Теми статті: батькам, вчителям, директорам, СЕЕН
28 Грудня 2020
16 712
0
Програма СЕЕН має допомагати дітям розвивати “м’які навички”: увагу, співпереживання, турботу, етичну залученість, розуміння великих спільнот і систем. З минулого року програму пілотують 26 українських шкіл.
“Нова українська школа” розповідає про перші результати пілотування в трьох із них. А більше про програму читайте за цим посиланням.
Щоденники доброти і практики заспокоєння. Березняківська ЗОШ (Черкаська область)
За пілотування тут взялися, бо СЕЕН співзвучний із концепцією “школа для дітей”.
“Програма допомагає використовувати власні психологічні та емоційні ресурси, щоби почуватися щасливим. Це актуально для нашої школи, бо в нас багато дітей із багатодітних сімей і вразливих категорій”, – каже заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірина Хроменко.
Три класи березняківської школи (4, 5, 6-ті) мають повноцінні уроки СЕЕН, а два – елементи факультативних курсів (наприклад, на зарубіжній літературі учні більше розглядають твори з позиції етичних норм: хто кому зробив добро, чим за це добро відплатили, яке це було добро – безкорисливе / справжнє).
Серед цих пілотних класів є як ті, у яких СЕЕН зробила дива, так і ті, у яких програма “не пішла”.
“Сьомий клас, у якому минулого року ми проводили урок СЕЕН, вважався складним, – пригадує Ірина Хроменко, – там навчаються тільки хлопці (урок вела психологиня). І коли їм треба було розповідати про відчуття в тілі: де їм приємно, що комфортно, що ні, їм було смішно”.
Тому в цьому році цей клас має тільки елементи СЕЕН у факультативному курсі українознавства, який веде їхній класний керівник. За словами пані Ірини, ставлення до СЕЕН у класі стало нормальним: можливо, через те, що діти дорослішають, або ж тому, що зараз заняття веде їхня класна керівниця.
“Зате в 3 класі минулого року відбулося “вау”, – додає пані Ірина.
Перші уроки СЕЕН були про доброту і створення доброзичливого середовища. Третій клас був на той час дуже спокійним і не надто дружнім. Коли вчителька попросила учнів назвати приклади, як вони робили комусь добро, – у відповідь була тиша.
Тоді пані Ірина з вчителькою вирішили запровадити скарбнички доброти: на Миколая батьки придбали великі блокноти, щоби кожна дитина записувала добрі справи.
“І тут почалося! – сміється Ірина. – Тільки хтось забув ручку – уже десять пропонують, стілець поправляють – і все це записують. Навіть удома батьки помітили, що хтось і за котом, наприклад, почав доглядати. А все тому, що на заняттях СЕЕН учні розбирають ці приклади добра. На яких ще уроках учні можуть так поговорити про особисте?
Зараз ці діти стали дружніми, більш емоційними й уважними, хочуть розповідати, піднімають руки. Може, вони дорослішають, але мені здається, що без програми не було би таких разючих змін”.
У всіх інших класах проводять СЕЕН-хвилинки. Тому, за словами вчительки, школярі знають, що робити, коли розхвилювалися, розгнівалися, хочеться битися або кричати. Програма допомагає відстежувати й керувати емоціями. Для цього є прості вправи.
Ось деякі з них:
“Заземлення звучить і серед учителів, і серед учнів. Коли я, буває, розізлюся, діти одразу мені кажуть: “Заземліться!”, – розповідає заступниця директора.
Чи потребує підготовка до уроків СЕЕН багато часу? Бувають заняття, до яких треба виготовити наочні матеріали, каже педагогиня, а є і простіші, де все детально розписано й розібратися може кожен.
Навіть у старшій школі, для якої програма ще не розроблена, вчителі використовують на класних годинах деякі практики СЕЕН. Наприклад, учні пригадують добрі справи й те, що вони цінують. Хоча здавалося, що це доволі дитяча тема, – вчителі були вражені, що після дзвінка підлітки й далі говорили.
Участь у пілотуванні підштовхнула школу до формування нової моделі – “школи добра”. Тепер тут не оминають проєкти на цю тему й роблять власні. Так з’явилася стіна доброти з малюнками прикладів хороших справ.
“І ця стіна стала ресурсною, – ділиться вчителька. – П’ятикласники кажуть, що часто до неї бігають. Їм приємно дивитися на ці малюнки”.
Уроки в піжамах і дружня атмосфера. Трудолюбівська ЗОШ (Полтавська область)
У Трудолюбі 5 із 20 вчителів упроваджують CЕЕН.
“До кожного уроку є сценарій з усім необхідним, – каже педагогиня-організаторка Марія Таран. – Хоча вчитель може пофантазувати й пошукати додаткові матеріали. А крім того, психологиня Світлана Ройз після кожного вебінару дає величезну кількість вправ”.
У всіх класах школи проводять СЕЕН-хвилинки, у четвертому – СЕЕН інтегрується, а в 5-х і 8-х раз на тиждень є повноцінний урок (факультатив). Його можуть проводити в актовій залі, на вулиці чи їдальні, а учні – сидіти в колі, лежати на карематах, переодягнутися в піжами. Головне – комфорт на всіх рівнях для того, щоби діти були розслабленими, ділилися думками й переживаннями.
Теми занять різні: емоції, залученість, співпереживання.
Перед початком пілоту для батьків проводили презентацію програми й дали можливість випробувати практики на собі (так само робили і вчителі), бо уроки СЕЕН – закриті й подивитися, що на них відбувається, не можна.
“Така наша домовленість з учнями, – пояснює Марія Таран. – З кожним класом ми формували правила, під якими діти ставили підписи”.
В одному з класів учні домовилися називати одне одного на заняттях СЕЕН виключно на ім’я, бо до того мали з цим проблеми: траплялися зневажливі звертання й образливі прізвиська. Зрештою, ця домовленість вийшла за межі СЕЕН і стала постійним правилом класу.
Так само вчителі відзначили, що в класі, де учні раніше не слухали відповіді одне одного, ситуація змінилася.
“Тепер навіть якщо хтось і не згоден із думкою іншого, то однаково вислухає, – каже вчителька. – Діти полюбили вдумливі діалоги: не перебивають, слухають, потім дякують і говорять у відповідь. Це допомагає більше дізнатися одне про одного й не використовувати ці знання на шкоду.
Батьки стверджують, що діти стали менш дратівливі, а експерти під час аудиту зауважили, що в нас немає булінгу, хоча в одному з класів це могло статися. Саме там допомогла програма. Тепер, коли наш потенційний булер стає неспокійним – учитель більше не каже “сядь, заспокійся”, а запускає практики”.
За словами Марії Таран, старші учні вважають уроки СЕЕН психологічною допомогою, а молодші – цікавою грою, бо часто малюють, вигадують казки чи щось знімають. Самій учительці найбільше подобаються практики, які допомагають повернутися до рівноваги: зосередитися на трьох звуках за межами приміщення чи згадати про те, що приносить задоволення.
Про інші помітні зміни в учнях вчителька каже так: “У дітей більше немає такого, що вони не хочуть із кимось об’єднуватися в команду, вони не стресують від перевірок і готові до різних життєвих ситуацій. Програма допомагає правильно реагувати на виклики. Також важливо, що СЕЕН не вимагає в такому-то класі обов’язково щось вміти робити. Натомість діти мають почуватися впевнено, комфортно, соціалізуватися, співпереживати й розуміти як проблеми одне одного, так і суспільства і світу, у яких живуть”.
Куточки доброти й ресурсні іграшки. Коломийський ліцей №9
“Найважливіше завдання пілотування СЕЕН – щоби діти співпереживали, жили в доброті без страху і тривоги, – каже директорка Ганна Пасічна. – І якщо в нас будуть добрі й виховані діти, нам легше буде їх вчити”.
У Коломиї прагнуть, щоби хоча б елементи програми в пілотних класах використовував кожен учитель на всіх уроках. Тому на педрадах учителі слухають колег, які вже займаються програмою.
Але якщо комусь це все не до душі – то займатися не змушують.
“СЕЕН потребує багато додаткового часу для осмислення, – каже шкільна психологиня Олена Матейчук. – Крім вебінарів і моїх роз’яснень, вчителі постійно мають щось підчитувати. Упродовж усього уроку їм потрібно тримати в полі зору всіх учнів і їхні емоції. Це дуже важко. Якщо педагог не хоче це все пропустити через себе й осмислювати – результатів не буде. Для чого тоді мучити і вчителя, і дітей?”.
Пані Олена працює над тим, щоб учителі не боялися йти не за конспектом чи відходити від традиційного 45-хвилинного формату: “Нічого страшного, якщо СЕЕН триватиме 20 хвилин”. Потрібно відходити і від “сіли рівненько, руки на парти”, бо на уроці СЕЕН діти можуть сидіти так, як їм зручно, переставляти парти або змінювати приміщення, щоби була інша атмосфера.
Олена Матейчук веде уроки в 7 класі й починає з визначення настрою: палець догори /посередині / вниз. “Якщо настрій поганий – ми просто повертаємо палець вгору й уууух – буквально за секунду змінюємо ситуацію. Ця практика добра тим, що якщо дитина соромиться розповісти про поганий настрій – то чесно може його показати”.
Так само в цьому класі, коли хтось (навіть сама пані Олена) чимось помітно роздратований – йому показують пальцями серце, і настрій покращується.
Найбільш допоміжними психологиня вважає практики миттєвої допомоги: випити чашку води, зосередитися на диханні, знайти три звуки, доторкатися до поверхонь і відчувати їх структуру.
Дати раду емоціям допомагають також куточки доброти, у яких діти залишають свої ресурсні предмети. Зазвичай це м’які іграшки, ляльки, брелки. За потреби дитина може зупинити погляд або попросити у вчителя взяти іграшку, щоби заспокоїтися.
А в одному з класів є загальна ресурсна іграшка СЕмЕН, яка націлює учнів на хорошу поведінку. “Коли діти сваряться, хтось може сказати: “Друже, на тебе дивиться СЕмЕН, ти неправильно чиниш”, – розповідає директорка школи, яка спостерігає за уроками.
На одному з уроків її вразило, як проста техніка змогла швидко налагодити робочу атмосферу в класі: “Коли хлопці розмовляли й заважали, вчителька попросила дітей встати і всім одночасно кричати. І всі закричали. Я аж перелякалася, що буде далі. Але до кінця уроку всі уважно слухали вчителя. Отак можна витратити хвилину, щоби мати спокійний урок”.
За словами директорки, у класах, які пілотоують СЕЕН, вона помічає більш доброзичливе ставлення дітей одне до одного, вони перестали боятися виходити до дошки (бо вміють заспокоюватися), без нагадування прибирають посуд у їдальні.
У цій школі теж є клас, де діти поставилися до програми байдуже, але педагоги ще не зрозуміли чому: чи тому, що вчителька не пройнялася, чи діти не сприйняли. Зараз директорка з психологом працюють із конспектами уроків і вибирають цікаві і прийнятні матеріали для цих дітей.
Батьки учнів, які беруть участь у пілотуванні, за словами директорки, сприйняли програму позитивно. Це підтверджує мама учня 4 класу Надія:
“Насправді батьки ще до пілоту хотіли, щоби дітей навчали контролювати емоції й без кулаків розбиратися в ситуаціях. Я бачу, що син намагається аналізувати конфлікти. Якщо раніше нас викликали до школи, бо хлопці билися, то тепер діти намагаються говорити. Звичайно, виходить не завжди, бо вони ще малі, але спроби є”.
Зараз хлопчик носить із собою до школи ресурсну іграшку – м’якого ведмедика, а в блокноті описує емоції й малює страхи. Якщо вдома нервується – йде пити воду, щоби переключити увагу.
Надія каже, що їй хочеться бути більш обізнаною щодо того, чого діти вчаться на заняттях СЕЕН: “Було би добре, щоби нам казали: “Ми ось це впроваджуємо, від батьків залежить оце, підтримайте”. Бо вдома не завжди є можливість аналізувати зміни. Та й батькам необхідно знати, як самим контролювати емоції, щоби взаємодіяти з дитиною.
На першому уроці нам пояснювали, що СЕЕН – це взаємодія батьків, вчителів і дитини. Але поки що, можливо, через карантин, це більше взаємодія вчителів і дітей”.
Надія Швадчак, “Нова українська школа”
Усі фото надані організаторами програми
Програма СЕЕН базується на філософії й методиці, яка протягом 20 років створювалася, апробовулася і вдосконалювалася міжнародною командою науковців і науковиць Університету Еморі (Атланта, США). Підґрунтям для них стали праці з емоційного інтелекту Деніела Ґоулмена та кращі світові освітні програми соціально-емоційного навчання (СЕН), а натхненням — заклики Далай-лами до миру, порозуміння, співпереживання та усвідомлення того, що для всіх людських істот спільним домом є планета Земля.
Пілотування програми СЕЕН в Україні відбувається на базі 26 шкіл в рамках загальнонаціонального шкільного експерименту за участі Інституту модернізації змісту освіти, Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук (наказ МОН від 18.11.2019 р. № 1431).
Програма СЕЕН в Україні та адаптація усіх матеріалів українською мовою відбувається за підтримки Громадської служба миру – GIZ Україна.
Обговорення