Якбитологія для душі: ідеї для уроків історії на тему “А що, якби росії не було”

Кажуть, історія не знає умовного способу, але ніхто не може заборонити нам фантазувати. “Якбитологія” – це назва для альтернативної історії України, яку вигадав історик Дмитро Шурхало. А що було б, якби-то все пішло не так?..

У попередньому матеріалі “Нова українська школа” розглянула завдання для уроку географії на тему “Якби на місці росії був океан”, а в цій статті поділимося ідеями для схожих уроків з історії.

• Як можна побудувати такий урок,
• для яких класів і під час вивчення яких тем такий підхід може стати в пригоді,
• з якими предметами можна побудувати інтеграції,

читайте в новому матеріалі.

ЯКБИ РОСІЯ РОЗВАЛИЛАСЯ: РІЗНІ ПІДХОДИ ДО ВИХІДНОЇ ТОЧКИ МІРКУВАНЬ

Урок з історії, де можна розглянути концепцію “світу без росії”, може мати різний вигляд. Ось які підходи пропонує Ігор Стамбол, кандидат історичних наук, доцент кафедри інформаційних комунікацій факультету української філології, культури й мистецтва Київського університету імені Бориса Грінченка.

1. По-перше, за словами науковця, можемо відштовхуватися від припущення, що росія зовсім не сформувалася як держава на ранніх етапах своєї історії:

• це може бути урок релаксу й фантазування у 5–6-х класах (але слід враховувати, що тут можливі тригерні моменти, якщо, наприклад, у когось з учнів або учениць родичі загинули, зникли безвісти, в полоні тощо);
• або ж це може бути комплексний проєкт для поглибленого вивчення історії в 11 класі.

2. По-друге, на такому уроці можна розглянути конкретні періоди/події в історії, коли росія могла втратити державність, – і припустити, які економічні, політичні, культурні наслідки це могло би мати для України й світу.

3. По-третє, цікаво було б визначити оптимальний момент, коли росія мала би розпастися, щоб Україні й світу після цього жилося найліпше.

“Наприклад, розглядаємо такий варіант: у реальній історії Богдан Хмельницький у 1654 році покликав Москву проти Польщі. Як наслідок – союз і рабство-”дружба навєк”, – пояснює Ігор Стамбол. – Отже, тема для роздумів: Хмельницький має союз із Молдовою й Трансільванією, або Швецією й Туреччиною – ніякої Москви.

Або ж інший варіант із відомою історичною подією: Наполеон не програв, як було насправді, а переміг Російську імперію. Скажімо, він дав Україні самостійність – зʼявилося Королівство Київське. Яким буде подальша доля королівства? Ми можемо вигадати багато сценаріїв”.

Для того, щоб учителю чи вчительці ґрунтовно підготуватися до такої розмови, Ігор Стамбол рекомендує ознайомитися із працею Юрія Липи “Розподіл Росії” (вона містить і гіпотези, які вже справдилися (розпад СРСР), і мапи, які стануть у пригоді під час дослідження).

Ще один цікавий підхід, дотичний до теми, – це пошуковий проєкт, присвячений тому, як би розвинулися поневолені росією “малі народи”, зокрема Півночі, якби зберегли незалежність від агресора. Якщо організовувати такий проєкт, важливо чітко поставити декілька питань і дати на них відповіді:

• чому нам важливо досліджувати цю тему (тому, що ці народи поневолені росією, як колись українці, однак, на відміну від нас, асимільовані, а після усіх загарбницьких воєн рф, у яких змушені були брати участь, ще й “пов’язані” з етнічними росіянами кров’ю. Ми розуміємо, що нам психологічно складно подолати неприязнь до умовних бурятів, однак, якщо учні й учениці на це здатні, це може бути продуктивне дослідження природи колоніалізму);
• визначити перелік цих народів, описати спосіб їхнього життя до загарбання росією і після;
• визначити основні битви із корінними народами, переможні для росії (і, відповідно, з’ясувати, у який момент щось могло б піти не так, аби поневолені зберегли свою незалежність і території), дізнатися про каральні експедиції проти цих народів;
• поміркувати, яким шляхом міг би піти їхній розвиток (можливо, як приклад, можна орієнтуватися на схожі праці щодо корінного населення Північної Америки);
• з ким вони могли б мати зовнішньополітичні відносини, які саме тощо.

Такий проєкт допоможе осягнути те, як імперія не лише фізично знищує корінних мешканців певних територій, але й стирає їхню етнічну/національну ідентичність, роблячи частиною великої “політичної нації” загарбників.

У ЯКИХ КЛАСАХ І НА ЯКИХ ТЕМАХ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО РОЗВАЛ РОСІЇ

Для того, щоб використати другий із запропонованих вище підходів (розглянути конкретні періоди чи події в історії, коли або внаслідок яких росія могла би втратити державність), треба визначити конкретні теми, під час вивчення яких ми розглядатимемо певні можливості.

Визначити теми у конкретних класах із 7 до 11 нам допомогла викладачка кафедри Новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, авторка підручників, методистка ГО “Смарт освіта” Юлія Топольницька. А по коментар щодо альтернативного розвитку подій редакція звернулася до Олександра Желіби – кандидата педагогічних наук, викладача історії, співавтора програм із громадянської та історичної галузі для базової середньої школи. Він уже має досвід в дослідженні “альтернативної історії” України, адже створював мапи для книжки “Українська якбитологія. Нариси альтернативної історії” Дмитра Шурхала.

Для зручності цей матеріал ми представили у вигляді таблиці. Коментарі у колонці “Приблизні наслідки” належать Олександрові Желібі.

Пропонуємо самостійно – разом з учнями – визначити, чи сприяли б такі наслідки становленню української державності чи ні.

Кожне із цих припущень може породити чимало інших, стати нагодою розширити свої знання з історії, поглибити розуміння історичних процесів – і навіть провести аналогії із сьогоденням.

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ І ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Розмова з учнівством про “світ без росії”, крім морального задоволення, корисна в багатьох аспектах.

Завдяки їй можна активізувати міжпредметні зв’язки – скажімо, із географією та українською і навіть зарубіжною літературою. Наприклад, обговорення “світу без росії” може стати нагодою розкрити на уроці історії літературознавчі теми, не охоплені в програмах з літератур, – жанри альтернативної історії та криптоісторії. Вони, з одного боку, вимагають володіння історичним матеріалом, а з іншого – розвиненої фантазії, здатності аналізувати дані й будувати причинно-наслідкові звʼязки, встановлювати звʼязок між минулим, сьогоденням і майбутнім, у такий спосіб розвивати компетентності учнів та учениць, що закладені в основу філософії НУШ.

• Альтернативна історія в літературі – це, власне, твір-припущення щодо того, як по-іншому могли би розвиватися історичні події. На кожну із розглянутих вище тем учні й учениці можуть написати власний невеликий твір: нарис, новелу, оповідання, ліричний твір – чи навіть подумати над планом роману або повісті. Визначення головних і другорядних сюжетних ліній і системи персонажів, навіть якщо цей твір ніколи не буде написаний, також сприятиме розвитку креативності й системності мислення.

“Можна запропонувати дітям історичну ситуацію, щоб вони самі висунули гіпотези, оформити хмару думок. Можна написати есе на тему “Що було б, якби…” або листа певній історичній постаті, що стоїть у центрі сюжету (П. Сагайдачний, І. Виговський, І. Сірко тощо), і розповісти про те, які наслідки могли б мати його дії, якби він вчинив інакше чи інакше склалися обставини”, – пропонує Юлія Топольницька.

Приклади альтернативної історії в українській літературі –

• романи Василя Кожелянка “Дефіляда у Москві” (на тему Другої світової – висвітлення подібне до того, яке запропоноване в таблиці вище);
• Олександра Ірванця “Рівне/Ровно (Стіна)” (СРСР не розвалився, у Рівному є стіна на кшталт Берлінської, яка ділить місто на західне, європейське, і східне, радянське) і “Харків 1938” (Українська Народна Республіка встояла).

Ці твори можуть бути цікаві учням і ученицям старших класів, зокрема тим, які засвоїли естетичну концепцію постмодернізму (її вивчення передбачене в 11 класі).

• Окремою темою для розмови може стати розвиток української культури, зокрема літератури, у вільних умовах – без росії. Скажімо, якби СРСР не сформувався як державне утворення, долі представників Розстріляного відродження склалися б зовсім інакше. “Як варіант, можна дати дітям творче завдання написати вірш у дусі кого-небудь із цього покоління – скажімо, Семенка чи Тичини, – з умовного пізнього періоду їхньої творчості, якби їх не знищили або не зламали психологічно”, – додає учителька української мови та літератури, методистка ГО “Смарт освіта” Катерина Молодик.

Під час розгляду сценаріїв “А якби росія розпалася” насправді можна перекинути “місток” навіть до вивчення фізики, адже у фізиці й в літературознавстві “точкою біфуркації” називають різні явища. У жанрі альтернативної історії це якраз той момент подієвої невизначеності, коли все пішло не так, як було насправді.

• Натомість криптоісторія – це жанр фантастики, у якому зображений світ нібито не дуже відрізняється від знайомого нам, але автор/авторка припускає, що в ньому відбувалися таємничі події, про які звичайні люди нічого не знають (наприклад, може йтися про магію чи втручання прибульців). Такий жанр може бути цікавий для підлітків, які захоплені історією та фантастикою, але з ним варто бути обережним, аби не захопитися ще й “теорією змови” – бо це вже щось із того, що полюбляють самі росіяни.

Ірина Пасько, аналітикиня “Нової української школи”

Титульне фото: ГО “Смарт освіта”