Що відбувається з емпатією у вчителів, вчительок та учнівства. Дослідження

Учасники освітнього процесу не втратили здатність співчувати, проте їм бракує досвіду коректної взаємодії з людьми, що мають глибокі психологічні травми чи видиму інвалідність.

Це один із висновків, які зробили фахівці Державної служби якості освіти України спільно з організацією “ЕдКемп Україна”. З грудня 2025 року по квітень 2026 року вони проводили моніторингове дослідження “Інноваційні методи вимірювання соціально-емоційних (м’яких) навичок”.

Основна увага в дослідженні приділяється оцінюванню соціально-емоційних (“м’яких”) навичок, таких як емпатія, саморегуляція та комунікація, серед учнівства віком 10 та 15 років та серед вчительства. Автори наголошують, що розвиток емоційного інтелекту є критично важливим для адаптації дітей до сучасних викликів, зокрема наслідків війни та пандемії.

Дослідження охопило 10 закладів освіти (6 міських та 4 сільських) з дев’яти областей України: Волинської, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської та Черкаської.

Учасниками опитування стали:

• 10-річне учнівство — 14 осіб (по 4 хлопців і дівчат із сільської місцевості та по 3 - з міської);
• 15-річне учнівство - 14 осіб (аналогічний розподіл за статтю та типом місцевості);
• Вчительство 5-х класів – 23 особи (11 молодих спеціалістів та 12 досвідчених);
• Вчительство 10-х класів – 19 осіб (5 молодих та 14 досвідчених).

Що показало дослідження

В цілому моніторинг підтвердив, що учнівство та вчительство мають базовий потенціал для розвитку м’яких навичок, але тривалий стрес і війна створюють суттєві перешкоди для їх реалізації.

Відкрилася нагальна потреба у системній методичній підтримці педагогів, профілактиці їхнього вигорання та посиленні психологічного супроводу всіх учасників освітнього процесу.

Підсумки моніторингу серед учнівства

Саморегуляція: більшість учнів демонструє сформовані базові навички відповідальності та планування, проте 10-річні мають труднощі з концентрацією уваги, а 15-річні схильні до хронічної прокрастинації через втому.

Емоційний інтелект: учні вміють розпізнавати емоції інших та співпереживати, але часто мають труднощі з керуванням власними емоціями та подоланням стресу в конфліктних ситуаціях.

Соціальні навички: зафіксовано готовність до командної роботи, проте 15-річні відчувають гостру потребу у визнанні однолітками, що заважає відкритій комунікації через страх осуду.

Емпатія та інклюзія: учасники загалом позитивно ставляться до різноманітності, хоча 15-річним бракує досвіду коректної взаємодії з людьми, що мають глибокі психологічні травми чи видиму інвалідність.

Психологічний комфорт: учні позитивно оцінюють мікроклімат у школах, проте тривале дистанційне навчання спричинило у частини з них відчуття самотності та ізоляції.

Серед вчительства

Професійна рефлексія: педагоги підтримують цінності соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН) і аналізують вплив власного емоційного стану на учнів.

“Подвійний стрес”: Вчителі змушені стабілізувати емоційний стан учнів під час тривог, перебуваючи в стані такої ж небезпеки, що веде до емоційного виснаження.

Різниця за стажем: молоді вчителі більш гнучкі та відкриті до інновацій, тоді як досвідчені мають кращі навички управління класом, але сильніше піддаються професійному вигоранню

Впровадження СЕЕН: елементи соціально-емоційного навчання використовуються активно, проте системність процесу низька через брак методичних матеріалів та перевантаженість навчальних програм.

Що з цим робити

Моніторингова група не тільки підготувала звіт, а і розробила рекомендації, як для дітей, так і для дорослих учасників освітнього процесу.

На рівні закладу освіти пріоритетними напрямами є:

• Інтеграція принципів СЕЕН в освітню програму та внутрішню систему забезпечення якості освіти.
• Розроблення довгострокової стратегії створення безпечного, підтримувального та інклюзивного середовища.
• Впровадження практик ненасильницької комунікації та відновного підходу у взаємодії між усіма учасниками.
• Створення професійних спільнот педагогів для обміну досвідом та взаємопідтримки..
• Проведення регулярної діагностики соціально-емоційного стану учнівства.
• Активне залучення батьків до формування культури взаємоповаги та емоційної стійкості.
• Добір навчальних матеріалів з обов’язковим урахуванням можливого травматичного досвіду учасників в умовах війни.

На рівні професійного розвитку педагогів рекомендовано:

• Формування навичок саморегуляції та стресостійкості вчителів.
• Системна профілактика професійного вигорання.
• Удосконалення методів управління класом без використання авторитарних підходів.
• Спеціальна підготовка педагогів до роботи з дітьми, які мають підвищену тривожність або пережили травматичні події.
• Розвиток культури взаємної підтримки всередині педагогічного колективу.

Загалом дослідження підкреслює необхідність переходу від ситуативних занять до формування щоденної культури взаємодії, де розвиток “м’яких навичок” стає невід’ємною частиною освітньої політики.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про результати дослідження, що насправді батькам відомо про реформу старшої профільної школи

Фото - медіа НУШ