Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Інсайти про українське вчительство від EdCamp’у: 5 років до й після

Спільноті відповідального вчительства EdCamp Ukraine виповнюється 5 років. Команда організації до першого ювілею зробила аналіз усіх своїх проєктів і досягнень останніх років у публічному звіті. За ці роки ці люди об’їздили десятки шкіл і поспілкувалися із сотнями педагогів. Тож я запитав у п’яти представниць і представників організації, що вони дізналися про українське вчительство за ці 5 років, і яким вони бачать майбутнє української освіти в наступні п’ять.

Анна Єфімцева: в EdCamp Ukraine 3 місяці, сертифікована експертка з недискримінації в освіті, до цього працювала шкільним психологом

5 років до

За ці 5 років учительки й учителі відчули більше свободи. Вони зрозуміли, що можуть впливати на систему, на якість знань у дітей, на те, як і де їм підвищувати кваліфікацію. Зараз у кожній другій українській школі є педагог, пов’язаний з EdCamp Ukraine, здебільшого не один, а двоє-троє. Й одна така “біла ворона” заражає новими ідеями весь шкільний колектив.

Щороку в освітян збільшується жага до знань, зростає прагнення й далі навчатись. Тепер, коли у сфері підвищення кваліфікації немає монополії державних інституцій, коли є конкуренція і з’явився якісний продукт, навчання може ніколи не припинятися.

Ми багато дізналися за ці роки. Й особливо в період карантину, коли ніхто не розумів, що робити. Зверху сказали, що школи повинні вчити, але як – незрозуміло. Вихід із зони комфорту або дезорієнтує людину, або дає поштовх до інновацій і відкриттів. Безліч освітян через спроби й помилки організували дистанційну освіту, відкрили чимало нових інструментів. Виявилося, що навчання можна організувати інакше, і при цьому не менш ефективно.

5 років після

Онлайн буде невід’ємною частиною шкільної освіти. Час покаже, у якій пропорції. Очевидно, що й інтернет стане доступнішим, особливо в сільській місцевості. А про те, що ми зробили на карантині, будуть говорити в усьому світі. Будуть не тільки поїздки нашого вчительства за знаннями до Фінляндії, але і їхнього – до нас. Чому ні? А при тому, що технічне забезпечення в Україні бідніше, законодавство менш гнучке, ніж у розвинених країнах, я пишаюся тим, що відбувається в нашій освіті.

Мені хочеться, щоб у найближчі роки вчитель став максимально вільним, а тиск із боку органів контролю й держави став мінімальним. У вчительства з’явиться справжня свобода творчості. А коли ти відчуєш свободу, назад, до несвободи, ти вже не повернешся.

Олег Марущенко: в EdCamp Ukraine 4 роки, віцеголова Ради організації, викладає в Харківському національному медичному університеті, голова Ради ГО “ГІАЦ “КРОНА”, кандидат соціологічних наук, доцент

5 років до

За останні 5 років з’явився ринок підвищення кваліфікації, і вчителі з радістю скористалися цією можливістю. Не всі, але найактивніша частина.

А ще те, що відбувається в класі, перестало бути таїнством. Тепер, й особливо в останні місяці, за цим спостерігають батьки: вони активно залучені, присутні на онлайн-уроках, бачать, які завдання отримують діти.

І педагоги вперше за десятиліття стали об’єктом критики. По-перше, багато хто не опанував сучасні технології. По-друге, деякі заслужені й досвідчені педагоги просто не вміють пояснювати. Така критика обурила вчительство – особливо тих, які ходять із “короною”. Онлайн трохи збив цю корону, показав вразливість.

Школа зараз в осмисленні цього. Восени одна вчительська група зробила висновки, просунулася в інструментах, почала шукати можливості розвиватися. Решта й далі наполягають на єресі.

Те ж було і з реформою НУШ – багато хто відмовилися її приймати: “Я працюю 30 років за старими заповітами, і так буду працювати далі”. На таких педагогів буде наростати тиск, і їх поступово витіснять. Частина вчительок і вчителів на хвилі реформи вже звільнилися, бо зрозуміли, що повернення не буде. А пандемія прискорила неминуче.

5 років після

Я сподіваюся, що буде створена єдина платформа української шкільної освіти. Там мають бути навчальні матеріали та відеолекції з усіх предметів. Також важливо, щоби з’явився онлайн-інструмент, який би допомагав педагогам та суб’єктам підвищення кваліфікації знаходити одне одного, спростив би документообіг.

НУШ буде й далі розвиватися. Скоро з’являться школи, де всі класи, від 1-го до 11-го (12-го), будуть “нушівські”. Виростуть діти, виховані на інших принципах, навчені на інших матеріалах, з інакшими взаєминами в класі, які вміють працювати в командах.

А от щодо автономізації я не такий оптимістичний. Тиск на школу, на вчителя знизився, це правда. Але школи й далі залежні від місцевої влади, а вчительство, як і раніше, підпорядковане адміністрації та навчальними програмами. Так, є педагоги-зірки, які створюють авторські програми. Але їх одиниці.

Віра Шкрьоб: в EdCamp Ukraine 9 місяців, раніше працювала вчителькою української мови та літератури в Миколаєві

5 років до

Коли я була школяркою, мене вчили творчі вчителі, мотивували розвиватися. Я хотіла бути такою ж учителькою. Але коли почала працювати, таких людей було мало, і вони були дуже повільні. Я питала в адміністрації, чи можу я взяти участь у такому-то проєкті, а мене викликали до директора й питали: “А чого ви висовуєтесь?”. Знаю вчительку, яка потайки від директора їздила на (не)конференцію EdCamp Ukraine.

Я змінювала заклади. А потім до школи прийшла нова директорка, Аліна Архіпова. Вона підказувала, де можна дізнатися щось нове, “привчила” нас до EdCamp Ukraine. І саме сюди я пішла працювати.

Таких шкіл, директорів і вчителів за 5 років побільшало. А є й такі, де панує страх змін. Є люди, які працюють за пожовтілими конспектами: “Я в Радянському Союзі ще викадала, що ви мені будете розповідати?”. Такі люди в керівництві шкіл налаштовують молодих учителів працювати так само.

Саме тому хочеться, аби реформа НУШ тривала. Щоби вибудовувалися нові стосунки між учительством, учнівством і батьками, аби суперечки лише сприяли розвитку всіх сторін.

5 років після

Буде зростати запит на недержавне підвищення кваліфікації. З’являться багато організацій, які зможуть давати вчительству якісні знання, а педагоги їх потребуватимуть іще більше.

У школі, де я працювала, учительки й учителі постійно діляться в спільному чаті покликаннями на вебінари, разом дивляться. Буває, що одна група вчителів проходить курс, наприклад, з антикорупції, а інша – з економічних навичок. Після вони одне одному розповідають, що дізналися. Звісно, так не отримаєш сертифікат, але найголовніше – знання.

Олена Масалітіна: в EdCamp Ukraine 5 років, віцеголова Ради організації, до цього працювала на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, кандидатка філологічних наук, доцентка

5 років до

Простіше сказати, що не змінилося. Це, насамперед, бюрократія, взаємини в трикутнику “діти – батьківство – учительство”, низька оплата праці й водночас високі вимоги. Зберігається пресинг вертикалі. Не такий, звісно, як у 2013 році, але він є. Головне, що змінилися самі вчительки й учителі: вони стали сміливіші, більше говорять про проблеми й потреби в школі, пишуть у соцмережах, Освітньому омбудсмену. Освітяни об’єднуються.

Учительство стало вільнішим, і це – найважливіше і для освітян, і для суспільства. Адже погляди педагога, його / її поведінка впливають на сотні тих, кого ця людина навчає. Якщо вчитель чи вчителька лицемірить, використовує подвійні стандарти, діти вчаться цього. Тому так важливо, аби всі, хто навчають, відчували внутрішню свободу й гідність, упевненість, солідарність, оптимізм. У цьому, саме в освітній сфері, чималу роль відігравали й далі відіграють фейсбук та інші соцмережі і, звісно, громадські організації.

І не можна забувати про дітей і батьків: вони стали заглиблюватися в те, що відбувається в школі. Це мотивує вчительство до розвитку.

5 років після

Зараз закладається основа майбутньої вчительської професії. Хтось не хоче розвиватися – і піде. Але ті, хто залишаться, зроблять нейморіний стрибок. Розвиток завжди відбувається через напругу і труднощі. Але чим вища, складніша, перешкода, тим вище й далі ми сягаємо в розвитку. Я вірю в наше вчительство, і за ці 5 років моя віра лише зміцніла. Я впевнена, що все вдасться.

М’які навички стануть важливішими, і ми знайдемо потрібні інструменти, щоби формувати їх в учнівства. Вони вже стали обов’язковими для шкіл. Загалом, більшість необхідних для освіти законів уже ухвалені, потрібно тільки, щоби вони виконувалися, щоби гроші, закладені на підвищення зарплат, на підвищення кваліфікації, оснащення закладів освіти, виплачувалися.

У найближчі роки нам потрібен конструктивний спокійний діалог усіх стейкхолдерів шкільної освіти, включно з дітьми. Адже діти в нас набагато мудріші, ніж ми. У цьому діалозі нам потрібно піти від ієрархії, припинити мислити категоріями вимог, вказівок та виконання “під козирьок”.

Величезну роль буде відігравати педагогіка партнерства, уміння слухати й головне – чути одне одного, розуміти потреби інших. Тих, хто будуть працювати в цій парадигмі, чекає успіх, натхнення і вдоволення від роботи. І тих, хто не бояться змінювати правила, особливо застарілі: шкільна форма, прибирання, харчування, як діти повинні поводитися на уроках, як вони повинні сидіти в класі й так далі. Це догми, які з нами десятиліття і які, як забобони, часто втратили будь-який сенс. Варто не боятися піддавати кожну з них сумнівам і аналізу, розглядати в конкретному випадку – що? навіщо? для кого? – та скасовувати непотрібні.

Олександр Елькін: в EdCamp Ukraine 5 років, голова Ради організації, до того викладав на факультеті високих технологій Східно-української філії Міжнародного Соломонового університету, кандидат технічних наук

5 років до

За ці роки освітяни не просто виявилися відкритими й готовими до змін, вони жадають розвиватися. Ми просто запропонували формат, але вчителі й учительки самі створили горизонтальну мережу освітян, що охопила всю країну. Вони поширюють знання, ідеї та методи. Одну з найцінніших для мене характеристик нашого руху дала Лілія Гриневич. Вона сказала “Едкемпівці стали крилами НУШ”. Так, дитина – у центрі уваги реформи, але саме вчительство – її двигун.

Бесіда освітян із міністеркою на нашій (не)конференції стала новою традицією, новим стандартом взаємин. Учителі й учительки висловлюються без страху “потрапити на олівець”. Міністри й депутати їдуть на (не)конференції, щоби дізнатися про стан справ “із перших вуст. Й освітянам, і міністрам потрібно не шукати, чия вина, а зрозуміти, що робити.

Із розвитком технологій доступ до нових знань і підходів спростився, перестав бути привілеєм. Раніше люди були не готові ділитися, а накопичували знання, ідеї, методи для себе. Тепер вони готові віддавати іншим. Не тільки вчительство, усе суспільство починає розуміти, що, вкладаючи в загальне благо, ти виграєш. П’ять років тому не можна було й уявити, що в школах будуть говорити з дітьми про корупцію, що підручники можна й потрібно правити, що дітей треба вчити розуміти емоції та відчуття у своєму тілі.

5 років після

У найближчі роки перестанемо втрачати вчительок/-ів. Ми вже зараз отримуємо сотні листів, де педагоги зізнаються, що залишаються в професії завдяки таким організаціям, як EdCamp Ukraine (звісно, ж не тільки ми багато працюємо заради освіти, і це прекрасно).

Але важливо не втрачати й тих, хто потенційно могли б учителювати. Саме тому відбувається переосмислення завдань учительської професії. Учитель має бути не носієм правди “в останній інстанції”, а радше партнером, який допомагає дитині відкривати світ. Багато що залежить від роботи педвишів, оплати праці, підтримки батьків.

За п’ять років ми хочемо завершити впровадження програми соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН) у типові та модельні програми, освітні плани. Зараз ми долучилися до всесвітнього дослідження ефективності емоційно-етичних практик та інструментів. І ми вже зробили багато, аби цей напрям проявився в професійному стандарті вчителя.

А щодо нас як організації, мені важко дати прогноз. EdCamp Ukraine – це живий організм, який реагує на зовнішнє середовище. Але є постійні вектори, від яких ми не відхиляємося: це, по-перше, реформа освіти, і по-друге, демонополізація й децентралізація підвищення кваліфікації.

Ми точно в найближчі роки будемо допомагати педагогам розвиватися, передавати свій досвід колегам. Ми хочемо допомогти багатьом зіркам у педагогіці зійти на небо й засяяти.

Денис Куклін, журналіст-фрілансер

Матеріали за темою

Обговорення