Як “пушкінська” легенда про Бахчисарайський фонтан перекочувала із радянського підручника в український

Чи усі літературні образи мають права бути у сучасному шкільному підручнику?

У цьому тексті ви дізнаєтеся зокрема:

• Як восьмикласників обурила історія “Фонтана сліз”;
• чим автор підручника пояснює необхідність вивчення легенди про жорстокого хана;
• позиція вчительки, яка пропонує подивитися на текст під іншим кутом;
• як психологиня повністю підтримала думку школярки;
• чому кримськотатарські літературознавці здивовані вибором легенди, яку російською переказали ще у Радянському Союзі.

Літературні твори мають нести мораль і певний урок?

Для медіа отримувати зворотній зв’язок від читачів - безцінно. Особливо, якщо йдеться про листи школярів, які діляться своїми сумнівами, закликають до діалогу та не бояться відстоювати свою точку зору. Лист, який надійшов до нашої редакційної пошти, зацікавив відвертістю та небайдужістю восьмикласників, яких непокоїть вивчення деяких літературних творів у рамках шкільної програми.

Власне, ось текст листа, а також легенди “Фонтан сліз”, що ми й пропонуємо обговорити разом з нами:

“Добрий день, шановні представники НУШ.

Мене звати Уляна. Я є представницею учнівського самоврядування, головною редакторкою шкільної газети та ученицею 8 класу. Мене та мій клас дуже турбує зміст програми з української літератури.

Із початку навчального року ми вивчали теми, пов’язані з Біблією, хоча в нашій країні релігія не є обов’язковою. Однак наразі особливе обурення викликає тема §21 з української літератури під назвою “Давня кримськотатарська література”, а саме твір “Фонтан сліз у Бахчисарайському палаці”.

У цьому творі йдеться про хана, який вбивав і ненавидів усе довкола, цінуючи лише власну владу. Йому привозять маленьку, худорляву дівчинку на ім’я Діляра, яка не була рада зустрічі з ханом. Вона згодом померла, а хан, сумуючи за нею, наказав збудувати фонтан сліз.

У творі активно зображуються біль і страждання хана, проте зовсім не згадується те, що сама дівчинка фактично загинула через нього. Це викликає обурення в мене та моїх однолітків. На мою думку, літературні твори мають нести мораль і певний урок, однак єдине, що можна винести з цього твору, — це небезпечна ідея виправдання насильства “коханням”.

Нас обурює саме виправдання хана та знецінення серйозних проблем, прихованих за його “коханням”. Цей твір міг би бути використаний для розмови з дітьми про проблеми насильства, але аж ніяк не для виправдання Кирим-Гірея. За цими підручниками навчатиметься мій молодший брат, чиїсь сестри та брати, і саме з подібних історій починається формування хибних уявлень про кохання”.

Відповідаючи на першу частину претензій, маємо погодитися, що держава і релігія в нашій країні відокремлені. І глибоко вивчати релігійні течії школярі можуть виключно за погодженням батьків та їх самих на окремому факультативному уроці. Але саме на предметі літератури Біблія, як і інші пам’ятки стародавньої писемності, вивчаються як приклади літератури жанру притчі, і не мають на меті пропагувати якусь конкретну релігію.

А щодо теми, яку головна редакторка шкільної газети окреслила як “небезпечну ідею виправдання насильства коханням”, поговоримо більш детально. Залучаючи до дискусії фахівців з різних сфер освіти, психології та літератури.

Легенда “Фонтан сліз”

Лютим і грізним був хан Кирим-Гірей. Нікому пощади не давав, нікого не жалів. Сильним був хан, але сила його поступалась перед жорстокістю. До трону прийшов кровожерливий Кирим-Гірей через гори трупів. Він наказав вирізати всіх хлопчиків свого роду, навіть найменших, щоб ніхто не помишляв про владу, поки він, хан, живий.

Коли набіги робив Кирим-Гірей, земля горіла, попіл залишався. Ніякі благання і сльози не зворушували його серця, він упивався кров’ю своїх жертв. Тремтіли люди, страх біг попереду імені його.

– Ну і хай біжить,– говорив хан,– це добре, коли бояться.

Якою не є людина, а без серця не буває. Хай воно камінне, хай залізне. Постукаєш в камінь – камінь відгукнеться. Постукаєш в залізо – залізо продзвенить. А в народі говорили – у Кирим-Гірея немає серця. Замість серця у нього жмут шерсті. Постукаєш в жмут шерсті, яку відповідь одержиш? Хіба почує таке серце? Воно мовчить, не відгукується.

Та настає старість людини. Постарів і Кирим-Гірей. Ослабло серпе хана, і увійшла в нього любов. І серце, що заросло шерстю, стало людським. Голе. Просте.

Якось в гарем до старого хана привезли невільницю, маленьку, худеньку дівчинку. Деляре її звали. Привів її головний євнух, показав Кирим-Гірею, навіть зацмокав від захоплення, розхвалюючи невільницю.

Деляре не зігріла ласкою і любов’ю старого хана, а однаково покохав її Кирим-Гірей. І вперше за довге життя своє він відчув, що серце боліти може, страждати може, радіти може, що серце – живе.

Недовго прожила Деляре. Зачахла в неволі, як ніжна квітка, позбавлена сонця.

На схилі днів своїх кохати чоловікові дуже важко Від цього кохання серцю завжди боляче. А коли кохану забирає смерть,– серце плаче кров’ю. Зрозумів хан, як важко буває людському серцю. Важко стало великому хану, як простій людині.

Викликав Кирим-Гірей майстра іранця Омера і сказав йому:

– Зроби так, щоб камінь через віки проніс моє горе, щоб камінь заплакав, як плаче чоловіче серце.

Спитав його майстер:

– Гарна була дівчина?

– Мало що знаєш ти про цю жінку,– відповів хан.– Вона була молода. Вона була прекрасна, як сонце, тендітна, як лань, лагідна, як голубка, добра, як мати, ніжна, як ранок, ласкава, як дитина.

Довго слухав Омер і думав: як із каменя зробити сльозу людську?

– З каменя що видавиш?–сказав вій ханові.– Мовчить камінь. Але якщо твоє серце заплакало, заплаче і камінь Якщо є душа в тебе, повинна бути душа і в камені. Ти хочеш сльозу свою на камінь перенести? Добре, я зроблю. Камінь заплаче. Він розкаже і про моє горе. Про горе майстра Омера. Люди дізнаються, якими бувають чоловічі сльози. Я скажу тобі правду. Ти забрав в мене все, чим душа була жива. Землю рідну, сім’ю, честь, ім’я. Моїх сліз ніхто не бачив Я плакав кров’ю серця. Тепер ці сльози побачать. Кам’яні сльози побачать. Це будуть пекучі сльози чоловічі. Про твоє кохання і моє життя.

На мармуровій плиті вирізав Омер пелюстку квітки, одну, другу… А всередині квітки вирізьбив око людське, з нього мала впасти на груди каменя важка чоловіча сльоза, щоб пекти їх день і ніч, не вщухаючи, роки, віки. Щоб сльоза набігала в людському оці і повільно-повільно котилась, як по щоках, з чашечки в чашечку.

І ще вирізав Омер слимака – символ сумніву. Знав він, що сумнів гнітить душу хана: навіщо потрібне було йому все його життя – радість і сум, любов і ненависть, всі людські почуття?

Стоїть досі фонтан у Бахчисарайському палаці і плаче, плаче день і ніч…

Так проніс Омер через віки любов і горе, життя і смерть юної Деляре, свої страждання і сльози…

Розуміння історичного контексту та критичний діалог

Спершу даємо слово педагогам. На наш запит відгукнулася вчителька української мови та літератури Наталія Єрмак, яка пояснила, що з точки зору правильного вивчення твору важливо розмежувати кілька речей.

“По-перше, - впевнена пані Наталя, - переказ “Фонтан сліз у Бахчисарайському палаці” — це не текст для виправдання хана і не приклад “зразкового кохання”. Це пам’ятка давньої кримськотатарської літературної традиції, яка відображає світогляд своєї епохи”.

Вчителька пояснює, що, власне, будь-яка література вивчається не лише для моральних настанов, а й для розуміння історичного контексту, культур різних народів України та художніх способів осмислення подій.

“По-друге, образ Кирим-Гірея — це художній образ, а не приклад для наслідування. У творі показано трагедію влади, деспотизму й запізнілого каяття. Те, що увага зосереджена на його стражданні, не означає виправдання його вчинків, - пояснює вона. - Навпаки — це спосіб показати, що навіть могутній правитель безсилий перед власною провиною та втратою. Фонтан сліз — символ не романтизації насильства, а вічного докору сумління”.

Пані Наталя впевнена, що шкільне вивчення передбачає критичне осмислення. Учні мають право ставити питання: чи є коханням почуття, що виникає в умовах примусу, чи можна співчувати персонажу, не виправдовуючи його, чому автор зображує саме так? Саме такі дискусії й формують зріле уявлення про любов і відповідальність.

“Література не завжди дає готову мораль. Часто вона ставить складні запитання. І якщо твір викликав у вас обурення — це означає, що він спрацював як матеріал для осмислення, - підсумовує вчителька. -

Тому важливо не вилучати такі тексти, а навчати працювати з ними: аналізувати історичну епоху, систему цінностей, художні засоби й символіку”.

І додає, що занепокоєння восьмикласників зрозуміле. Але правильне вивчення твору полягає не в його схваленні чи засуджені, а в глибокому аналізі й критичному діалозі.

Жодного виправдання і нав’язування думки

Ми звернулися також до автора підручника літератури для 8 класу, мовознавця Олександра Авраменка. Який одразу зауважив, що у підручнику немає “виправдання насильства коханням”. Навпаки, тричі констатовано, що Кирим-Гірей - жорстока людина, з холодним серцем.

“У нашій навчальній книжці немає жодного слова про “виправдання хана та знецінення серйозних проблем”, як пише Уляна. Варто підкріплювати свою позицію конкретними прикладами з підручника (тобто цитатами, які треба брати в лапки), - каже пан Олександр. - Напевно, вона цього не робить, бо в нашому виданні немає жодного слова про “виправдання”. Радимо уважно перечитати матеріал підручника, щоб переконатися у відсутності “виправдань жорстокості”. Наприкінці теми ми ставимо учням запитання: “Чи змінилося ваше ставлення до Кирим-Гірея наприкінці переказу “Фонтан сліз”? Чому? Тобто учням не навʼязується думка, що хан - позитивний персонаж”.

Але якщо ж є претензії до самого факту наявності згаданого переказу “Фонтан сліз” у підручнику, пан Олександр порадив звертатися до авторів програми, за якою створено підручник (Таміла Яценко, Василь Пахаренко, Олеся Слижук та Ірина Тригуб). А також до Міністерства освіти і науки України, яке затвердило цю програму. До речі, саме ця легенда надрукована і в інших підручниках, до прикладу, авторства тієї ж Таміли Яценко. До речі, саме вона, як автор програми, ввела цей твір для вивчення в школі.

“Якби ми вилучили згаданий твір, то наш підручник не допустили б до конкурсу як такий, що НЕ відповідає програмі, затвердженій Міністерством освіти, - пояснив мовознавець, - А взагалі, приємно, що сучасні підлітки не байдужі до змісту освіти, виявляють свою позицію, намагаються зʼясувати певні нюанси, які можуть бути тригерними для них”.

Діти не хочуть толерувати насилля

Свою думку на це питання виклала Ольга Голубицька, психологиня “СОС Дитячі містечка України”, яка зізнається, що в неї велику повагу викликають підлітки, що написали цього листа.

“Перше, на що потрібно звернути увагу в цій історії - підлітки більше не романтизують і не толерують насилля. Якщо уважно прочитати подачу легенди, тоді можливо зрозуміти їх позицію”, - каже вона.

На думку пані Ольги, підручник все ж пропонує дітям позицію того, хто продає дівчину. Дівчина у творі представлена, як товар. У підлітків здоровою реакцію є відторгнення такої подачі, адже “зачмокав від захоплення” - може бути натяком на сексуальне збудження євнуха, а діти 8-го класу вже достатньо розвинені, щоб провести цю аналогію і відчувати обурення від такого тексту у державному підручнику.

“Уявіть собі, що має відчувати юна школярка, коли вона читає легенду про ймовірне сексуальне насилля дівчини минулого, а їй пропонують поміркувати про почуття насильника, адже “у нього також є серце”, - попереджає психологиня. - В психології є такий термін, який називається “газлайтінг” (це форма психологічної маніпуляції та насильства, мета якої - змусити людину сумніватися в адекватності власного сприйняття реальності, пам’яті та розсудливості. Маніпулятор заперечує факти, знецінює почуття жертви (“ти занадто чутлива”, “це був жарт”) і переконує її у вигаданості подій”.

Пані Ольга передбачає, що підлітки, читаючи текст, в якому є опис продажу юної дівчини жорстокому і старому чоловікові, мають міркувати, чому він сумував, коли вона з його вини померла, а може й вчитися співчувати йому.

“Цитую: “На схилі віку кохати чоловікові дуже тяжко!”. Тобто, дітям пропонують співчувати старому чоловікові, який відчуває почуття до юної дівчини. Тим самим ми бачимо також уточнення - що йдеться мова саме про якісь унікальні почуття осіб чоловічої статі (тим самим роблячи розподіл на чоловічі і жіночі почуття, пропагуючи сексизм), - дає приклади вона. - Далі по тексту нам також декілька разів натякають, як важко бути чоловіком, а не яка це жахлива історія, де юних дівчат (можливо і підлітків) продавали старим чоловікам для утіхи. Про те, для чого була продана дівчина - нам також підказують (Деляре не зігріла ласкою і коханням старого хана) і діти 8-го класу вже розуміють, що дівчина відмовила у сексуальних послугах хану, і проводять аналогію з нашим часом”.

Ніде в тексті, каже психологиня, немає позиції, що фонтан сліз оплакує скоєне ханом насилля. У тексті є позиція, що старий чоловік покохав юну дівчину, яка не змогла витримати неволі і можливо насилля, а він оплакує те, що не зміг мати довго жертву у власності. Текст описує юність і дитячість жертви, а потім ми ще й запитання маємо у підручнику: за що хан покохав Деляре.

Пані Ольга пропонує поміркувати й про обговорення твору, яке пропонує підручник. Якщо цей твір корисний, щоб дізнатися, що жорстокість не може бути виправдана, то сучасна подача обговорення твору, щоб нівелювати весь сексизм і романтизацію дій насильника, на її думку, мала би бути інакша.

Діти, як ви думаєте, чи зрозумів хан, що він став причиною смерті дівчини чи він оплакував свою першу прив’язаність у житті?

Як би мала ця історія бути розв’язана інакше?

Чи можна виправдовувати насилля, якщо насильнику також важко і привязався до жертви?

Такі запитання, впевнена Ольга Голубицька, дійсно б навчили дітей розпізнавати дії насильника, одразу звертатися за допомогою до інших осіб, якщо таке стане реальністю.

“Нагадаю, що рівень домашнього насилля в Україні зростає, а це означає, що наші діти і суспільство росте в дуже складних умовах, де близькі люди стають дуже небезпечними, де той, хто має тебе захищати і любити - коїть жахливі речі, - впевнена вона. - Тому психологічною задачею таких складних творів може бути тільки навчання ідентифікувати дії насильника, не толерувати насилля навіть від тих, хто каже, що це любов, і шукати допомогу”.

Натомість, на думку психологині, дітям пропонують вважати полон і почуття насильника до жертви - великим коханням. Їх підводять до думки, що насилля може мати місце в житті, якщо хтось, хто має владу, вирішить, що це кохання. Що аргументуючи свої дії коханням можна увійти в історію, де історію насилля будуть розглядати як трагічну мелодраму, а не трагедію часу, спричинену жорстокими вимогами і відсутністю здатності до емпатії та зміни своєї поведінки.

“Навіть після обговорення учні залишаються з думкою, що маніакальне бажання старого чоловіка мати у власності молоду дівчину, що призводить до її смерті - і є справжнім коханням, - розмірковує психологиня. - Тепер уявімо, що після такого твору діти повертаються додому, де можуть зустріти домашнє насилля, із думкою: можливо, якщо тато б’є маму - то це кохання? Адже зранку він розкаюється і просить вибачення. Можливо, це те, про що складають твори і це те, що потрібно шукати?”

Як психолог, пані Ольга проти подачі твору, який і так є контроверсійним, через романтизацію насилля і привчання дітей до викривленої реальності.

“Навіть якщо уявити, що твір є часткою історії, то ця історія має бути подана тільки як прецедент невігластва і жорстокості часів, але аж ніяк, як велике кохання, - впевнена вона. - Діти мають знати, що насиллю немає виправдання, навіть якщо насильнік на старості життя змінив свою думку. Тоді у нас є шанс, що наша молодь зможе формувати здорові стосунки, навчиться піклуватися про себе, проявляти емпатію і побудувати суспільство, що прагне кращого, а не вчиться толерувати насилля”.

Вибір легенди здивував

Щоб розібратися, яку роль ця пам’ятка літератури відіграє у націонаільній культурі кримських татар, ми звернулися до представників цього корінного народу України. І ця частина розслідування, до якого підштовхнув лист активної школярки, дозволила побачити ще один неочікуваний пласт проблеми.

Виявилося, що текст легенди, який так збурив Уляну та її ровесників, кочує з підручника у підручник української літератури різних авторів, а джерелом тексту є збірка “Кримські легенди”, видана у 1958 році (!) і є перекладом з російської мови.

“Щодо інтерпретації літературних творів - то питання дуже субʼєктивне. І думка кожного має право на існування. Звісно ж, з переконливою, або хоча б логічною аргументацією, - вважає Мустафа Аметов, кримськотатарський письменник, очільник “Інституту розвитку кримськотатарської мови”. - Однак я не виключаю, що проблема в самому тексті. В упередженості авторів-укладачів підручника. Або того джерела, яке було використане. У використанні негативного образу кримських татар, який насаджувався з часів російської імперії. Проблема мови ворожнечі в наших підручниках існує і досі”.

Олександр Авраменко пояснив, що він особисто не бачив інших перекладів українською цієї легенди з автентичного джерела. Тому, як і інші автори підручників, використовував вже звичну збірку.

“Ні, до нас з приводу легенди про Бахчисарайський фонтан ніхто не звертався, - каже Сабріє Сластьон, кандидатка філологічних наук , асистентка кафедри тюркології Навчально-наукового інституту філології КНУ ім. Шевченка. - Колись ми допомагали щодо підручника зарубіжної літератури, де один з підрозділів стосувався саме кримськотатарської культури. Там обов’язково мала бути авторська казка, невеличке оповідання і фольклор. І ми запропонували Сказання про Аліма, звісно, в перекладі українською мовою з оригіналу”.

Пані Сабріє вважає, що взагалі Бахчисарайський фонтан інтертекстуально асоціюється з пушкінським твором. І тому вона здивована самим вибором цієї легенди для вивчення школярами.

“Дивно, чому вони пропонують цю легенду? Хіба у нас немає автентичних кримськотатарських легенд? - каже пані Сабріє, - Звісно, якщо є оригінальний текст, краще перекладати українською з оригіналу. Ми б запропонували, наприклад. “Аюдаг” чи “Алтин Бейшек” (“Золота Колиска”). Ці твори - основні для Криму, вони є нашими автентичними легендами. Без різних сторонніх інтерпретацій”.

Тож, нам здається дуже символічним, що запит щодо невідповідності тексту, який доводиться вивчати за шкільним підручником, прийшов саме від підлітків. Попри те, що у багатьох літературних творах, класичних та сучасних, можна знайти приклади булінгу, жорстокості чи насильства, для сучасних школярів виявилася вкрай важливою чіткість акцентування та система аналізу, в якій вони не хочуть бачити виправдання несправедливості чи абьюзу.

Водночас хочеться звернути увагу на важливе та принципове питання, яке не можна ігнорувати. Чому автори програм та підручників досі вважають можливим використовувати джерела, які видані ще за радянський режим і перекладені з російської? Не враховуючи контекст переслідування у ті часи цілого народу і, можливо, спеціального створення негативного образу в літературі. І це при наявності в сучасній Україні не просто знавців кримськотатарської культури і літератури, а й національних наукових та дослідницьких інституцій.

Невже консультації, які фахівці готові надавати навіть на волонтерських засадах, не кажучи вже про чесну оплачувану колаборацію, не затребувані? Як так виходить, що тексти для знайомства з культурою народу України обирають, знов і знов демонструючи власну меншовартість? Чому продовжують орієнтуватися на “велику російську літературу”, ігноруючи автентичність та цінність епосів, власне, для самих кримських татар?

Медіа НУШ пропонує висловити власні думки з цих важливих питань. Писати можна на пошту сайту: [email protected]

Фото - wikimapia