Як підтримати дітей з ООП під час канікул: практичні рекомендації

Публікуємо конспект трансляції на сторінці “Нової української школи” з Аллою Москалець, співзасновницею Української асоціації поведінкових аналітиків, засновницею та директоркою БО “БФ “АВАкновєнноє чудо” (м. Маріуполь), поведінковою аналітикинею, на якій вона розповіла, як займатись і чого навчати дитину з ООП під час канікул.

ЗАКОНИ ПОВЕДІНКИ

Коли батьки, які залишаються з дитиною сам на сам без фахівців, знають закони поведінки – значно легше формувати будь-які навички дитини.

Перший закон поведінки 

Насамперед, поведінка залежить від чинників довкілля, присутніх до та після поведінки. Тобто, коли ми навчаємо дитину, то не змінюємо саму дитину, а змінюємо довкілля – готуємо матеріали для навчання так, щоби вони були зручними та зрозумілими їй. Це може бути вдосконалення матеріалів, спрощення, адаптування до потреб дитини. Наприклад, якщо дитина не розмовляє, то це буде більш візуалізований матеріал. Якщо має порушення зору, то це може бути шрифт Брайля.

Другий закон поведінки – закон посилення

Поведінка всіх живих істот повністю визначається наслідками, до яких вона призводить. Я часто стикаюся з тим, що батьки, виховуючи дитину, хочуть її задовольнити й переймаються, щоби та не плакала. Це правильно, але якщо дитина тільки криком, плачем або якоюсь небажаною поведінкою досягає отримання чогось, ми навчаємо її соціально неприйнятної поведінки.

Ми хочемо, щоби дитина вміла поводитися в суспільстві, тож треба пам’ятати, що якщо дитина репетувала в магазині, удома або на дитячому майданчику і ми виконали все, що вона бажала – ми закріпили таку поведінку.

Тож якщо ми не хочемо, щоби дитина так робила, ми не повинні виконувати будь-які забаганки. Лише коли дитина заспокоїлася, ми маємо можливість підказати їй попросити гарним способом. І якщо дитина змогла  нам це продемонструвати – виконуємо те, що вона просить.

Третій закон поведінки – закон суб’єктивної цінності підкріплення

Для найбільшої ефективності потрібно враховувати, чи є це заохочення дійсно заохоченням для дитини. Багато батьків говорять, що дитина повинна займатися. Я ж відповідаю, що вона нікому нічого не винна, дитині має бути приємно займатися – тільки за гарних обставин, коли є дружня атмосфера, дитина буде це робити.

І, звісно, дитина потребує винагород, адже й ми, дорослі, теж потребуємо винагород за нашу діяльність. Коли ми йдемо в магазин, то винагородою є покупки; коли йдемо на роботу, то винагородою за нашу працю є зарплатня; коли ми спілкуємося з рідними, то винагородою є їхня любов.

Саме дитина визначає, що розглядати як винагороду. Тож ви маєте спостерігати, що їй цікаво.

Четвертий закон поведінки

Поведінка, яка відбувається часто, може розглядатися як заохочення для поведінки, яка відбувається рідше.

Наприклад, дитина любить гратися в комп’ютері або телефоні, а заохотити її виконати навчальні завдання – проблематично. Нам треба якось приватизувати цей ґаджет, поставити, мабуть, пароль і сказати: “Треба спочатку зробити вправи, а потім ти підеш гратися / гуляти зі своїми друзями”. І ось це буде закон.

П’ятий закон поведінки

Покарання будь-якої людини ніколи не навчає, як треба поводитися, а тільки зупиняє небажану поведінку. Карати дитину за небажану поведінку – звична річ, й іноді це потрібно, адже дитина повинна знати, що, наприклад, брати чуже – це неприйнятна дія. Але дитину треба, окрім цього, навчити, а як же треба.

Шостий закон поведінки

Коли небажана поведінка перестає отримувати своє заохочення, вона поступово припиняється.

ЩЕ ПРО ЗАОХОЧЕННЯ

1. Коли ми навчаємо, ми маєте знати, чим будемо заохочувати дитину за її працю. Якщо в дитини немає заохочення, то навички можуть не закріпитися.

2. Тільки тоді, коли дитина зробить якусь дію самостійно, ми потрошку відтерміновуємо, а потім і взагалі прибираємо штучне заохочення. Так залишається природне заохочення – наприклад, чисті руки після миття.

3. Заохочення збільшує впевненість дитини в собі. Якщо вона працювала й нічого не отримала, то думає: “Навіщо я буду працювати?”. А коли дитину заохотили, схвалювали її поведінку, вона подумає: “Мабуть, я молодець і ще раз зможу так зробити”.

4. Заохочення також допомагає встановити дружні й довірливі стосунки між дорослим та дитиною. Коли дитина буде вам довіряти, то буде впевнена, що ви не зробите їй боляче, не зробите нічого поганого. У такому випадку й дитина, і дорослий відчувають задоволення від навчання.

ЯК ПРАВИЛЬНО ПІДКАЗУВАТИ ДИТИНІ З ООП

Іноді дитина з особливими освітніми потребами потребує підказок у навчанні. Колись я чула, що не треба підказувати, бо дитина нібито “підсажується” на них. Так буває, коли ми не знаємо, як прибирати І як правильно вибрати ці підказки.

Для розвитку навичок самообслуговування, що важливо і зручно формувати вдома, ми можемо використовувати різні підказки:

• повна фізична допомога – коли дитина взагалі не може щось виконати й ви допомагаєте (наприклад, берете руки дитини у свої і робите);
• часткова фізична допомога – коли ви якось підштовхуєте дитину (можливо, під лікоть) і допомагаєте виконати вправи;
• жестова підказка – батьки використовують практично щодня (“Піди ось туди…”, “Іди сюди – я тобі щось покажу”);

Ми жестикулюємо, і це нормально, але якщо ми говоримо про самостійність дитини, то маємо відслідкувати, як це відбувається: чи не підказуємо ми дитині, чи вона самостійна, чи вона залежна від нас. Якщо ми постійно жестикулюємо, щоби дитина щось зробила, вона це не робить самостійно.

Складіть свої руки, скажіть, що зробити, дивіться тільки на обличчя дитини – і якщо вона може це виконати, то це означає, що вона може бути самостійною. Якщо ж дитина в ступорі, то це означає, що їй потрібна підказка і її цього треба навчати. Тобто, батьки мають визначити, чи вміє дитина, наприклад, викидати сміття або чистити зуби, чи батькам треба її спрямовувати.

Позиційна підказка – коли ми присуваємо предмет, щоби дитині було краще видно, або так, щоби дитина більше акцентувала увагу на чомусь. Зазвичай це використовуємо з дітьми з дуже низьким рівнем розвитку;

Мовна підказка – може використовуватися у формуванні навичок тих дітей, які розуміють мову. Нам треба пам’ятати, як вибирати мовну підказку:

• чи може дитина повторити за вами кілька слів або, можливо, вона повторить лише одне? Скільки слів дитина може за вами повторити – такої ж довжини повинна бути ваша фраза.
• для дітей, які не розмовляють узагалі (порушення слуху та мовлення), але мають збережений інтелект, треба ретельно підбирати слова.
• з дитиною, яка взагалі не говорить і не розуміє мовлення, я рекомендую говорити одним словом. Якщо ви хочете, щоби дитина щось зробила – назвіть тільки цю дію; якщо ви хочете, щоби дитина щось взяла або щось сказала вам – назвіть одним словом цю річ, і так дитина буде від вас навчатися (“Йогурт” і вказати на нього замість “Йди до мене, я тобі дам йогурт”).

СПІВПРАЦЯ

Якщо ви правильно підібрали заохочення, довжину зверненої мови до дитини, правильно розрахували рівень складності завдань, то ви налаштовуєте з дитиною співпрацю. Наявність співпраці підвищує ймовірність, що дитина буде від вас навчатися.

Батьки часто мені говорять: “Ви – спеціалісти, робіть з нею щось, бо мені не вдається, дитина мене не сприймає як учителя”. Щоби дитина сприймала будь-яку людину як учителя, ця людина може використовувати протокол налагодження співпраці.

7 кроків налагодження співпраці Роберта Шрамма:

1 крок. Контроль над заохоченням

Нам треба взяти під свій контроль заохочення – тобто ми резервуємо кілька цікавих речей для дитини (або діяльностей) для навчання, і вона може отримати доступ до цього тільки з вашого дозволу. Іноді бувають діти, яким із предметів нічого не цікаво. Але для них однаково є щось цікаве – смаколики, фрукти.

2 крок. Сприйняти дорослого як заохочення

Коли дорослий починає дозволяти мати доступ до чогось бажаного, він робиться цікавим для дитини і стає її другом.

3 крок. Реальний вибір інструкцій і зверненої мови.

Ми пам’ятаємо, скількома словами ми маємо розмовляти з дитиною так, щоби вона нас зрозуміла. Дитина має розуміти кожне наше слово. Коли мама гукає дитину: “Матвійчику, Матвійчику”, а Матвійчик далі грається й не звертає уваги, то ви навчаєте дитину не слухати вас. Не робіть цього, а скажіть дитині один раз. Ще зверніть увагу, на якій ви відстані від дитини і якщо це далеко, то підійдіть і повторіть свої звернення.

4 крок. Використовувати мотиваційні ситуації для висування вимоги

Якщо ми хочемо, щоби дитина щось для нас зробила, навчилася чогось, ми, по-перше, допомагаємо їй це виконати і, по-друге, говоримо: “Ваааууу, ти зробив це, ти зробив це майже сам! Молодець!” і щось їй даємо – або ж це тільки наша увага й дитині достатньо цього.

Крок 5. Поступове зниження частоти заохочень

Крок 6. Постійне тестування мотиваційних стимулів

Треба тестувати і спостерігати, чи цікаво дитині те, що ми пропонуємо. Іноді дитина вже не цікавиться певною іграшкою, а ми все даємо і даємо.

Крок 7. Гасіння небажаної поведінки й чіткі правила обумовленості

Іноді дитина не любить навчатися, репетує і будь-яким способом намагається уникнути навчання. А чи достатньо заохочень і чи взагалі вони є? Чи ми допомагаємо іноді виконати вправу? Якщо дитина однаково демонструє небажану поведінку, то чи не робимо ми так, що після цього дитина отримує щось важливе для себе? Якщо я полежу на землі, а мама мені купить цукерку – я буду це робити частіше, бо хочу цукерочку.

Коли дитина в істериці, то найімовірніше нічого не чує. Тож розповідати їй, як вона повинна поводитися, – не ефективно. Фото: автор – Nomadsoul1, Depositphotos

ЧОГО НАВЧАТИ ДИТИНУ ВДОМА

Коли ми працюємо з дитиною, то застосовуємо принцип соціальної значущості. Коли батьки мене запитують: “Що мені розвивати в дитині насамперед?” – я рекомендую спитати: “А що ви б хотіли, щоби дитина вміла продемонструвати в суспільстві? Що дитині необхідно знати й робити?”.

Коли ми розробляємо шляхи навчання дитини, то вибираємо методи, зручні для сім’ї і вчителів або вихователів дитячих садків. Проте, водночас, для цього вибору нам важливо, щоби результати задовольняли всіх членів суспільства, а не тільки батьків цієї дитини.

Отже, коли ми говоримо про те, чого навчати дитину на канікулах, подивіться на те, чого дитині не вистачає.

1. Домашня програма в нас зазвичай складається з розвитку мовлення. Його дуже гарно робити на проханнях. Коли дитина щось хоче – вона що завгодно скаже, тільки б отримати бажане. Для цього, як я говорила, можемо використовувати мовленнєві підказки, жести.
2. Гра. Вдома зазвичай є якісь іграшки. Чи вміє дитина гратися? Це – важливий етап формування особистості людини: якщо людина колись не навчилася грати, потім їй важко розуміти суспільні ролі.
3. Займатися самообслуговуванням і розумінням зверненої мови: називати навколишні предмети, події, внутрішні відчуття. Адже коли дитина не може поскаржитися на те, що в неї болить, що вона роздратована, то може замість цього використовувати небажану поведінку.
4. Розвивати інші мовленнєві навички, наприклад, ведення діалогу.

ВІЗУАЛЬНІ РОЗКЛАДИ

Візуальні розклади використовують, щоб:

• налагодити співпрацю;
• зменшити проблемну поведінку;
• підвищити самостійність дитини, коли ми робимо візуальний розклад для виконання завдань (як для дому, так і навчальні);
• організувати дозвілля.

Ми користуємося цим і в дорослому житті. Це і календарі, і щоденники для дітей ООП.

• візуальний розклад для мандрівки – чи довгою вона буде (піктограмами чи словами розписати, що чекає на дитину, щоб вона не нервувала);
• ми можемо навчати дитину, як писати те, що з нею сталося / станеться впродовж дня – тобто навчати використовувати різні часи;
• навчити орієнтуватися хоч на один день, хоч на цілий тиждень;
• навчати дитину, що спочатку, а що – потім.

Щоби навчити дитину користуватися візуальним розкладом, є принцип Прімака. Він полягає в тому, що на першому місці розташовується те, що дитина робить неохоче або рідко. На другому – те, що дитина дуже любить. Цей прийом дозволяє підвищити мотивацію для виконання того, що розміщено спочатку.

ПОВЕДІНКОВИЙ ДОГОВІР

Якщо у вас доросла дитина, і ви хочете, щоби вона робила якісь вправи, то можете укласти з нею поведінковий договір. У ньому має бути кілька важливих речей:

• завдання (хто робить що, коли і як) і винагорода (хто видає, що конкретно, коли і як);
• треба підписати договір, поставити дату;
• звіт про виконання завдань (дитина має бачити, що щось зробила, а щось – ні);
• треба розраховувати так, щоби дитина “не збанкрутувала”, тобто не залишилася без нагороди.

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛОМУ ПІД ЧАС ІСТЕРИКИ ДИТИНИ

1. Коли дитина в істериці, то найімовірніше нічого не чує. Тож розповідати їй, як вона повинна поводитися, – не ефективно.

2. Вам треба дочекатися, можливо, якось мовчки заспокоїти дитину.

3. Наберіться терпіння, не звертайте увагу на інших людей, звертайте увагу на свою дитину. Пильнуйте, щоби вона не покалічилася і не покалічила інших – тобто оберігайте дитину і її простір. Якщо б’ється головою об щось, підкладіть свою руку, щоби дитина билася об вашу долоню.

4. Коли дитина заспокоїлась, насамперед не треба нічого пропонувати цікавого для неї. Якщо ми пропонуємо дитині щось після істерики, то закріплюємо цю поведінку.

5. Зауважте: ти зараз спокійний, я тебе дуже люблю. Залежно від ситуації, перейдіть до іншої справи.

6. Якщо ви таки хочете дати дитині щось приємне, дайте перед цим якусь коротеньку вправу. Можна навіть вказати на якийсь об’єкт і запитати: “А що це?”. Якщо дитина зможе вам відповісти, дайте їй п’ять: “Ти молодець, ти заспокоївся”. Лише потім переходьте до того, що хоче дитина.

Після заспокоєння ви можете сказати, що ні, ми не йдемо на дитячий майданчик. Можете використовувати візуальний розклад і допомагати дитині зорієнтуватися. Треба робити це спокійним голосом, не нервуватись й не нервувати дитину.

“Нова українська школа”

Титульне фото: автор – photographee.eu, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber