Навчання дітей з особливими освітніми потребами: покрокова інструкція, як отримати помічника дитини

Продовжуємо цикл публікацій, у яких розповідатиме про досвід конкретних сімей, які обрали той чи інший спосіб навчання для своїх дітей з особливими освітніми потребами – з законодавчою базою, покроковим алгоритмом, плюсами та мінусами, про які говоритимуть батьки та діти.

Сьогодні – про ПОМІЧНИКА ДИТИНИ, якого, за оновленим законодавством, за потреби держава має надати на час навчання. Про це розповідає Оксана Мусієнко та її 16-річний син Олександр Морев.

У цій статті ви можете дізнатися про таке:

• хто такий помічник дитини
• як законодавство врегульовує такі послуги
• де шукати того, хто ходитиме з дитиною до школи
• з чого почати рух та які документи потрібні

Хто ми

Оксана та Олександр живуть у Чернігові. Хлопець вчиться у 8 класі місцевої школи №17. Оксана - голова правління Всеукраїнського благодійного фонду Альтернатива. Гармонія”, що був заснований у 2015 році. Фонд займається питаннями освіти дітей з ментальними порушеннями.

У Олександра – розлад аутистичного спектра, який йому діагностували у три роки, хлопцю встановлена інвалідність. Щоб надати дитині усю можливу допомогу, сім’я переїхала до столиці, де Сашко вчився у звичайній школі, але двічі у першому та четвертому класах. Під час повномасштабного вторгнення родина виїхала до Німеччини, де дитина навчалася в україномовному класі, фактично, разом з мамою, яка виконувала роль тьютора та перекладача. Після повернення в Україну, вони знов мешкають у Чернігові.

Сашко любить вивчати англійську мову та займатися спортом, обожнює ходити до театру – без цього він не уявляє свої вихідні. Мама Оксана радіє, що синові вже 16: тепер можна разом дивитися не тільки дитячі спектаклі, а й більш серйозний репертуар.

Що каже законодавство

Діти, яким за висновком ІРЦ встановлено 2 та вище групи підтримки (в Олександра - 4 група), під час перебування у школі чи садочку можуть скористатися послугою асистента дитини державним коштом. Асистент дитини надає допомогу у спілкуванні та взаємодії з іншими дітьми, педагогами й людьми, організовує харчування, годування, денний сон, за потреби - рухову активність, здійснює моніторинг стану здоров’я.

Діяльність помічника дитини регламентується статтею 26 (частина 7) Закону України “Про повну загальну середню освіту” . Там вказано, що в освітньому процесі “соціальні потреби учнів з особливими освітніми потребами забезпечує асистент дитини – соціальний робітник, волонтер, один із батьків або уповноважена ними особа”.

Перешкоджати присутності такого помічника у навчальному закладі, який пройшов усі юридичні, освітні та медичні етапи, не дозволяє Закон України від 6 вересня 2018 р. №8556 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг”.

Подивитися, які умови допуску помічника дитини до освітнього процесу, можна у наказі №1236 від 17.11.2021 року “Про затвердження Умов допуску асистента учня до освітнього процесу для виконання його функцій та вимог до нього” - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0073-22#n14

Знайти усі потрібні приклади для подання заяв на отримання такої послуги можна в наказі №767 від 16.11.2020 Про затвердження форм документів, необхідних для надання соціальних послуг.

Сім’я Олександра скористалася цією можливістю одразу після повернення з евакуації. Хоча перші роки шкільного життя послуги такого помічника для Сашка родині довелося оплачувати виключно власним коштом.

Вибір для Сашка

Пані Оксана розповідає, що віддала малюка у звичайний дитячий садочок, бо певний час він не мав жодної ознаки нейровідмінності.

“У Сашка регресна форма аутизму – спочатку був нормотиповий розвиток, а після певних обставин фахівці в дитячому садочку помітили ознаки та порадили звернутися до лікарів: неврологів, психіатрів, - пояснює жінка. - Але дитина ніколи не була ізольована, хоча на різних етапах розвитку це був різний ступінь взаємодії”.

Ці етапи Сашко з сім’єю проходив у часи, коли ще не було повноцінної інклюзії, не працювали ІРЦ, доводилося усе робити, покладаючись на власні уявлення та сили.

“Зараз у нас за законодавством діти з особливими освітніми потребами можуть залишатися в садочку ще на один рік. У Саші такої можливості не було. Він мав або залишатися вдома, або йти до школи. Ну, або його треба було віддавати до інтернатних закладів. Останнє ми не розглядали, в садочок його вже не брали, тому ми пішли до школи”, - розповідає пані Оксана.

Але вже з першого класу було зрозуміло, що звичайну програму хлопець не тягне. Він мав йти в другий клас, коли з’явився наказ про інклюзію, який надавав нові можливості.

“Тож, отримавши можливість вчитися інклюзивно, ми вирішили пройти перший клас ще раз, бо розуміли: програму дитина не засвоїла, - пояснює Оксана. – Другий раз він вже вчився за офіційною індивідуальною програмою. Так само ми повторили четвертий клас, бо вже бачили, що він може, якщо пройде цей рівень ще раз, вийти на реальний четвертий клас по досягненнях з ефективністю 80% засвоєння матеріалу”.

Допомагати з побутовими та соціальними питаннями під час перебування у школі Оксана найняла студентку профільного вишу, для якої це була можливість отримати досвід і трохи заробити. Оформлювали тристоронній цивільноправовий договір, який давав можливість тьютору знаходитися в закладі освіти. За час навчання тьюторами були кілька дівчат, з якими й у Сашка, і в Оксани, склалися гарні стосунки.

А далі почалася пандемія, а потім – повномасштабна війна, переїзд до Німеччини. І величезні освітні втрати, які долати довелося ще довго. Повернувшись додому, Оксана одразу подала заявку щодо інклюзивного навчання Сашка – шостий клас, бо вважати повноцінним навчання протягом двох останніх років було складно. І цього разу Оксана вимагала помічника вже за державний кошт.

Суб’єктивні плюси і мінуси

Пані Оксана зізнається: в цій темі у кожної сім’ї своя правда. Комусь важливо, щоб школяриком завжди опікувалася тільки мама, бо вона досконало розбирається у всіх потрібних методиках і краще за інших розуміє дитину. Хтось взагалі не бачить сенсу ходити до закладу, оформлюючи навчання вдома: бо дитина, наприклад, занадто чутлива до шуму та світла. Хтось своїми силами тягне навчання на приватних дистанційних освітніх платформах. А хтось в певний час ставить крапку у процесі отримання освіти. У випадку з Сашком – саме навчання в інклюзивному класі для нього виявилося прийнятним. Бо, каже Оксана, змусити робити його те, що викликало б протест, було б неможливо.

Плюси

• Структурування та ритм життя – для нас було найважливішим. Чи завжди ми можемо так організувати життя, щоб людина щодня вставала з ліжка, вдягалась, їла, виходила з дому, тобто отримувала імпульс і ритм? Без відвідування школи для Сашка це стало б великою проблемою.
• Психічне благополуччя. Попри усі діагнози та особливості, є центральне поняття його життя. Щоб людина почувалася повноцінною та щасливою, життєві декорації мають змінюватися. В школі якісь діти, якісь заняття, там він помалював, там побігав на фізкультурі. Нещодавно у нас в місті був місяць дистанційного навчання, і я бачила, як Сашко ставав зовсім іншою людиною – нервовою, напруженою.
• Школа дає можливість виконувати цілі. Нехай маленькі, але дитина бачить, що це їй підвладно. Зошит треба відкрити, речення з дошки треба списати. Здавалося б, неефективно? Але завтра – інша ціль, і її теж можна виконати. Такі невеликі, але потрібні досягнення дуже корисні під час навчання.
• Асистент дитини, певною мірою, - його представник. Можна, звісно, розвивати виняткову самостійність, але реалії можуть бути не райдужними. Дитячий колектив, попри усі розповіді про толерантність, рівність тощо, тощо, доволі жорстокий. Бо діти різні. Та й епізодів, коли дитину з особливими освітніми потребами “призначають” винною у будь-яких епізодах, що трапляються в школі, теж немало. Асистент дитини – завжди поруч, тому маніпулювати вже складніше.
• Помічник дитини допомагає контролювати та коригувати питання концентрації уваги під час навчання. Подивись на дошку, відкрий підручник на 5 сторінці, а ти відкрив на 6. Все це дає результати.
• Сашко вважає помічниць своїми друзями. Каже, що йому цікаво з ними, особливо зараз, коли його помічниця старше свого підопічного всього на три роки! Вони часто бувають “на одній хвилі”.

Мінуси

• Помічники дитини з повітря не з’являються. Зазвичай батькам самим доводиться шукати людину, яка може та хоче виконати таку функцію. Це може бути стороння людина: хтось любить бабусь, з якими дітям (чи батькам) спокійніше, комусь підходить такий варіант, як наш – студенти. Але частіше за все – це родичі: мами, бабусі, тітки.
• Ми були першими у Чернігові, кому вдалося пройти усі етапи і, врешті решт, отримати цю послугу. Все це доволі складно і довго, ще не набуло популярності. Багато батьків взагалі не знають про таку можливість.
• Оплата роботи від держави, ймовірно, це просто певна частина від тієї суми, на яку розраховує помічниця. Бо це некваліфікована робота, яка не вимагає спеціальної освіти. Тут вже – у кого як вийде домовитися.

З чого починати?

Пані Оксана помічника вчителя у Чернігові для Сашка спочатку теж знайшла сама: запропонувала репетитору, з яким займався хлопець вдома, збільшити кількість годин роботи і оформитися до школи. У людини була педагогічна освіта, тому все вдалося. На наступний навчальний рік до цього долучився педагог, що спеціалізувався на фізичній культурі.

Шукаючи помічника дитини, вона знов подумала про студентів. Вікі тоді було 18 років, і вона підходила на цю роль. Тож, Оксана почала процес оформлення дівчини як офіційного асистента для Сашка.

Перший крок: отримати рішення найближчого інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ), де вказаний 2 та вище рівень підтримки. Якщо через якісь причини ІРЦ не відкритий у вас в громаді, йдіть у будь-який, зручний для вас.

Наступний крок: поговорити з керівництвом школи на предмет відкриття інклюзивного класу з помічником вчителя та дитини. Але скоріш за все, вам доведеться знайти людину, яка може виконувати таку послугу, готова оформити трудові відносини офіційно, пройти медичну комісію, спеціальні курси, на яких видають сертифікат.

Третій крок: Подати заяву на отримання соціальних послуг в територіальний центр міста чи району. Зразки тут

Четвертий крок: Майбутній помічник дитини пише заяву на проходження курсів за програмою підготовки соціальних робітників фізичних осіб соціальних послуг супроводу під час інклюзивного навчання. До речі, пані Оксана теж пройшла ці курси. Про всяк випадок, бо це дає право їй виконувати ці послуги для Сашка.

П’ятий крок: Підписати у школі типовий договір про участь асистента дитини в освітньому процесі в навчальному закладі. Там мають бути вказані усі сторони – навчальний заклад в особі керівника, помічник дитини та один з батьків як офіційний його представник.

Які документи треба мати?

• Письмова заява батьків про допуск помічника до освітнього процесу.
• Висновок ІРЦ, який підтверджує потребу дитини в асистенті.
• Сертифікат помічника про проходження спеціальної підготовки (не менше 15 годин).
• Довідка помічника або помічниці про проходження медичного огляду.
• Договір про участь асистента дитини в освітньому процесі, який укладається між керівником закладу освіти та асистентом за згодою батьків.
• Якщо асистент дитини оформлений як соціальний працівник, подаються копії договору про надання соціальної послуги супроводу та індивідуального плану надання такої послуги.

Коментар Альони Парфьонової (ГО “Батьки SOS”)

На жаль, гальмує процес активного впровадження такої послуги дуже низька заробітна плата, яку держава пропонує за виконання такої роботи, яка пов’язана з відповідальністю за дитину. Частіше за все помічниками стають родичі – бабусі на пенсії, мами, які й без того увесь час присвячують дитині. Але людина має бути фізично сильною, витривалою, не виснаженою, мати компетентності та навички. І, знаєте, така людина може спокійно заробити в 10 раз більше просто нянею, без зайвого клопоту. Тому навіть в ІРЦ батькам часто “забувають” сказати про таку можливість. Бо знають, що юрби спеціалістів, з переліку яких можна обрати помічника дитині, не існує.

Ще школи не дуже хочуть взагалі цим займатись: неохоче відкривають інклюзивні класи, “футболять” батьків до інших закладів, мовляв, там ось вміють, а ми ні. І часто батьки погоджуються на це, хоча це інколи незручно логістично чи в класі вже є дитина з ООП, а то й не одна.

Насправді наявність помічника дитини суттєво знизило б конфліктогенність навколо цієї теми. Ми усі знаємо, як інколи батьки розгортають цілі операції проти нейровідмінних дітей: від колективних скарг до булінгу в інтернеті.

Поки універсального рецепта в мене немає: держава написала документ, але як це має по-справжньому працювати, не зрозуміло. Але в мене є певна надія, що ми усвідомимо, наскільки нам це важливо, наскільки цей запит актуальний. Можливо, треба започатковувати повноцінне безплатне навчання, щоб заохотити людей. І точно – суттєво підняти оплату такої роботи.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про покроковий алгоритм, як дитині з особливими освітніми потребами потрапити в спецклас

На фото - Олександр та його помічниця Вікторія, Олександр та його мама Оксана, світлини надані родиною