Коли хочеться йти до Школи: практичні поради від учительки

“Уууу..знову п’ятниця! – частенько можна почути в нашій школі. – Скоріше б понеділок”. Або ось ще – вечірня ситуація. Адміністратор: “Хлопці, вже 15 хвилин по 18-й, а школа працює до 18.00”. “Ну, добре, добре, зараз ми дограємо”, – чутно відповідь кількох дітей. Адміністратор продовжує наполягати: “Хлопці, вас батьки вже давненько чекають…”. Діти впевнено продовжують діалог: “Так ми зараз із ними домовимось… Маам, ще 15 хвилин. Можна?”.

Дітям тут спокійно і комфортно (задовольняється потреба безпеки), їх приймають такими, як вони є (потреба бути прийнятим), учитель-тьютор встановив зв’язок розуміння і довіри (потреба у зв’язку), дітвора тут живе в координатах реальності – радіють, сумують, зляться, набувають вміння розуміти свої почуття і стан іншої дитини (потреба у прояві своїх емоцій, а також у самоемпатії та емпатії), у школі діти грають і вчаться (потреба в рухові, грі та навчанні).

Чому ж тоді не хотіти до Школи?

Рідко хто не погодиться, що для дитини будь-якого шкільного віку школа – це робота. Ось ми – дорослі, в яких на певних етапах життя є дозрілими більшість з 51-ї ділянок кори головного мозку. Ми вже можемо займатися цілепокладанням, плануванням і досягненням цілей.

Проте ми, дорослі, завжди прагнемо, щоб в умовах нашої праці (на робочому місці) задовольнялися наші базові людські потреби: у комфорті, безпеці, прийнятті нас іншими, у визнанні наших зусиль, самореалізації. Ух ти… Як же схожі наші потреби з дитячими! Значить, ми, дорослі, маємо право хотіти мати безпеку, визнання, реалізацію там, де ми проводимо більшість свого часу. Діти, які щодня ходять до школи, так само мають таке право.

Поділюсь своїми секретами, як створити атмосферу прийняття дитини, щоб їй хотілося іти до школи.

Секрет 1 – “Ділимося враженнями” (1 раз на тиждень протягом 45 хвилин)

Для мене важливо, з яким настроєм дитина розпочинає навчальний тиждень. Настрій кожної дитини створює атмосферу класу, а від неї залежить, чи зможемо ми співпрацювати з дітьми вже в перший день тижня, а, можливо, й у наступні дні.

Буває, що непроговорена емоція радості чи напруги, зворушення чи розгубленості, співчуття чи безнадії настільки переповнюють дитину, що на навчання марно сподіватися. Тому щопонеділка на першому занятті ми всі ділимося враженнями, які мали за вихідні.

Вчу дітей виділяти одне або два найбільших враження, що залишили слід в пам’яті за вихідні. Ділячись враженнями, діти вчаться: слухати, виділяти найголовніше враження серед подій, що були, співпереживати і навіть давати поради одне одному.

Я теж ділюсь з дітьми своїми враженнями, бо внутрішній світ кожного з нас – важливий одне для одного. Напоготові також папір і олівці для малювання, бо, окрім словами, дитина може продовжити опис своєї емоції малюнком.

Діти дуже люблять понеділки за можливість бути почутими і побаченими, прийнятими товариством без усіляких умов! Одного разу, коли через хворобу я не мала можливості бути у школі в понеділок, то вже у вівторок діти швиденько нагадали: “А ми вчора враженнями не ділились, коли ж будемо?”. І в моїх другокласників перше заняття вівторка стало понеділковим – як же можна вчитися, якщо враження переповнюють?

З другого півріччя другого року навчання до практики “Ділимося враженнями” я вирішила додати вміння переказувати невеличкі сюжети з улюблених книг, що діти читали у вихідні. Так формуємо культуру проведення вихідних (не лише улюблені онлайн-ігри): діти вже цікавляться, хто яку книгу читав у вихідні, виявляють, що вдома мають книги однакових авторів.

“Світлано, а що там далі у вашій книжці, Софія продовжує отримувати листи від Незнайомця? А що він їй пише? Розкажіть, розкажіть…”. Діти тримають у пам’яті сюжетну лінію роману Ю.Гордера “Світ Софії”, який я зараз перечитую. Я, звісно, ділюсь з ними і радію: щось якісно змінюється в нашій культурі спілкування.

Секрет 2 – “Секретна розмова” (1 раз на тиждень протягом 15 хвилин із кожною дитиною)

Дитячі думки, враження і малюнки – це добірне зерно для подальшої роботи на індивідуальних тьюторіалах, які проводжу за необхідністю, але не менше одного разу на тиждень для кожної дитини. Для дітей слово “тьюторіал” звучить інакше – “секретна розмова”. Звісно, кількість дітей у класі має величезне значення: охопити якісною увагою, співпрацювати з дітьми, встановити довіру наставник може, якщо їх не більше 10-12. З таким навантаженням учитель може залишитися в ресурсному стані.

Для вчителів, у класах яких від 12 до 30 дітей, просто нагальною є потреба введення другого наставника. Ця посада може називатися: тьютор, ментор, наставник, учитель – тут вирішальна не назва, а розподіл вчительського часу та ресурсу.

У реальній ситуації – залучайте собі на допомогу шкільного психолога, соціального педагога. Прекрасною нагодою для “секретних розмов” є заняття “Я досліджую світ”. У свій власний вчительсько-тьюторський тиждень я закладаю час на тьюторіали: поки відбувається “секретна розмова” з однією дитиною, усі інші грають у розвиткові ігри як у супроводі іншого наставника, так і самостійно. Інколи мені не вистачає запланованого часу для тьюторіалів. Тоді я “викрадаю” дітей із занять за домовленістю з учителем-предметником.

“Секретна розмова” ( тьюторіал) – це той формат спілкування, який природно виникає між учителем і дитиною, коли встановлена довіра. Чотири зустрічі на місяць, тридцять шість зустрічей на рік – дитина знає, очікує і розраховує на них.

Це певний ритм, в який входять дитина та тьютор протягом усього навчального року. На таких “секретних розмовах” ми, насамперед, проговорюємо питання її соціалізації у класі, а також намічуємо опорні точки, якими має рухатися дитина в академічних цілях.

На тьюторіалах ми розбираємо різноманітні кейси: нерозділеної дружби, неприйняття в товаристві однолітків чи будь–які конфліктні ситуації, а також плануємо реальні кроки для вирішення таких ситуацій. Тьютор допомагає дитині збудувати його особисту траєкторію внутрішніх зусиль, якою дитина рухається у його супроводі, а “секретні розмови” якраз необхідні, щоб звіряти рух по сконструйованій траєкторії.

Під час “секретних розмов” діти діляться своїми успішними і неуспішними кроками в досягненні навчальних цілей, які поставили собі на початку навчального року, і спільно з тьютором коректують цю освітню траєкторію.

Секрет 3 – “Рефлексія і медитація” (щодня протягом 33 хвилин: 30 хвилин рефлексії + 3 хвилини медитації).

Пораджу головне: не бійтесь іноземних слів “рефлексія” та “медитація“. За необхідності їх можна замінити українськими аналогами: рефлексія – відображення, медитація – споглядання. Проте, як би ви не назвали ці події – ви маєте знайти слова, щоб пояснити дітям суть цих процесів. Чому вони важливі?

Рефлексія допомагає дитині відслідковувати свій настрій та емоційний стан, згадувати важливі події, що відбулись протягом певного часу, а медитація – дуже поступово гармонізує дитину, допомагає відчувати своє тіло і відслідковувати власні думки.

Прецікава історія про незгаяний час і рефлексію. Мій учень Андрійко (минулого року – першокласник) після зимових канікул, прийшовши у школу, рефлексує: “Ми родиною готувалися до зустрічі Нового року. І нам не було що робити, бо ми вже все приготували. Тому я запропонував усім домашнім, щоб ми зробили рефлексію не за день, а за цілий рік”.

І тут я отямлююся, адже минуло лише перше півріччя, як ми практикували рефлексію… І я вчила дітей рефлексії за день, а тут хлопець пропонує батькам річну рефлексію. Думаю – вигадав. При нагоді розпитала в мами: “Так, син нас так виручив, ми цілу годину згадували прожитий рік: і сміялись, і плакали, пригадали те, що призабули… Спасибі, що навчили Андрійка”.

Проводжу рефлексію у школі з дітьми щоденно. Ось запитання для рефлексії, щоб відчути суть цього процесу:

• Що запам’яталося найбільше за прожитих разом півдня (назвати конкретну подію)?
• Що хотів би змінити у сьогоднішньому дні?
• Якщо маєш слова вдячності, то кому і за що?

Необов’язково рефлексувати за всіма питаннями. Головне – щоб дитина пригадала і висловилася, відобразила те, що найбільш запам’яталося протягом певного часу, проведеного у школі серед однолітків. Ця “свіжа” інформація від дітей важлива для вчителя (тьютора), щоб розуміти конкретну ситуацію у класі і відчути атмосферу, в якій живуть діти.

Дітвора любить рефлексію, бо тут є можливість висловити свої почуття та думки, а також дізнатися, чим перейняті однокласники і дорослий, адже вчитель також рефлексує. Час для рефлексування можна знайти на останньому шкільному занятті: у моєму класі це відбувається щодня на п’ятому уроці.

Рефлексію я доповнюю трихвилинною медитацією. Споглядання (медитація) вдається не всім дітям у класі, і до цього необхідно ставитися з розумінням. Діти, які не медитують, із задоволенням у цей час концентруються: читають або малюють.

А група дітей, які медитують, слідкують (вчаться споглядати) за своїм диханням. У цей час вони врівноважуються, заспокоюють свою нервову систему. Результат очевидний: діти відчувають приплив сил, спокійніше і вдумливіше ставляться до емоційно забарвлених ситуацій у школі.

І річ не в тому, в якій школі працює вчитель – державній, приватній, альтернативній… Річ у виборі, який зроблять педагог і навчальний заклад. Адже розпочата реформа, принаймні в початковій школі, вже дає нові можливості Зустрічного Руху.

Світлана Скиба, вчитель початкових класів, тьютор, методист початкової школи DEC life school

Титульне фото: автор – DivvyPixel, Pixabay

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber