Оновлення в інклюзивному навчанні: спрощення, зменшення та ризики

З 1 серпня 2026 року почав діяти оновлений Порядок організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 05.02.2026 №129 “Про внесення змін до Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти”).

Постанова містить низку важливих нововведень, які стосуються організації навчання дітей з особливими освітніми потребами (ООП). Щоб розібратися у змінах, ми попросили прокоментувати найбільш значущі з них освітян, батьків, громадських діячів.

У цій статті ви дізнаєтеся зокрема про таке:

• чи можуть заклади відмовити у створенні інклюзивного класу;
• чому індивідуальні програми розвитку доцільніше розробляти місяць;
• кількість дітей, розподіл по класах та якість навчання;
• хто може не застосовувати обмеження по кількості дітей з ООП, закріплені в оновленій постанові;
• як право модифікувати зміст окремих навчальних предметів для учнів із труднощами легкого ступеня прояву може розвантажити вчителів.

Часу більше, бюрократії — менше

Найбільш суттєва зміна стосується законодавчого закріплення обов’язку, а не можливості, навчальних закладів відкривати інклюзивні класи, якщо батьки чи законні представники дитини подали заяву та надали відповідні висновки Інклюзивно-ресурсного центру.

“У кількох школах нам відмовляли, посилаючись на те, що в них немає досвіду та спеціалістів. Ще в одному — бо син був єдиною дитиною, яка в цій паралелі мала ООП. Мовляв, шукайте ще когось, тоді приходьте, - ділиться досвідом мама 11-річного Єгора, пані Ірина. — Раніше, ще до школи, була відмова у приватному садочку, коли нам прямо сказали: тут ми самі вирішуємо, що робити. Сподіваюсь, тепер батьків таких діток не будуть штовхати з закладу до закладу, визначаючи дітей з ООП як незручних та проблемних”.

Жінка згадує, яким приємним шоком для неї було ставлення до цього питання в Європі, куди вона з сином на рік виїздила через небезпеку. Там не вона була змушена когось просити та вмовляти, а їй коректно пропонували варіанти, які б підійшли її сину. І звичайна невелика школа знайшла україномовного помічника для Єгора, який допоміг дитині влитися в освітнє середовище.

Крім цього, у постанові оновили форму індивідуальної програми розвитку (ІПР) та збільшили строк її розроблення - тепер команда психолого-педагогічного супроводу має час до одного місяця з моменту зарахування дитини до навчального закладу для підготовки документа. Це, на думку законотворців, буде сприяти більш якісному плануванню індивідуальної освітньої траєкторії дитини.

“Збільшення строків розроблення ІПР, думаю, покращить якість діагностики. Бо, якщо чесно, в певні періоди це може відбуватися, як конвеєр, бо у заклад приходить багато дітей, - каже Анастасія Грабовик, голова ГО “Центр психологічної допомоги” Конфіденс” - організації, яка займається питаннями що стосуються інклюзії у дошкільній, шкільній освіті й навчання у профтехучилищах. - Я не виключаю їх узагальнення і неврахування якихось особливостей, через брак часу на консультації та індивідуальний підхід”.

Зміни торкнулися і оформлення документів: форму ІПР суттєво переглянули, прибрали зайві графи та питання, що дублюються. Водночас оновлена редакція більш чітко визначає склад комісії і повноваження кожного її члена. До неї мають бути залучені педагогічні працівники, асистент учителя, фахівці інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ), а також обов’язково - батьки дитини. Уточнили та деталізували рівні підтримки для учнів з особливими освітніми потребами відповідно до чинної системи оцінювання. Моніторинг адаптації школяра і освітнього прогресу теж виконує збірна комісія. Зокрема й батьки, яких раніше неохоче допускали до цього процесу.

“Це, безумовно, полегшує роботу педагогам, бо більш чітко описує складову роботи та професійні рамки кожного члена. До прикладу, асистент вчителя має бути не заміною педагога чи впроваджувати індивідуальну освіту, а спрямовувати всю увагу і сили на підтримку саме дитини у навчальному процесі. Наше спільне завдання — розібратися, яка підтримка потрібна дитині, створити логічну та зрозумілу усім учасникам процесу освітню траєкторію. А часто ті два тижні, що були виділені комісії, уходили на заповнення-перезаповнення документації, а не на спілкування між учасниками розробки програми”, - каже вчителька початкових класів із Закарпаття пані Тетяна Василівна. Жінка каже, що входить у склад двох комісій, бо в її класі два учня з ООП 2 рівня підтримки. Тому про “паперові завали” знає з власного досвіду.

Попри війну, повернулися обмеження

Після повномасштабного вторгнення були тимчасово скасовані правила, які регулювали кількість дітей з ООП в одному класі. Бо система освіти, зокрема й інклюзивної, знаходилася в стані виживання: масова міграція дітей та вчителів, руйнування закладів освіти, переважно онлайн формат навчання. Тому до інклюзивних класів приймали усіх, хто подавав заяву.

“Насправді батьківська спільнота ще не дуже обізнана у нюансах новел Постанови, але вже чула про зміну у нормах щодо кількості діток з ООП у одному класі. Батьки побоюються, що кількість збільшуватиметься, а це - це неабияке навантаження на всіх дітей - і з ООП, і дітей в класі, - каже Марина Кучерява, голова БФ “Сам БО”, - Наприклад, в Ірпені абсолютно жахлива ситуація із школами, вони переповнені, ущільнення загострить і так напружену ситуацію, не обійдеться без конфліктів і навчальних втрат для всіх учасників навчально процесу”.

Оновлена Постанова впроваджує особливі правила комплектування інклюзивних класів під час воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану. Тепер офіційно у таких випадках в одному класі може навчатися до п’яти учнів, які потребують другого або третього рівня підтримки, і до двох учнів, які потребують четвертого або п’ятого рівня підтримки. Це більше, ніж згідно з чинними загальними нормами (не більше трьох таких учнів залежно від рівня підтримки), але ніяк не необмежена кількість, як було до цього.

Але, ймовірно, можуть виникати ситуації, коли кількість дітей з ООП, що вчаться в одному класі, перевищуватиме оновлені нормативи. Щоб задовольнити вимоги законодавства, когось з дітей треба буде переводити до іншого класу або закладу. І це створює певні правові колізії.

На сторінці Всеукраїнської благодійної організації “Даун синдром” юристи організації розглядають такі ситуації.

“Переведення дитини з ООП до іншого закладу освіти без заяви батьків не передбачене. Що стосується переміщення до іншого класу в межах того самого закладу, керівник має загальне повноваження розподіляти учнів між класами (ст. 12 Закону України “Про повну загальну середню освіту”), однак у випадку дитини з ООП таке рішення не може бути суто адміністративним і формальним: воно має ухвалюватися з урахуванням висновку ІРЦ, ІПР, позиції команди супроводу, участі батьків і оцінки ризиків для психологічного стану та соціалізації дитини”.

При цьому, підкреслюють вони, законодавство не передбачає прямого примусового механізму, якщо фактична кількість дітей з ООП у класі вже перевищує нові ліміти і батьки відмовляються від переведення, а додатковий клас відкрити неможливо. Тож, радять батькам починати з комунікації всередині комісії та закладу, щоб зважити можливі ризики та аргументовано пояснити власну позицію.

Також постанова передбачає виняток: якщо в населеному пункті працює лише один заклад освіти, зазначені обмеження щодо кількості учнів не застосовуються.

“На сьогоднішній день у нас в громаді працює 12 закладів освіти (3 ліцеї та 9 філій). Тому станом на зараз таких проблем не виникає, навіть якщо будуть діяти нові обмеження, - пояснює Анна Зубова, начальник відділу освіти Тростянецької громади, - Так, ми брали всіх. Але зараз порахували, що найбільше — це 2 дитини з ООП в класі. Можливо, у великих містах будуть такі перевантаження, і це створить проблеми. Для нашої громади поки що це не актуально, хоча діток з ООП з кожним роком стає більше”.

Модифікація та адаптація програм

Учні, які потребують першого рівня підтримки, розподіляються між класами без урахування їх кількості: ця норма залишається й під час воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану.

“Зараз прописали чіткі розмежування між першим і другим-п’ятим рівнями підтримки. Раніше це була дуже складна індивідуальна програма розвитку, - вважає Анастасія Грабовик, - Її можна зробити за власним протоколом, тому що дитина з першим рівнем підтримки не потребує стільки уваги, а паперових справ було дуже багато. Зараз це все не потрібно”.

Водночас тепер у вчителів є можливість модифікації змісту окремих навчальних предметів.

“Чітка зрозуміла модифікація і адаптація. Про це багато говориться саме у оновленнях до постанови. Про те, як треба адаптувати інструменти, до прикладу, збільшувати шрифти чи підлаштувати розклад тощо - щоб дитині було зрозуміло та зручно. А де треба, модифікувати саму програму”, - каже пані Анастасія.

Варто пояснити, що адаптація стосується процесу - формату подачі матеріалу, кількості часу для його засвоєння, картинок та інших візуальних підказок. А модифікація змінює сам зміст того, що дитина вивчає. Він може спрощуватися, що дає вчителям більше свободи у допомозі учням з ООП.

Варто пам’ятати, що адаптовані та модифіковані програми навчальних предметів укладають вчителі, які входять до команди супроводу. В жодному разі це не має робити асистент учителя, тим більш батьки чи психологи.

“Але діти з першим рівнем — це досить адаптивні діти. Так, їм потрібна та ж сенсорна кімната чи інші способи підтримки, але без спеціальних складних програм з залученням спеціалістів різних профілів. Я вам чесно скажу, це зменшує навантаження на вчителів, тому що кожна дитина - це комісія, купа протоколів, програм, звітів. Вважаємо, що у цьому питанні вчителів почули. Бо ми прогнозували, що якщо педагогам не зменшити такого роду навантаження, де немає чітких меж, рамок, зони відповідальності, де все скинули тільки на них, ми можемо невдовзі залишитися без вчителів…”

Тож, пані Анастасія впевнена, що саме цей чіткий розподіл функцій допоможе зберегти якісну комунікацію між закладом і батьками.

“Якщо вчитель сам чітко знає рамки, зони відповідальності, то він може ясно донести концепцію до батьків. Бо у хаосі прав та обов’язків часто люди просто плуталися: від кого очікувати якої підтримки, з кого вимагати певних дій. Звідси — конфлікти. Не багато батьків регулярно звертаються до юристів, щоб ті роз’яснили права. Тепер я бачу більше чітких та зрозумілих для усіх вказівок та тлумачень”.

Пані Марина Кучерява теж сподівається, що усі нововведення стануть позитивними кроками у впровадженні справжньої інклюзії, а батькам про ці зміни обов’язково детально розкажуть вчителі та працівники ІРЦ.

Нагадаємо, що медіа НУШ раніше писало про Брак фахівців та знань: які дефіцити відчувають освітяни, що працюють в інклюзії

Фото - freepik