Погляд у минуле не має домінувати над поглядом у майбутнє

Громадянська складова має пронизувати усі предмети, але необхідний і окремий курс.

Валерій Хмельницький, голова комунікацій Демократичної школи “Майбутні”. співавтор модельної програми “Захист України”, координатор експертної групи зі створення Концептуальних засад реформування Громадянської та історичної освітньої галузі вважає, що ми недостатньо говоримо з дітьми в школі про сучасність і майбутнє. Чому це проблема і як почати це змінювати?

Цього року школа Майбутні долучилася до розвитку громадянської та історичної освітньої галузі в рамках реформи НУШ “Освіта для життя”. Це стало можливим завдяки відкритості МОН до співпраці з громадянським суспільством і приватними школами, за що я особливо вдячний чинній команді Міністерства. Там я взявся координувати експертну групу, що створювала концептуальні засади галузі і в процесі познайомився з багатьма модельними програмами, методичними рекомендаціями, сценаріями занять — не лише з історії і громадянської освіти, а й з літератури, географії, української мови, природничих наук.

У мене склалося враження, що не у всіх, але у переважній більшості цих програм ми спрямовуємо погляд дитини на минуле: на вже написані літературні твори, на історичні події й процеси, що вже давно сталися, на технології і закони науки, які хтось колись уже відкрив, винайшов…

Якщо говорити про нашу галузь, то, звісно, я бачу велику цінність в дослідженні минулого: причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів і подій, джерел нашої державності. Також розумію необхідність у дискусіях про історичну пам’ять. Все це — надзвичайно важливі речі для зростання громадян. Але ми не можемо обмежуватися лише історією. — Погляд у минуле не має настільки сильно домінувати над поглядом у майбутнє.

Громадяни мають зростати у дискусіях про сучасні політичні проблеми, обговорювати актуальні новини, розбиратися в тому, як працює політика їхньої школи, громади, держави, постійно ставити питання і дискутувати про те, в якій спільноті й у якому суспільстві вони хочуть жити — і що для цього необхідно зробити разом: про що домовитися, які політичні вимоги висувати, яких спільних зусиль докладати для їх реалізації, у яких ролях. Саме такий освітній фокус і реальна практика громадянської участі створює спроможні спільноти, дозволяє людям об’єднуватися заради спільних справ, проти спільних проблем.

Як побудувати в школі такий освітній процес, де всі ці важливі речі відбуватимуться?

Маємо успішний досвід реформування предмета “Захист України”, на якому діти тепер знайомляться з українською армією, сучасними технологіями і вчаться зберігати собі і своїм близьким життя. Ми брали участь в реформі цього предмету і це важливий крок у правильному напрямку, але цього недостатньо. Армія — це наслідок політики, а в українській школі здебільшого відсутня дискусія про політику — не лише в формі розмови про боротьбу різних політичних сил за владу, а й в Арістотелівському сенсі — як доросла дискусія громадян про засади спільного життя.

В освітянському полі існує переконання, що ми можемо легко інтегрувати таку розмову в історичний курс — ніби ми можемо говорити про політику, демократичні цінності, права людини, громадський вплив на історичних прикладах і “проводити паралелі з сучасністю”. На жаль, реалізувати це повною мірою неможливо без потрапляння в пастки анахронізмів. Так, завдяки історії ми дійсно можемо працювати з національною ідентичністю: створювати умови, щоб діти пишалися своїм минулим. Можемо також запускати критичну дискусію, обговорювати моральні вибори людей минулого. Можемо навчитися розуміти економічні процеси, динаміку змін складних соціальних систем, надихатися українцями, їхньою творчістю чи боротьбою заради важливих нам зараз цінностей. Зокрема, найцікавіший в історії напрямок для мене — розгортати дискусію про те, що радянського досі є у нашому суспільстві, звідки воно і як це радянське на нас впливає зараз.

Але яким чином завдяки історії ми можемо шукати разом з дітьми відповіді на такі питання:

• У якій державі, у якій громаді, з якими людьми я хочу жити до старості? — Що має бути зроблено зараз і в наступні 10 років, аби цього досягти?
• ⁠Яку систему інституцій і правил ми маємо збудувати, аби життя людини було найбільшою цінністю в культурі Збройних сил?
• ⁠Які передумови необхідно створити, щоб люди хотіли залишатися тут або іммігрувати в Україну, народжувати й ростити тут дітей?
• Чи можна подолати корупцію одним, швидким рішенням? Які наслідки простих і швидких рішень? Що я особисто можу зробити, аби корупції стало менше?
• ⁠Яким чином має бути реформована судова система, аби ми жили в правовій державі?
• ⁠Що робити з неконтрольованою і незаконною забудовою українських міст?
• ⁠Що зараз відбувається з країнами Заходу, чому вони такі аморфні і як ми можемо їх “розштурхати”, аби вони нарешті включилися у боротьбу і разом із нами розбили автократів?
• ⁠Що ми разом з моїми однодумцями, однокласниками, батьками, вчителями можемо зробити, аби вплинути на поточний стан справ?

Саме такі питання включають людей у політичний дискурс, а успішний досвід громадського впливу посилює бажання впливати більше, розбиратися глибше, формує стійкий зв’язок з українською політичною спільнотою і стає вагомим фактором для рішення випускників і випускниць залишатися в Україні.

На якому предметі можна поставити ці питання і мати час для пошуків відповідей з дітьми? Запускати такі розмови на історичному курсі означає розмивати фокус, бо історія в школі має інші важливі завдання, має фокус на минулому, інструменти історичної науки природно не підходять для дослідження сучасних соціальних систем і, тим паче досить штучно на історії виглядатиме дискусія про майбутнє.

Громадянознавча складова має пронизувати усі предмети, тож окремий предмет не потрібен?

В полі існує ще одна думка: “Громадянознавча складова має пронизувати усі предмети, тож окремий предмет не потрібен” — так, має бути наскрізність, але для цього в освітній системі повинно бути осердя громадянської освіти: авторські колективи, які фокусно розробляють курси і програми, вчителі, які тримають фокус уваги саме на сучасності і майбутньому, а також години в програмі для відповідних дискусій з дітьми. Система вже має чудові напрацювання з громадянської освіти за останні 15 років: досвід упровадження окремого предмета в 10 класі, десятки реалізованих “Новою добою” та іншими громадськими організаціями проєктів, тисячі вчителів, які вже працюють з цими темами — ми повинні не втратити, а розвивати це унікальне українське надбання. Громадянська освіта має величезний потенціал стати осердям процесу зростання громадян, а для цього вона повинна стати базовим предметом в українській школі, “не менш базовим” за історію, математику, українську мову і літературу.

За минулий рік завдяки підтримці Міжнародного фонду “Відродження”, разом із командою народної депутатки Інни Совсун ми зібрали експертну групу військових, громадських активістів, вчителів і вчительок, авторів і авторок навчальних програм — усі разом ми вели дискусії та шукали відповіді на питання:

• Якою ми бачимо роль, образ громадянина, громадянки України?
• ⁠Через які проміжні результати освітня система може рухатися до цього “ідеалу” з 1 по 12 класи?

Інтегрована рамка громадянської освіти

В процесі нам було важливо знайти баланс між задачами історії, громадянської освіти, правознавства, практик самоврядування, громадянської участі, утвердження національної і громадянської ідентичності. В результаті ми створили Інтегровану рамку громадянської освіти, в якій всі ці підходи органічно поєднані заради найважливішого процесу — формування свідомого громадянина або громадянки який/яка:

• Свідомо обирає Україну: культуру, суспільство, державу, політичну національну ідентичність, визнає їх безумовною цінністю та готовий/готова їх захищати.
• Свідомо обирає відстоювати свободу, права людини, людську гідність, цінності демократії, справедливості і верховенства права, демократичні принципи та готовий/готова долати пов’язані із цим вибором виклики.
• Свідомо обирає демократичну систему, роль громадянина, об’єднуватися і діяти заради спільного блага разом з іншими громадянами.

Детальніше про те, що це означає і як можна системно рухатися до цього результату — в нашому рамковому документі за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1LAOzPG_v9cKDb_jkHEwSKROav5LuRXMN/view?usp=sharing

Найважливіше питання зараз — хто буде запускати з підлітками в класах такі дискусії про минуле, сучасність і майбутнє? Якщо ми хочемо, щоб зі школи виходили вільні, освічені громадяни, вчителі історії, громадянської освіти та усіх інших предметів мають ставати рольовими моделями таких громадян – брати участь у політиці: об’єднуватися, впливати, висувати системі вимоги та пропонувати рішення. Лише тоді ці суб’єктні вчителі-громадяни матимуть необхідний досвід, щоб щиро й переконливо говорити на громадянські теми з дітьми.

Прямо зараз ми шукаємо таких суб’єктних вчителів. Ми запрошуємо їх усіх на нашу освітню програму “Школа вчительства: роль громадянина” (https://maibutni.com.ua/civicschool/). За підтримки Фундації Христі Храновської ми проводимо в жовтні вже 2 школу та вже плануємо наступні набори. Прагнемо сформувати всеукраїнську спільноту тренерів і вчителів зі спільним баченням того, заради яких майбутніх громадян ми усі разом працюємо з 1 по 12 клас: у системі формальної освіти, в позашкіллі та в процесі шкільного самоврядування. Запрошуємо долучатися: створювати і впливати разом.

Вимоги до нашої освітньої системи

І наостанок буду сповідувати те, що проповідую – висуну дві політичні вимоги до нашої освітньої системи:

1. До затвердженого переліку обов’язкових предметів в Типовій освітній програмі Профільної школи має бути додана Громадянська освіта — не як об’єднаний курс з історією, яка і так зараз перевантажена доцільною інтеграцією Всесвітньої історії та Історії України й недоцільною підготовкою до НМТ — а як повноцінний, автономний курс зі своєю програмою, що включатиме теми з політології, права, соціології, економіки, медіа і політичної географії.

2. Кількість мінімальних годин для Громадянської та історичної освітньої галузі в Типовій освітній програмі Базової школи має бути збільшена – зараз це мінімальні 1,5 на всю Історію України, Всесвітню історію і Громадянську освіту. Має бути мінімальні 3 години в 5-6 класах на інтегрований курс та 4,5 години в 7-9 класах (3 години – на інтегровану історію та 1,5 – на Громадянську освіту).

Ці дві зміни в нормативці — важливі передумови, які можна створити для формування нового покоління свідомих громадян вже зараз, аби в наступні роки вчительство отримало час і простір для дискусій з дітьми не лише про минуле, а й про сучасну політичну систему, про майбутнє нашого суспільства. — Ми в Майбутні разом з іншими організаціями допоможемо цьому статися.

Фото – Майбутні