Проект “Школа: меморандум співпраці”. Частина 2 Краматорськ. Комунікація як ресурс

Серед завдань, які ставить перед собою ГО “Смарт Освіта”, – формування нових правил у взаємовідносинах між усіма учасниками навчального процесу. Для цього ми розпочали проект, в межах якого вчителі, батьки та учні з шести шкіл з різних міст України спробують домовитись про нові правила співіснування у своїй школі.

Напрацьовані пропозиції буде систематизовано, доповнено за допомогою онлайн-пропозицій, обговорено в експертному середовищі та зібрано в документ, який можна назвати меморандумом співпраці. Цей документ кожна школа може використати як власний статут або скористатись ним як типовим та доповнити своїми ідеями.

Перша серія зустрічей для напрацювання нових правил відбулась у Києві. Другою стала школа у Краматорську.

Знайомство

Велика школа зі значною пришкільною територією не виглядала надто доглянутою, радше навпаки. Далеко не на всіх поверхах і класах є склопакети, а деякі віконні рами відверто давні та потребують заміни.

Неохайний ґанок та пощерблені вхідні сходи, а в коридорах та класах вочевидь давно не було ремонту. За власним визнанням директора, йому не вдалося знайти спільну мову з місцевим департаментом освіти і тому фінансування школи було, м’яко кажучи, не найкращим.

Не вдалося встановити директорові контакт і з батьківською спільнотою. Не те, щоб він не намагався. Навпаки – кілька років тому, обійнявши посаду, директор скликав загальні збори, де натхненно виклав свою візію розвитку школи. Він сподівався на розуміння і діалог з боку батьків, та все поглинули звичні чвари про те, хто і скільки має здати грошей на нагальні потреби.

З того часу загальні батьківські збори проводились раз на рік і мали суто формальний характер. Не було в школі і загального батьківського фонду: директор вважав неприйнятним наполягати на співфінансуванні шкільних потреб.

Але попри очевидні матеріально-технічні проблеми, і діти, і батьки виглядали радше задоволеними школою, аніж навпаки. Вони розповідали про чудову атмосферу, яку вдалося створити новому директору. Деякі батьки навіть перевели сюди дітей з інших, більш заможних і статусних шкіл міста, – саме заради дружнього для дітей психологічного клімату в класах та школі загалом.

Створення та підтримка такого середовища – одне з головних і послідовних завдань директора. Тому він ініціював участь учнів у програмах з ненасильницької комунікації та міжнародного шкільного обміну.

Його особлива увага до потреб дітей навіть зробила школу знаменитою в місті – принаймні її разом з директором та учнями минулого року показували на місцевому телебаченню. Привід був доволі незвичний: з дозволу директора старшокласники створили в шкільному підвалі “Бєрлогу” – учнівський клуб, двері якого завжди відчинено, але вхід вчителям заборонено.

Вчителі розповіли, що директор особисто просидів з дітьми кілька вечорів, розмовляв з ними і планував, аж поки учнівські розмиті мрії про “свій простір” не перетворилися на конкретний план дій: що пофарбувати, що полагодити, де взяти стільці тощо. Потім сам приніс фарбу і знайшов такі-сякі меблі.

Спочатку ідея клубу “тільки для учнів” викликала пересторогу в частини вчителів – мовляв, невідомо, що діти будуть там робити, можливо вживатимуть алкоголь, а, може, й до розпусти дійде? Минув рік, і “клуб” живе без жодного інциденту, а заборона на спиртне – чи не найперший пункт у правилах, що висять на видноті та складені самими старшокласниками. До клубу всі звикли, підлітки заходять туди навіть ввечері, а семикласники бува заглядають у вікна та мріють скоріше вирости, аби нарешті отримати право на вхід до цього чудового місця.

Підліткове самоврядування вирувало і в “офіційній” площині: ми відвідали школу під час фіналу бурхливої виборчої кампанії президента школи, в якій запекло змагалися чинна президент та енергійна претендентка.

Учні

Одразу впало в око, що на зустрічі старшокласники не лише озвучували бажання та висували вимоги, але й намагались напрацювати шляхи вирішення проблем. Одна з головних потреб – потреба в повазі. Діти конкретизували її формулюванням “навчання без знущання” – йшлося про образи з боку вчителів (навіть нецензурну лайку) і неприпустимість цього.

Учні також хотіли б, аби вчителі зверталися до них на “ви” (забігаючи наперед, скажемо, що до цієї пропозиції виявився неготовий навіть ультрадемократичний директор – не кажучи вже про основний загал учителів).

Вочевидь, учні добре засвоїли гуманістичну складову занять з ненасильницької комунікації, адже вони порушили незвичну тему – неупередженість в оцінюванні. Старшокласники навели приклади, коли діти, що раніше вчилися не дуже добре, у старших класах намагалися покращити успішність і старанно працювали – але попри реальні зміни в якості відповідей, у вчителів спрацьовував стереотип, і вони звично продовжували оцінювати їхні знання низько. І хоча йшлося не про присутніх, така ситуація засмучувала та обурювала, і діти бажали її змінити.

Як бачимо, насправді йшлось про базові принципи рівних можливостей та поваги до особистості – і в нашому суспільстві це проблемне питання взагалі, не тільки в школі. Як механізм, який би міг вирішити ці проблеми, запропонували створення правил – однакових для всіх. Ключовою тезою тут стала сама потреба в правилах: загально прийнятних, відомих і загальних для виконання.

Але ці правила треба було створити. Так само, як треба було й обговорити, наприклад, шляхи вирішення матеріальних проблем – від відсутності дверей із замками та дзеркал у туалетах та кавомашини в їдальні до полагодження даху над спортзалом і ґанку перед школою.

Примітно, що учні не висловлювали ці побажання як ультиматум до адміністрації, а ставилися з розумінням до браку коштів, натомість пропонуючи свою допомогу – у пошуку грантів та спонсорів, налагодженні співпраці з мерією, спільній праці учнів всієї школи тощо. І для всього цього потрібний майданчик для зручної сучасної комунікації – тобто повноцінний шкільний сайт. Звичайно, він і так існував, але не використовувався повною мірою, бо не дуже було зрозуміло, навіщо він. Але тепер потроху ставало зрозуміло, для чого.

Вчителі

Ідею створення правил вчителі сприйняли схвально: відчувалося, що вони почуваються незахищеними. До загальних правил директор запропонував додати ще моральний кодекс для всіх – звичайно, його теж треба виробити разом, обговорити на сайті та ухвалити на загальних зборах школи. Проблеми, що найбільше хвилювали вчителів, так чи інакше стосувалися правил та співпраці.

З одного боку, лунала вимога безпеки освітнього простору (аж до юридичного захисту вчителя від неправомірних дій дітей або батьків). Водночас, постійно йшлося про необхідність більше залучати батьків у виховний і навчальний процес та спільну діяльність поза школою. Йшлося навіть про таку собі “школу для батьків”, де вчителі будуть навчати їх виконувати всі ці завдання.

З другого боку – і це питання звучало постійно – йшлося про відновлення в суспільстві, і зокрема в батьківському середовищі школи, позитивного іміджу вчителя. Забігаючи наперед, скажемо, що найефективнішим інструментом для цього знов-таки виявився шкільний сайт – чи інша інтернет-платформа, що в змозі виконувати його функції. Адміністрація школи також запропонувала регулярно проводити загальношкільні збори, участь в яких брали б учні, батьки та діти. Тобто – частіше спілкуватись.

Батьки

Однією з важливих проблем, що турбувала батьків, була безпека і комфорт їхніх дітей у школі. Виявилося, що батьки фактично не знають і не бачать кроків, яких вживає адміністрація щодо поліпшення матеріально-технічного стану школи. Та й взагалі батьки майже нічого не знають про реальні здобутки і плани шкільної адміністрації. Значна частина батьків була впевнена, що директор не робить нічого, щоб отримати кошти від місцевої влади (насправді це не відповідало дійсності).

Просто на зборах з’ясувалося, що дві активні та юридично обізнані мами самостійно, не знаючи одна про одну, писали запити в місцеве управління освіти та намагалися потрапити на прийом до мера міста з питань школи. Спілкування однієї з мам з держструктурами на цю тему тривало вже півроку.

Дуже показово, що жодній з них навіть не спало на думку пошукати однодумців серед батьків або об’єднати свої зусилля з директором (який, натомість, був упевнений у цілковитій байдужості батьків і навіть не сподівався на їхню допомогу).

Батьки скаржились на відсутність дієвої реакції за їхні запити від адміністрації школи – скажімо, окрім вирішення чисто побутових проблем вони хотіли б введення модульної системи навчання, розбудови системи позашкільних гуртків, створення комфортного середовища для вирішення конфліктів між учнями тощо.

Але більш докладне обговорення виявило, що свої побажання вони висловлювали переважно в батьківських чатах, до адміністрації майже не зверталися, а колективно та письмово – просто ніколи.

Загальні збори

На загальній зустріч усі були дуже енергійними й налаштованими на плідну роботу – адже виявилося, що в школі є багато небайдужих, у кожного з яких є купа цікавих ідей, як покращити шкільне життя – просто нарешті ці люди з адміністрації, батьківської та учнівської спільнот отримали змогу зустрітися.

Насправді на зборах у групах обговорювалося набагато більше питань, аніж описано в тексті. Після роботи всіх трьох груп ці питання розділили за чотирма темами, які й було запропоновано для загального обговорення, а точніше – для напрацювання механізмів реалізації пропозицій. Ось перелік тем, який цілком може стати в пригоді будь-якій школі, колектив якої матиме сили і бажання працювати над ними.

1. “Моральний кодекс” освітнього середовища. Сюди увійшло і створення самого кодекса (тобто базових принципів співпраці), і розробка похідних від нього загальних правил поведінки в школі. Ця тема охоплює також роботу з відновлення позитивного іміджу вчителя, безпеку вчителів, “навчання без знущання”, психологічну підтримку учнів, неупередженість в оцінюванні і ще багато чого. Що саме – має вирішити сама школа, адже способом вирішити всі ці питання стало спільне обговорення і створення всіх цих правил та підтримка їхнього виконання силами школи.

2. Організація навчального процесу. І старшокласники, і їхні батьки рішуче висловлювались за введення модульної системи (навчання за системою “пар”, а не уроків), додаткові заняття зі складних предметів та факультативи з бажаних майбутніх професій учнів. Була також озвучена потреба в чітких і зрозумілих правилах оцінювання відповіді, реферата, письмової роботи тощо – і щоб ці правила висіли біля дошки в кожному класі.

Було зрозуміло, що такі речі, як додаткові заняття, потребують батьківських коштів, але, наприклад, в питанні профорієнтації набагато важливіша саме активна участь батьків. Так, вирішили організовувати за певним планом екскурсії у вузи, зустрічі з успішними випускниками школи. Планувалось створити список тих батьків, які готові запрошувати учнів на екскурсії до себе на роботу. Також були заплановані регулярні візити батьків у школу з їхніми розповідями про свої професії.

3. Безпека/комфорт у школі, а також фінансова безпека та прозорість. Ситуацію, коли батьки не розуміють, що відбувається з матеріально-технічною базою школи, а отже не можуть допомогти, треба було змінити. Тому вирішили створити ініціативну групу батьків, яка спільно із шкільною адміністрацією буде проводити зустрічі, визначати матеріально-технічні пріоритети школи, давати конструктивні поради, разом ухвалювати рішення та йти в управління освіти.

Було створено план з вирішення нагальних питань, а також як окремий напрям діяльності заплановано пошук грантових проектів і додаткових джерел фінансування. Логічним висновком з цього плану стала думка про зміну формату батьківських зборів у класах – тепер вони мають бути підпорядковані вирішенню господарських питань за спільним планом.

4. Внутрішньошкільна комунікація (тема, без якої, вочевидь, не можуть ефективно просуватися інші). Тут багато йшлося про розбудову шкільного сайту з форумами та зворотним зв’язком, але було заплановано й багато роботи в традиційних месенджерах та соціальних мережах. Взагалі йшлося про комунікацію на всіх рівнях й усіма доступними засобами.

Так, було вирішено обирати теми батьківських зборів та визначити координатора між батьками та адміністрацією, який буде модерувати запити й доносити їх до керівництва. Створити групу з вчителів та учнів-кореспондентів, які створюватимуть матеріали на сайт про те, що вони роблять з класом (позитивний імідж вчителя, пам’ятаєте?).

Заплановано чат з директором і навіть анонімний онлайн-рейтинг вчителів (така пропозиція, до речі, лунала і в інших школах). Нарешті, було заплановано створити інформаційні стенди на вході в школу та встановити поряд “скриньку добра” для пропозицій – щоб пасивні батьки та діти або люди, що не користуються соціальними мережами і не мають смартфонів, також мали змогу долучитися до шкільного життя.

P.S. Після спільної роботи з напрацювань змін директор, усвідомивши проблему браку комунікації, не чекаючи особливих інструментів, почав регулярно писати на шкільну сторінку фейсбук, інформуючи про поточний стан справ у школі.

За кілька днів до Нового року він опублікував на сторінці школи пост: “О дорожках в школе. Вчера в одной из родительских групп в вайбере были нарекания на гололёд. Сегодня ещё раз обошел территорию школы. Все дорожки расчищены от снега. Немножко скользко (как обычно зимой и бывает). Не посыпано. Письмо в УО с просьбой прислать песок было написано давно. С утра снова звонили в хоз.группу – песка нет. Если кто-то из родителей может помочь с сыпучими материалами – будем рады принять и использовать”.

За кілька годин під постом з’явився лаконічний комент від одного з батьків учнів школи: “Завтра ждите! Привезут”.

Все, пішло. Власне, саме так це й працює. Адже насправді школа потрібна всьому суспільству.

Зоя Звиняцьківська, співзасновниця ГО “Смарт освіта”, координаторка проекту “Педагогіка партнерства як фундамент Нової Української Школи”

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.