Теми статті: батькам, вчителям, директорам, НУШ, освітнім управлінцям, російська агресія
15 Лютого 2023
5 903
0
Майже 11 місяців не бачилися наживо вчителі та учні гімназії № 34 “Либідь” ім. Віктора Максименка. 18 березня поруч зі школою збили російську ракету, від вибухової хвилі повилітали майже всі вікна та частина дверей у кабінетах.
Відновити очне навчання в гімназії змогли лише в другому семестрі, чекаючи на завершення ремонтів.
Зараз школа працює в три зміни, бо з 1 500 учнів аж 900 обрали очну форму навчання. Вчителі вчать і тих, хто ходить у школу, і тих, хто обрав дистанційку, і тих, хто виїхав за кордон.
Розклад вийшов заплутаний, та головне, що на шкільних майданчиках знову граються, а в класах вчаться діти, у їдальні пахне випічкою, а школа більше не пустує.
Редакція “Нової української школи” провела майже весь навчальний день у гімназії після першого очного тижня навчання та дізналася:
“Ми не бачилися наживо з учнями від 24 лютого. А школа без дітей – як хата-пустка”, – розповідає директорка гімназії Алевтина Багінська.
І показує в телефоні світлини, чому так довго довелося чекати на зустріч із дітьми. Після прильоту ракети в школі повибивало вікна, у деяких кабінетах їх вирвало з рамами, двері покосило, коридори та класи були всипані склом, а місцями потріскалися навіть стіни. Не було жодного кабінету, який би не постраждав у чотириповерховій школі. Загалом від вибуху пошкодилося 1 600 кв.м вікон (це 85 % від їхньої загальної площі) та 400 кв.м дверей.
“Разом із батьками та місцевими мешканцями, що були в шкільному укритті, за день повністю все прибрали. Спочатку почали вікна обтягувати плівкою, а ті, що на першому поверсі, оббили фанерою. Це ж зима, треба було захистити перший поверх, щоб не допустити мародерства, – розповідає пані Алевтина.
На щастя, ніхто з людей не постраждав. На той час у нашому укритті було понад 800 осіб. О 7 ранку ми відчинили двері, і люди, які були вночі в укритті, пішли додому. Якраз на початку 9-ої всі розійшлися. Дівчата готували в їдальні, я саме збиралася йти до них. І тут вибух – усе посипалося…”
У липні міська влада затвердила кошторисну документацію на відновлення школи, яке стартувало 8 вересня. Спочатку бюджет становив понад 18 млн грн, після фінальної експертизи загальна кошторисна документація склала 16,9 млн грн.
Як пояснює директорка, постачальники не могли швидко охопити такі обсяги робіт (окрім віконних конструкцій, треба було міняти ще і дверні). До того ж у школі 11 конфігурацій вікон, є великі віконні конструкції понад 9 квадратних метрів, які важко встановити та транспортувати.
“Ці вікна стали для нас болючим місцем. Я навіть не хотіла шокувати цими кадрами батьків, бо ми намагалися самі шукати альтернативні джерела фінансування, зокрема, подавали щоразу кілька проєктів на “Громадський бюджет Києва”. І поки інші школи створювали розвиваючий простір, ми закривали господарські потреби та ставили вікна. Загалом замінили в школі вікон на 2,8 млн грн.
Уявіть, коли ми розуміли, що залишилося поміняти 400 кв. м вікон, а тут вибух… Люди плакали. Бо кожен кабінет був індивідуальним. Ми фарбували їх у теплі кольори, створювали разом із вчителями та батьками затишні кольорові зони, артстіни для малювання, гроубокси, де діти могли вирощувати розсаду…”, – додає директорка.
Зараз у кабінетах знову затишно, а відновлювальні роботи майже на фініші. Залишилися лише малярні роботи на четвертому поверсі.
Щоби повернення до школи вийшло не буденним, для учнів підготували сюрприз. Коли вони заходили до гімназії в перший день навчання, 30 січня, кожному роздавали льодяники на паличці із передбаченнями, наприклад: “Вас чекають приголомшливі моменти, успіхи і яскраві враження”.
Оскільки навчання проходить в умовах воєнного часу, то в перший же день дітям показали укриття та провели навчальне тренування з евакуації. І недаремно, бо наступного дня школярі побували там тричі через уже справжню повітряну тривогу. Як каже директорка, діти відреагували на це спокійно. Кожен знайшов собі заняття, бо вчителі продумали наперед, що можуть робити тут діти в разі тривалої тривоги.
Так, у школі є окреме укриття для 11 класів та вчителів, розраховане на 50 осіб. Приміщення поділили на три зони, де можуть сісти різні класи, щоби повчитися, проконсультуватися з учителями чи зробити завдання.
Інше укриття може вмістити 450 осіб, має три виходи, один із яких веде на вулицю. Тут є кілька приміщень, у кожному з яких розміщується 3–4 класи.
У кабінетах для середньої школи створили навчальну атмосферу, поставили стільці, парти та дошки. Також є мати, де можна відпочити.
Для початкової школи в укритті є каремати, килимки, настільні ігри, навіть куточок фізкультури зі спортивним інвентарем. За можливості вчителі початкових класів проводять тут уроки, переважно в ігровій формі, приміром, співають, танцюють чи грають у слова.
Та здебільшого діти проводять час на уроках. Тепер щодня о 12:20–12:30 у гімназії відбувається перезмінка. Батьки зустрічають на вулиці учнів 1–4 класів, а на навчання приходять старшокласники.
До речі, батьків до закладу освіти не впускають ще від ковідних карантинів, а наразі заради безпеки учнів і персоналу. Зайти до гімназії можна за попередньої домовленості з адміністрацією чи вчителем. Також є чат для спілкування директорки з батьками. У разі чого батьки можуть телефонувати керівниці гімназії.
Навчання в “Либеді” організували в три зміни, бо очно хоче вчитися 900 дітей, а одночасно в укритті можна розмістити за санітарними нормами 500 осіб (має бути 1 кв.м площі на особу).
Як казали нам учні, розклад вийшов заплутаний:
“Щоби вкластися в годинне навантаження та не переобтяжити вчителя, ми зробили очні уроки по 40 хв, а дистанційні – по 30 хв. У такий спосіб у вчителя набігає ще дві години робочого часу. Це якраз дає змогу провести уроки дистанційки в другу половину дня та в суботу”, – пояснює Алевтина Багінська.
Оскільки цього року в особливих умовах навчання опинилися п’ятикласники НУШ, ми поцікавилися, як у гімназії розв’язали проблему з підручниками, підготовкою вчителів та оцінюванням. І як загалом вдається реалізовувати НУШ у війну.
Як і в багатьох школах, учні 5 класів у гімназії працюють за електронними підручниками. У “Либеді” вони завантажені на платформу “Prosvita.net”, за якою працюють 5–11 класи. Також п’ятикласникам роздали старі друковані підручники.
Усі вчителі, які зараз працюють із п’ятикласниками, ще в травні минулого року прослухали:
Серед вчителів гімназії є тренери НУШ, які провели навчальні заняття для колег.
“Концепцію НУШ ми реалізуємо в 5 класі ще й через призму своєї традиції, – розповідає Алевтина Багінська. – Наша родзинка – це білінгвальні курси, які читаються з 5 до 11 класу. Наприклад, у 5 класі це курс “Мій Київ” англійською мовою, у 6 – інформатика, у 7 – зарубіжна література, у 8 – нова історія в особах, у 9 – українська література в персоналіях, а в 10–11 класах це вступ до майбутньої професії.
У 5 класі на англійську мову виділяємо 6 годин. Щоб зберегти це в НУШ, зробили крутезний перерозподіл. Раніше ми додавали одну годину у варіативну складову як шостий урок англійської мови. У програмі для 5 класу є мінімальна кількість годин, середня та максимальна. Ми вирішили виділити для музики та образотворчого мистецтва по 0,5 години із закладених максимальних двох. Ці предмети читаються по семестру, а вільні години додали до англійської”.
У гімназії напрацювали й свій механізм оцінювання п’ятикласників НУШ. За рішенням педагогічної ради, у першому семестрі їх оцінювали, так само як у початковій школі. Усі чотири роки вчителі користувалися тільки формувальним оцінюванням, тобто визначали, якими компетенціями володіє учень із кожного предмета. До речі, у початковій школі створили аж 46 інструментів формувального оцінювання, які беруть у роботу вчителі середньої школи.
Водночас із формувальним оцінюванням вчителі вводили рівневе (високий, середній, достатній та низький рівні). А в другому семестрі поступово переходять на 12-бальну систему.
Тож питань, а як вчити по-новому, у гімназії ніхто не ставить, а спільними зусиллями розв’язують проблеми.
А також дотримуються ритуалів Нової української школи. Ранкове коло з дітьми проводили навіть під час війни, і не лише в початковій школі. У 5 класах це робили вчителі, які ведуть перші уроки. Щоранку впродовж 5–6 хвилин діти розповідали, як минув день, який настрій та що їх турбує.
Попри значні пошкодження закладу після вибуху, тут змогли відновити свій особливий освітній простір. Для тих, хто опинився в школі вперше, у холі є вказівники-підказки, де шукати їдальню, спортзал чи класи початкової школи: на колонах посеред вестибюлю є малюнки зі спортивним інвентарем, буквами й цифрами чи смаколиками.
У коридорах є шафки для кожного учня, де можна залишити свої речі, стоять диванчики для перепочинку, столики, аби помалювати чи пограти в настільні ігри.
А ще з перших днів війни в артмайстерні гімназії працюють волонтери. Вони плетуть маскувальні сітки для захисників і кажуть, що діти вже прибігають допомагати.
На щастя, наш візит до школи обійшовся без тривог та без відключення електроенергії. Тож ми змогли позазирати в класи та розпитати учнів і вчителів, як минув перший тиждень навчання.
Вчитель початкової школи Тетяна Алаєва нарешті побачила своїх першачків наживо. Освітянка каже, що діти дуже раділи зустрічі, їм хотілося поспілкуватися та погратися. Уявіть – піти до школи й провчитися весь перший семестр дистанційно!
У дев’ятикласників усе серйозніше – урок правознавства в Олени Арєхової. Учні вивчають тему про громадянство, яку мали опрацювати ще в грудні. Однак через часті та тривалі відключення електроенергії до уроків приєднувалося кілька дітей. Тож зараз надолужують втрачене.
“Звісно, освітні втрати відчуваються. Розуміли це за відвідуваністю уроків, за виконанням домашніх завдань та тестів. Коли проводилися онлайн-уроки, матеріали до них розміщувалися на освітній платформі, де діти проходили опитування і тести. На основі цього побачили, де є прогалини. Також помітили їх під час усного опитування на початку навчання, – каже Олена.
Є діти, які вчилися і вчаться. А є діти, з якими треба повторювати матеріал. Це пов’язано не з їхнім бажанням вчити чи ні, а з повітряними тривогами. Особливо період листопада-грудня, коли були перебої зі зв’язком. Тому перші важливі теми повторюємо на початку другого семестру”.
В іншому 9 класі працювали над темою з української мови, яка теж була наприкінці другого семестру, – про види складнопідрядних речень. Учні якраз виконували самостійну роботу. А вчителька Тетяна Сінчіневіч додала, що в перший тиждень навчання цю тему ще раз повторили, а тепер перевіряли, як діти все засвоїли.
“Хоча ми залишали матеріали та завдання в гугл-документах, посилання на відео до уроків, але в у всіх були різні можливості, тому працюємо, надолужуємо те, що випало в грудні. Я бачу, що діти достатньо самостійні, вмотивовані, хочуть вчитися і здобувати знання, тож впораємося“, – впевнена освітянка.
Алевтина Багінська додає, що освітні втрати були завжди, наприклад, через карантини, тому в гімназії напрацювали свій механізм їхньої компенсації.
Під час останніх зимових канікул вчителі проводили компенсаторні консультації: у перший тиждень із розвиваючих предметів, у другий – з природничо-математичних, а в третій – з гуманітарних. У такий спосіб побачили, з яких тем є прогалини.
“Вчителі створили календарно-тематичні плани на другий семестр, визначивши для себе “болючі” теми. До прикладу, я, як вчитель історії, знаю, що одну тему я не прочитала. За планом ми маємо зараз вчити в 6 класі Грецію, а я даю її разом із Персією, тобто цю освітню втрату ми надолужимо в інтеграції двох тем. Я навіть для себе часто розумію, що коли вивчаємо в першому семестрі Персію, доходячи до теми греко-перських воєн у другому семестрі, учні забувають, звідки та Персія взялася. Може, це буде гарний досвід, щоб сформувати по-іншому календарно-тематичний план”, – розповідає директорка.
Крім цього, у гімназії шукають резервний час у кожній програмі. Пані Алевтина пояснює, що намагаються вичитати всі матеріали освітньої програми максимально за перший семестр. А резервні години відкладають на травень, щоб зайнятися узагальненням, повторенням чи проєктними роботами. Зараз цей час можна використати, аби вивчити ті теми, які випали через повітряні тривоги чи відключення електроенергії.
Такий підхід також дає змогу вивільнити час для 11 класів та готувати їх до ЗНО (НМТ). Алевтина Багінська називає це модульно-проєктним трансформерним навчанням, яке вперше апробували у 2017–2018 навчальному році. Так, до березня вичитують програму 11 класу, а у квітні-травні вчителі готують учнів до ЗНО.
Оскільки в старших класах є профільне навчання, то ті предмети, які діти обирають для ЗНО, читаються очно (у гімназії діє система допрофільного та профільного навчання: 8–9 класи вивчають поглиблено другу іноземну мову, історію України, математику та біологію, а в 10–11 класах формуються групи учнів, які продовжують вивчати поглиблено предмети природничо-математичного чи гуманітарного циклу).
Готуючись до ЗНО (НМТ), випускники обов’язково вчать українську мову та літературу, математику й історію України. Хто обрав географію, біологію, фізику тощо – об’єднується в групи на очне навчання. Усі інші предмети вивчаються дистанційно.
“Мені здавалося, що рано чи пізно ми до такого формату навчання дійдемо. Навіщо батькам забирати дітей з уроків, бігти до репетиторів та платити гроші, якщо в нас є мультипрофільне навчання? Просто треба правильно організувати час для дітей. Чи є сенс мучити випускників іншими предметами за два місяці до закінчення школи? Має бути підготовка до ЗНО, фізична культура й релакс”, – каже Алевтина Багінська.
Для випускників залишили три уроки фізкультури, один із яких – хореографія. Одинадцятикласники готуються до випускного і вчать бальні танці. Директорка вірить, щоб не було, учні затанцюють традиційний випускний вальс, і ніяка русня цьому не завадить.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Фото: Лілія Буяло, ГО “Смарт освіта”
Використання текстових матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на джерело. Використання фото та зображень без погодження з редакцією суворо заборонено.
Обговорення