітьми англійською мовою й відправляли нашим британським спонсорам, які допомагали центру. Також завжди малювали наш мирний Маріуполь. Ми робили спільну роботу — це дуже об’єднує у важкі часи. На свята діти завжди отримували приємні подарунки від британців. Навіть цілі школи з Британії збирали цікаві подарунки для наших дітей”.

Як забезпечити формат “ресурсний учитель для стійкої дитини”: практичні рекомендації

Формування стійкої дитини можливе тоді, коли дорослий показує приклад: емоційна стабільність (учитель чи учителька може сказати: “Я хвилююсь, але зараз ми разом впораємося”); прийняття дитячих емоцій без знецінення (“Ти маєш право боятися”); практичні інструменти: короткі вправи на заземлення, малювання емоцій, руханки після тривоги.

Рекомендації для вчителів від психологів фонду “Голоси дітей”:

• робити короткі відновлювальні паузи між уроками (2-3 хвилини тиші чи дихання);
• підтримувати баланс “робота-відпочинок” навіть у складних умовах (короткі радощі дня: чай, прогулянка, розмова з близькими);
• використовувати щоденник ресурсів: записувати хоча б одну позитивну подію на день;
• у класі бажано створити “острів безпеки”, де дитина може відновитися.

Крижанівська Світлана Анатоліївна радить: “Для мене відновлення — краще десь на природі: спостерігати, як тече водичка, або тишу в лісі послухати, на схід сонечка подивитися чи на захід. І відпочинок дійсно допомагає. Також останнім часом діти часто відвідують різні виставки за інтересами, дехто — спорт, змагання, танці — це їх зближує. У нас в школі також є різні додаткові заняття та гуртки — раніше не було стільки охочих їх відвідувати, а зараз просто цілий потік”.

Кульбака Оксана Павлівна наголошує на відкритому ставленні: “Мабуть, щирість душі допомагає будувати довіру й безпечну атмосферу в класі. Інколи треба бути актором, а інколи бути щирим. І якщо говорити про війну, то говорити й розповідати з тремтячим голосом, але від щирого серця. Адже діти це відчувають і пропускають через себе, а інколи запам’ятовують ці розповіді на все життя. Діти довіряють учителю, коли відчувають його щирість. Порада батькам — бути завжди щирими зі своїми дітьми. Як би важко не було в цій ситуації, коли розмовляємо про війну з дітьми, намагаюсь не показувати своєї втоми, а розповідати щиро та емоційно й завжди закінчувати позитивом: що все обов’язково буде добре й перемога буде за нами”.

Як реагувати дітям на вигорання або агресію вчителя

Діти часто не можуть напряму протидіяти дорослому, але важливо навчати їх безпечних стратегій:

• не сприймати реакцію на себе: “Учитель чи учителька сердиться не через мене, а тому, що йому важко”;
• звертатися за підтримкою до іншого дорослого (шкільного психолога, батьків);
• використовувати власні техніки самодопомоги (дихання, малюнок, коротке відволікання).

Артур Монахов ділиться: “Друг Міша дає мені яблучко, яке щодня бере з собою. Якщо Міші немає в школі — Варя каже: “Заспокойся, усе буде добре””.

Фото – фонд “Голоси дітей”,

Ольга Єрохіна,

експертка з прав дітей, постраждалих від війни, фонд “Голоси дітей”