Оцінювання в школі – розмова вчителя з батьками

Оцінювання в школах не є абсолютно об’єктивним. Незважаючи на існування державних стандартів освіти й рекомендацій МОН щодо оцінювання, у кожного вчителя є свої стандарти й вимоги. Як діяти батькам у таких невизначених умовах? Як зрозуміти, що означає та чи інша оцінка в журналі? Заслужений вчитель України Олександр Триліс радить дивитися глибше. Як саме – читайте в тексті, що нижче.

Шановні батьки! Ви передаєте нам, вчителям, частину повноважень з виховання та освіти своїх дітей. Відповідно, хочете бути в курсі, як цей процес відбувається, здійснювати певний контроль. Цікавитеся успішністю вашої дитини. Це зрозуміло і правильно. Але деякі форми контролю можуть бути застарілими або неправильно тлумачитися.

Зараз я хочу поговорити про оцінювання в школі. Про висновки, які роблять батьки, побачивши наявність або відсутність певних оцінок у своєї дитини.

У наші часи треба забути про те, що оцінка має відображати об’єктивну відповідність чи невідповідність учня певному стандарту. Тому, що такого стандарту НЕ ІСНУЄ. Точніше, в кожній установі, у кожного вчителя свій стандарт, і він може змінюватися швидше, ніж батьки доберуться до школи щось з’ясовувати.

Проте оцінка зберігає своє значення як інструмент впливу вчителя на учнів. Досвідчений педагог може досягти магічної результативності, просто ставлячи в одних місцях галочки, а в інших – хрестики. Зрозуміти щось, споглядаючи ці галочки і хрестики ззовні, – нереальне завдання. Хіба шо учитель свідомо передає якусь інформацію батькам, але й тут можуть бути проблеми комунікації.

Скажу декілька слів, з чого складається успішність учня в предметах. (Параметри можуть поширюватися на всі предмети та галузі життя учня, але не обов’язково).

Мотивація. Мабуть, найважливіше, що є в навчанні. Чи є в учня прагнення до знань, чи цікавий йому предмет? Загалом, буде мотивація – буде і все інше. Але чи ставлять за рівень зацікавленості оцінки? Яким тестом його перевіриш?

До речі, мотивація має свою внутрішню структуру, складається з кількох компонент. Може, учень орієнтований на гарні оцінки, може, боїться поганих, може, йому потрібна увага дорослих, а може – схвалення (це різні речі); може, він хоче бути найкращим або довести собі й усім, що він крутий, а, може, йому цікавий зміст навчального матеріалу. Можливо, учень вважає, що знання знадобляться для професії, на яку він орієнтується, а буває так, що вчитися – модно. Насправді, частіше все разом, але в якій пропорції? Розуміння джерел мотивації критично важливе для того, щоб її спричинити та підтримувати, “вміти зацікавити”.

Швидкість сприйняття. Ось, де основне джерело оцінок. Здатність одразу вхопити зміст, зрозуміти, чого від тебе хочуть, в обмежений час дати відповідь на запитання – не остання якість у житті, і в школі зовсім не зайва. Проте є й інші не менш важливі якості, але зароблянню оцінок вони сприяють у меншій мірі, а буває, що й заважають.

Глибина сприйняття. Здатність встановлювати взаємозв’язки, прослідковувати віддалені наслідки, розуміння загальної картини – непогано, чи не так? Але це громіздкий тягар, гальмо на розумі, яке змусить вас замислитися над однією задачею, запитанням, так і не отримати відповіді, на яку розраховував учитель, а на інші питання контрольної вже не буде часу.

Стійкість отриманих знань. Очевидно, важливий параметр, але майже ніколи не перевіряється і тому на оцінки не впливає. Про контрольні та іспити попереджають заздалегідь, щоб учень встиг напхати матеріал у короткотривалу пам’ять, “підготуватися”. Оцінюваних запитань із тем, що були, наприклад, рік тому, не ставлять.

Креативність. Здатність народжувати ідеї, бачити несподівані рішення проблем, шляхи розвитку – надзвичайно важлива риса сучасної людини. Але для учня – скоріше проблема. Бурхливий потік ідей, не завжди адекватних, може заважати вчителю, наприклад, якщо в нього є план уроку, “а цей, подивіться на нього, креативний, уже щось придумав, відволікає себе та інших”.

Акуратність. Ще одне джерело оцінок, одна з найвищих шкільних чеснот, та й у житті не зайва. Старанно виконане домашнє завдання, акуратно оформлена самостійна робота, приємний зовнішній вигляд – мрія вчителя.

Зосередженість. Здатність керувати своєю увагою, утримувати її на певному об’єкті, концентрація – дуже потужний інструмент у навчанні й у житті, часто приходить із віком. Водночас, суперечить багатозадачності – людина може випасти з контексту, проґавити зупинку, отримати проблеми в спілкуванні.

Комунікабельність. Спілкування в межах навчального предмету – це непросто. Вміння ставити запитання, обговорювати інформацію, ділитися враженнями, відстоювати, обґрунтовувати свою думку. Вміння працювати в команді, підкорятися, керувати. Якщо придумаємо, як це перевірити в системі ЗНО, – заробимо “нобелівську премію з педагогіки”.

Ініціативність. Здатність починати справу, робити перший крок, сміливість, рішучість. На жаль, не дуже вітається в нашій шкільній системі. Наявні форми контролю успішності учнів не передбачають оцінювання їхньої ініціативності. Може, тому, що ця якість неважлива? Навряд. Може, числом її не оціниш? Оце більш ймовірно.

Цей без претензії на повноту перелік показує, що успішність учня – багатокомпонентна характеристика, яку майже неможливо виразити невеликим натуральним числом (оцінкою). Компоненти успішності впливають один на одного, змінюються з часом, іноді їх нестача створює критичні проблеми, іноді проблеми створює надмірний розвиток, а іноді повна неуспішність в одному з пунктів виявляється непринциповою, переростається, забувається.

Шановні батьки! Про що ж ви дізнаєтеся, коли бачите оцінки своєї дитини, наприклад, 10, 3, 10 і тематична! – 9? Загалом – ні про що, а якщо детальніше, то дещо про стан стосунків учня з учителем, про вміння пристосовуватися.

Я бачив ситуації, коли “9” означало, що учень спокійно сидить на уроках і іноді навіть записує щось у зошит. Просто більшість не робили й цього. Кілька учнів ще й щось пам’ятали, тож вони отримували 10-11-12. Бачив і такі ситуації, коли “9” означало повне володіння курсом за 4 роки, здатність поступити в найкращі профільні ВНЗ, але учень іноді помилявся в складних розрахунках.

Була ще історія, коли учень четвертого класу отримав за семестр “1” з предмету “Етика”. Як гадаєте, цей учень був маніяком? Садистом? Ні, просто оцінки ставили за виконання завдань у спеціальному “робочому зошиті з етики”, який дитина щасливо загубила в перший же день занять, тобто не мала жодного виконаного завдання за семестр.

Якщо ви, батьки, хочете бути в курсі успіхів та проблем вашої дитини, варто відкинути ілюзію, що завдяки оцінкам ви щось контролюєте. Це занадто вузький інформаційний канал, не шукайте простих рішень складної проблеми. Обмежитися покаранням за погані оцінки та схваленням за гарні – означає втечу від відповідальності, відмову вкладати енергію своєї особистості в розвиток дитини.

Дитина, підліток потребує уваги насамперед від батьків, це конче необхідно для формування особистості, для самооцінки – справжньої уваги, живої, емоційної. Потреба в такому контакті зазвичай є і в батьків, але буває не зовсім ясно, як це здійснити на практиці. От і виходить, що за випадкову двійку можна отримати вдома скандал, а за “виклянчену” дванадцятку – новий телефон. Батьки так бурхливо реагують на оцінки, бо мають святу потребу бурхливо реагувати, а кращого контакту з дитиною, ніж щоденник, не мають.

Шановні батьки! Налагоджуйте контакт із дитиною. Хай шкільне навчання не зашкодить вам, не стане джерелом постійного конфлікту, а допоможе. Обговорюйте з дитиною зміст навчального матеріалу, покажіть, що цікавитеся предметом, вважаєте його важливим (а якщо не вважаєте, хай не вчить, правда), це дуже потрібно для мотивації дитини.

Покажіть, що й ви трохи розбираєтеся в предметі, але дечого й не знаєте, хай дитина пояснить. Шкільні предмети містять у собі багато цікавого та корисного, і я певен, що жоден дорослий не знає всього цього в повному обсязі. Зробіть разом із дитиною завдання не для того, щоби забезпечити їй гарну оцінку на завтра, а щоби відчути зміст та рівень складності цього завдання, побачити в спільній роботі рівень дитини. Добре, якби були спеціально передбачені завдання для виконання всією сім’єю – у старших класах із серйозних предметів, а не їжачки з шишечок.

Запитайте про події в школі, на уроках, про вчителя, висловіть своє ставлення (це окрема складна тема: якщо вчитель особисто вам не подобається, мабуть, зменшувати його авторитет не варто, яким би поганим він не був, краще від цього не стане).

Якщо дитина уникає спілкування, закривається, що буває на певних етапах розвитку, залишається особистий контакт з учителем. У деяких школах обов’язком учителів є регулярне написання для батьків коротенької характеристики щодо поточної ситуації з предметом. Якщо ви отримали 70 знаків (декілька слів) тексту, то за кількістю інформації це еквівалентно сотні оцінок, і це працює. Живе спілкування не піддається прямому обрахунку, але обсяг інформації величезний.

Ще одне – це зовнішній вигляд учителя, що можна порівняти з кількома мільйонами оцінок. Тобто, просто побачивши вчителя, ви отримуєте інформації більше, ніж з оцінок усіх ваших знайомих за всі роки школи.

Звісно, я не возвеличую учителя, та ж сама математика стосується, наприклад, того, який вигляд має кабінет. Учитель не дасть вам повної розкладки за всіма пунктами, це неможливо, але ви побачите, що він за людина, яке ставлення до вашої дитини, можливо, відчуєте якісь конфлікти чи, навпаки, перспективи. Важливо, що й учитель отримає важливий для нього зворотний зв’язок, відчує принципи та цінності вашої сім’ї, не обов’язково усвідомлюючи це, але корегуючи ставлення до вашої дитини, сподіваюся, в конструктивному напрямі.

Так, випускні, екзаменаційні оцінки важливі для творення подальшої біографії. Учень проробляє велику роботу, щоб отримати високу випускну оцінку – роботу з вивченню предмету, спілкування з учителем, з однокласниками. На шляху до оцінки були сльози, безсонні ночі, радість від перемог і відчуття власного безсилля – це життя. Кожне рішення впродовж усього навчання впливає на остаточний результат, визначає його.

Але в зворотному напрямку це не працює – знаючи, яким було навчання, ви можете передбачити, якою буде оцінка, але, знаючи оцінку, неможливо відтворити процес навчання. Розуміючи людину, ви можете прогнозувати, які в неї будуть оцінки, але знаючи тільки оцінки, неможливо зрозуміти людину.

Отже, передаючи повноваження – довіряйте. А якщо не довіряєте – не передавайте повноважень. Довіра до своєї дитини, довіра до вчителів виникає не на порожньому місці. То хто, як не ми, зробить це місце не порожнім, наповнить його доброзичливістю, відвертістю, розумінням. Коли, як не зараз?

Олександр Триліс, вчитель фізики, Заслужений вчитель України, співзасновник Науково-дослідницької школи “Базис”

Титульне фото: автор – racorn, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber