Роман Шиян: “Ми готували Стандарт так, аби все починалось від зацікавленості дитини”

На початку грудня МОН узгодило остаточну версію проекту Державного стандарту початкової освіти. Невдовзі його мають ухвалити на засіданні Кабінету Міністрів. Текст цієї версії відрізняється від тої, яку “Нова українська школа” аналізувала в серпні в матеріалах для вчителів і батьків.

Щоб розібратися зі змінами, яких зазнав Стандарт початкової освіти, наші журналістки взяли інтерв’ю в співавтора цього документу Романа Шияна.

Фото з Facebook-сторінки Романа Шияна

– Коли Кабмін має затвердити новий Стандарт?

Зараз Стандарт погоджується з міністерствами та іншими інстанціями. Це повторне погодження, адже після ухвалення нового закону “Про освіту” ми внесли зміни.

Мені повідомили відповідальні працівники МОН, що Стандарт з незначними зауваженнями погодила Національна академія наук України. Вона, зокрема, наполягає на збереженні або й збільшенні обсягу української мови для шкіл з іншими мовами викладання (не 5 годин, а 7) у відповідному  базовому навчальному плані.

Національна академія педагогічних наук також наполягає не певних змінах, що стосуються окремих освітніх галузей. Ці рекомендації враховані частково.

Зараз проект перебуває на погодженні в Мін’юсті, після чого його спрямують у Кабмін. Тобто невдовзі матимемо новий Держстандарт початкової освіти.

– Які саме зміни було внесено внаслідок ухвалення закону?

Внаслідок ухвалення закону ми повернулися до первинного задуму: те, що закон називає обов’язковими результатами навчання, а в нашій попередній версії називалося загальними очікуваними результатами, залишається в тілі документу, а пакет конкретних очікуваних результатів опускається на рівень типових освітніх програм. Раніше це було двома частинами Стандарту.

Таким чином ми вже отримали ретельно опрацьовану основу для Типових освітніх програм.

І це було рішення МОН – щоб Типові освітні програми були укладені за галузями, окремими частинами (колишні КОРи, а тепер – очікувані результати навчання). Це потрібно для того, щоб кожен авторський колектив чи вчительська спільнота могли на цій підставі створювати власні рішення: інтегрувати що завгодно з чим завгодно в яких завгодно комбінаціях.

У Стандарті і Типовій програмі про інтегровані рішення тільки йдеться як про бажану можливість, але самі вони з’являються вже на наступному кроці – бо їх може бути багато. Якщо вони базуються на Типовій освітній програмі, то їх не треба ніде затверджувати (за законом “Про освіту”, таку програму може затвердити Педагогічна Рада – ред.).

А електронний конструктор, який ми зараз завершуємо, дозволятиме моделювати навчальні програми й на першому рівні визначати, чи відповідають вони Стандартові.

– Маєте на увазі індекси?

Так. Вони потрібні саме для цього. Хоча вони багатьох дратують. Але вони прості, там є нумерація для полегшення пошуку, і вони не потрібні для повсякденної роботи вчителя – лише для планування.

– Які ще внесли зміни у зв’язку з законом?

Закон визначив перелік компетентностей, подібний до європейського першоджерела (“Рекомендації Європейського Парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя” – ред.), але трошки від нього відрізняється. Тому ми в загальній частині Стандарту визначили, як ці ключові компетентності можуть бути реалізовані на рівні початкової школи.

Для мене в загальній частині важливими є два речення.

Перше: що Стандарт є першою частиною Державних стандартів загальної середньої освіти. Це важливо, щоб забезпечити цілісність. І звідси випливає, що мета і загальні результати (те, що раніше називалося загальними цілями) стосуються всієї загальної середньої освіти.

А вже обов’язкові результати – прив’язані до того чи іншого циклу або рівня освіти. Ці цикли (1-2 та 3-4 класи – ред.) опинилися під загрозою, тому що закон їх визначає не чітко. Їх майже викинули, але ми відстояли, бо на них усе побудовано.

Значна частина вчителів хотіли б, щоб їм показали результати, які мають бути на кінець першого класу. Ми вважаємо, що якщо так зробити на рівні навіть освітніх програм, то це зруйнує концепцію циклів. Ми не маємо підганяти темпи розвитку дитини. Тим більше, що в Стандарті є пряма вказівка, що обов’язкові результати можуть досягатись раніше або пізніше закінчення певного рівня навчання.

– Ви сказали, що є дві речі, важливі для вас особисто. Яка друга?

У нас є речення, що компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі дозволяє розвивати всі ключові компетентності. Не так – що компетентність іноземних мов розвивається тільки на іноземній мові, або математична – тільки на математиці.

“Компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі дозволяє розвивати всі ключові компетентності”. Фото: автор – kosecki, Depositphotos

Чому це важливо? Тому що ми паралельно працюємо над документом, який був оприлюднений рік тому – “Основи Державного стандарту”. Там вперше був сформульований цей компетентнісний потенціал. На жаль, він зараз не ввійшов у тіло жодного нормативного документу.

Тому нам важливо згадати його принаймні так завуальовано, щоб згодом, коли ми доопрацюємо цю основу (у нас є такі наміри спільно з Європейським фондом освіти – і тут я хотів би принагідно подякувати Олені Бех, спеціалісту з підприємливості та підприємництва ЄФО, за її пасіонарність). Наприкінці лютого, ми повертаємося до цієї теми.

У процесі удосконалення Стандарту ми мали спробу привести у відповідність до закону компетентнісний потенціал у всіх галузях. Ми зрозуміли, що нам треба його розкласти на етапи: або за рівнями, або навіть за циклами. Принаймні за рівнями, щоб початкова школа мала своє рішення.

Це нам дозволить для основної школи чіткіше і цілісніше показувати обов’язкові й очікувані результати в освітніх програмах – як кожна ключова компетентність у тій чи іншій галузі розкриваться за циклами або рівнями.

– Зміни в тексті Стандарту пов’язані не лише з ухваленням закону. Що це за зміни?

Внаслідок дискусії з нашими опонентами, більшість з яких входили до складу авторської групи, вилучили ціннісний компонент, який був у загальній частині. На мою думку, варто було його залишити, бо це квінтесенція.

– Чому вилучили?

Вирішили, що ним ніяк не можна користуватися, він не дає інструменту. Хоча я вважаю, що громадскість, батьки якраз могли брати на озброєння ці 7 пунктів (цінність дитинства, радість пізнання, принципи здоров’я та безпеки тощо – ред.). Дехто вважає, що їх треба було б тоді точніше прописувати, приводити у відповідність до закону – щоб вони прямо випливали з нього. Тоді б довелося довше працювати над Стандартом.

І головне, що ми втратили – формування обов’язкових результатів навчання від першої особи. Нам було зрозуміло, що ми не зможемо сформулювати їх аж так просто, щоб це можна було вкласти у вуста 8-річної дитини, але вважали, що 10-річна чи 12-річна на подальших етапах навчання зможе це свідомо декларувати: “Я обираю книжку, яка мені подобається”, наприклад. Тепер обов’язкові результати звучать як вимоги до учня: аналізує, оцінює, розглядає.

Головне, що ми втратили – формування обов’язкових результатів навчання від першої особи. Фото: автор – Yaruta, Depositphotos

Також була дискусія, як урівноважити знаннєвий традиційний компонент з уміннями. У минулій редакції ми це зводили до вмінь і групували їх за загальними цілями. Тепер це – загальні результати. Там, крім уміння, ще є досвід, який здобуває учень, прочитується ширший контекст, ставленнєвий подекуди. І тоді це вже комплексна компетентність.

Ми тікали від знань, і нас за це критикували. А нам важливо було просто по-іншому розставити акценти й підпорядкувати знання вмінням: знання – щоб чогось навчитися. Бо знання без уміння – це мертвий вантаж, який нікому не потрібний.

Всі ніби погоджувалися, що так – уміння важливе, але воно базується на знаннях. Тоді давайте добирати такі знання, які допоможуть розвивати вміння. Тому в освітніх програмах ми показали пропонований зміст, який пов’язаний з кожною змістовою лінією, але не співвіднесений твердо з очікуваними результатами і не нав’язується.

Ми навіть думали – рекомендований чи пропонований зміст. Назвали пропонованим: на цьому змісті ви можете розвивати вміння, щоб досягнути певних очікуваних результатів.

Через відхід від знаннєвого компоненту зараз в мовно-літературній галузі ми маємо зауваження повернути більше граматики, будови слова, базуватися на знанні мови. Наші мовники шкодують, що зник концепт розвитку власного стилю мовлення – був такий очікуваний результат.

Так само з математикою – у нас була тверда дискусія стосовно сюжетних задач. Частина нашої групи вважала, що сюжетна задача – це один з варіантів проблем математичного змісту, які нас оточують, які можна розв’язувати математичними методами. І ми намагалися, щоб не було їхнього пріоритету.

Але досі, коли говоримо про пов’язані між собою величини, опоненти кажуть: “Давайте візьмемо дані і шукане”, і за цим одразу проглядається алгоритм розв’язування задач.

– Якщо порівняти ядро знань старого Стандарту і нового – що з ним відбулося?

Серпнева версія Стандарту відрізнялася від поки чинного більше, ніж теперішня. У цій редакції ми зробили півкроку назад. Але основна відмінність зберігається: ми оперуємо не державними вимогами, а очікуваними результатами, і вони сформульовані все-таки як уміння.

І друга особливість, яку ми теж зберегли – ці вміння розвиваються за циклами. У попередньому Стандарті був драматичний розрив між початковою та основною школами. Ніколи не було комунікації між колективами, які працювали над Стандартами для різних рівнів освіти.

У попередньому Стандарті компетентнісний підхід декларувався. А тепер ми намагаємось його інструменталізувати. Хоча, на мою думку, недостатньо. Але ми це надолужимо за підтримки ЄФО (Європейський фонд освіти). У жовтні він дозволив скористатися досвідом двох консультантів, які розробляли інструментальні рішення за двома ключовими компетентностями – підприємливість і цифрова.

Також через компаньойнів з інших міжнародних проектів будемо інструменталізовувати громадянську компетентність. Україна фактично перша намагається втілити найновіші європейські розробки на рівні нормативної бази.

Тобто ми  намагаємося інструменталізувати всі ключові компетентності, використовуючи найновіші розробки фахівців з ЄС, які це вже багато років працюють над цим. Зможемо втілити це предметніше в основній школі, а від того, можливо, доведеться повернутись і в якийсь спосіб це втілити на початковому рівні.

– Нещодавно на зустрічі з громадськими організаціями Лілія Гриневич сказала, що боротьба за новий Стандарт – це майже цивілізаційна боротьба. Ви теж так вважаєте? Якщо так, то в чому саме ця боротьба?

Я почну з того, що ми намагалися до роботи над цим документом залучити всі зацікавлені сторони і знайти спільну мову зпредставниками усіх цивілізацій. Часом нам здавалося, що це вдається. Але, на жаль, з’ясувалося, що це не зовсім так. Одним з мотивів було, очевидно, зберегти свої надбання і навчально-методичні матеріали, успішні видавничі проекти.

“Ми намагалися до роботи над цим документом залучити всі зацікавлені сторони”. Фото: автор – Sentavio, Depositphotos

Ми завжди казали про знаннєву і вміннєву парадигми – що нікуди знання не дінуться, що без них – ніяких умінь. Тепер після цієї цивілізаційної битви я ще більше переконаний, що від знаннєвої парадигми треба віддалятися рішучіше, ніж я вважав на початку цього процесу. Тому що викласти в Стандарті знання для замап’ятовування чи навіть для формування вмінь– це абсолютно зайве.

Можна послуговуватись різним матеріалом і на різних знаннях формувати ті самі вміння, і відтак – компетентності. Тобто знання вторинні. Якщо вміння ти розвиваєш, і досвід у тебе накопичується, то знання швидко змінюються.

– У чому саме цей цивілізаційний розрив?

У тому, що існує традиція, від якої важко відійти. З цією традицією важко сперечатись, тим більше, що її носії завжди мають аргументи, які неможливо спростувати. Вони переконані в тому, що кажуть. Але водночас визнають, що вони за поступ, що треб змінювати, модифікувати, модернізувати. Але – ані руш. Колись мені це так пояснили: “Ми не повинні дати зруйнувати те, що в нас є”.

– Це один з найбільших страхів учителів і батьків – що старе зруйнують, а взамін не буде якіснішого.

Насправді така загроза існує.

Ми зараз намацали світові тренди – навіть з тими циклами. Французи й фіни пишаються, що вони зробили курикулум за циклами. У фінів є цикл для 7-8-річних дітей, а потім – для 9-11-річних (тобто 2+3 роки). Французи зробили три цикли по 2 роки, і останній виходить за межі початкової освіти – перехідний. Фіни теж просто в тексті Стандарту пишуть, як перейти з одного циклу на інший. Тому нам важливо цю тяглість мати.

– Стандарти яких ще країн ви вивчали під час написання українського?

Якщо формально дивитися, то наш Стандарт найбільше подібний на шотландський. Трохи нам прикро, що шотландці провалилися в тестуванні PISA. До цього Стандарту була прикута увага світу, він був дуже оригінальний. Ми там побачили оцей поступ – розвиток умінь. Хтось може навіть прямі запозичення побачити, бо ми його фрагментарно перекладали, але на столі тоді було багато Стандартів.

Ми не робили академічного порівняння Стандартів: звідти – це, а звідти – те. Але на столі лежали шотландський, ірландський, англійський, французський (ми мали нагоду поспілкуватися з членом їхньої вищої національної ради курикулуму), Онтаріо і Альберта (Канада), австралійський, новозеландський, сингапурський.

З Польщі нам цікавіший був досвід саме цивілізаційної боротьби, яка досі триває – формування професійного капіталу, коли є різні середовища, партисипативність, коли ми шукаємо спільного рішення. У них реванш зараз, і до нас можуть бути закиди: ви з Польщі взяли, а вони усвідомили, що не мали рацію. Але насправді там відбувається реакційний реванш.

Базові навчальні плани Сингапуру, Японії і Південної Кореї ми порівнювали разом з академіками – дивилися, як там розподілені предмети. Там є цікаві рішення, які б були нам корисні з огляду на мовну проблему. Наприклад, у сингапурських школах частину предметів початкової школи (з першого класу) викладають англійською мовою, а другу – місцевою.

– Ми робили текст, як батькам читати Стандарт. Давайте сформулюємо, що цей Стандарт дасть їхнім дітям. Крім компетентностей, бо ми вже це озвучили.

Перше. Ми намагалися побудувати Стандарт так, щоб усе починалося від зацікавленості дитини. Щоб вона починала досліджувати те, що її зацікавило, щоб брала в руки книжку, яка її зацікавила, і від того розбудовувати культуру дослідження чи читання.

Нам опоненти дорікали: “Що це ви пишете на першій позиції “обираю книжку”? Нехай він спочатку читати навчиться”. Зараз це шоста позиція. Хоча ми вважаємо, що цікавіше, якби він взяв книжку, яка його зацікавила, і на ній йому допомогли б навчитися читати.

Фото: автор – AlexLipa, Depositphotos

Друге. Ми вводимо помилку в ранг нормального елементу навчального процесу. У Стандарті чітко написано, що не треба боротися з помилкою, а визнати, що вона є нормальним складником дослідження. У такий спосіб, можна сподіватися, страх помилки поступово подолається.

Третє. У нас написано про радість від пізнання нового, насолоду від творчості, читання задля задоволення. Тобто ті речі, які в нас були викладені в принципах (у загальній частині – ред.), все-таки розсипані по обов’язкових результатах.

Є ще таке, що нам важко було відстояти. Наприклад, очікувані результати, які сформульовані в такий спосіб, що дитина намагається, пробує. А як ви будете міряти, що намагається? Я жартома відповідаю, що немає нічого легшого – за кількістю спроб.

Насправді ти не можеш (і не мусиш!) досягти результату з першої спроби. Тут провідна роль – за формувальним оцінюванням, відстежуванням поступу дитини, зокрема й через самооцінювання. І треба батькам наголосити, що підсумкове оцінювання – для того, щоб поміряти якість, тобто вибірково. В жодному разі не для визначення подальшої долі учнів.

У мене є мрія, щоб воно відбувалась не наприкінці 4 класу, а на початку 5-го – аби не було спокуси розподілити дітей на різні потоки.

– Якісь батьки хвилюються, що діти перевантажені. Але є чимало таких, які хвилюються, що діти будуть просто бавитись.

Ми виходимо з того, що навіть якщо ми трохи передамо куті меду – з м’якими вміннями, то все-таки вчитель за традицією своє зробить. Він уміє навчити дитину читати і писати – він не вміє іншого.

До речі, я вважаю, що одним із викликів (він менш помітний) є те, що вчителів початкових класів не вчили так глибоко галузям, що в нас зазначені – ні природознавству, ні нових аспектів мовно-літературної галузі (театральний, медіа), ні тим більше громадянській, здоров’язбережувальній, культурній, мистецькій. І оце потребуватиме від учителів рутинної роботи.

І тут так само їх потрібно позбавити страху помилки. Вчитель не повинен знати відповіді на всі дитячі запитання, він повинен уміти спрямувати дитину на те, щоб вона сама знайшла відповідь. Тим паче коли ми кажемо, що зміст вторинний.

– І діти точно знатимуть не менше, ніж по закінченні звичайного 4-го класу?

Точно. Насправді зараз нас критикують, що ми перевантажили освітню програму. Але ми її перевантажили не змістом, бо змісту в Стандарті справді нема. Там є уміння, пов’язане з досвідом і компетентністю.

– Чи можна припустити, що НУШ могла б стартувати зі старим Стандартом?

Зі Стандартом – ні. Я припустив би радше (це парадоксальна думка): НУШ могла би існувати за чинними навчальними програмами, але на основі нового Стандарту.

Є приклади – Альберта чи Онтаріо. Програми створювали в 90-х роках, після чого робили програмні документи, де розставлялися акценти щодо компетентностей. І вчитель мав модифікувати під це чинні навчальні програми. Тоді може б ми уникнули боротьби з вітряками.

Але в нашій культурі, коли навчальна програма одна, це теж був би ризикований крок. Хоча, маючи одну і відкривши поле для створення інших, ми могли б цю ситуацію наповнити реальною свободою. Але ми це вже подолали, і не варто про це думати.

Вікторія Топол, Галина Титиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – DmitryPoch, Depositphotos