Новий стандарт за старими партами ‒ як закінчили навчальний рік пілотні класи у Краматорську

Поки Краматорська українська гімназія на ремонті – її учні навчаються у приміщенні школи №16. Два пілотні класи, які працюють за новим Стандартом, сидять за старими й немобільними партами, не мають мультимедійної дошки, принтерів і зручних шаф. Усе це з’явиться наступного навчального року й у своєму приміщенні.  

Як пілотні класи провчилися без обладнання, яке часто вважають ключовим фактором успіху реформи, з якими результатами закінчують навчальний рік та як виглядають їхні уроки – дізнавалася журналістка “Нової української школи”.

Творчий простір

Вчительки вищої категорії Катерина Дмитрівна (1-А клас) та Ірина Валеріївна (1-Б клас) кажуть, що минулого року їх поставили перед фактом: вони пілотуватимуть новий Стандарт початкової освіти. Як на одному уроці поєднати математику, письмо, читання, природознавство, пісні й малювання – тоді ще уявляли погано. Але зараз стверджують: це все більш-менш виходить.

Сьогодні обидва пілотні класи прийшли у школу у вишиванках. (Заступниця директора пояснює, що саме зараз тиждень гімназії, а отже – святковий). Також обидва класи сьогодні проводять ранкове коло пізніше, ніж зазвичай – його відклали, щоб показати.

Усе починається з визначення дати, погоди й пори року, а вже згодом діти разом з учителькою в колі кожен по черзі розповідає, “чим для мене пахне літо”. Варіанти різняться: від “полуниць” до “свободи від навчання”.

Ранкове коло у класі Ірина Валеріївни

Після цього діти позначають прищепками на смайлах свій настрій. Ірина Валеріївна зауважує, що завдяки ранковим зустрічам уже на четвертий день навчання діти знали, як кого звати, водночас як попередні набори не могли запам’ятати імена місяцями.

Ще одна відмінність пілотного класу – творчі роботи всіх учнів прикрашають стіни кабінету (раніше вивішували найкращі). Оскільки парти без полиць – для зберігання підручників і зошитів для кожної дитини закупили пластикові контейнери, які лежать у шафі. На сусідній полиці – папки з портфоліо кожного учня, які наповнюватимуться впроводж чотирьох років навчання. Діти з допомогою батьків уже зробили записи у своїй першій книжці про улюблену іграшку, захоплення і ким хочуть стати, коли виростуть.

Учні Ірини Валеріївни вчилися писати без косої лінії і знайшли для себе зручний спосіб – гостре письмо (методику вчителька вирішила використовувати після зустрічі з львівськими вчителями школи “Джерельце”. Вони, спираючись на думку психологів, стверджували, що гостре письмо діти сприймають легше). Крім того, вчителька, яка раніше перевіряла списування, з’єднання, розмір літер, каліграфічний рівень – нараховувала бали і визначала рівень дитини, зараз так не робить.

Головне – щоб дитина писала зрозуміло, а не з’єднання між буквами.

“Аби зрозуміло записали”, – каже. Тут же вчителька показує наліпки, які використовує для оцінювання: “Так тримати”, “Можеш краще”. Вважає, що це показує дітям результати й вони цього хочуть.

Запитати про “Майнкрафт”

На уроках в Ірини Валеріївни буває гарячий телефон від фотографування, бо діти роблять багато цікавого: беруть лупи і спостерігають за рослинами, роблять веселку чи штучний сніг.

“Я батьків навчила, дітей, і сама навчилась, – сміється вчителька, згадуючи сніг. – Діти потім наліпили вдома сніговиків і тваринок та надсилали по вайберу”.

Сьогодні у класі говорять про літо. Проектор виводить на екран слайди з назвами літніх місяців і переплутаними буквами. Закадровий голос звучить під засколисливу музику. Обговоривши, за якими ознаками діти зрозуміли, що йдеться про літо, кожна група отримує паперовий пазл, з якого складає картину.

Склавши, діти мають пояснити, чому в них зображений горщик липового меду (бо липа розпускається влтіку) чи щось інше. Так діти починають бачити зв’язок між назвою місяця і липою, наприклад. Червень, здогадуються, – бо червоніють ягоди. Трохи гірше з серпнем, бо серп бачили кілька дітей десь у дідуся і бабусі.

У кожного учня на парті – кольорові цеглинки з конструктора. Вчителька пропонує погратися. Вона читає вірш, і якщо це про червень – діти піднімають червоне, якщо липень м жовте, серпень – помаранчеве. (В іншому класі з конструктора викладають слово “літо”).

Після гри діти слухають історію про зайця, який любив весну, і засмутився, коли настало літо. “Чому”, – питає вчителька і чекає варіантів. Коли хтось припускає, що причина у відсутності сонця, Ірина Валеріївна не каже, що це неправильно, а радить подумати ще. Зрештою розповідає завершення історії і обіцяє, що на наступному уроці вони зайця разом намалюють.

На перерві вчителька розповідає про зміни, які їй довелося пережити за останній навчальний рік. Найперше говорить про інтерактивні вправи, які раніше проводила заради вправ. А тепер треба перевірити, чи підходять вони для розвитку компетентностей.

“А крім того, – ділиться, – я боялась, що за 26 років роботи не зможу бути на рівні з дітьми, тому й у вересні злякалась. Тепер потрібно приходити щодня з хорошим настроєм і новими знаннями. Ці діти народжені з гаджетами. Як мені їх зацікавити? Треба бути з ними там. Запитати про гру “Майнкрафт”, запитати, що можна зробити з конструктора. Спуститись.

Щодо дисципліни, то зараз нормально, коли дитина на уроці яблучко вкусила чи відповідає сидячи. А я стала більш мобільною. І до того була, але тепер побігати треба. До фліпчарту, в коло сісти. Це те, що я вже за певний час забула. Хворіти теж не дають. Нам одразу сказали забути про будь-які вихідні. А ще я переживала, чи зрозуміють батьки, які думали, що з новим Стандартом діти не вмітимуть читати, писати і рахувати. Треба було їм усе роз’яснити”.

Мурахи від методик

Коли Анна, вчителька англійської з дванадцятирічним стажем роботи, проводила у вересні перші уроки, у неї шкірою бігали мурахи.

“Я працювала за новими методами і бачила, що це працює, діти реагують. Все розуміють без пояснень українською. Тож тепер на уроках я говорю тільки англійською”.

Анна навчає і пілотні, і звичайні класи. Зауважує, що з новим Стандартом використовує більше ігор і пісень. Додалися також “чанти” – ритмічне вивчення слів, схоже на реп, під час якого діти тупають чи плескають. Нових прийомів вчителька навчилася на тренінгу в Білій Церкві.

В непілотних класах учні гірше сприймають нововведення, адже працюють по-іншому тільки на уроках англійської.

Нововведення Анна практикує в усіх своїх класах, але в звичайному їй дається важче. “Діти часто не реагують. Бо тут (у пілотних класах, – авт.) вчителі зі мною в темі. Діти навчені працювати в групах і на килимку. А там (у звичайному класі, – авт.) тільки зі мною так працюють. Тому з дисципліною складніше.

Щодо знань на кінець року – порівнювати складно. У традиційному класі ми навчаємося за іншим підручником, але там вже учні вивчили букви і читати трішки навчились. А в пілотних тільки усний курс. Ми писали букви і слова, але ще не читали. Говорять краще в пілотному і розуміють краще”.

Діти не плачуть

Катерина Дмитрівна (вчителька 1А класу) за рік списала дев’ять великих зошитів і витратила дев’ять упаковок паперу на друк матеріалів. Друкувала вдома на своєму принтері. Десь читала, що найстрашніше, якщо до неї зайдуть у клас і побачать, що діти поскладали руку на руку. “Це тепер найстрашніше – якщо не рухаються, не говорять, не танцюють”.

У Катерини Дмитрівни – рухаються, говорять і танцюють.

“Це тепер найстрашніше – якщо учні не рухаються, не говорять, не танцюють”

Вона показує інтеграцію (ту, яку раніше погано уявляла).

Діти читають вірші й заодно пригадують, скільки днів має кожен місяць, а ще – хто народився в червні. Після – розглядають картонні геометричні фігури в руках вчительки.

“Що це?” – “Чотирикутник” – “А ще?” – “Прямокутник”.

“Ми знання не вкладаємо, діти самі досліджують, помиляються, знаходять”

Кожна команда отримує свою фігуру. Діти збиваються групками в різних частинах класу, щось шепочуть, вглядаються. Так само колективно виходять до дошки, аби зачитати вголос зі свого прямокутника чи квадрата вірші про літо (чітко, разом і вголос). А потім розгадують ребус. А після ребуса складають пазли (видрукувані вдома в Катерини Дмитрівни), а після пазлів – співають і танцюють.

А вже на іншому уроці – показують, як з кольорових хустин можна колективно скласти на партах жука чи метелика.

“Такої групової роботи раніше не було”, – каже Катерина Дмитрівна. Погоджується, що свободи теж. Їй все ж хочеться, щоб діти піднімали руку, але частіше вони говорять одразу. “Діти більш розковані, почуваються вільно”.

Найбільше в роботі вчительці допомагають тренери. Крім того, вона налагодила контакт з іншими вчителями пілотних класів в області й ділиться інформацію.

“Вчителям, які працюватимуть наступного року за новим Стандартом, хочу сказати: хай не лякаються, – радить Катерина Дмитрівна. – З усіх галузей вони отримають стільки матеріалу! Інформації тепер набагато більше. Але ми знання не вкладаємо, діти самі досліджують, помиляються, знаходять. Тепер у них більше самостійності і пошуку. О, знаєте, що найголовніше? Діти не плачуть! Раніше через два-три місяці навчання плакали. Бо важко”.

***

Уже на прощання, коли діти граються з конструктором, розсипаним в ігровій зоні на килимку, уточнюю в них, чому прийшли у вишиванках.

“Як це чому? – дивуються. – До нас же гості приїхали!”

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Фото авторки