Теми статті: батькам, вчителям, директорам, російська агресія, учням
5 Грудня 2022
5 266
0
Добігає кінця перший семестр шкільного навчання. Життя дещо внесло корективи в амбіційні й, як завжди, максималістичні плани українських батьків, які змушені були разом із дітьми виїхати за кордони України, рятуючись від війни.
Цього року всім учасникам освітнього процесу: освітянам, батькам і дітям довелося проявити максимальну гнучкість і вимушено спробувати нові форми навчання. Вибір оптимального варіанту для кожної дитини виявився складним процесом усвідомлення пріоритетів, який ще триває.
У новій серії текстів “Нова українська школа” розповість про проміжний фініш (кінець першого семестру) в українських учнів, що вчаться за кордоном.
Зокрема, у першому тексті серії розповімо про
Зі свого боку, українські школи роблять усе можливе й неможливе, аби утримати максимальну кількість учнів на будь-якій формі навчання. Цьому сприяє стаття 9 Закону України “Про освіту”, яка пропонує доступні можливості для здобувачів освіти, які не можуть відвідувати школу. Серед них:
Не дивлячись на таке розмаїття, значна кількість батьків на початку навчального року обрали для своїх дітей уже звичну за роки Covid-19, найбільш формалізовану й пов’язану зі шкільним розкладом очну онлайн-освіту.
Втім, уже за перші декілька місяців багатьом стало очевидно, що за умови обов’язкового відвідування українськими дітьми школи країни перебування, подвійне навантаження швидше шкодить, ніж сприяє повноцінній освіті. Це змусило родини розглянути інші доступні варіанти продовження навчання в українських школах. І тут увагу батьків привернув третій варіант – сімейна (домашня) форма освіти.
Цей навчальний рік можна сміливо назвати роком “відкриття” цієї форми освіти, причому як батьками учнів, так і вчителями та адміністрацією шкіл. Не дивлячись на те, що офіційно кожна українська школа з 2018 року була зобов’язана надавати учням за їхнім бажанням можливість обрати різні форми освіти, фактично це не відповідало реальності.
У багатьох школах адміністрація не хотіла окремо займатися сімейною освітою і прямо відмовляла батькам, які хотіли перевести дітей на таку форму, хоча й ці відмови суперечили закону. Зате нині шкільні адміністрації не нехтують цією можливістю, бо зацікавлені в наповнюваності класів, та й батьки визнали форму сімейної освіти зручною для обставин, що склалися. Сімейна (домашня) форма зручна для батьків, бо:
Багатьом родинам, у яких діти почали навчання в цьому році одразу у двох школах – закордонній і українській онлайн у другу зміну – ця форма дала можливість зійти з цієї виснажливої дистанції, не перериваючи зв’язку з українською школою.
Плани на відвідування двох шкіл одночасно виникали в ситуації невизначеності – влітку було ще незрозуміло, скільки триватиме війна та що буде далі. Зараз є більш чітке усвідомлення того, що, швидше за все, за кілька місяців війна, на жаль, не закінчиться. Коли горизонт планування відсунувся, частина батьків замислилася над тим, що донедавна вважалось абсолютно неприйнятним – “пропустити рік”.
“Втратити рік”, тобто, забрати документи з української школи – це чи не найстрашніша батьківська “лякалка” цієї осені. Це було неприйнятно навіть психологічно, адже так ти погоджувався, що твій тимчасовий стан – не такий уже й тимчасовий. До того ж як і кожна “лякалка”, вона породжувала власні жахливі картини: так, деякі батьки уявляли своїх дітей-підлітків, які сидять у класі з малечею за маленькою партою не по зросту і вочевидь читають по складах у свої 10–12 років.
Насправді ж челендж із зарахування до школи дітей, які “пропустили рік” або й кілька років в українській школі, для української системи освіти не новий. Діти, які поїхали за кордон, а потім повернулися, були завжди, просто не в такій кількості. Наприклад, це були діти дипломатів, артистів, професійних мандрівників та людей інших мобільних професій, які вимагали в сімей життя за межами України. Ці діти, так само як і діти із сімей нинішніх тимчасових переселенців, вчилися в інших школах, у системах, які іноді не збігаються з нашою, з іншим переліком предметів, іншою мовою, але по поверненню їх обов’язково зараховували в українські школи й розподіляли у відповідні класи за віком.
Якщо дитина виїхала з України й забрала документи з української школи, а потім повернулася додому і знову хоче вчитися в українській школі, освітня система передбачає проходження процедури визнання документів про освіту, виданих закладами освіти іноземних держав.
Процедура нострифікації проводиться відповідно до Порядку визнання в Україні документів про середню, середню професійну, професійну освіту, виданих навчальними закладами інших держав, затвердженого наказом Міністерства освіти й науки України від 05.05.2015 № 504. Говорячи простими словами, якщо ви не навчалися в українській школі рік або більше, а потім повернулися додому, можна принести табель з іноземної школи і його буде зараховано.
Ба більше: навіть якщо в дитини з якихось причин немає іноземного документа про освіту встановленого зразка, її все одно буде зараховано до української школи, згідно з пунктом 5 розділу І наказу МОН “Про затвердження Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти”.
Кожен заклад освіти, керуючись статтями 23 та 26 Закону України “Про освіту” може створити свої алгоритми для визнання результатів навчання за кордоном українських дітей. У закладі, за наказом керівника та за заявою батьків, може бути створена комісія, яка визначить рівень навчальних досягнень учня (учениці) із предметів інваріантної частини навчального плану за певний рівень освіти після повернення в Україну.
Нескладно спрогнозувати, що в найближчі роки такі комісії, які зазвичай були досить рідкісним явищем, стануть у школах постійними й кожна школа створить легкий і прозорий механізм офіційного “повернення” дитини. Адже, як ми пам’ятаємо, українські школи сьогодні дуже зацікавлені у своїх учнях.
Зоя Звиняцьківська, спеціально для “Нової української школи”
Титульне фото: автор –AllaSerebrina, Depositphotos
Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.
Обговорення