Теми статті: батькам, вчителям, директорам, опорні школи, освітнім управлінцям, учням, якість освіти
20 Грудня 2022
9 302
0
У Хижинській початковій школі на Черкащині, призначеній на 192 учні, зараз навчається всього 12 дітей та працює 5 осіб. Це разом із вчителями, завідувачем та техперсоналом. З 2018 року заклад працює як філія Лисянської опорної школи на Черкащині.
У селі Хижинці живе кількасот людей. Учнів старших класів возить до опорної школи в Лисянці шкільний автобус. Для решти мешканців автобус до містечка курсує раз на тиждень.
Про якісну шкільну освіту в селах на кшталт Хижинців навряд чи йдеться, а таких сіл в Україні сотні. Для того, щоб діти із сільської місцевості здобували якісну освіту незалежно від місця проживання, з 2016 року в Україні триває оптимізація сільської мережі. У середньому за рік в Україні закривається 200–250 сільських шкіл. Малокомплектні школи закривають, натомість з’являються опорні школи, у яких має бути нове обладнання та кваліфіковані вчителі.
Завдяки оптимізації сільської мережі, за інформацією МОН на 1 червня 2022 року працювала 1 241 опорна школа та 1 794 філії. Очевидно, що якщо заклад призначений на 300 дітей, а уроки відвідує троє учнів, утримувати його не вигідно. Тож у громадах невеликі школи закривають, спрямовуючи матеріальні та фінансові ресурси на опорні заклади.
Опорна школа має бути оснащена сучасними кабінетами, інтернетом, а в кожному класі має від 15 до 30 учнів. Малокомплектні школи перетворюють на філії опорного закладу: здебільшого це початкові або середні ланки. У такому випадку старшокласники їздять на навчання до опорної школи шкільним автобусом. Організувати його роботу мають місцеві органи влади.
Проте, мешканці села не завжди погоджуються на ліквідацію школи, особливо, якщо йдеться про початкові класи. На жаль, найчастіше закривають саме їх. Так, в інформаційній системі управління освітою “Україна. ІСУО” органи місцевої влади публікують дані про ліквідовані заклади середньої освіти. Проаналізувавши цифри за 2022 рік (не враховуючи школи на тимчасово окупованих територіях), “Нова українська школа” нарахувала 153 закриті школи в сільській місцевості, половина з них – якраз початкові.
За підрахунками Інституту освітньої аналітики, у сільській місцевості у 2021 році функціонували 8 446 закладів освіти, де вчилося 1,1 мільйона учнів та працювало 180 тисяч вчителів.
Та майже третина шкіл у селах – малокомплектні. Так, у пояснювальній записці до законопроєкту про можливості використання шкільних приміщень після закриття школи (про це згодом), ідеться, що станом на 5 вересня 2019 року в Україні працювало 3 900 малокомплектних шкіл, де наповнюваність класу 9 і менше учнів. У 2021 році, за інформацією обласних державних адміністрацій, таких шкіл було вже 2 558. Тобто за три роки кількість малокомплектних шкіл зменшилася на 1 342.
Минулого року в Міністерстві фінансів порахували, що середні видатки на одного учня в сільській місцевості сягають 35 тисяч гривень на рік. Це майже в півтора раза більше, ніж у містах, де середня ціна навчання одного учня становить 20,5 тисяч гривень. Та чим менше дітей у школі, тим дорожчим стає вартість на одного школяра. У 2020 році в деяких територіальних громадах на одного учня виділялося від 60 до 100 тисяч гривень на рік.
Є випадки, коли сільська рада, на чиєму балансі перебуває “дорога” малокомплектна школа, може утримувати її за свій кошт, покриваючи різницю між тим, що виділяє держава в рамках освітньої субвенції й реальними потребами школи. Так сільська громада уникає закриття чи реорганізації малокомплектної школи.
Начальник відділу освіти, молоді та спорту Шрамківської сільської ради (Черкащина) Віктор Головко пояснює на прикладі своєї громади, чому зникають сільські школи. Цього року якраз закрили малокомплектну початкову школу в селі Остапівка: “Оскільки в громаді мало дітей, цього року довелося перепрофілювати початкову школу в Остапівці, тепер тут працює дитячий садок. Торік у школі були зведені класи, а на цю осінь залишалося всього троє дітей. За згодою батьків, їх перевели до більшого закладу освіти. До цього все йшло, бо кількість населення і дітей у сільській місцевості зменшується”.
Віктор каже, що в громаді працюють бібліотеки, будинки культури, цього року там відкрили спортивну школу та школу мистецтв, та це не втримує молодь у селах. Вона виїжджає в пошуках роботи до міст, а це впливає на народжуваність.
“За цей рік у Шрамківській громаді, до якої входить 13 сіл, народилося 12 дітей. На наступний навчальний рік на всю громаду не набереться навіть чотири перших класи. Цього року випускається 131 учень, а в 9 класах зараз 97 школярів. І нема певності, що вони підуть усі до 10 класу. Два роки тому в 11 школах громади було 1 111 учнів, а зараз 930″, – додає Віктор Головко.
Загалом у громаді працює 11 шкіл, серед яких одна опорна із чотирма філіями, а три школи малокомплектні. Так, у селі Степанівка в школі вчиться 30 учнів, у Яворівці – 45, а у Свічківці 55. Решта закладів освіти має від 80 до 110 дітей. Поки що селищна рада знаходить кошти на утримання трьох малокомплектних шкіл. Як каже Віктор Головко, до кінця 2023 року вони точно працюватимуть. А далі все буде залежати від фінансового становища громади.
“Надходження до бюджету зменшилися, у вересні скоротилася освітня субвенція, а з 1 січня вона зменшиться ще на 20 %, – додає він. – На утримання закладів освіти селищна рада витрачає половину свого бюджету. Приміром, лише на зарплату вчителям у школі Степанівки, де вчиться 30 учнів, треба знайти в селищному бюджеті 1,1 млн гривень, бо освітньої субвенції не вистачає. А ще ж є технічні працівники, енергоносії, які теж бере на себе селищна рада”.
Через брак коштів та малу кількість дітей цього року закрилася Романівська початкова школа Теофіпольської селищної ради на Хмельниччині. Торік тут вчилося восьмеро учнів і працювало два вчителі. Вчителька початкових класів та ексдиректорка школи Лариса Кірєєва розповідає, що тепер учні їздять шкільним автобусом у Поляхівський навчально-виховний комплекс “Загальноосвітня школа І-III ступенів-колегіум”. Сюди ж перейшли на роботу і вчителі Романівської школи, технічний персонал зараз на обліку в центрі зайнятості. Причини закриття школи – ті ж самі, що і Шрамківський громаді.
“У селищної ради не вистачає коштів, щоб оплачувати опалення, зарплату, тому школу закрили, як неперспективну, – продовжує освітянка. – Торік на школу треба було 200 тисяч гривень, це наш річний бюджет. Коштів бракувало завжди.Весь час говорили, що школа тягне на себе весь бюджет, через нас не надаються якісні освітні послуги тощо. Нас планували закрити минулого року, проводили з мешканцями села обговорення, але тоді ми обстояли школу, бо всі були проти її зникнення”.
Романівська школа наразі пустує. Як каже Лариса, село маленьке, усього на 50 дворів, тому для приміщення немає ніяких перспектив.
Так само порожніє шкільна будівля в селі Щасливе, що на Полтавщині. Початкову школу тут закрили ще у 2017 році. Колишня директорка Лариса Савінова каже, що в одній половині приміщення працював заклад освіти, а в інший медпункт. Зараз тут нічого немає, хоча, як додає жінка, будівля збереглася в гарному стані.
Торік на балансі місцевих органів самоврядування перебувало 365 приміщень ліквідованих комунальних закладів освіти в сільській місцевості. Фактично це кількість закритих шкіл.
З 2021 року законодавство дозволяє громадам використовувати майно ліквідованих закладів загальної середньої освіти для суспільних потреб місцевих мешканців. Також колишні шкільні приміщення можна здавати в оренду, а отримані кошти спрямовувати на освітні потреби громади. Можливо, не всі ще скористалися такою можливістю. Адже нове життя шкільних приміщень могло б створити робочі місця для молоді, яка масово виїжджає в пошуках роботи.
Ще один чинник, який впливає на закриття школи в сільській місцевості, це якість навчання. Якщо один вчитель викладає фізику, англійську та трудове, про гарні результати з усіх трьох предметів не йдеться. У Міністерстві фінансів аналізували (коли рахували вартість навчання одного учня в селі), що середні результати ЗНО випускників шкіл у сільській місцевості нижчі за результати випускників міських шкіл. Виходить, що громада витрачає на одного учня більше, а якість освіти нижча.
Це ж саме засвідчили результати міжнародного дослідження PISA у 2018 році. Тоді аналізували природничі, читацькі та математичні компетентності 15-річних школярів (цього року Україна долучилася до дослідження вдруге, чекаємо на результати). За результатами PISA, середній бал учня в сільській місцевості склав 420,6 бала, а в місті – 499,4 бала. У МОН вважають, що це великий розрив. Бо кожні 30 балів – це один рік навчання, який школярам треба надолужити. Виходить, що учні сільських шкіл відстають у навчанні від своїх однолітків на 2,5 роки.
Натомість думки освітян із сільської місцевості щодо якості навчання розділилися. Лариса Кірєєва зараз навчає другокласників у Поляхівській школі. На її думку, у класі з меншою кількістю дітей навчання йде краще: “Порівнюючи тих діток, яких я навчала в Романівській школі, із дітьми в новій школі, бачу різницю. Наші більше і краще знають, більш самостійні.
Якщо в класі багато діток, ти не надаси їм достатньо уваги. Тим паче зараз, коли часто переходимо на дистанційне навчання через безпекову ситуацію. Буває так, що можемо провести онлайн лише один урок за день, бо зникає електроенергія. На нього може приєднатися 6 учнів із 22. А якби ми були на місці, у селі, то зустрілися б пізніше: діти прийшли до мене або я до них. Тобто можливості для спілкування та для роботи набагато більше. Мені здається, що школа має бути в кожному селі, початкова так точно. До того ж у Романівській школі була гарна матеріально-технічна база, бо школі завжди допомагало місцеве господарство. Наша школа першою в районі мала комп’ютери. Думаю, що ми надавали освітні послуги не гірші, ніж інші навчальні заклади”.
Натомість на думку колишньої директорки сільської школи Лариси Савінової, дітям краще вчитися в закладі, де більше учнів та ліпша матеріально-технічна база. Зараз освітянка працює директоркою Василівської школи Чутівської селищної ради, до якої перевели учнів зі Щасливого. Під час старту реформи НУШ закладу передали нові парти та дошки. У школі навчається 110 учнів, а не троє, як було останній рік у Щасливому. Тож умови для навчання, на її думку, кращі, ніж у попередній школі.
“Але й тут не вистачає коштів на все, звісно. Треба ремонтувати їдальню, поновлювати обладнання. Із селищної ради виділили гроші на ремонт двох класів, у яких учні не вчилися і не було опалення. Чекаємо, що після перемоги буде можливість виділити більше коштів із місцевого бюджету на школу”, – зазначає Лариса Савінова.
Начальник відділу Шрамківської сільської ради Віктор Головко вважає, що якість навчання в сільській школі залежить від місцевої влади та керівника закладу. Як приклад, розповідає про Ковалівську школу, у якій 5 років тому вчилося 55 учнів. Кілька років тому шкільна адміністрація за підтримки місцевої влади придбала 3D-принтер та ЧПУ-верстат, щоб учні вивчали 3D-моделювання. Це зацікавило батьків і тепер у школі навчається 120 учнів. Віктор зазначає, що інші заклади освіти по-доброму заздрять Ковалівці. Бо цього року школа ще і взяла на роботу двох молодих вчителів (з англійської мови та інформатики).
На жаль, ця історія швидше виняток із правила. Адже всі наші співрозмовники зазначали, що сільські школи роками отримували мізерні кошти, освітньої субвенції не вистачало, а закрити всі потреби силами громади неможливо. Будь-яка школа не може осучаснюватися та розвиватися без фінансування. А школа в сільській місцевості не може працювати ще й без учнів.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – tan4ikk, Depositphotos
Обговорення