Як дітям різного віку пояснювати сенс хвилини мовчання

Хвилина мовчання у закладах освіти не має бути механічною. Але як пояснити дітям її сенс, особливо маленьким? Як бути дорослим, якщо поруч дитина, що переживає досвід втрати?

Психологиня Світлана Ройз на своїй сторінці у Фейсбуці дала відповіді на ці питання. З дозволу авторки публікуємо її допис.

Як ми можемо пояснити дітям різного віку сенс хвилини мовчання

Коли ми всі разом мовчимо цілу хвилину, ми думаємо про людей, які для нас важливі. Які боролися за нас. Які жили поруч із нами.

І ніби всередині себе запалюємо свічку пам’яті.

Ми наче даруємо цей вогник тим, про кого згадуємо. Так ми кажемо: ми про вас пам’ятаємо. Ви важливі.

Уяви, скільки запалюється таких вогників пам’яті всередині, коли багато людей одночасно зупиняються на хвилину мовчання.

Хвилина мовчання - це особливий час, коли ми всі зупиняємося. Ми зберігаємо тишу. У цю хвилину ми домовилися згадувати тих, хто нам дорогий, кого ми знаємо і не знаємо, хто боровся за нас. І так ми показуємо й кажемо подумки: дякуємо за захист, ми пам’ятаємо, ви для нас важливі.

Хвилина мовчання - це спосіб вшанувати тих, хто загинув. Це хвилина пам’яті. Така тиша стає спільною мовою для тих, хто пам’ятає, вдячний і цінує.

Коли люди разом зупиняються на хвилину мовчання, вони можуть відчути близькість, так буває, коли у людей є спільні цінності.

Ми мовчимо разом, і це наша можливість сказати: ми пам’ятаємо, ми дякуємо. Це стає нашим знаком поваги та пам’яті. У цей момент ми не робимо зовнішніх дій і не говоримо вголос. Але всередині кожен може зробити щось важливе для себе: згадати, подякувати - відчути зв’язок із тими, кого вшановуємо.

Загальні принципи для дорослих

У стані тривоги суб’єктивне відчуття часу може змінюватися, і хвилина мовчання для деяких дітей може здаватися дуже довгою. Це може посилювати напруження та викликати різні реакції.

Для того, щоб хвилина мовчання стала справжнім усвідомленим актом вшанування, дітям, навіть якщо вони вже мають досвід участі в хвилинах пам’яті, потрібен супровід дорослого:

• Важливо пояснити дітям сенс цієї дії, враховуючи їхній вік. Не очікувати повного розуміння чи однакової, якоїсь “правильної” реакції.
• Краще не використовувати звук метронома: у деяких дітей він може посилювати відчуття тривоги.
• Дітям не обов’язково стояти. Вони можуть провести цю хвилину, сидячи за партами. Можливо, якщо захочуть, тримаючись за руки.
• Ми не маємо заглиблювати дітей у переживання.
• Можна використати символ - свічку або жест, наприклад, прикласти руку до серця. Варіант можна обрати разом із дітьми. Важливо, щоб діти могли запропонувати те, що буде доречним і щирим саме для них.
• Краще завершувати спільну дію подякою: “Дякую, що ми зробили це разом”. Важливо відзначати внесок дітей у спільну дію.

Ідеї для розмов і дій

Ми можемо запропонувати поза Хвилини мовчання дітям подумати разом, як можна виражати вдячність тим, хто нас захищає, і вшановувати пам’ять тих, хто загинув. Важливо, щоб вони самі пропонували ідеї: слова, листівки, молитви, подяку, жест - покласти руку на серце, садити дерева, поводитися гідно, говорити українською, знати історію тощо.

Важливо не перетворювати це на обов’язкові пафосні дії або докази поваги.

Важливо дати дітям можливість самим обрати, як провести цю хвилину. У цей час можна подумки сказати “дякую”. Можна подумати: “Я вас не знаю, але в пам’ять про вас наповню своє життя чимось чесним і добрим”.

Для молодших дітей це можна сформулювати простіше: “Я пам’ятаю. Дякую”. Можна уявити свічку пам’яті. Можна використати безпечну LED-свічку “сили” й передавати її по колу. Можна запропонувати уявити купол сили над усіма. Усі ці варіанти - лише пропозиції. Дитина може просто побути в тиші, якщо їй так комфортніше.

Ми пам’ятаємо, що фізичний контакт завжди має бути добровільним.

Для дітей, які переживають втрату, може бути важливим, щоб вони не залишалися на самоті зі своїми почуттями.

Ми не можемо знати, що саме відчуватиме дитина в цей момент. Для когось хвилина мовчання може бути особливо складною, а для когось - давати відчуття спільності й близькості.

Тому важливо, щоб поруч був уважний дорослий, який помічає стан дітей і може запропонувати підтримку, не привертаючи уваги класу.

Якщо ми знаємо, що дитина пережила досвід втрати, варто заздалегідь, наодинці, запитати, як їй було б комфортніше долучитися до спільної дії. Не потрібно змушувати її розповідати про втрату чи щось пояснювати.

Можна домовитися про знак, за допомогою якого будь-яка дитина зможе повідомити дорослого, що їй потрібна підтримка, попросити про допомогу без пояснень і без привертання уваги інших.

Важливо продумати перехід від хвилини мовчання до наступних дій. Дітям важливо створювати переходи між “емоційними просторами”.

Можна сказати: “Дякую, що ми побули в цій тиші разом. А тепер повертаємося до нашого звичайного дня….”. І перейти до запланованих дій та уроків.

Я дуже раджу підписатись на сторінку організації “Вшануй” тим, кому тема вшанування важлива.

Корисне по темі: Пам’ятка з травмочутливої комунікації від Світлани Ройз

Більше думок ви знайдете у нашій рубриці “Погляд”