Чому учні складно поводяться, як зробити науку цікавою і що таке емоційний інтелект – головне з mini-EdCamp у Южному

“Нова українська школа” публікує головні тези з лекцій mini-EdCamp у Южному про емоційний інтелект, складну поведінку та формування інженерного мислення.

Читайте в статті про:

• які ознаки низької та розвиненої емоційної компетентності;

• якими є навички емоційного інтелекту і як їх розвивати;

• що стоїть за складною поведінкою дитини;

• як дитина може переживати втрату;

• як розвивати в дітях здатність думати, як інженери.

*Текст підготовлено в межах проєкту USAID_ВзаємоДія, мета якого – доброчесне українське суспільство з нульовою толерантністю корупції. Зокрема, проєкт розробив антикорупційні інструменти для уроків. Більше про них читайте за цим посиланням.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ: БАЗОВІ ЗНАННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ В ОСВІТНІЙ СФЕРІ

Сесію вела фасилітаторка й викладачка УКУ Христина Яблонська.

Є популярна фраза, що завдяки інтелектуальним здібностям ми влаштовуємося на роботу, а завдяки емоційному інтелекту робимо кар’єру.

Емоційний інтелект – це показник здатності спілкуватися через емоції, вміння їх усвідомлювати та розуміти почуття інших людей. Чим більше ми розвиваємо емоційний інтелект, тим легше розуміти себе й інших.

Ознаки низької емоційної компетентності:

• людина легко піддається стресу;
• труднощі з самоствердженням (розумінням, хто я, що мені подобається, це мої думки, чи нав’язані?);
• обмеженість емоційного словника (на запитання “Що ти відчуваєш?” людина відповідає “нічого” або “не знаю”);
• людина швидко робить висновки й одразу дуже їх захищає, не розібравшись у фактах;
• тримання в собі образ;
• переживання помилок (картати себе за щось, що треба було по-іншому сказати / зробити; ставлення до помилок як до катастрофи, а не як до досвіду);
• “Ви мене ніколи не зрозумієте” (невміння пояснити свої відчуття й налагодити комунікацію);
• “Я ніколи ні на кого не злюсь / не гніваюсь / не дратуюсь”. Змалку ми чуємо, що є емоції хороші й погані, що злитися – погано й неправильно. Через це люди придушують в собі емоції. Але злитися – так само нормально, як радіти. Будь-яка емоція дає нам інформацію. Ідентифікувавши емоцію, можна багато про себе зрозуміти;
• звинувачення в тому, що я відчуваю. “Через тебе я дратуюсь”. Дії іншої людини можуть спровокувати емоції, але інша людина не відповідальна за те, що ми відчуваємо. Ми можемо керувати своїми емоціями й обираємо, як реагувати на ту чи іншу ситуацію;
• звичка ображатися. Усім своїм виглядом показувати, що щось не так, а коли запитають, відповідати, що все нормально.

Люди з розвиненим емоційним інтелектом:

• добре розуміють власні емоції і називають їх;
• добре керують емоціями;
• розуміють емоції інших людей і можуть на них реагувати;
• добре справляються з емоціями інших і керують взаємостосунками.

Навички емоційного інтелекту:

• Емоційна обізнаність. Здатність розпізнавати емоції, ідентифікувати їх, розуміти. Не буває, що людина нічого не відчуває. Емоції змінюються одна за одною, але нам властиво розпізнавати триваліші.

Розвивати емоційну обізнаність допомагають:

◙ варіанти відповідей (вибрати з різних назв емоцій ті, які найбільш відповідають власним відчуттям);

◙ спілкуватися метафорами (почуваюся, наче мене переїхав трактор);

◙ називати емоції кольорами (як чорне небо грозове);

◙ малювати.

• Емпатія й самоемпатія.

• Мотивація (чого я хочу?).

• Взаємодія з іншими.

• Управління емоціями. Це проявляти емоції, розуміти їхні причини й використовувати як ресурс. Навчитися контролювати емоції неможливо. Це те саме, що намагатися заспокоїти хвилі на морі. Однак, емоціями можна керувати:

◙ зрозуміти, що сталося, опираючись на факти;

◙ запитати себе, що я відчуваю;

◙ запитати себе, чого я хочу. Часто емоції сигналізують про наші потреби, а потреби варто усвідомити, а не ігнорувати;

◙ зрозуміти, що я можу зробити замість того, щоб, наприклад, просто злитися.

Про що можуть говорити емоції:

• Гнів, ненависть, злість можуть означати потребу в любові, відданості, дружбі, довірі, надійності, справедливості, самореалізації, комфорті.
• Страх може сигналізувати про потребу в захисті, підтримці, розумінні, впевненості, стабільності, вдячності.

Як розвивати емоційну компетентність:

• Більше спілкуватися. Чим більше спілкуємося – тим більше розуміємо інших.
• Вести емоційний словник (писати справи й поряд емоції, які вони спричиняють).
• Більше аналізувати свої емоції.

ЩО СТОЇТЬ ЗА СКЛАДНОЮ ПОВЕДІНКОЮ? ОСОБЛИВОСТІ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ВТРАТУ, НАСИЛЬСТВО, ТРАВМУ

Сесію вела психологиня Наталія Пашко.

• За будь-якою непростою поведінкою стоїть складна історія, яку дитина переживає.
• Що таке складна поведінка? Це прояви агресії, дитина може надто чіплятися до інших або не включатися в навчання, ігнорувати звернення вчителя, порушувати правила.
• Діти не можуть сказати: “Я переживаю втрату / те, що батьки постійно сваряться / розлучаються”. Діти будуть говорити про це складною поведінкою. Це спосіб привернути увагу до того, що потрібна допомога.
• Важливо бути уважним до того, як ми називаємо дитину, у якої складна поведінка, не оцінювати її загалом: “Ти неуважний / агресивний”. Варто казати: “Ти той / та, хто має прояви агресивної поведінки, але я бачу в тобі людину, здатну поводитися інакше”. Такий погляд вже є лікувальним.
• У 80% випадків діти зазнають насильства від найближчого оточення. Якщо найближчі так чинять, думають діти, чого тоді очікувати від інших? Ви можете мати хороші наміри, але дитина буде випробовувати вас: “Якщо я зроблю отак – ти теж мене вдариш?”. Це не умисел вивести з себе вчителя, так відбувається тому, що найближчі робили боляче.
• Якщо до дитини застосовували агресію, вона автоматично сприймає це як те, що вона може застосовувати до інших.
• У групах дітей, з якими я працювала, тільки 12% повідомили дорослим про випадок насильства. Інші не сказали, бо боялися, що не виправдали очікувань дорослих. Так відбувається тому, що виховання базується не на довірі, а на очікуваннях: “Я очікую, що ти будеш вихований / отримуватимеш 12 / будеш слухняним”.
• У зоні ризику (стати жертвою насильства, – ред.) зазвичай опиняються занадто слухняні діти. Ті, яких змушували вітатися з незнайомцями або цілувати родича, з яким вони бачаться раз на рік. Якщо дитину до цього штовхали – то так руйнували її кордони й формування безпечної поведінки.
• Якщо дитина змалку намагається казати “ні”, а чує у відповідь “ти ще маленька”, то згодом ми маємо справу з дітьми, які надто гостро намагаються висловити власну думку й не вміють прислухатися до думки дорослих.
• Що п’ять хвилин в інтернеті з’являються відео або фото, які містять елементи сексуального насильства над дітьми. Кривднику потрібно 18 хвилин, щоби дитина надіслала оголені фото. І до 18 хвилин, щоби вийшла на контакт у реальному житті. Найчастіше це випадки, про які не знають дорослі.
• Коли дорослі вмикають авторитарність, то дитина більше боїться реакції на те, що вона пішла не тією дорогою чи заговорила з незнайомцем. Тобто, більше боїться реакції найближчих, аніж досвіду насильства, яке відбулося.
• Гра – це мова, якою говорить дитина. І у грі, якщо там є насильницькі дії, дитина може повідомити про насильство.

Титульне фото: автор – monkeybusiness, Depositphotos

• Потрібно змінювати не поведінку, а установки.
• Якщо сказати дитині зі складною поведінкою “Я тебе помічаю як ту, якій гарно вдається математика”, – це змінить її емоційну реакцію, стане наснагою змінити поведінку, а це, зі свого боку, – почне змінювати характер і долю.

Переживання втрати

Втрата – це не тільки про смерть. Це може бути втрата безпеки, прив’язаності, коли під час розлучення дитина втрачає контакт із кимось із батьків. Реакція на втрату може мати дві стратегії: гіпо- і гіперповедінка.

• Якщо здається, що дитина ніяк не зреагувала, не плаче – це не означає, що вона не переживає. Може, знизилася її фізична активність і вона все робить на автоматі, а почуття заблоковані.
• Гіперповедінка – це коли дитина стає метушливою. Втративши раз, вона підсвідомо відчуває ризик наступних втрат. Тому має постійно моніторити ситуацію.
• Чим складніше дитина поводиться – тим більше потребує допомоги.
• Корекція відбувається, коли замість агресії, на яку очікує дитина, дають неочікувану реакцію. Тоді починає змінюватися поведінка.

ENGINEERING DESIGN PROCESS, АБО ДУМАЙ ЯК ІНЖЕНЕР

Сесію вела керівниця проєкту “Інженерний тиждень” Олена Шульга.

Згідно з нещодавними дослідженнями, досягши 4 класу, третина учнів втрачають інтерес до науки. До 8 класу його втрачають майже половина. Діти виключають відповідні предмети з кола своїх інтересів та не пов’язують із ними кар’єрні плани. Так мільйони учнів просто не вірять, що можуть займатися наукою.

Інші дослідження показують, що дівчата втрачають впевненість у собі в середній школі, бо вважають хлопців кращими в просторовому аналізі та навичках. Хоча хлопці набувають цих навичок у більшій мірі через те, що традиційними іграми для них вважаються будування та конструювання.

На уроках дітям буває нудно, а в музеях науки – ніколи.

Що можна використовувати в щоденній діяльності:

• Показати, як проявляються закони природи. Наприклад, в одному музеї є кімната, яка імітує землетруси. Приходите туди, і вас там добре трусить. Так ми спостерігаємо, як працюють закони природи.
• Показати, з чого складаються речі. У музеї да Вінчі в Мілані і в музеї техніки в Стокгольмі десять експонатів розповідають, як утворені речі, з чого вони складаються. Можемо подивитися на прозору посудомийку чи як передаються радіохвилі.
• Показати, як, користуючись законами природи, можна змінити світ навколо себе.
• Використовувати різні матеріали, щоби показати, як працює наука. Наприклад, ми робимо з папіруса та соломинки літальні апарати, а з пляшок та соломинок – модель функціонування серця.
• Додати цікаві факти / історичні дані / принцип дії закону чи конструкції, чому це проводиться так, а не інакше.
• Завдання ми розділяємо на кілька типів. Якщо це завдання скласти ракету, даємо детальну інструкцію, за якою учні повинні йти. Ця навичка дуже потрібна інженеру. Ще один тип завдань – уміння думати, як інженер. Тобто, провести аналогію, проаналізувати наявні матеріали, як конструювати ту річ, яку потрібно, з тих матеріалів, які ти маєш. І третій тип – це вміння аналізувати результати.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – luminastock, Depositphotos

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.