Поради, як цікаво проводити уроки на вулиці. Початкова школа

“Не можна дивитися на світ, сидячи в класі”, – кажуть вчителі, які регулярно практикують уроки на свіжому повітрі.

Побачити себе у цьому світі, згуртуватися, відкривати для себе нове, розвивати увагу, пам’ять і мислення – це і не тільки дають уроки поза стінами навчальних закладів. До того ж, в час пандемії COVID-19 уміння проводити заняття у такому форматі стає дуже корисним для вчителя.

Тож як робити це цікаво і змістовно у початковій школі – дізнались журналістка “Нової української школи”.

ДОСВІД МЕЛІТОПОЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ №8

“Ми підемо торкатися туману, росу збирати, купатися в сонячних зайчиках, фотографувати іній”. Такі завдання одразу інтригують і зацікавлюють дітей, каже Надія Карпова, вчителька початкових класів Мелітопольської школи №8.

Для неї уроки на вулиці не новинка – вона починає проводити їх з 1-го класу: “Все, що раджу – це адаптовано, пройдено і пропущено через серце і час. Ця програма за багато років не дала збою”.

Спочатку діти і вчителька проживають “тиждень взаємної любові”. На ньому розбирають, що таке чемність, ввічливість, як треба зайти до класу.

“У цей тиждень ми проговорюємо основні правила співіснування і взаємодії – як себе поводити. Треба повести дітей по школі – показати, як їх люблять у їдальні, що на них чекають в ігровій кімнаті, що для них зробили чудові класи, актову і спортивну зали.

Це важливо, щоб діти розуміли – коли вони прийшли до школи, тут не впало все з неба, тут багато що зробили – мили, чистили, готували, прибирали – всі старалися. Тому потрібно поважати зусилля інших”.

Досвід проведення уроків на вулиці

Про те, що діти матимуть уроки поза класом і яка їхня мета, вчителька розповідає батькам на перших батьківських зборах.

“Перші півроку бажано, щоб батьки домовлялись між собою і приходили допомагати. Чимало дітей не вміють самостійно одягатися або роблять це повільно. Тому я прошу батьків, щоб вони вчили своїх дітей бути самостійними.

Для самих батьків теж корисно бути присутніми на таких перших уроках. Вони бачать, що це величезна праця вчителя, а не прогулянка. Тоді й вони з повагою і розумінням починають ставитися до моєї роботи”.

Бувало таке, що майже пів-уроку йшло на збори і вихід дітей на двір. Однак з кожним наступним разом діти поралися з одяганням вже швидше.

“Було, що діти довго збиралися. Ми виходили і одразу заходили до школи назад. Але вже наступного разу вони почали допомагати одне одному: шнурівки зав’язують, шарфи замотують, шапки одягають. Така собі взаємна допомога”.

Зазвичай вчителька виходить з дітьми на вуличні заняття двічі на тиждень весь навчальний рік. Виняток – коли вітряно і температура повітря опускається до −10 градусів.

“Діти поступово адаптуються. Я звертаю їхню увагу на зміни, які відбуваються у природі. Приміром, ми одягалися, а дерева роздягалися. А коли ми починаємо поволі носити менше одягу, з’являються листочки на деревах”.

Важливо домовлятися з дітьми про те, чим вони будуть займатися на уроках на свіжому повітрі. Пані Надія пропонує дітям різноманітні завдання.

“Наприклад, порахуйте дерева чи кущі, виберіть собі дерево, помацайте його кору, розгляньте листочки. Ми збираємо камінчики, які можуть знадобитися на уроках праці. І в процесі обговорюємо, що вони нагадують дітям, які асоціації викликають, що з них можна змайструвати”.

Діти згодом розуміють, що вихід з класу на урок на свіжому повітрі – це не прогулянка, чи биття байдиків. Вони знають, що вчителька розкаже їм щось цікаве, а потім поставить запитання. Від учнів вона теж чекає запитань.

“Коли ми повертаємось, у мене на столі лежить купка цукерок. Хто поставить розумне запитання – отримає свою цукерку”.

Бажано об’єднувати уроки, каже пані Надія: “Одного разу я проводила математику, літературу і я у світі. Ми вивчали рух вітру – яка його швидкість, яку відстань долає вітер за певний час. Читали вірші про вітер. Досліджували його властивості”.

На вулиці зручно виконувати логопедичні вправи. Тут можна видавати різні звуки – і порикати, і помурликати. А коли діти описують дерева, явища природи чи свої відчуття – у них збагачується словниковий запас.

Також уроки на природі вчать дітей делікатно ставитись до оточення: “Я завжди кажу дітям: “Ми прийшли у цей світ, а не світ до нас. Тому потрібно з повагою ставитися до нього. Ось цей павук не думає, як зробити щось погане вам. То чому вам хочеться наступити на нього?”.

Із 4-м класом, який цього року випустила пані Надія, вони зробили проєкт “Знайомі незнайомці”. За чотири роки спостережень зробили 1200 фотографій дерев, уклали мапу “Мандри дерев”, провели творчі вечори про дерева у віршах.

“Я часто задаю дітям знайти рослину і розповісти, що вони знають про неї. Здебільшого виявляється, що не знають нічого. І тоді діти самі починають усвідомлювати свої знання. Як я жартую: глухі, сліпі, німі капітани дальнього плавання, починаємо заплив”.

У планах пані Надії зробити з 1-м класом проєкт про трави. “Все що живе, росте і лікує нас - воно все під ногами. А ми жодної травинки не знаємо”.

Поради, як організувати уроки на свіжому повітрі

1. Вчителям не варто боятися, про що проводити перший урок на вулиці. Діти самі одразу дадуть підказки, у них 100 запитань наперед.
2. Починати проводити уроки на свіжому повітрі варто з 1-го класу.
3. Спочатку слід провести роз’яснювальну роботу з батьками і учнями – навіщо уроки на вулиці, яка мета, переваги, завдання.
4. Діти повинні розуміти чіткі правила і завдання, які вони виконуватимуть на вулиці.
5. У 1-му класі до організації уроків на свіжому повітрі варто залучати батьків – вони можуть допомагати одягати, а потім роздягати дітей перед виходом. Можна запровадити чергування батьків.
6. Учителю варто об’єднувати уроки: я досліджую світ і праця, я досліджую світ і основи здоров’я, тощо.
7. Для виконання певних завдань доцільно ділити клас на групи по 5 дітей.
8. На рівні школи повинен бути графік проведення уроків на вулиці.

ДОСВІД АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ШКОЛИ

Оксана Архипчук заснувала в Івано-Франківську альтернативну школу KAIZEN. Там навчаються до 30 дітей віком від 5 до 8 років у дошкільних групах, першого та другого класів. Курікулум школи базується на чотирьох “китах” або підходах: англомовність, навчання поза стінами, проєктна діяльність та самоспрямоване навчання.

“Навчання на вулиці (або outdoor learning) було і надалі залишається одним із найважливіших аспектів”, – каже пані Оксана. Тут допомогло вивчення досвіду шкіл Великої Британії, США та країн Скандинавії.

Кілька років тому вчителі школи самостійно вирішували, коли саме проводити заняття на вулиці, що саме викладати на подвір’ї та скільки часу проводити на природі. “Якщо восени всі з ентузіазмом рахували яблука та вивчали вивіски, то взимку запал спав”.

Тому перший урок, який винесли для себе – одного запалу недостатньо, вчителям потрібні практичні ідеї.

“Якщо математику на вулиці уявляли всі, то звуко-буквенний аналіз на подвір’ї взимку давався складніше”.

Фото: kaizenal.com

Минулого року після проведення тематичного семінару, куди з’їхалися педагоги з усієї країни, вчителі підготували методичку з ідеями занять та завдань для першого класу. Ось приклади уроків математики, української та англійської мов на відкритому повітрі.

Outdoor learning, каже пані Оксана, не обмежується лише природою. “Українською мовою ми переклали цей підхід як “навчання поза стінами”. Для нас він почав означати набагато більше: навчання в бібліотеці, на Промприладі, у коворкінгу, у шкільній альтанці, в шкільному гаражі, на подвір’ї, у лісі, на річці”.

Діти самі можуть обирати закуток для читання: трава, високий кущ, альтанка чи гойдалка. Математика англійською мовою часто переходила в гараж, у майстерню з дошками та трубами або на подвір’я до шин.

Важливими є персоналії педагогів, оскільки вони мають бути ентузіастами уроків поза стінами.

“У нас є вчителька, яка завжди готова підтримати авантюри дітей — наприклад, покотитись у яр. І вона не вчить дітей. Вона створює ситуації, коли природа навколо сама дає уроки, звертає увагу дітей на навчальні моменти навколо них”.

Однак, не всі вчителі готові регулярно, за будь-якої погоди гуляти в лісі та втриматись від спокуси уроку. Тому в школі запровадили позицію outdoor leader:

“Це окрема людина, яка приходить в школу і веде нашу групу як гід, хто має досвід роботи з дітьми. Просто якщо в парку наші вчителі ще комфортно почувались, то на походи в лісі їм було складніше. А тут вже людина з досвідом”.

Outdoor leader

Ірина Гищук, outdoor leader в Kaizen. Alternative learning, засновниця GoЙra! OutdoorCamp

– У Кайзені п’ятниця – день просто неба. Тобто ми їдемо на природу поза межі міста: на річку, в ліс, до озера, скель чи печер. Довкола Франківська таких місцин є дуже багато. Їдуть разом і садок, і молодша школа. У цей день немає навчальних цілей, тому ми орієнтуємося на інтереси дітей: це може бути лазіння по деревах, подолання яру, будівництво веж із гальки, халабуди з гілок або просто теревені коло ватри.

Ми багато фантазуємо, розповідаємо історії, досліджуємо, діти бавляться в рольові ігри. Але з іншого боку, довкола нас – повно навчальних моментів. Тому в контексті можна вчити букви та рахувати все, що бачимо, викладати з паличок слова, придумувати історії (розвиток мовлення), розпізнавати дерева, квіти, спостерігати за тваринами, досліджувати властивості різних речовин.

Окрім того, це фізкультура: пройти по колоді, перелізти її, перестрибнути болото – ніби банальні дрібниці, але це все потребує спритності та хорошої координації рухів. Разом із тим розвиваються навички співпраці, комунікації, креативного та критичного мислення.

Завдання outdoor leader, як на мене, – це обрати та продумати маршрут чи місце виїзду і бути готовою підтримувати авантюри дітей. Звісно, можна і треба мати в голові заготовки, але не плани готових занять, а швидше “провокації”, які починаються з “а давайте!”. Якось спровокувала дітей витягнути льодинку з калюжі – це зайняло добрих 40 хвилин, але принцип роботи важеля вони опанували досконало.

Тож роль outdoor leader під час днів просто неба бачу так:

• дати дітям можливість обрати собі дорогу / перешкоду / заняття / випробування і т.д.;
• дати дітям можливість пройти обрану дорогу, навіть якщо знаєш куди простішу, логічнішу, коротшу і т.д. та допомогти, якщо просять;
• бути готовою досліджувати світ та разом з дітьми шукати відповіді на їхні запитання, (навіть коли задля цього треба разом із ними залізти в болото, на дерево чи в глибоченний яр))))
• передбачити й попередити про можливу серйозну небезпеку (подерте коліно, подряпини, брудний одяг та інші дрібниці до таких не належать )

Як на мене, найважливіша навичка outdoor leader – це почуватися серед природи, як удома. Адже якщо дорослому незатишно в лісі під час дощу, то дітям теж буде незатишно і навіть лячно. Вони, як сканери, зчитують наш настрій. Друга важлива риса – відкритість та цікавість до дітей та їхніх інтересів.

ТЕПЕР ДІТИ МОЖУТЬ ВЧИТИСЯ БУДЬ-ДЕ

Ідея “навчання поза стінами”, каже Оксана Архипчук, допомогла дітям перестати сприймати процес навчання, як такий, що відбувається лише за партою:

“Спочатку складно було втримати дитячу увагу, коли всі на дворі стрибали в “класики” під час уроку математики. Вчителі постійно м’яко завертали увагу на спільні заняття, аж поки діти не почали сприймати це як само собою належне.

Проте тепер діти можуть сконцентруватись будь-де: в кафе, на майданчику, на вулиці, в альтанці. Перехід від не-навчання до навчання в них відбувається надзвичайно плавно і легко”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – FamVeldman, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber, а також Telegram для учнів