Теми статті: батькам, вчителям, закордонний досвід
28 Квітня 2023
29 854
0
“Нова українська школа” продовжує серію публікацій про досвід роботи українських учителів у закордонних закладах освіти. Героїня нашої сьогоднішньої історії – Марія Гомола – викладала німецьку мову та літературу в Дніпрі, працювала старшим викладачем та завідувачкою секції кафедри туризму та міжнародних відносин приватного університету.
На початку повномасштабного російського вторгнення один із колишніх студентів Марії запропонував їй виїхати до Німеччини. Вона погодилася, але розповідає, що не все було одразу так просто, адже німці дуже ретельно ставляться до оформлення всіх потрібних для роботи з дітьми документів. Кілька місяців із моменту приїзду пішло на те, щоби підтвердити професійні дипломи та знайти роботу – вчителем інтеграційного українського класу.
У новій статті читайте:
Школа Friedrich Schiller GS (початкова школа імені Фрідріха Шіллера), у якій працює Марія, розташована в невеликому містечку Фльоха (Flöha, Mittelsachsen), усього на 10 тисяч жителів. Це початкова школа, де вчаться діти з 1 до 4 класу, як і в Україні. Загалом у цьому містечку працює шість закладів середньої освіти різних ступенів та спрямувань, дитячий садочок, дитбудинок і спеціалізована інклюзивна школа для дітей та молоді різного віку.
Адміністрація і закладу освіти, і всього міста ухвалила рішення створити в цій школі інтеграційний клас для дітей, які приїхали з України, задля пришвидшеного вивчення німецької мови та поступового опанування інших навчальних дисциплін. Марія викладає маленьким українцям усі шкільні предмети – і німецьку, і математику, і музику та мистецтво та навіть спортивні заняття.
“Оскільки клас інтеграційний та ще й початкова школа, то викладання відбувається відсотків на 70 німецькою. Але коли я бачу, що діти втомилися або потрібно обговорити з ними якесь питання щодо правил поведінки, щоби вони точно добре його зрозуміли, то можу пояснити українською“, – розповідає Марія.
Клас невеличкий, призначений для 12 дітей, але наразі тут навчається всього дев’ять учнів – хтось повернувся додому, хтось новий доєднався впродовж навчального року. Найбільша складність полягає в тому, вважає вчителька, що це діти різного віку – від 7 до 11 років, кожен зі своєю складною історією, емоціями й стресом.
“У нашому містечку є один заклад освіти, у якому вчаться, переважно, діти емігрантів із різних країн. Тобто ті, для яких німецька мова не є рідною. Навчальна програма тут трохи легша, ніж у звичайних школах, викладання матеріалу йде повільніше, щоби учні встигали й вчити мову, й опановувати предмети. Але з українськими дітьми зовсім інша історія – родини опинилися тут не з власної волі, і кожен із них рахує дні до повернення додому“, – додає вчителька.
У Німеччині всі діти від 6 до 15 років повинні обов’язково відвідувати заклади освіти. За словами вчительки, дистанційної чи сімейної форми навчання тут не передбачено. Навіть під час пандемії Covid-19 школи переважно працювали.
Заняття в початкових класах починаються о 7.50 ранку. Вчителі приходять трохи раніше, щоби підготуватися до уроку. Територія закладу освіти закрита й навіть батьки не мають права перебувати в школі під час навчання. Відповідальність за дітей несуть педагоги. Діти мають у середньому по 5 уроків на день, які тривають до 12.30, після чого вони організовано виходять зі школи й вчителі передають їх батькам чи вихователям позашкільних закладів.
Заняття музикою, мистецтвом та спортом відбуваються в спеціально призначених приміщеннях. Решта занять – в основному класі.
Сувора дисципліна в закладах освіти, за словами Марії Гомоли, є своєрідною візитівкою німецької освітньої системи. Наприклад, запізнюватися на заняття тут недопустимо. “Запізнення тут – це на 10–15 хвилин на урок. Якщо ти прийшов за 5, а не за 15 хвилин до початку уроку, черговий вчитель уже буде незадоволений. А якщо ситуація повторюється кілька днів поспіль, може бути й серйозна розмова з батьками. Українським батькам складно пристосуватися до таких жорстких правил“, – додає Марія.
Усі пропуски занять рахуються погодинно, на кожен має бути пояснення від батьків. Відсутність без поважної причини не повинна перевищувати 10 днів на рік. А якщо їх раптом виявиться більше, це може дати привід школі звернутися до соціальної служби. “Але об’єктивно мушу сказати, що школа йде назустріч українським родинам, – розповідає педагогиня. – У нас була ситуація, коли під час навчання дитину відпустили на кілька тижнів в Україну. Мама тоді написала обґрунтування для адміністрації, де зазначила, що дитина понад рік не бачила батька, бо була затримка з отриманням документів. Директор завважив, що ця причина є важливою, і дав дозвіл на відсутність. Причому такий дозвіл дається не просто на словах, а в письмовій формі, з печатками та за певною процедурою документообігу“.
Маріє додає, що ситуація ускладнюється тим, що чимало дітей, батьки яких хотіли би продовжувати навчання паралельно й в українських закладах освіти, фактично не мають такої можливості. Бо, наприклад, дистанційна контрольна робота, яку треба написати в певний час, не є підставою для пропуску занять у німецькій школі. Тому українським школярам тут складно (майже неможливо) паралельно вчитися в українських школах дистанційно разом зі своїм класом. Через це діти, як каже Марія, постійно відчувають стрес.
Спеціального шкільного автобуса, який би підвозив дітей до школи, у містечку немає, але вчитель щотижня видає дітям спеціальні безплатні квитки на проїзд у громадському транспорті, аби вони могли дістатися до школи та їздити регіоном.
Школа забезпечила українських дітей спеціальними зошитами для вивчення німецької мови як другої, іноземної. До цього зошита додається інтерактивна ручка: дитина проводить нею по картинках чи словах і та “озвучує” слово, яке “побачила” на малюнку. З цими зошитами діти можуть додатково працювати вдома.
У Німеччині також існує система-аналог груп продовженого дня. Відмінність полягає в тому, що такі групи є не лише в школі, але й у спеціальних окремих закладах. Після завершення шкільних занять по дітей приходять педагоги-вихователі й забирають їх на додаткові групові заняття, дозвіллєві активності. Діти можуть робити там домашні завдання, спілкуються, граються, займаються спортом тощо. Якщо в школі організоване харчування не передбачено, то тут дітей можуть годувати гарячими обідами. Фінансуються такі групи частково з місцевого бюджету, частково – самими батьками.
Оскільки централізованого харчування в цій школі не передбачено, діти беруть із собою бутерброди, напої й смакують ними на перервах у своєму класі. Їдальня працює виключно для групи продовженого дня.
“У тій ситуації, якій опинилися за кордоном українські діти, надзвичайно важливою, – каже Марія, – є підтримка батьків. Чуже мовне середовище для учнів молодшого шкільного віку – надзвичайно складний досвід, і тільки допомога та підтримка рідних сприяє прогресуванню в шкільному навчанні за кордоном. Я прекрасно розумію, наскільки важко зараз самим батькам у таких умовах. Але я так само кожного дня бачу, наскільки різняться успіхи їхніх дітей залежно від того, чи мають вони вдома підтримку, чи ні.
А ще нам усім тут не вистачає участі та підтримки нашої держави у розв’язанні цих питань. Маю на увазі й психологічну підтримку, і розуміння того, як потім зараховуватиметься навчання за кордоном українським школярам“.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
Усі фото: Марія Гомола
Обговорення