Брак фахівців та знань: які дефіцити відчувають освітяни, що працюють в інклюзії

Обговорюємо дослідження про те, що гальмує створення якісного безбар’єрного середовища в освіті в умовах війни.

В цій статті ви дізнаєтеся зокрема про таке:

• Як та чому збільшується попит на інклюзивне навчання;
• у чому самі освітяни бачать найбільшу проблему;
• чому у громаді допомоги потребує не тільки школа, а й інклюзивно-ресурсні центри;
• як громадам “полювати” на дефектологів чи логопедів.

Впроваджуючи Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору в Україні на рівні освіти, навчальні заклади в цілому й конкретні педагоги, що задіяні в процесі інклюзії, стикаються з різноманітними об’єктивними проблемами. Зокрема з дефіцитом професіоналів: як часто буває, фокус на впровадження інклюзивного навчання офіційно затвердили, але швидко збільшити кількість профільних фахівців та підтягнути якість їхньої експертизи до реальної потреби складно.

Саме це стає суттєвою перешкодою для успішної реалізації ідеї безбар’єрного освітнього середовища: подекуди громаді простіше переробити вхідну групу до закладу з урахуванням зручності для різних груп людей, ніж знайти колектив спеціалістів, які могли б якісно супроводжувати дитину з особливими освітніми потребами (ООП) під час навчання. Тому це питання варто особливої уваги.

Дослідження актуальних потреб

Підтвердження цьому ми знайшли у проміжному звіті організації The Recovery for All, що проводить пілотний проєкт “Відновлення для всіх” у громадах Київської, Одеської та Чернігівської областей. Дослідники провели глибинну оцінку потреб шкіл щодо актуальних потреб у впровадженні інклюзивного навчання, поспілкувалися з керівниками шкіл та у фокус-групах – з педагогами. Результати не стали сенсацією: окрім проблем з архітектурною доступністю приміщень, учасники опитувань відзначають брак спеціалістів і через це – не завжди повноцінний методичний супровід інклюзивного навчання. Тож, активісти The Recovery for All, на основі цих досліджень, вирішили сфокусувати свою допомогу громадам на підвищенні спроможності педагогічних команд шкіл забезпечувати якісне інклюзивне навчання. Після цього обіцяли представити результати та висновки роботи.

У звіті зазначається, що на тлі суттєвого збільшення попиту на послуги інклюзії, громади постають перед викликом створення потрібних умов. Все частіше батьки бажають отримувати освітні послуги для дітей з ООП у своїй громаді, не відправляючи їх до спеціалізованих шкіл та інтернатів, відриваючи від сім’ї. Законодавство зараз дає таку можливість, тому кількість звернень за останні роки збільшилося: за даними МОН – майже вдвічі.

Дослідники фіксують значний дефіцит спеціалістів, які мають працювати з дітьми з ООП. Особливо це стосується вузькопрофільних фахівців зокрема логопедів, дефектологів, реабілітологів. Перекваліфікація на кількатижневих курсах, на жаль, не може стати запорукою якісної діяльності, а практика фінансування додаткової освіти коштом громади ще не дуже розповсюджена.

“Відкриття інклюзивних класів означає, що школа має забезпечити постійний супровід дітей кваліфікованими фахівцями – в інклюзивному класі має бути асистент вчителя, для додаткових психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових занять мають бути практичний психолог, учителі спеціальної освіти (вчитель-логопед, вчитель-дефектолог, вчитель-реабілітолог). Однак у всіх без виключення громадах, з якими працює команда проєкту RFA, школи забезпечені лише практичними психологами, дуже зрідка – вчителями-логопедами. Усі керівники шкіл відмічають катастрофічну нестачу вчителів-логопедів (здебільшого такий фахівець може бути один на всю громаду), практично відсутні корекційні педагоги та вчителі-реабілітологи”, - вказується у звіті.

Також, відмічають дослідники, критично не вистачає системного методичного супроводу для вчителів, які мають в класному колективі одного або більше учня з ООП. Йдеться не тільки про навчання теорії, а й про співпрацю на рівні різних спеціалістів, які допомагали б вчителю розробити системний підхід до кожного конкретного учня.

Де ховаються “вікна росту”?

Одним з ключових акторів процесу інклюзії є Інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ), які і є тією структурою, яка допомагає освітянам адаптувати свої послуги до потреб дитини. І дійсно, там, де вдалося налагодити роботу, педагогі відмічають суттєве спрощення для себе “входу” у ситуацію. Методична підтримка, вчасне коригування, фахові поради – це все справа саме ІРЦ, який не просто підключається до освітнього процесу, а, по факту, формує його принцип. Тож, питання методичної підтримки освітян напряму залежить від того, наскільки ефективно, злагоджено та потужно працює ІРЦ.

Але, на жаль, часто “на практиці” не дорівнює “в ідеалі”. В самих ІРЦ, як достатньо новій структурі, повно проблем, які через війну тільки загострюються. Це й непривабливість роботи у центрах для фахівців через невисокі оклади, і низький пріоритет цієї теми для органів самоврядування, і дефіцит кадрів у цій сфері зараз в цілому по країні, а особливо у віддалених чи прифронтових громадах. Сюди також слід додати перевантаженість більшості ІРЦ через збільшення дітей з ООП та перетікання дітей з громад, де такі центри ще не створені.

Про усі ці проблеми Офіс Освітнього Омбудсмена писав ще у 2024 році, пропонуючи на державному рівні, наприклад, збільшити держзамовлення на спеціалістів певного фаху, дозволити працювати в ІРЦ фахівцям рівня бакалавр та змінювати алгоритми субвенційної підтримки громад.

І ми бачимо, що в деяких питаннях, дійсно, є “вікно росту” - наприклад, серед 45 спеціальностей в 6 галузях знань у 2026 році особлива підтримка держави надається й спеціальній освіті (за спеціалізаціями: A6.02 – A6.05), яка готує педагогів для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами (порушення мовлення, слуху, зору, інтелекту), поєднуючи психологію, корекційну педагогіку та логопедію. На особливих умовах можна вступити на навчання з корекційної педагогики, ортопедагогики, сурдопедагогики та тефлопедагогики.

Але так чи так, щоб забезпечити свої ІРЦ та освітні заклади фахівцями, громадам доведеться конкурувати. Враховуючи рівні оплати такої роботи в приватних закладах, робити це буде дуже непросто. Тому “виграють” більш вмотивовані та готові на експерименти.

Наприклад, стандартні: не просто заохочувати власних педагогів отримувати додаткову освіту, а й фінансувати навчання за потрібним фахом коштом громади. Задіяти потенціал освітянських колективів, що опинилися перед фактом закриття чи об’єднання закладів. Пропонувати соціальний пакет – від службового житла до “підйомних” для молоді, а також стимулювати на навчання випускників своєї громади.

Або “не зовсім стандартні”: наприклад, знаходити точки дотику з приватним бізнесом в цій сфері. Шукати варіанти взаємовигідної співпраці з вишами, яка б посилювала обидві сторони. Працювати зі спіціалістами, котрі втрачають робочі місця через деінституалізацію, яка проходить зараз в країні.

Бо тенденція показує: попит на послугу збільшується і не зважати на це буде помилкою не тільки будь-якої громади, а й держави.

Бережімо своїх, залучаємо молодь

Про те, як вдається заповнювати кадровий дефіцит спеціалістів на прифронтовій Сумщині, ми запитали керівницю Департаменту освіти Тростянецької міської ради Анну Зубову.

“У нас в громаді створений інклюзивно-ресурсний центр вже давно. Він сучасний та обладнаний усім, що потрібно для занять дітей з ООП. Станом на зараз, там працюють дев’ять фахівців, серед яких дефектолог, реабілітолог, психолог, логопед, – розповідає пані Анна. – Ми їх залучаємо також для проведення корекційно-розвиткових занять в закладах дошкільної та шкільної освіти на рівні з педагогами, які мають відповідну (наприклад, додаткову) освіту. До речі, нещодавно на базі двох закладів дошкільної освіти ми вперше створили групи для діток з особливими освітніми потребами, тому що отримуємо усе більше запитів від батьків”.

Пані Анна зізнається, що громада дуже цінує цих фахівців, які і є тією командою, яка допомагає вчителям працювати в умовах інклюзії.

“Ми своїх бережімо та підтримуємо, - коротко каже вона, і додає: – Тому у нас ніхто давно не звільнявся. Хіба що дві дівчинки вийшли у декрет, але то ж добре”.

Чиновниця пояснює, що держава забезпечує певні доплати за корекційно-розвиткові заняття, кошти з місцевого бюджету, передбачені законом, теж додаються.

“У наш час вже добре, що немає заборгованості по оплаті і люди спокійно працюють. Психологів плюс-мінус у школах вистачає, а от дефектологів, логопедів, реабілітологів саме в закладах у нас немає. І, звісно, це проблема – як усюди”, - каже Анна Зубова.

Але пані Анна поділилася практикою, яка допомагає їм закривати вакансії помічників педагогів: на таку роботу, яка дає колосальний досвід, хоч і не захмарну доплату, зголошуються студенти. Наприклад, з Сумського педагогічного університету чи Лебединського фахового коледжу.

“Саме там ми знайшли асистента вихователя у садочок, де відкрили інклюзію, – ділиться вона. - Студенти охоче приходять і працюють. Але наскільки вони залишаться в професії, це вже питання стратегічне. Хотілося б більшого престижу саме для педагогічної професії, щоб молодь йшла навчатися зокрема й спеціальній освіті, попит на яку тільки збільшується”.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало: “Інклюзія - поки ілюзія? Де шукати помічника дитині з особливими освітніми потребами”.

Фото створено ШІ