Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Дитина “принесла” із садка чи школи стереотипи: що робити?

Ще вчора ваша дитина не думала, що “дівчатка нічого не тямлять у математиці”, і не казала “Помилятися – це погано!”, а сьогодні “принесла” із садка чи школи такі стереотипи. – пише у своїй статті на ресурсі “Гендер в деталях” психологиня Марта Приріз. – Та іноді вони можуть бути помічними. Здивовані?

Стереотипи допомагають нам почуватися безпечніше в нових ситуаціях. Наприклад, коли в нас є набір стереотипних уявлень про якусь країну і її мешканців, то, їдучи туди вперше, ми менше тривожимося, ніж якби не мали жодної інформації”.

Марта додає, що стереотипи дають нам змогу швидше адаптуватися і витрачати менше часу, коли ми стикаємося із чимось новим для нас або маловивченим. Проте тут наш мозок грає з нами в невтішну гру: щоб зекономити час і зусилля на пізнання / аналіз ситуації чи людини, ми користуємося готовими стереотипами, які передаються через телебачення, школу, сім’ю.Та хіба світ не заслуговує на те, щоб ми відкривали його по-справжньому, а не крізь призму чужих “ярличків” і узагальнень?”, – ставить риторичне запитання читачам психологиня.

У своїй статті Марта Приріз дає рецепти, як діяти, якщо дитина “принесла” додому стереотипи. Зокрема:

  • як дізнатися, звідки в стереотипа “ростуть ноги”;
  • з чого почати роботу з розсіюванням узагальнень;
  • чому до вибору дитячих казок і мультфільмів варто ставитися відповідально;
  • як пояснити, чим загрожують стереотипи.

Публікуємо статтю ресурсу “Гендер в деталях” у майже незмінному вигляді.

ДІЗНАЙТЕСЯ, ЗВІДКИ “РОСТУТЬ НОГИ” ЦЬОГО СТЕРЕОТИПУ

Стереотипи чимось нагадують грип: їх можна “підчепити” й засвоїти – “заразитися”, але при детальному розгляді вони трансформуються чи навіть зникають. Тоді людина знову стає “здоровою”, тобто аналізує інформацію, перш ніж наліпити на неї ярлик і відкласти в комірку пам’яті. Звичайно, діти лише вчаться цього, проте ми – дорослі – можемо закласти певні алгоритми: як аналізувати інформацію, як зрозуміти, чи вона правдива, де шукати відповіді.

Завдяки питанням, хто тобі це сказав і де ти таке почув, ви зможете оцінити два аспекти.

1. Як часто дитина “приноситиме” стереотипи додому в майбутньому. Якщо стереотип транслює вчитель/ка в школі чи вихователь/ка в садочку, ви зрозумієте, чи перегукується з вашими цінностями такий стиль викладання чи виховання.

2. Наскільки дитина схильна вірити цьому твердженню. Стереотипи поширює людина, яка для дитини беззаперечний авторитет? Тоді шанси, що дитина довіриться і сприйме судження без сумнівів і вагань, зростають.

ЗАПИТАЙТЕ: “А ЧИ ВСІ ТАКІ?”

Стереотипи узагальнюють і звучать як “усі такі” або “всі так роблять”. Наприклад,

  • усі жінки погано водять авто”,
  • усі чоловіки хочуть мати керівні посади”,
  • усі білявки дурні”,
  • а “усі роми – злодюги” тощо.

Як бачимо, стереотипи стосуються певних категорій людей і не пропонують осмислювати ситуації критично, натомість дають нашому мозку готову відповідь.

На практиці це відбувається десь так: приходить дитина й каже: “Мамо, Коля сказав, що всі дівчатка дурні й нічого не тямлять у фізиці”.

Провідна діяльність дитини – гра, а інформація краще запам’ятовується у формі історій в активному діалозі, тому найліпше почати розмову з питання: “А як ти думаєш, чи всі дівчата планети Земля справді дурні? Чи всі дівчатка нічого не тямлять у фізиці?“. Цим ви покажете, що:

  1. ця тема не дурниця, а емоції дитини вас по-справжньому турбують;
  2. думка дитини вам важлива й цінна;
  3. ви готові розмовляти й пояснювати, а не критикувати;
  4. можливо, Коля був неправий, коли так сказав, але я як мама чи тато готова/ий це обговорити разом із тобою;
  5. дитина може звертатися до вас із різними питаннями, і ви разом спробуєте пошукати відповіді;
  6. мама чи тато не тиснутиме авторитетом, а намагатиметься пояснити зрозумілими словами й прикладами.

Найпевніше, дитина розгубиться і скаже “Я не знаю…“, але може прозвучати й відповідь “так” або “ні”. Це й буде відправною точкою для розвінчування “підхопленого” стереотипу.

РОЗПОВІДАЙТЕ ІСТОРІЇ, ЯКІ СПРОСТУЮТЬ СТЕРЕОТИП

Як ми вже згадали вище, діти запам’ятовують історії, бо там є динаміка і близькі, зрозумілі для дитини герої чи приклади. Неважливо, чи це будуть правдиві історії про реальних людей, чи ви їх щойно вигадали про уявних осіб. Намагайтеся вкласти в них думку-антипод, яка має запам’ятатися дитині.

Наприклад, історія науковиці Марії Склодовської-Кюрі закарбується в пам’яті дитини з більшою імовірністю, ніж повчання. Адаптуйте історію до віку дитини, її вподобань – так вона по-справжньому зацікавить і буде актуальною для сина / доньки.

НЕХАЙ МИСТЕЦТВО СТАНЕ В ПРИГОДІ

Важливу роль у формуванні життєвих переконань відіграє мистецтво. Зокрема, казки, що їх ми читаємо нашим дітям, передають їм моделі мислення і поведінки. Наприклад, казка про Попелюшку може сформувати думку, що варто постійно чекати особливих обставин, чудес і людей замість того, щоб самостійно розвʼязувати проблемні ситуації. Якщо казка улюблена, то ви читали її дитині кільканадцять разів. Це були перші тексти у її житті, тому дитина вбирала їх, мов губка, звичайно, ще не вміючи критично осмислити й фільтрувати почуте. Тому, коли здається, що це лише казки, згадайте, що вони чудово запам’ятовуються, а вчинки героїв дитина може несвідомо відтворювати все життя.

Відтак до вибору перших книжечок варто ставитися особливо відповідально. Намагайтеся йти з кінця: що я через книжки хочу передати дитині, які життєві установки, переконання, цінності? Такі питання зорієнтують вас у виборі не лише книжок, а й мультфільмів.

ПОЯСНЮЙТЕ, ЧИМ ЗАГРОЖУЮТЬ УЗАГАЛЬНЕННЯ

Найкраще робити це на прикладах, наочних для дитини. Можна пояснити так (в історію вставте факти про реальних однокласників сина чи доньки): “Уяви, що в клас прийшов новий хлопчик. Він почав знайомитися з усіма дітьми.

  • Побачив Андрійка, у якого від народження не було пальчика на лівій руці, і злякався. Бо вдома його мама лише негативно відгукувалася про людей з інвалідністю.
  • Тоді познайомився з Катею. У неї чорне волосся і смаглява шкіра. Катя не ромка, але дуже схожа на неї. Хлопчик зневажливо подивився на Катю, бо його бабуся щоразу повторювала, що “цигани – то не люди”.
  • А тоді хлопчик підійшов знайомитися з тобою. Побачив на парті книжки й зошити – охайні, з відмінними оцінками. Подумав, що ти тільки уроки вчиш цілими днями й більше нічим не цікавишся. І вирішив, що з тобою він дружити теж не буде, бо разом вам буде нудно“.

На основі таких історій обговоріть із дитиною два моменти.

1. Чи не залишиться хлопчик дуже самотнім, якщо всіх довкола сприймає крізь “окуляри” стереотипів? Якби він більше дізнався про інших дітей, чи могли б вони подружитися?

2. Чи хотіла б / хотів би ти, щоби про тебе думали щось, не дізнавшись, яка / який ти насправді?

Можна навести порівняння, що стереотип нагадує окуляри: ми одягаємо їх і починаємо бачити все і всіх в інших кольорах, але це не означає, що світ насправді такий, як ти його бачиш через ці окуляри.

Аби дізнатися, яке ж воно все навколо, треба їх зняти, тобто, скажімо, пізнати людину, перш ніж керуватися узагальненнями про неї, її націю чи релігію.

Марта Приріз, психологиня

Титульне фото: thoughtco.com

Матеріали за темою

Обговорення