Готуємося до уроку з нагоди Дня ЗСУ: про паралелі з козаками, УНР та факти із сучасності

Історія сучасних Збройних сил України налічує 32 роки, а точкою відліку вважається 6 грудня. Цього дня в 1991 році ухвалили закон “Про ЗСУ”, а ще через два роки встановили в цю ж дату День Збройних сил України.

Зараз наші захисники й захисниці боронять Україну від ворога, а про ЗСУ говорять як про одну з найбільш боєздатних армій світу. Хоча боронити батьківщину та відвойовувати незалежність нам доводиться не останні 10 років, а значно довше. Сучасних захисників порівнюють із козаками чи ватажками УНР, які теж ризикували власним життям задля незалежної держави.

• Як розповісти учням про паралелі між козаками й сучасними захисниками й захисницями;
• чи є спільні риси з армією УНР;
• які символи з минулого досі збережені в ЗСУ;
• про які факти сучасної історії Збройних сил варто розповісти учням;
• чому важливо акцентувати на позитивних історіях – про це читайте в новому матеріалі “Нової української школи”.

ЩО ПОВ’ЯЗУЄ ЗСУ З КОЗАЧЧИНОЮ

Розповідаючи про історичну тяглість ЗСУ із попередніми військовими формуваннями, що боролися за незалежність України, Марія Воротило, вчителька історії, авторка аудіоуроків “Вчися вухами“, радить починати із часів козацтва.

Саме тоді вперше сформувалася ідея про те, що важливо бути господарем у своїй країні. За часів Богдана Хмельницького козаки створили власну державу і відчули, які бонуси це їм приносить, додає вчителька.

Досі в ЗСУ зберігається козацька традиція, коли кожна бригада має свій прапор, з певними символами та гаслами. У Війську Запорозькому прапори називали бойовими хоругвами, і їх мав кожен полк та сотня.

Фото з ФБ-сторінки 55 окремої артилерійської бригади “Запорізька Січ”

Деякі бригади ЗСУ мають назви, які теж пов’язані з козаччиною:

• 92 окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка;
• 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського;
• 57 окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Докладно про назви деяких бригад та історії діячів, з якими це пов’язано, можна дізнатися на сайті заповідника “Хортиця”.

“Після козаччини багато років було відносне затишшя, виникали повстання проти панів під час Коліївщини, але вони не мали чіткої мети, це було радше вихлюпування емоцій назовні, – пояснює Марія. – Наприкінці ХІХ століття з’являється ідея, що Україна має бути незалежною державою, про це говорив Тарас Шевченко та представники Кирило-Мефодіївського братства. Саме тоді почало з’являтися обгрунтування, як саме має виглядати українська держава. А після Першої світової війни така можливість з’явилася, коли була утворена Українська народна республіка”.

ЯКІ НИТКИ ПОВ’ЯЗУЮТЬ ЗСУ ІЗ ЗАХИСНИКАМИ XX СТОЛІТТЯ

Якщо зупинитися на подіях XX століття та шукати спільні риси тодішніх захисників із сучасними, Дар’я Бовкун, вчителька історії Броварського ліцею “Перспективи”, вважає, що варто дотримуватися такої хронології:

• Українські січові стрільці (УСС) – як описує Український інститут національної пам’яті (УІНП), це перший український національний бойовий підрозділ (на теренах України) після битви під Полтавою в 1709 році.

Він з’явився на початку Першої світової війни, коли 1 серпня 1914 року лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду. Вона поставила перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування. Це мало стати зародком української національної армії, пояснює УІНП.

• Армія УНР, яка діяла з лютого 1917 до квітня 1918 року.

“В армії УНР, як і в козаків, було бажання мати свою країну, бо росіяни, поляки тощо сприймалися як окупанти.

Саме під час боротьби УНР за українську державу сформувалася армія, яка вперше за довгий час чітко заявила, що буде боротися за незалежну та суверенну державу”, – додає Марія Воротило.

• Збройні сили Української Держави за часів гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році.

За Скоропадського почала формуватися регулярна армія. Її загальна чисельність мала становити 310 тисяч осіб. А ще Скоропадський ухвалив закон про відновлення українського козацтва.

• Українська повстанська армія (УПА), яка діяла з 1942 року до початку 1960-х років.

На думку Марії Воротило, поразка УНР не означала, що українці припинили боротьбу. Це бажання нікуди не зникло і проявилося в часи Другої світової та після неї якраз у формуваннях УПА. Повстанці мали величезний потенціал, були вперті, оригінальні та готові жертвувати собою заради незалежної України, додає вчителька. Упівці розуміли, що німці й радянський союз – це дві диктатури, які знищують українців, але для боротьби з ними не мали необхідних ресурсів.

Аби підтвердити символічні історичні зв’язки з героями XX століття, можна розповісти учням:

• що пісня “Ой у лузі червона калина”, яка стала популярною після повномасштабного вторгнення росії, це марш УСС;
• а гімном УПА був марш українських націоналістів “Зродились ми великої години”, який у роки незалежності став новим маршем українського війська. За сучасне аранжування композиції взявся Олег Скрипка.

“У ЗСУ є навіть деякі елементи військової форми, спільні з минулими військовими формуваннями. Наприклад, “мазепинку” [ред. – головний убір українських військових] раніше носили Українські січові стрільці, потім – Українська Галицька армія, військові Карпатської Січі та УПА. Це теж ті речі, що свідчать про історичну тяглість”, – каже Дар’я Бовкун.

Офіцер Української Галицької армії Петро Франко в мазепинці. Джерело: Вікіпедія

Сучасна мазепинка ЗСУ. Джерело: Вікіпедія

ЯКІ ЦІКАВІ ФАКТИ РОЗПОВІСТИ З НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ ЗСУ

Розповідаючи про сучасну історію ЗСУ, на думку Дар’ї Бовкун, варто говорити не лише про нинішню війну, а і про те, чим займалася армія до 2014 року.

Наприклад, розповісти учням про миротворчі місії, у яких брали участь ЗСУ під егідою ООН із 1992 року. Тоді якраз була ухвалена постанова про участь батальйону Збройних сил України в Миротворчих силах ООН на території колишньої Югославії.

• Докладно про участь українців у миротворчих місіях у колишній Югославії, а також Іраку та Конго розповідає Роман Пономаренко, кандидат історичних наук, у статті “Українські миротворці”.
• Торік в Україні презентували документальний фільм “Миротворці. Перша місія”.

До нього увійшло інтерв’ю з Миколою Верхоглядом, одним із командувачів місії під містом Жепа. З його розповідей, український батальйон дотримувався позиції, що має рятувати цивільне населення і не приставати ні на чию сторону. Коли в 1995 році серби захопили місто Жепу, а боснійці вимагали дати їм зброю і викликати авіацію НАТО – українські миротворці домовлялися з обома сторонами про вивезення цивільних.

• Про роль українського батальйону та захист мирного населення в Боснії розповідає також фільм BBC “Як українці не допустили другої Сребрениці”.

“Іноді складається враження, що Збройні сили України до 2014 року нічим не займалися. Звичайно, те, що почалося у 2014 році й триває досі, болить нам найбільше. Але в контексті історії Збройних сил важливо розповідати й про те, що було до 2014-го”, – вважає Дар’я Бовкун.

Український патруль біля Жепи, 1994 рік. Джерело: Локальна історія

На церемонії завершення місії в Іраку, 2008 рік. Джерело: Локальна історія

ПРОВЕДІТЬ УРОК У СТИЛІ STORIES

Звісно, згадати варто й подвиги тих захисників і захисниць, які прямо зараз перебувають на “нулі” в окопі. Але для розмови з учнями краще шукати позитивні історії, вважає Сергій Хараху, стрілець ЗСУ, який до повномасштабного вторгнення був заступником директора в Класичній гімназії при ЛНУ імені Івана Франка, викладав географію і “Захист України”.

Нагадуємо, що перед початком розмови про сучасну війну й військових, вчителю варто пригадати, чи є серед учнів ті, хто втратив близьких або рідну домівку і для кого ці теми особливо чутливі.

• Про те, як поводитися з дітьми, які втратили рідних через війну та які слова підтримки підібрати читайте за посиланням.
• Поради психологині, як говорити з дітьми про війну та улагоджувати їхній стан можна проглянути тут.

Сергій Хараху пригадує, як під час реабілітації його запрошували в рідну гімназію, де він розповідав дітям про війну, а також про досвід, який здобувають чоловіки й жінки в лавах ЗСУ. Найчастіше він оповідав учням історії про воїнів, які навіть після поранення поверталися знову на фронт.

“На одній з останніх зустрічей зі школярами я розповідав про снайпера з позивним “Фін”, який був поранений, сам залишився на полі бою і якого довго не могли евакуювати [після поранення та реабілітації “Фін” і далі служить. Наразі він офіцер розвідки в Нацгвардії], – говорить Сергій Хараху. – Діти слухали про це із захопленням.

Я противник того, щоби розповідати дітям про загиблих, їхню кількість. У нас і так багато біди й стресів, тому треба вибирати позитивні історії, а їх безліч.

Саме позитивні історії про реальних людей добре заходять сучасним дітям, бо вони не сприймають дати чи дані про структуру ЗСУ. Їм краще подавати інформацію, як stories в інстаграмі, тобто як коротеньку розповідь про щось цікаве”.

Такі герої є в кожній громаді, вважає військовослужбовець. Це можуть бути випускники школи чи вчителі, які зараз у ЗСУ, і яких, імовірно, у громаді знають батьки й діти. На їхніх прикладах освітяни можуть розповідати про російсько-українську війну та воїнів Збройних сил України.

• У 10–11 класах, які вже вивчають предмет “Захист України”, можна розповісти, що дає армія людині, яка йде на військову службу. За словами вчителя-військовослужбовця, мається на увазі дисциплінованість, зібраність та бойове побратимство, яке дещо відрізняється від дружби в цивільному житті.
• Старшокласникам можна додати, що армія також вчить, як дбати про власну безпеку. Наприклад, як діяти, якщо бачите людей напідпитку або треба захистити свій будинок від злодіїв.

За словами Марії Воротило, важливо донести учням, що українці здавна вміють воювати, але часто нам бракувало підтримки, яка є в України зараз. Зрештою, без вміння боронити свій край і бажання жити в незалежній державі наша історія могла б скластися інакше.

Дякуємо кожному й кожній, хто залишив дім, родину й тилове життя, аби вкотре обстояти наше право на незалежну Україну. Це сучасні герої, якими ми захоплюємося та яких цінуємо.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Віктор Грудаков, prjctr.notion.site