Як учительству впоратися з травматичними розладами. Розповідають психологині

“Будь-яка травма впливає на життя і здоров’я людини та має свої наслідки. Однак війна – один із найпотужніших впливів на психіку людини”, – каже травматерапевтка, психологиня “Української асоціації фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій”, членкиня ГО “Асоціація ЕМДР в Україні – фахове об’єднання зі спеціальної травмотерапії”, супервізорка ЕМДР і тренерка навчальної програми з психологічної самодопомоги для учительок, яку запустили ГО “Смарт освіта” й Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, Тетяна Тимошенко.

Вона пояснює: після травматичних подій є гостра стресова реакція. Її ми відчували з перших днів війни. Ми можемо плакати, тремтіти, не спати, не їсти чи їсти забагато, може щось боліти тощо. Втім, будь-що, що відбувається після травмування, – це нормальна реакція на ненормальні події та обставини.

У нормі така гостра реакція триває кілька днів після події – це відбувається в 90% тих, хто залучений до події. Упродовж місяця тривожні симптоми можуть залишатися в орієнтовно 60% людей. А за місяць – у 20–30%. Це – люди, у яких розвивається посттравматичний стресовий розлад. Ідеться саме про війну, у мирний час ці цифри значно менші.

Кейс України унікальний: у світовій практиці ще не було такого швидкого реагування на запобігання розвитку ПТСР. Нині психологи та психотерапевти роблять усе можливе, щоби зменшити симптоми та надати інформацію із самодопомоги тим, хто постраждав.

Саме тому ГО “Смарт освіта” та Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, UNFPA запустили навчальну програму з психологічної самодопомоги для учительок. Адже всі учасники освітнього процесу зазнали психологічних травм і перебувають у стресовому стані різної важкості.

Так, психологічні проблеми заважають повернутися до нормального навчального процесу. Водночас у більшості вчителів в Україні немає навичок психологічної самодопомоги та не знають, як допомогти дітям впоратися з викликами війни.

“Нова українська школа” поговорила з Тетяною та з психологинею, травматерапевткою в методі ЕМДР, членкинею ГО “Асоціація ЕМДР в Україні – фахове об’єднання зі спеціальної травмотерапії”, Кризової психологічної служби міста Львова, тренерка навчальної програми з психологічної самодопомоги для учительок, яку запустили ГО “Смарт освіта” й Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, Ольгою Ураловою про:

• те, що таке ПТСР і які його ознаки;
• як уникнути ПТСР;
• чого не можна робити, якщо ви помічаєте симптоми ПТСР у близької людини.

ЩО ТАКЕ ПТСР І ЯКІ СИМПТОМИ

ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) – це порушення психічного стану, що може розвинутися після травматичної події, свідком або учасником якої ви були, або в разі, якщо ви дізналися про близьких, які пережили травматичні події (смерть, загроза смерті, серйозні ушкодження, сексуальне насильство. Розлад має дві класифікації: гострий (від місяця до трьох) та, якщо за цей час нічого не минає, – хронічний.

Психологині говорять, що якщо за місяць після травматичної події лишаються будь-які прояви – це сигнал, що треба звернутися по допомогу до фахівця.

Є перелік так званих обов’язкових симптомів, які свідчать про те, що у вас може бути ПТСР:

• людина постійно повторно переживає події, свідком яких була чи про які чула;
• намагається уникати спогадів і переживань. Не спілкується про стресову подію, не згадує цю тему, не ходить повз те місце, де це відбулося;
• є негативні думки та емоційні порушення;
• підвищена тривожність, реактивність, порушуються нормальні реакції; (настороженість, роздратованість, агресивність, ризикована поведінка).

На запитання, що робити, якщо ви помічаєте ці симптоми в себе, відповідь коротка: звернутися до фахівця.

“Не варто самому ставити собі діагноз, адже симптоми, які ви помітили, не означають, що це стовідсотково ПТСР. У будь-якому разі це – тривожний дзвіночок-привід звернутися по допомогу.

Якщо ми зламали руку, то звертаємося до лікаря, правда? Бо про фізичне здоров’я звикли турбуватися. А якщо “болить щось усередині, у душі”, наприклад, є апатія, люди кажуть: “Ну, що ти сумуєш? Не переймайся, візьми себе в руки”. Отже, проблеми психічного здоров’я – такі самі хвороби, як і фізичні, та потребують допомоги фахівця”, – пояснює Тетяна Тимошенко.

А ще ігнорувати симптоми небезпечно, адже разом із ПТСР можуть виникати інші порушення: депресія, тривожні розлади, залежності. Наприклад, люди думають, що кошмари не снитимуться, а страшні думки та спогади не турбуватимуть, якщо випити алкогольний напій.

“Прояви та ризики виникнення ПТСР – однакові у всіх людей. Але вплив на наслідки ПТСР саме у вчителів – дуже важливі для всього українського суспільства. Вони працюють із дітьми – майбутнім країни. І вони є ресурсом та підтримкою життєстійкості дітей, а отже, майбутнього країни. Наслідки ПТСР саме в освітян можуть мати дуже негативний вплив на майбутнє всього українського суспільства”, – каже Ольга Уралова.

Саме тому ГО “Смарт освіта”, ЕМДР-терапевтки, ГО EdCamp та Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) за фінансової підтримки Швеції та за сприяння Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції започаткували проєкт для навчання практик, як справлятися зі стресом, саме для вчительок. Більше про проєкт читайте за посиланням.

ЧОМУ В ДЕЯКИХ ЛЮДЕЙ ВИНИКАЄ ПТСР, А В ІНШИХ – НІ

Люди, зокрема, освітяни, які пережили одну й ту саме подію, можуть по-різному реагувати на них через різні причин, серед яких:

• у кожного свій тип нервової системи, усі ми – різні;
• в одних є люди поруч, які можуть допомогти, а в інших – ні;
• у людей різний досвід за плечима. Значення мають також події в дитинстві й чи опрацювали попередні травматичні події;
• люди звикли по-різному справлятися з проблемами в житті.

“Загалом ідеться про резильєнтність чи стресостійкість: наскільки людина може протистояти травмувальним подіям і наскільки її психіка пружна. Наприклад, гумовий м’ячик відскакує від підлоги чи стіни й водночас не втрачає форму. Він може гнутися та відновлюватися. Так само з психікою: одні люди можуть самостійно відновитися, а в інших такої здатності наразі немає. Але над цим можна працювати й розвивати резильєнтність”, – розказує Тетяна.

Ольга Уралова додає, що зрозуміти, чи людина в зоні ризику розвитку ПТСР, дуже допомагають відповіді на такі запитання:

• Наскільки сильною була подія?
• Наскільки тривалою була подія?
• Якими є особиста стійкість людини та здатність справлятися з життєвими випробуванням? Зараз є багато психологічних програм, які допомагають впоратися з викликами війни. Добре, коли людина знає техніки, що допоможуть їй впоратися зі стресом.
• Які в неї ресурси підтримки? Це родина, спільнота, у дітей одним із вирішальних чинників є емоційний стан батьків та дорослих, які є поряд.

“Усе, що зі мною відбувається, – це нормальна реакція. Я не сходжу з розуму, не помираю, так може бути”. Психоедукація, тобто знання, які людина отримує, допоможуть їй бути не самотньою в тому, що відбувається, а вміти пояснити собі, як це працює, – і зробити те, що допоможе. Наш проєкт для освітян, зокрема, дає такі знання”, – розповідає Тетяна.

• Чи є в людини ресурси підтримки? Це про те, хто з вами поруч. Якщо ви весь час у центрі подій, у місцях бойових дій, але маєте підтримку, наснагу, розуміння, план дій для кризових ситуацій, то це може врятувати від майбутніх симптомів ПТСР.

“Наприклад, подія може бути сильною, але короткотривалою. Може бути не такою сильною, але довготривалою. Люди, які перебувають під постійними бомбардуваннями чи постійно сидять в укритті, – це і про силу, і про тривалість.

Але якщо в людини випрацьована резильєнтність, є цінності, на які вона спирається, вона може надати цьому сенс, то це буде давати їй ресурс, аби не опинитися серед 20% людей із ПТСР. Ця людина точно пройде шлях від гострої реакції до заспокоєння, але, можливо, не буде симптомів. А можливо, навіть буде посттравматичне зростання”, – пояснює Ольга Уралова.

Посттравматичне зростання відбувається тоді, коли попри те, що відбулося, людина робить певні висновки, продовжує жити й навіть краще, ніж жила до того, стає сильнішою і впевненішою, може зробити те, на що не наважувалася раніше. Такі люди цінують життя, відкриті до нового, мають удячність, усвідомлюють сенс життя. Це про відчуття внутрішньої сили, глибину стосунків, духовність.

Психологині пояснюють, що резильєнтність (пружність) – це наче м’ячик для пінг-понгу та яйце. З вигляду вони однакові, але зрозуміти, що є що, можна тільки після падіння. Яйце розіб’ється, а м’ячик впаде, але збереже себе.

ЩО ВЖЕ ЗАРАЗ МОЖУТЬ РОБИТИ ВЧИТЕЛІ

• Відвідувати онлайн- і офлайн-заходи з психологами та психотерапевтами про кризову психологічну допомогу для набуття знань, практичних навичок, як бути зараз, як подолати наслідки війни, щоби зберегти здоров’я. Попереджений – отже, озброєний, упевнені психологині.

Так, на програму для навчання практик для вчительок, як справлятися зі стресом, набрали вже 150 людей. Заявок значно більше, тому розглядається питання щодо продовження проєкту. Залишити заявку на участь можна в цій формі.

• Розуміти, як підтримувати інших. Ідеться про копінгові поведінкові стратегії, які допомагають подолати стрес, пристосуватися. Наприклад, батькам і вчителям важливо знати, як реагувати на ті чи інші стресові симптоми, як побудувати рутинне життя дитини, чи треба її навантажувати в школі тощо.

“Батьки та вчителі – перші дорослі люди, які довго та часто перебувають разом із дитиною. Вони мають уміти правильно реагувати на нетипові ситуації. Коли трапляється травмувальна подія на рівні країни, як-от війна, перша категорія, якій треба надати допомогу, – це діти. Дорослі можуть витренувати навички резильєнтності та посттравматичного зростання в дітей, аби їм було легше”, – говорить Ольга.

• Аби допомогти собі, людина мусить мати навички саморегуляції.

“Наприклад, те, чого ми вчимо вчителів на групах, те, чим ділимося на вебінарах, – це не просто техніки, про які “я знаю й коли щось станеться, мабуть, про це згадаю”. Це мають бути закріплені навички, які є частиною життя.

Наприклад, у межах методу ЕМДР ми навчаємо людей вправ “Метелик” і “4 елементи” із застосуванням білатеральної стимуляції (читайте про ці вправи тут, – ред.). Ці вправи потрібні для саморегуляції й допомагатимуть у непростих умовах швидше дати собі раду”, – розповідає Тетяна.

Психологині кажуть, що вчителі діляться з ними відгуками, що роблять подібні вправи на уроках, і справді бачать, що це працює. Такі техніки можуть убезпечити дітей від появи симптомів ПТСР.

• Аби розвинути резильєнтність, людина має пам’ятати про цінності: духовність, сенс життя, те, яким / якою я хочу бути, у якій країні хочу жити тощо.
• Вміти знаходити ресурси, бачити красу навколо, цінувати те, що маєте.
• Розуміти, що думками, можна керувати, не уникати важких тем, а говорити та діяти.

“Зріла особистість із випрацьованою резильєнтністю знає, що завжди має вибір, може обирати – бути жертвою чи активним творцем своєї книги життя, не знаючи, що буде далі”, – каже Ольга Уралова.

ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ, ЯКЩО В ЛЮДИНИ СИМПТОМИ ПТСР

Перша допомога, коли ви помічаєте в когось симптоми стресового розладу, – це підтримка, розуміння та уважність. Це може стати ресурсом людини. Варто також порадити звернутися до фахівця.

Натомість не можна:

• наполягати звернутися до психолога чи записувати людину із симптомами до фахівця без її відома;
• казати щось на кшталт “ти хворий”, “іди до лікаря”, “візьми себе в руки”, “досить плакати”;
• давати оцінку: “Дивись, в інших така сама ситуація, а їм нормально”;
• дітей не можна сварити, кричати, бити. Це, кажуть психологині, ненормально в будь-який час, але зараз украй важливо.

“Під час травматизації в людей порушуються когнітивні функції, може відбуватися регрес. У дітей це найкраще видно. Наприклад, маленька дитина вміла ходити на горщик, а після травматизації перестала контролювати цей процес. Або в 7 років може проситися спати з мамою, смоктати палець тощо. Батьки чи вчителі можуть не знати, як реагувати, дратуватися й казати, наприклад: “Що ти, наче маленький, скільки можна ходити хвостиком за мною?” або “Скільки можна повторювати? Як це можна не розуміти? Це елементарні речі!”. Такі слова та дії дорослих тільки погіршують ситуацію”, – розповідає Тетяна.

Образливі необережні слова, які повторюють учителі чи батьки, можуть погіршити ситуацію дитини зі симптомами ПТСР. Проте з дорослим це працює так само.

Ольга каже, що вчителям треба пам’ятати, що їхні слова доброти, підтримки дуже важливі для дітей. Це сприяє резильєнтності, убезпечує дитину від того, що вона не буде поміж тих 20 % людей із ПТСР. Адже підтримка й ресурсність запускають природні процеси, які має психіка людини, і дають змогу вийти зі стресового стану, оговтатися й відновитися.

“Учителів невипадково називають “освітяни”: вони ніби освітлюють (як зірка в темряві) першими шлях для інших. Вони мають турбуватися про себе й показувати це на своєму прикладі. А якщо будуть відпрацьовувати на собі ті ж таки навички психологічної допомоги, перш ніж навчати цього інших, діти на їхньому прикладі розумітимуть, що це ефективно. Цього буде достатньо”, – переконана Тетяна.

ЩО БУДЕ, ЯКЩО НІЧОГО НЕ РОБИТИ ЗІ СИМПТОМАМИ ПТСР

Травма впливає на всі сфери життя. У більшості випадків наслідками травми можуть бути (список не виключний):

• погіршення фізичного і психічного здоров’я, інвалідизація;
• вплив на соціальне життя та на взаємодію з іншими;
• вплив на сімейне життя: чи зможе людина створити сім’ю, як буде комунікувати, взаємодіяти в сім’ї;
• зміна світогляду: від “світ загалом безпечний і можна повноцінно жити” до “світ небезпечний і краще не проявляти активності”;
• вплив на вибір професії та професійний розвиток. Чи зможе людина розвиватися й будувати кар’єру тощо та / або вплив на інші сфери життя;
• емоційне виснаження та професійне вигорання.

Утім, психіка людини міцна й потужна, і, можливо, людина зможе подолати це самостійно, особливо якщо поруч є чуйні люди, які роблять те, що допомагає, навіть не знаючи про спеціальні техніки.

“І саме наш проєкт – це допомога українським учителькам подолати вигорання, опанувати техніки самодопомоги та пройти разом крізь виклики війни, освітлюючи шлях до перемоги та надії”, – завершує Ольга Уралова.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Проєкт здійснюється в межах проєкту “Трамплін до рівності“, який реалізує Громадська організація EdCamp та Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) за фінансової підтримки Швеції та за сприяння Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.