Українські школи за кордоном: юридична й фінансова площина проблеми – освітній омбудсмен

вчителям, директорам, освітнім управлінцям, фінансування освіти

2 506

Українські школи, створені за кордоном, наразі офіційно не визнані нашою державою. Національне освітнє законодавство не містить норм про механізм заснування українських шкіл за кордоном. Створені за кордоном українські, зокрема, суботні та недільні школи – це переважно ініціативи небайдужих фундацій, культурних чи громадських організацій громад українців за кордоном. Ці заклади засновані відповідно до законодавства країни, де створені. Більшість із цих шкіл не може видавати українським учням українські документи про освіту. Це можуть робити лише ті заклади, які уклали договір із Міжнародною українською школою (МУШ) або іншою українською школою в Україні.

Цю проблему порушив освітній омбудсмен Сергій Горбачов. Публікуємо матеріал майже без змін.

Міжнародна українська школа (МУШ) є державним закладом України, створеним у 2007 році для підтримки української освіти українських учнів, які тимчасово або постійно проживають за кордоном (розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. N 91-р “Про утворення загальноосвітнього навчального закладу “Міжнародна українська школа”).

У МУШ навчаються 3 378 учнів. Одне з її основних завдань – співпраця у сфері освіти із громадськими організаціями за кордоном, які в своєму складі створюють освітні центри для підготовки учнів до річного оцінювання та атестації для отримання документів про освіту державного зразка України.

За даними, які опубліковані на сайті МУШ, на 2021–2022 навчальний рік школа уклала договори про співпрацю з 36 юридичними організаціями, при яких діють заклади освіти в 10 країнах, а на 2022–2023 навчальний рік – з 39 юридичними особами в 11 країнах. Це ті заклади, які офіційно співпрацюють із МУШ. Їх учні можуть отримати документи про освіту.

Але українських шкіл набагато більше, і не всі з них можуть укласти договір про співпрацю з МУШ. Як зазначають представники українських шкіл, у більшості випадків МУШ відмовляє в підписанні договорів або зарахуванні дітей як екстернів, які проходять підготовку до річного оцінювання в освітньому центрі, аргументуючи це відсутністю фінансування для приїзду атестаційної комісії.

Щоб визнати українські школи за кордоном, потрібно внести до українського законодавства відповідні зміни, визначивши критерії створення та забезпечення таких шкіл:

хто може бути засновником такої школи за кордоном;
як такі школи мають отримувати ліцензію;
за якими освітніми програмами здійснювати навчання та відповідний контроль;
яким має бути порядок матеріально-фінансового та кадрового забезпечення таких шкіл.

Через невизнання українських шкіл за кордоном відсутній і офіційно затверджений їхній перелік. Є неофіційний перелік таких шкіл, наданий МЗС, також є перелік шкіл, з якими співпрацює МУШ.

Однак необхідно розробити єдиний верифікований реєстр українських шкіл за кордоном.

Відсутність державної підтримки українських шкіл за кордоном

Українські школи за кордоном не отримують державної підтримки з боку України, зокрема, фінансової: оскільки школи офіційно не визнані, немає законних підстав таку підтримку надавати. В умовах повномасштабної війни основні кошти держава скеровує на ЗСУ, тож знайти гроші для фінансування шкіл за кордоном складно. Але, як зазначає Сергій Горбачов, ми маємо розуміти: якщо не підтримуватимемо наших учнів за кордоном, то втратимо кілька поколінь українців.

Перешкодою для створення об’єктивного механізму фінансування українських шкіл за кордоном є відсутність правильного обліку щодо кількості учнів, які в кожній країні навчаються в українських школах за українськими програмами.

Частина шкіл створена вже під час повномасштабної війни, деякі з них спершу створювали як короткострокові проєкти, щоб допомогти закінчити переміщеним дітям 2021–2022 навчальний рік за українськими програмами, але продовжили свою діяльність, оскільки попит серед учнів досить великий.

Водночас для продовження роботи та охоплення більшої кількості учнів школи потребують фінансової підтримки, адже необхідно орендувати приміщення, виплачувати заробітну плату вчителям, забезпечувати школу необхідним обладнанням, навчально-методичними матеріалами. Наприклад, у Варшавській українській школі, за інформацією НУШ, коли вона відкрилася у квітні 2022 року, розпочали навчання 270 учнів, а під час проведення набору на вільні місця в новому навчальному році було отримано 1 600 заявок. Узяти усіх охочих не змогли через обмеженість розмірів приміщення, тому зараховували до школи насамперед тих, хто втратив можливість навчатися в українській системі освіти зовсім.

Посольство України в Словацькій республіці повідомляло на початку навчального року про створення в окремих країнах українських закладів освіти за ініціативою громадських організацій українців за сприяння органів управління освітою цих країн та місцевої влади. Навчання в таких закладах відбувається очно за державними стандартами та освітніми програмами України. Але в посольстві також наголосили, що ця робота потребує державної підтримки як України, так і країн, де такі організації створюють.

Наразі держава підтримує лише Міжнародну українську школа. Іноді фінансову підтримку українських шкіл за кордоном здійснюють міжнародні партнери.

Відсутність приміщень для створення шкіл

Щоби створити школу й організувати очний освітній процес, необхідне приміщення, подекуди не одне, залежно від кількості переміщених учнів у певних регіонах країни. Частина шкіл обмежені в кількості учнів, яких можуть прийняти, саме через розмір приміщення. На оренду одного чи кількох приміщень необхідні кошти, не завжди легко знайти необхідне приміщення.

Наразі пошук приміщення й оплату оренди таких приміщень багатьох українських шкіл за кордоном здійснює фундація чи інша організація українців, яка засновує школу. Але не всі вони мають достатньо грошей на утримання шкільного приміщення. У деяких країнах приміщення для створення українських шкіл надають посольства, або цим опікуються місцеві органи влади, або такі приміщення надають директори закордонних шкіл країни перебування. Наприклад, про такий досвід у Великобританії повідомляв Голова комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак. А в Польщі директори шкіл дозволяли до кінця навчального року використовувати приміщення своїх класів для навчання українських учнів у другу зміну.

Кадрове забезпечення, зарахування стажу й оплата праці педагогічних працівників

Україна роками не визнає тих своїх педагогічних працівників, які виїхали за кордон. Таким педагогічним працівникам не зараховують стаж, навіть якщо вони працюють в українській або закордонній школі країни перебування. І ця проблема існувала ще до початку повномасштабної війни.

Щоб офіційно працевлаштуватися, у частині країн педагогічні працівники зобов’язані пройти процедуру визнання кваліфікації. У деяких країнах це необхідно навіть для роботи з українськими дітьми. Отже, вчителі не можуть отримувати офіційну заробітну плату, адже не працевлаштовані через офіційну систему працевлаштування.

Тому частина педагогів працюють в українських школах за кордоном на волонтерських засадах, але така робота не може тривати довго. Не всі українські громади за кордоном мають достатньо коштів виплачувати заробітну плату цим учителям, інші громади, які спершу знаходили кошти, не можуть робити це довготривало. У деяких школах фінансові витрати покладаються на гранти або на батьків, які теж не мають і не повинні оплачувати це, але погоджуються, щоби дитина мала хоч якийсь доступ до української освіти.

Проблеми організації освітнього процесу, психологічної і навчально-методичної підтримки

Українські школи за кордоном зосереджені переважно у великих містах країн.

Деякі школи здійснюють викладання за українськими навчальними програмами, затвердженими МОН, деякі – розробляють свої власні навчальні програми. Але, на жаль, відомі випадки, коли в українських школах за кордоном здійснювали викладання російською мовою. Наприклад, це трапилося в Молдові.

Ситуація зумовлена, зокрема, браком українських педагогічних працівників і позицією самих педагогів. За даними МОН, на початок 2022–2023 навчального року (вересень 2022 р.) 13 000 вчителів перебували за кордоном. Це в рази менше, ніж кількість переміщених дітей шкільного віку, крім того, вчителі нерівномірно переміщені по країнах та населених пунктах. Тому один учитель чи вчителька може викладати кілька предметів різних циклів.

Іноді через брак учителів дітей різного віку поєднують в один клас. У школах або зовсім нема психолога, або не вистачає кваліфікованих фахівців, які можуть надати допомогу дітям, адже багато з них мають ПТСР через пережиті під час війни події.

Також повідомляють про нестачу українських підручників у таких школах. Деякі школи надавали дітям підручники російською мовою.

Пропозиції освітнього омбудсмена щодо підтримки українських шкіл за кордоном:

створити робочу групу у складі представників МОН, посольств, консульств, українських шкіл за кордоном, освітнього омбудсмена тощо для напрацювання змін до національного законодавства щодо заснування та державної підтримки українських шкіл за кордоном;
на державному рівні розробити Дорожню карту разом з урядами або міністерствами освіти країн перебування українських біженців щодо критеріїв заснування та визнання української школи за кордоном та їхнього державного контролю;
посилити спроможність Міжнародної української школи;
розробити державні програми підтримки українських шкіл за кордоном;
розробити єдиний верифікований реєстр українських шкіл за кордоном;
постійно здійснювати облік дітей, які перебувають за кордоном та наявність у них доступу до української освіти;
забезпечити можливість ведення особової справи учня в електронному вигляді;
розглянути можливість підтримки українських шкіл за кордоном за різними моделями;
розробити порядок зарахування стажу роботи за кордоном до педагогічного стажу для підтримки українських вчителів, які працюють в українських школах за кордоном, та порядок їхньої атестації;
розробити механізм державного забезпечення підручниками українських шкіл за кордоном;
розвивати центри вивчення української мови за кордоном.