Таємні “заборонені” уроки, переховування від окупантів та сльози радості від звільнення: розповідь директорки херсонської школи

Понад вісім місяців жителі Херсона жили в тимчасовій російській окупації. Весь час у місті російські військові викрадали людей, тримали їх у підвалах та катували, грабували приватні будинки, адміністративні будівлі, серед яких і школи тощо.

Втім, навіть у підпіллі херсонці чинили опір, ховали українські прапори під бруківкою, місцеві партизани передавали дані ЗСУ, а вірні Україні вчителі продовжували таємно навчати дітей за українськими програмами.

Директорка Херсонського НВК № 33, вчителька української мови та зарубіжної літератури із 23-річним досвідом Тетяна Щетина не пішла на співпрацю з окупантами. Попри погрози та переховування вона викладала учням предмети за українськими навчальними програмами, підтримувала колектив і вселяла віру в перемогу України. “Нова українська школа” поговорила з Тетяною та дізналася:

• як її школа закінчувала навчальний рік в окупації;
• коли російські військові почали переслідувати директорів та вмовляти на співпрацю;
• як жінка переховувалася від окупантів та таємно викладала учням;
• що росіяни вивезли зі школи;
• яким зараз є життя у звільненому Херсоні.

“УКРИТТЯ В ШКОЛІ ПІДГОТУВАЛИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ, ОДНАК НЕ ВІРИЛИ ДО ОСТАННЬОГО, ЩО ВОНО ЗНАДОБИТЬСЯ”

Російські військові розпочали окупацію Херсонської області одразу з початком повномасштабного вторгнення в Україну. Попри тривожні новини, 24 лютого 2022 року Тетяна Щетина та її колектив вийшли на роботу, щоб обміркувати, як діяти далі.

“Ніхто не міг повірити, що в XXI столітті ми будемо змушені боротися за своє життя та свободу. Ще в січні 2022 року ми облаштували шкільне укриття, а дітям розповідали, що робити у випадку воєнних дій, хімічної загрози, викиду аміаку, хлору тощо. Однак до останнього не хотіли вірити, що всі ці знання знадобляться і нам, й учням”, – поділилася Тетяна Щетина.

У перший день вчителі телефонували батькам учнів і казали, щоби діти залишалися вдома. Перші вибухи було чути в районі Чорнобаївки, де розташовувався аеропорт. Тетяна зізналася, спочатку думали – це просто навчання. Коли на початку березня російські військові зайшли в Херсон, останні надії розвіялися.

Директорка розповіла, що насамперед в школі зібрали всі важливі документи (трудові, медичні книжки, журнали, печатки тощо), техніку, підручники, щоб вони не дісталися окупантам. Усе це завезли до одного з працівників школи.

“Звісно, хотілось усе врятувати. У нашому закладі було багато технічного забезпечення, адже наша школа з інклюзивною формою навчання. Тому держава надала багато ноутбуків, проєкторів, інтерактивних панелей, була обладнана окрема ресурсна кімната.

А у 2017 році ми зробили ремонт у кухні, завезли туди нові меблі, холодильники, плити. На жаль, усе врятувати від рук російських військових не вдалося”, – із сумом зізналася Тетяна Щетина.

ЯК ЗАКІНЧИЛИ НАВЧАЛЬНИЙ РІК В ОКУПАЦІЇ

Від початку повномасштабного вторгнення освітній процес у школі припинили. Тоді за вказівкою МОН України всі заклади освіти пішли на двотижневі канікули.

У середині березня школа відновила роботу, щоправда, у дистанційному форматі.

“Я зібрала нараду для вчителів, підтримала їх. Хотіла вселити в них надію, казала, що ми зі всім впораємося. Ніхто не відмовився продовжити навчання за українськими програмами. Тож ми розпочали повноцінний дистанційний процес з учнями, які так чекали нашої підтримки та допомоги”.

Колектив НВК № 33

Тетяна каже, що була на зв’язку і вдень, і вночі зі вчителями та учнями. Уроки нагадували теплі зустрічі, де всі підтримували одне одного.

“За цей час я побачила, наскільки змінилися діти. Я навіть подумати не могла, що деякі з учнів так розкриються. Вони самостійно генерували нові ідеї, пропонували створювати креативні проєкти.

Приблизно половина дітей евакуювалася з міста за кордон чи в інші куточки України. Вони ділилися з нами фото з нових місць, розповідали про красу міст та сіл, про нову культуру, мову тощо”, – поділилася директорка.

Самі ж вчителі не здавалися та попри окупацію старалися проводити креативні уроки. Як розповіла Тетяна Щетина, на своїх заняттях вона наголошувала на важливості української мови та її популяризації.

• Наприклад, вона з учнями озвучила радянський мультфільм українською мовою. Діти, які мали доступ до гаджетів та інтернету, розподілили між собою персонажів та на диктофон записали свої голоси. Хтось з учнів це монтував і накладав звук на відео.
• Учні, які виїхали, створювали “рекламу” української мови та розповідали про Херсон: у Tik-Tok записували відео із правилами української мови, показували колишні фото Херсона до окупації та весь час наголошували, що Херсон – це Україна.
• Діти, які опинились у різних областях України, досліджували місцеву говірку. Директорка каже, що вони самостійно запропонували таке дослідження. Учні зустрічали багато нових слів, тож вирішили вести окремі словники діалектизмів.

“Мене неймовірно розчулила така ініціативність дітей, які попри все прагнули до знань. У них я черпала силу й мотивацію. Я живу і працюю задля них. І бачити їхні щасливі та допитливі очі на уроках – найцінніше для вчителя”, – розповіла Тетяна Щетина.

З постійною взаємною підтримкою, телефонними розмовами, психологічними зустрічами, іноді з гумором колектив Херсонського НВК № 33 вже 30 квітня закінчив 2021–2022 навчальний рік. Вчителів відправили у відпустку. За словами директорки, до цього часу російські військові не чіпали шкіл.

“Навесні в школі залишалися лише техпрацівники та адміністрація. Я вирішила не ризикувати вчителями, бо вже із середини квітня почали ширитися чутки про переслідування освітян окупантами. Тож педагогічний колектив працював із дому. Зв’язок тоді ще був стабільний, щоправда, російський”, – поділилася директорка.

ПРИХІД ОКУПАНТІВ ДО ШКОЛИ

За словами Тетяни Щетини, на початку травня до Херсонського НВК № 33 вперше прийшли чи то представники “росгвардії”, чи то ФСБ. Вони тоді вербували освітян викладати з 1 вересня в школах за російськими програмами.

“У той час я вже переховувалася, бо розуміла, що мене шукатимуть найпершою. Того дня в школі була техпрацівниця. Окупанти сказали їй, що приміщення закладу, обладнання і весь інвентар переходить під контроль так званої “нової влади”. Вони також дали папірець, де було написано, що наш заклад не буде набирати дітей на новий навчальний рік. А всі охочі розпочати навчальний процес за російською програмою можуть іти в сусідні школи.

Я так зрозуміла, що охочих було мало, адже на кожен район міста вони залишили працювати по одній школі. Особисто мені відомо, що лише троє із 60 директорів шкіл пішло на співпрацю з окупантами, – поділилася Тетяна й додала: Дехто з колаборантів аргументував це тим, що бояться залишитися без зарплати. Хоча з українського боку нам виплачували все вчасно. Я досі не розумію, як можна було проміняти вірність державі на гроші“.

Згодом біля школи поставили “охорону”, яка не пускала нікого до закладу й не дозволяла навіть забрати особисті речі. Через декілька днів після першого візиту представники окупаційної влади знову приїхали до школи на бронеавтомобілі. Тоді вони забрали все обладнання зі шкільної їдальні (плиту, морозильні камери, холодильники тощо). Мовляв, для потреб іншого закладу, який приймає дітей з 1 вересня.

“Доля нашого обладнання досі невідома. В іншому закладі його немає. Мабуть, коли окупанти тікали з міста, забрали все із собою”, – розповіла директорка.

ПЕРЕХОВУВАННЯ ВІД ОКУПАНТІВ

Тетяні Щетині телефонували представники так званої “нової влади” і вмовляли перейти на їхній бік, пропонували високу зарплату, але директорка відмовилася. Тому вона розуміла, що рано чи пізно за нею прийдуть.

Так і сталося. Окупанти прийшли за адресою реєстрації, стукали у двері, хотіли їх вибити. Однак голова ОСББ сказала їм, що у квартирі нікого немає, усі виїхали. Потім вони пішли до родичів Тетяни, розпитували, де вона переховується. Усі також казали, що вона виїхала.

“Вже з кінця квітня й аж до звільнення Херсона я змушена була переховуватися та чотири рази змінювати адресу проживання в місті. Адже були випадки, коли освітяни просто зникали.

Вчительку з іншої школи окупанти місяць тримали в підвалі. Ставилися не як до людини. Згодом жінка розповідала, що їсти давали лише один раз на день і то лише печиво, булку чи якусь забарвлену воду. Потім змучену вчительку випустили”, – розповіла Тетяна Щетина.

Сама директорка виходила на вулицю або рано вранці, або пізно ввечері, щоби принаймні подихати повітрям. Також іноді приходила до місць із російським інтернетом, бо влітку почалися перебої зі зв’язком. Там збиралося багато людей, вони читали українські новини. За словами вчительки, зібрання були мовчазними, люди – зляканими, тож не спілкувалися між собою. Сама директорка під час таких виходів переодягалася, щоб її ніхто не впізнав. Проте одного разу Тетяна ледве не потрапила до рук окупантів.

“Вони навідалися до квартири, де я переховувалась. Пам’ятаю той стук у двері, від якого й досі моторошно. На той час у квартирі ще був власник. Він відчинив їм двері. Але мені просто пощастило, що окупанти розшукували якогось чоловіка, тож документи перевіряли лише в чоловіків. Моя конспірація продовжилась”, – поділилася Тетяна Щетина.

1 ВЕРЕСНЯ ТА ТАЄМНЕ НАВЧАННЯ

Уже в серпні директорка почала телефонувати вчителям та радитися, що робити з новим навчальним роком. Вирішили також обдзвонити батьків учнів, які залишились, та запитати їхню думку. Хто не мав зв’язку, обходили домівки.

“Звісно вчителі тоді йшли на високий ризик, адже окупанти не знали про нашу ідею продовжувати навчання онлайн за українською програмою. Тож ми боялися, щоб хтось із батьків не розповів їм. На щастя, нам дуже пощастило. Батьки та учні нашої школи виявилися свідомими та патріотично налаштованими. Нас ніхто не підвів. Десь із середини серпня ми почали знову навчатись онлайн”, – розповіла директорка.

Вона додала, що ніхто з педагогічних працівників НВК не пішов на співпрацю з окупантами. Але чотири техпрацівники дошкільного підрозділу закладу “допомагали” вивезти кухонне обладнання. Розслідування щодо злочину триває.

Натомість до колективу НВК долучились і кілька вірних Україні педагогів із закладу, який співпрацював з окупантами. Згодом за ними прийшли й учні, батьки яких не хотіли навчання за російськими програмами.

“Було трохи важко координувати роботу закладу, оскільки частина педагогів евакуювалася, а частина залишилась у місті. Я намагалась усім приділити увагу. Загалом за час окупації я зрозуміла, що підтримка для людей дуже важлива, і треба весь час нагадувати, що ти поруч”, – зазначила Тетяна.

Самі ж заняття з учнями проводили в Classroom. Також до дітей з особливими освітніми потребами та до тих, у кого не було інтернету, вчителі таємно вирушали додому і продовжували навчання.

“Всі учні дуже швидко подорослішали й стали серйознішими. Але якою ж ціною їм це далося. Іноді навіть трохи сумно, коли п’ятикласники розмовляють із тобою як дорослі люди, у їхньому житті так мало залишилося місця для дитинства”, – зізналася директорка.

ЗВІЛЬНЕННЯ ХЕРСОНА: ЯК ЗАРАЗ ПРАЦЮЄ ШКОЛА

Тетяна Щетина розповіла, що прихід ЗСУ жителі міста почали відчувати ще з кінця жовтня, коли місцеві колаборанти почали тікати. Уже 11 листопада ЗСУ звільнили Херсон.

“Цей день буде назавжди в моїй пам’яті. Я тоді була в одному з районів міста в справах. Зустріла своїх колишніх учнів. Аж раптом, бачимо, вулицею їдуть машини з українськими прапорами. Радості не було меж. Ми всі обіймалися та плакали від щастя”, – розповіла директорка.

За її словами, наразі всі заклади освіти міста продовжують працювати онлайн. Українські правоохоронці перевіряють будівлі на замінування. Ситуація в Херсоні складна. Російські військові майже кожен день обстрілюють місто. Зокрема, у середині грудня школу Тетяни Щетини пошкодило два російські снаряди. Від ударної хвилі вилетіли вікна та двері.

“Але колектив нашої школи продовжує працювати задля перемоги України. Навіть такі складні обставини ще міцніше об’єднали нас, а незламні учні вселяють віру у світле майбутнє нашої держави”, – підсумувала директорка.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Усі фото: Тетяна Щетина