Теми статті: батькам, вчителям, директорам, учням
29 Вересня 2020
6 095
0
Наука – це не тільки масштабні закордонні дослідження з великими бюджетами. Науковий шлях для людини може початися ще в школі – через якісне викладання предметів і проведення невеликих досліджень разом з учителем і однолітками-однодумцями. Це можливо і в Україні.
Що потрібно знати батькам, якщо їхня дитина хоче досліджувати й пізнавати світ не лише в межах шкільної програми, а значно глибше й більше? “Нова українська школа” взяла інтерв’ю в Оксена Лісового, директора Малої Академії Наук.
Мала Академія Наук сьогодні – це Національний центр ЮНЕСКО з 25-ма регіональними представництвами, де щороку навчаються понад 150 000 дітей. Тут вони мають можливість проводити дослідницьку, пошукову, експериментальну роботу, розвивати креативність, формувати м’які навички.
У цьому тексті про:
У Малої Академії Наук амбітна мета – створити максимальну кількість точок входу школярів у науку. І починати залучати дітей із якомога більш раннього віку. Точка входу в науку як пропозиція дитині має бути в кожному регіоні країни.
Є два поширених світових підходи до роботи з пошуку й формування людського капіталу в науці, інтелектуальній та інноваційній діяльності.
Ми відмовилися від селекції, від інструменту тестів.
Наше завдання – зробити пропозицію всім дітям і отримати як результат серед іншого й усвідомлену відмову від занять дослідницькою й науковою діяльністю. Ти спробував і зрозумів із якихось причин, що це не твоє. Ти спробував ще раз, і ще раз, й однаково розумієш, що воно не твоє, і тоді усвідомлено займаєшся іншим – мистецтвом, спортом тощо.
Це зумовлено природним когнітивним розвитком дитини, коли вже є певний рівень абстрактних операцій, який дає змогу робити узагальнення, припущення, аналізувати гіпотези.
Ми існуємо для тих дітей і вчителів, які прагнуть більшого, і, як позашкільний заклад, працюємо за дещо іншим, на відміну від школи, принципом. Наша освіта – добровільна. І ми створюємо комфортні умови для діяльності дітей – зебезпечуємо ресурсами й достатньою кількістю часу на роботу над тією проблемою, якою вони хочуть займатися. Інакше діти до нас не прийдуть.
Одна з точок входу до МАН – це школа, де діти, які цікавляться наукою, не отримують достатньо підтримки й можливостей, або ж, навпаки, отримують добрий імпульс і мотивацію до занять дослідницькою діяльністю, але не можуть включитися в проєкти всеукраїнського змагального змісту.
Здебільшого, діти приходять до нас не стільки зі шкіл, скільки через конкурси МАН.
Первинна ланка МАН – це наукове товариство учнів у школі (НТУ). Цей осередок може створити вчитель-ентузіаст, директор, ініціативна група учнів, вчителі кількох шкіл. Для цього потрібно звернутися до свого регіонального осередка із відповідним запитом.
На сайті МАН (унизу) є мапа регіональних осередків з усіма контактами. Також усю контактну інформацію можна знайти в довіднику
Офіційно в Україні зареєстровано приблизно 4000 наукових товариств, однак справді активно працюють 2000–2500 шкіл. Аби брати участь у всеукраїнських проєктах МАН, не обов’язково бути членом НТУ, ми відкриті для всіх. Однак НТУ надає швидкий доступ до можливостей, учням легше знайти наукового керівника / ментора для свого проєкту, організувати на базі школи наукову секцію й залучити відповідних експертів тощо.
Рекомендації, які ми можемо дати батькам підлітка, який цікавиться наукою:
– Дізнайтеся, чи є в школі, де навчається дитина, або в сусідній, наукове товариство.
– Якщо немає в школі, варто звернутися до обласного відділення МАН. Вони також можуть запропонувати чимало можливостей для занять офлайн.
– На сайті Національного центру МАН є онлайн-рішення: коротко- і довготермінові навчальні програми, літні школи, програми з тижневими сесіями, вебінари, міжнародні школи тощо. Скажімо, зараз одночасно відбуваються кілька проєктів:
Крім школи, точкою входу в МАН може бути позашкільна діяльність. У національному центрі МАН розроблені рішення для бібліотек, для позашкільних закладів, для тих середовищ, де є діти (навіть для ТРЦ). Залежно від рівня і віку дитини, ми пропонуємо різну діяльність. Якщо ви зацікавлені в рішеннях для позашкілля, напишіть на скриньку [email protected] й ми допоможемо консультаційно й методично.
Добре, якщо дитина постійно стикається з точками входу в науку, аж поки не визначиться з напрямом майбутньої професії.
Заняття в позашкільній студії – це додаткове нове середовище й новий соціальний досвід, це взаємодія з іншою групою дітей, де все розгортається непердбачувано й потрібно по-іншому будувати стосунки. Ми вважаємо важливим залучати дитину до нових проєктів. Чим більше практик інтеграції в нове середовище, тим більшим буде соціальний досвід дитини.
Втрата цікаовсті до науки здебільшого властива дітям під час переходу від початкової до базової школи. Здібні, спроможні й талановиті діти часто переключаються на інші активності й уже не повертаються до конструктивної наукової діяльності. Або повертаються нескоро, втрачаючи час.
Нещодавно ми почали працювати з молодшими школярами. Було розроблено кілька методик. Їхнє апробаційне впровадження відбувається в дитячих наукових студіях уже 3 роки. Зараз ми виходимо на їх масштабування. Ідеться про Академію “Футурум”, яка працює за напрямами:
Методика призначена для віку від 4 до 12 років. Однак, як показує практика, батьки рідко віддають дітей до студій раніше 6-ти.
Ще однією точкою входу в науку має стати мережа інтерактивних просторів – центрів науки. Першим ми відкрили Музей науки в Києві, який поки працює в тестовому режимі, але з початку жовтня починає повноцінно функціонувати. У Музеї, до речі, буде цілий напрям для роботи з учителями: учительські тури, навчальні програми для природничників тощо. Окрім того, у Музеї можна провести урок зі своїм класом із фізики, хімії, біології, STEM.
Усі деталі – на сайті Музею.
Загалом завдання подібних просторів полягає в створенні спеціальних умов, де через ігрову діяльність ми втягуємо дітей у науку. Це простори, де в дитини виникають сотні запитань. Якщо простір сформовано правильно й на локації працюють підготовлені педагоги, дитина виходить із головою, повною запитів до подальшого дослідження, здивувань та вау-ефектів.
Музей науки не має давати готові відповіді. Треба спонукати дітей до пошуків, експериментів, досліджень. Головне – щоби дитина зафіксувала побачене як феномен. А школа має допомогти знайти відповідь. Там дитині дадуть систематизовані знання, формули, інструменти обчислень, розуміння фізичних і хімічних процесів. Але руками вона це спробує в Музеї науки, саме там у неї виникнуть питання й асоціації. Саме там виникне яскраве враження, яке зафіксується на все життя.
Також систематичні заняття в науковій студії мають підвести практично-діяльнісне підґрунтя під враження від відвідин музею. Саме собою враження від відвідування музею не спрацює на результат у залученні дитини до науки повною мірою, якщо немає систематичної послідовної роботи саме в позашкільній освіті.
Індустрія розваг – це наш основний конкурент за людину й людський потенціал. 90 % наших часових втрат – це комп’ютерні ігри, соціальні мережі, телебачення, кіно, Youtube. Безглуздо намагатися закрити дітям до них доступ. Натомість варто приймати це як умови, у яких ми живемо.
Як сформувати середовище для дитини, як зробити, щоби дитина шукала в тому середовищі конструктивні речі? Наша гіпотеза, але не рецепт – через формування ціннісних орієнтирів. Через формування в дитини розуміння цінності власного життя й важливості, щоби це життя було наповнене конструктивним змістом. Через розуміння, що кожен день твого життя, у якому ти не наблизився до вирішення якоїсь проблеми, яка тебе турбує, – це погано.
Ціннісна шкала має спонукати через інструменти совісті чи сили волі вмикати автоконтроль. Адже зовнішній контроль не спрацює. Якщо сьогодні забрати в дитини телефон чи ноутбук, вона десоціалізується, не буде почуватися повноцінною, як порівняти з однолітками. Це неприйнятний шлях.
Формувати ціннісні орієнтири варто через розуміння, що ти маєш знайти свою місію, ти народився не просто так, кожна людина має мету існування. Кепсько жити без місії. Це означає – зливати дорогі дні свого життя в унітаз. Дитина має розуміти цінність втрати кожного дня свого життя.
Водночас, не потрібно заганяти підлітка в стан стресу від того, що він щось не робить. Важливо, щоби він розумів, що він має право й на розвагу, і на відпочинок. Але має бути баланс. Тому важливо, щоби підліток навчився самостійно керувати своїм часом і регулювати його.
Соціалізація для підлітка стає пріоритетом. Настає час, коли підліток має запротестувати, відділитися від батьків. Це нормально, коли є несприйняття того, що роблять мама й тато, того, що вони нав’язують. Ми хороші батьки, якщо підліток починає нас відторгати. І ми не починаємо на нього через це тиснути.
Але відпустити повністю межі не можна. Тоді дитина може подумати, що вам байдуже, і буде експериментувати з тим, наскільки вам байдуже. Для підлітка треба виробити ціннісні й організаційні рамки через домовленість. Не через слова-накази, а через те, що ми даємо йому обов’язки і свободу, коли і як їх виконати. Адже це наша партнерська домовленість.
Звісно, під впливом технологій діти інші. Ми маємо розуміти одну річ – дуже добре, що вони інші. Вони адаптовані до реального середовища.
Моя порада батькам: поспівчувайте своїм дітям. Їм значно важче, аніж було вам у тому ж віці. Рівень спокус, яким піддаються сучасні діти, – на порядок вищий. Комп’ютерна гра зроблена настільки круто, що дорослі часто самі “залипають”. Над нею попрацювали художники, дизайнери, маркетологи, психологи. Туди вкладені мільйони доларів. І ви хочете себе порівняти з нею?
Ми йдемо не в боротьбу з технологіями, а в напрямку формування в дитини інструментів саморегуляції й розуміння, що є доцільним і потрібним.
Ці покоління вимагають свободи, вони цінують свободу, вони народилися у свободі.
Якщо ми допомагаємо дітям формувати ціннісні орієнтири – вона сама підтягне з мережі конструктивний контент.
Ми працюємо з дітьми, які приходять, бо знають, чого вони хочуть. Ми працюємо з молоддю, яка хоче і вміє. Штангу піднімати нецікаво й нелегко, бо ти не піднімеш її одразу. Але можна почати з ваги, яка буде тобі комфортна саме зараз. Ти потренувався – і взяв важчу вагу. У науці діють ті самі принципи: ми повинні дати посильне навантаження й через досвід, проблему, складність, успіх підсадити дитині цікавість до науки.
Важливою є тонкість відчуття – яке дати інтелектуальне навантаження, щоби дитина відчула кайф від перемоги. Так ми витягуємо дітей у середовище реальної діяльності, мотивуючи через проблему, нерозв’язану задачу і спонукаючи до її розв’язання.
За рівнем азарту науку можна порівняти хіба що з екстремальними видами спорту. Тому що людині, яка “підсіла” на той дофамін, який виділяється від безперервного квесту, пошуку, від викликів і пошуків рішень, від знаходження цих рішень, – важко від цього відмовитися.
Наука – це постійний азарт, це розуміння значення кожної хвилини життя, витраченої на пошуки. Це така гра, у якій результати є дорослими і значущими. Це можливість залишатися дитиною, яка відкриває світ усе своє життя.
Найбільшими відкривачами є маленькі діти. А науковець – це та людина, яка продовжила цей процес дослідження світу й не подорослішала. Завдяки дослідженням людина змінює світ. Тим, хто утримаються в науці, можна й позаздрити, і поспівчувати одночасно, тому що це важко й не завжди вдячно. Але неймовірно цікаво.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – prometeus, Depositphotos
Інші фото надала МАН
Обговорення