Як організувати та підтримувати спілкування і взаємодію дітей в інклюзивному класі. Частина 1

“Коли дитину з особливими освітніми потребами (ООП) визнає колектив, вона більш успішна не тільки в спілкуванні, соціалізації, взаємодії, а й в академічних навичках”, – каже магістриня корекційної педагогіки, поведінкова аналітикиня, вчителька-логопединя школи №58 м. Києва, виконавча директорка Української асоціації поведінкових аналітиків Ольга Малікова.

В онлайн-трансляції для “Нової української школи” вона розповіла:

• як педагогам підготуватися до приходу в клас дитини з ООП;
• як підготуватися батькам;
• які бувають практики для взаємодії учнів у класі;
• що робити на перерві.

Це – перша стаття з серії. Далі – пряма мова.

Другу частину статті дивіться за цим посиланням.

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ПРИХОДУ УЧНЯ З ООП У КЛАС

Треба зібрати інформацію про дитину з особливими освітніми потребами до початку навчання. Найпростіше – поспілкуватися з батьками й учнем з ООП. А ще – треба створити ситуацію, коли педагог взаємодіє з учнем, наприклад, у формі гри чи імітації уроку.

Що зробити батькам:

1. Створити “портфоліо” дитини:

• що вона любить (ігри, іграшки, їжа, місця, активності);
• що вона не любить і чого уникає. Йдеться про те, що може призвести до тривожності, проблемних ситуацій, що може засмутити дитину;
• як дитина спілкується та розуміє спілкування. Наприклад, дитина може спілкуватися за допомогою слів, але мати порушення в розумінні мовлення, і їй потрібно додатково показувати жести;
• улюблені заняття та завдання;
• хобі, відвідування секцій та гуртків (навколо цього можна будувати роботу з дитиною, розуміючи, що в цьому вона успішна та вмотивована).

Це може бути у вигляді альбому із зображеннями чи фотографіями або у формі тексту на папері. Цей крок полегшить включення й перебування дитини в колективі ровесників.

2. Надати вичерпну інформацію про дитину: особливості поведінки, можливі проблемні та критичні ситуації, способи заспокоєння тощо.
3. Підготуватися до запитань від учнів та їхніх батьків про дитину та її особливості, форми спілкування, потреби, можливості, характер, зацікавлення. Враховуючи це, учитель розумітиме, як відповідати на запитання, які виникатимуть у дітей.

Правильно називати дітей з ООП

Педагоги мають з’ясувати коректні слова, а які є ярликами, аби сформувати в дітей правильну термінологію.

Треба уникати:

• зменшувально-пестливих форм або форм, похідних від назв діагнозу, розладу чи порушення: даунятко, Даун, аутик, візочник, глухенький тощо;
• ізольованих прикметників: сонячний, поведінковий, гіперактивний, особливий, інклюзивний. Коли ви спілкуєтеся з колегами й говорите “наш інклюзивний” або “той особливий” і думаєте, що діти в класі цього не помічають, то ви помиляєтеся. Діти завжди уважно слухають, про що спілкуються вчителі, і переймають ці назви. А на слово “особливий” вони зазвичай ображаються: “Чому він особливий, а я ні?”. На це вчитель не знайде відповіді;
• знеособлених називань: він, вона, той, цей, наш тощо. Це виділяє та принижує дитину. Складається відчуття, що в неї немає імені, прізвища й особистості.

Варто також пильнувати, щоб інші люди не використовували подібних назв і не навішували ярлики. Треба просто пояснити їм, який термін коректний. Якщо ви не знаєте, як назвати дитину з ООП, називайте її на ім’я або на ім’я та прізвище.

Проінформувати батьків інших дітей класу

Коли нормотипові діти помічають відмінності дитини з ООП, вони можуть відмовлятися спілкуватися і взаємодіяти. Але це відбувається не через те, що вони невиховані чи злі, а через те, що вони мають недостатньо інформації, як спілкуватися, навичок іншого спілкування, окрім словесного, або мають викривлені уявлення про певне порушення.

Тому педагог має запланувати та підготуватися до інформування батьків усіх учнів, що таке інклюзивний клас і інклюзивне навчання, які ролі в педагогів класу в підтриманні всіх учнів, з’ясувати й повідомити іншим батькам, що є правила конфіденційності. Наприклад, не можна розголошувати діагноз дитини, якщо батьки приховують це, обговорювати терапію або втручання, яке отримує дитина.

Також на перших батьківських зборах можна запропонувати батькам учня чи учениці з ООП розповісти про дитину. Адже вони, як ніхто, знають своїх дітей, можуть надати найточнішу інформацію й потребують підтримки від батьківського колективу.

Звісно, батьки можуть відмовитися розповідати. Але якщо вони погодяться, це буде хороша практика, яка формуватиме спілкування між батьками й дітьми.

Як відповідати на запитання учнів

Педагог має підготувати відповіді на найчастіші запитання від дітей. Найчастіші запитання в молодших класах такі:

• Чому він або вона не говорить, стрибає, часто плаче, не ходить, кричить, пересувається на візку?
• Він або вона, що – хворий, інвалід, дурний, неповносправний?

Правила, як відповідати:

1. Не ігнорувати запитання дітей про учня/-ів з ООП. Якщо це зробити, дитина розумітиме, що її запитання неважливі, уявлятиме, що розмови про інвалідність та про дитину з ООП – табуйовані;
2. Говорити правду й не вигадувати історії. Наприклад, на запитання “Чому він не говорить?” можна відповісти: “Він ще вчиться говорити, як я й ти”. Водночас, дитина не сприйме відповідь: “У нього ураження центральної нервової системи”. Також не можна говорити, що це діти з іншої планети, що їх у дитинстві налякала собака чи вони жили в іншій країні, тому не розмовляють;
3. Залучати дитину, яка ставить запитання, до роздумів та дискусій, аби не залишати її наодинці з думками й щоби підготувати до взаємодії з однокласниками з ООП. Наприклад: “А пам’ятаєш, як ти навчився говорити?”, “А що ти робиш чи відчуваєш, коли не можеш упоратися з завданням?”.
4. Залучати дітей до допомоги й участі в спілкуванні. Наприклад, сказати: “Твій спосіб навчитися говорити мені сподобався. А ти можеш показати цей спосіб однокласнику?”.

ЩОДЕННІ ПРАКТИКИ ВЗАЄМОДІЇ УЧНІВ КЛАСУ

Оскільки в школах короткі перерви, педагоги мають створювати ситуації для спілкування та взаємодії дітей одне з одним. Ось практики, які можна використовувати щодня.

Анкетування

Так можна швидко отримати багато інформації про людей, які нас оточують. Свого часу ми робили подібні анкети друзів у школі. Метод можна використовувати не тільки тоді, коли діти малознайомі. Натомість, анкета може стосуватися будь-яких подій. Наприклад, в анкеті про канікули можуть бути запитання: “Куди ти їздив на канікулах?”, “Яку книжку прочитав?”, “Який мультфільм дивився?”, “Що було найсмішніше на канікулах?”.

Окрім текстових запитань, в анкеті є зображення. По-перше, це для маленьких дітей, які ще не вміють читати, а тому запам’ятають озвучене запитання через зображення. Або якщо в класі є учні з ООП, які не читають чи їм складно зрозуміти зміст запитання, то малюнок буде опорною точкою. На анкету треба виділяти тиждень-два, аби діти, коли буде натхнення й час, анкетовували одне одного.

Як використовувати анкетування:

• Діти анкетують одне одного, підтримуючи спілкування. Якщо учні анкетують дітей з ООП, які не можуть говорити, то ми маємо створити інший спосіб, як отримати інформацію. Наприклад, завчасно попросити батьків заповнити анкету. Також можна підготувати презентацію з відповідями, а учень, який не може говорити, відповість на запитання, використовуючи зображення з презентації. Також відповідати за учня з ООП зможе асистент або вчитель.
• Учні можуть розказати про одного зі своїх однокласників. Так вони розумітимуть, що кожен із дітей – член колективу.
• Учитель може згрупувати дітей за “особливостями” та вподобаннями, як-от: “власники домашніх тварин”, “любителі морозива”, “фанати піци”. Так ми показуємо дітям, що всі ми – особливі за своїми вподобаннями, можливостями, місцями, які відвідали, улюбленими мультиками чи музикою.
• На прикладі анкети можна провести вправу на тему “Усі ми різні, та що нас об’єднує?”.
• Учитель може поділити дітей на пари для спілкування на спільну для обох учнів тему.

Зображення з презентації Ольги Малікової

Компліменти

Учитель щодня обирає кількох учнів, які мають зробити комплімент кільком іншим, учителю чи асистенту. Педагоги також мають робити компліменти дітям і одне одному.

Лайфхак №1: Якщо дитина з ООП не говорить або має порушення усного мовлення, вона може давати письмовий комплімент. Наприклад, разом з асистентом написати його на дошці чи папері.

Лайфхак №2: Щоб учні не уникали робити компліменти чи взаємодіяти, розподіл має відбутися методом випадкової генерації пар. Наприклад, можна тягнути папірці з іменами з капелюха чи з коробки, щоби ніхто не ображався й нікого не треба було вмовляти.

Зворотний зв’язок та оцінка від однокласників

Ця практика формує в дітей якості бачити кращі риси в інших людей, їхні успіхи, підтримувати, розуміти конструктивну критику. Фактично, педагог надає кільком учням роль учителя, аби ті дали зворотний зв’язок або виставили умовну оцінку. Це можна робити на уроках образотворчого мистецтва, трудового навчання чи на уроках, на яких є проєктна діяльність. Тоді учень має прокоментувати роботи кількох своїх однокласників.

Учитель має навчити дітей, як давати зворотний зв’язок. Щоби прокоментувати результат діяльності іншої людини, треба визначити, що було дуже красивим, що найбільше сподобалося, що помітно, що відповідає умовам завдання. Якщо це діти старшого віку, можна вчити говорити так: “Наступного разу треба додати це й це”. Тобто ми не критикуємо, а допомагаємо, радимо.

Якщо учню з ООП важко надати розгорнуті відповіді, то він може зробити це інакше: відмітити, які роботи йому сподобалися, або асистент чи вчитель може ставити дитині запитання, які наводитимуть на відповідь. Наприклад, “Тобі подобається колір, який обрав Мишко?”, “Тобі цікаво було слухати його презентацію?”.

Інформування про інвалідність

Окрім того, що педагоги організовують щоденні практики спілкування, інколи виникає потреба або бажання інформувати дітей про інвалідність, про конкретні порушення. На початку навчання дітей я не раджу, пояснюючи це, використовувати мультфільми чи відео про порушення, діагнози, інвалідність. По-перше, дитині з ООП може бути неприємно, і це може бути неетично щодо неї.

Також треба враховувати, що діти початкових класів не зможуть зрозуміти природу інвалідності чи діагнозу. З такими дітьми краще проводити обговорення чи заходи про розуміння відмінностей людей, пошук спільних рис, взаємоповагу.

Я раджу в будь-якому класі, незалежно, чи є в ньому дитина з ООП, святкувати дні інформування про хвороби та діагнози людей. Наприклад, у такі дні часто влаштовують флешмоби – як-от, у День інформування про синдром Дауна люди одягають різні шкарпетки.

Педагоги можуть залучити дітей до цього, розповісти, показати відео успішних прикладів досягнень таких людей, зазначити, що це – не свято, а день, коли люди демонструють, що їм не байдуже. Наприклад, у Міжнародний день незрячих можна запропонувати дітям отримати досвід, що таке бути незрячим, завязуючи очі і виконуючи щоденні справи.

Однак ми не можемо примушувати дітей брати в цьому участь, активно долучатися, дотримуватися вказівок. Не можна акцентувати увагу чи сварити дитину за те, що вона, наприклад, не прийшла в різних шкарпетках на шкільну акцію до Дня дітей із синдромом Дауна. Можна запитати, чому так сталося.

Дитина може відповісти: “Я не хочу долучатися до цього і вважаю це непотрібним”. Тоді педагог може сказати: “Добре, я почув твою позицію” й поставити на цьому крапку – без осуду й негативних коментарів. А, може, хтось забув, або має шкарпетки тільки одного кольору. Інакше ми просто налаштуємо дітей проти цього дня й однокласника з ООП, якщо він є.

До того ж, не обов’язково акцентувати увагу на діагнозі, якщо в класі є дитина, яка його має. Якщо у вас у класі є дитина із синдромом Дауна, а ви розповідатиме про аутизм, діти зможуть провести паралелі, і, можливо, поставлять вам уточнювальні запитання.

Навчання за допомогою однолітків

Цю практику треба застосовувати щоденно. Ми маємо навчати всіх дітей класу, як ефективно підтримувати та спілкуватися зі своїми однокласниками з ООП. Така практика не завжди пасує молодшим школярям, бо вимагає від дітей розуміння ситуації, контролю своєї поведінки, розуміння своїх прав та обов’язків.

Дослідження показують, що діти з ООП ефективніше опановують академічні знання, швидше й легше перебирають прийнятні моделі спілкування та поведінки, коли це їм демонструють їхні ровесники.

Навчання за допомогою ровесників корисне не тільки для дітей з ООП, а і для всього класу. Таку практику треба розпочинати з маленьких груп у простих і нетривалих різновидах діяльності. Наприклад, коли діти працюють у парах чи невеликих групах. Але не може бути так, що ровесник, якого ми закликаємо до допомоги, відволікається від свого навчання або робить це примусово. Пам’ятайте: ми не зобов’язуємо дітей, а залучаємо через власний приклад, через пояснення, чому це важливо.

Вчитель має домовитися з учнем, попросити його про допомогу, але не наполягати: “Мені треба відволіктися. Ти не можеш перевірити, як Сашко виконує завдання? І якщо він помилиться, допоможи йому”. Після цього вчитель має похвалити учня.

Як можуть допомогти однокласники:

• грати з учнем з ООП: вчимо дитину дотримуватися черги, спокійно приймати поразку, давати згоду на участь у грі;
• пропонувати або просити про допомогу: приймати допомогу від інших, реагувати на прохання про допомогу;
• пропонувати або просити поділитися;
• надавати зворотний зв’язок і виправляти помилки: спокійно реагувати на корекцію помилки. Діти сприймають критику краще від однокласників, бо розуміють, що вони не наділені владними повноваженнями, як учитель чи асистент;
• вчимо правил поведінки. Однокласник може перед початком уроку пояснювати правила поведінки чи демонструвати їх власним прикладом;
• вітатися – відповідати на привітання чи ініціювати його.

Ролі ровесників:

1. Ініціатор: ровесник починає й підтримує взаємодію з учнем з ООП під час гри або уроку. Наприклад, пропонує або просить про допомогу, ділиться предметами, робить компліменти або цікавиться предметами чи іграшками, що є в іншого учня;
2. Партнер для спілкування: підтримує або ініціює діалог, ставить уточнювальні запитання. Водночас, педагог навчає та надає допомогу ровеснику, а не учню з ООП;
3. Ровесник-педагог: пояснює тему, правила, допомагає виконувати завдання. Така роль корисна і для ровесників, оскільки діти краще розуміють матеріал, пояснюючи його іншим. Треба обирати учнів, які впораються з завданням швидше за всіх, учень не має жертвувати своїм часом.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – olesiabilkei, Depositphotos