Сваряться через службу батьків у ЗСУ: чому між дітьми виникають такі конфлікти та як їм запобігати

На жаль, на третій рік повномасштабної війни тема залученості до захисту України часом стає приводом для образ і звинувачень. Часто учасниками таких конфліктів стають діти. У медіа з’являються історії, що учні й учениці ображають одне одного, бо чиїсь рідні служать у Збройних силах України, а чиїсь – ні.

Буває, що учні ігнорують хвилини мовчання в школі, присвячені пам’яті загиблим у російсько-українській війні, або погрожують вчителям, що “здадуть їх у територіальні центри комплектування”.

Чим небезпечна для нас ця тенденція – редакція поговорила з Наталією Подоляк, сімейно-дитячою психотерапевткою (яка працює в напрямах КПТ, EMDR, ССТ), а також тренеркою програми “Діти і війна. Техніки зцілення”.

Разом із Наталією ми з’ясували:

• чи дійсно зросла кількість конфліктів між дітьми, пов’язаних із темою війни та службою в ЗСУ;
• чому тема захисту країни стала приводом для сварок;
• як дорослі можуть підтримувати дітей, які стали жертвами або ініціаторами згаданих ситуацій;
• як запобігати конфліктам між дітьми, пов’язаним із захистом України.

[Редакція “НУШ” усвідомлює чутливість теми в суспільстві. Та цим матеріалом ми звертаємо увагу саме на проблеми конфліктів / булінгу в шкільному середовищі, де жертвою стає дитина. Ця стаття не стосується питань мобілізації та військової служби загалом].

ЯК ЧАСТО ВИНИКАЮТЬ СВАРКИ ТА БУЛІНГ ЧЕРЕЗ СЛУЖБУ В ЗСУ АБО ІНШІ ВОЄННІ ТЕМИ

Якраз напередодні нашої розмови з Наталією Подоляк стало відомо про інцидент в одній зі шкіл Києва, який теж так чи так був пов’язаний із темою війни. Учитель сварив та ображав учня-переселенця, який переїхав із родиною до Києва з Луганщини.

На жаль, іноді діти чують образи від дорослих або однолітків тільки через те, що вимушено переїхали з тимчасово окупованих територій, наприклад, у західні чи центральні регіони. Приводом для суперечок може стати й те, що діти, які переїхали з ТОТ, говорять російською, бо ще недостатньо володіють українською.

Такі історії не поодинокі, коли діти й дорослі сваряться через мову, статус ВПО, рідних на війні абощо. Ми зібрали декілька конфліктних випадків, про які нещодавно розповідали регіональні медіа.

• На Львівщині вчителька ображала українських військових у розмовах із дітьми. Зокрема, казала, що “воїни на фронті такі ж тупі, як і учні класу, та ніколи не переможуть”. Суд визнав освітянку винною в булінгу.
• Раніше про факт булінгу щодо шестикласника на Івано-Франківщині повідомляла активістка Любов Бурак. Однокласники писали йому погрозливі повідомлення та ображали. За інформацією активістки, його тато два роки служить у ЗСУ, а хлопець збирав кошти на підтримку військових.
• Медіа Хмельниччини розповідали історію учня, який не вставав разом з однокласниками під час хвилини мовчання та перекидав столи на благодійному ярмарку на підтримку ЗСУ [як зауважила Наталія Подоляк, це може бути формою протесту, розібратися із чим має шкільний психолог].

Тобто в інформаційному полі час від часу з’являються новини про факти булінгу або сварки в школах, пов’язані з війною.

У Службі освітнього омбудсмена теж фіксують зростання випадків булінгу в закладах середньої освіти. Про це в ефірі “КИЇВ24” розповіла Надія Лещик, начальниця відділу медіа та аналітики служби освітнього омбудсмена.

За її словами:

• у 2020 році Служба отримала 50 звернень щодо булінгу в школі;
• у 2022 – 36;
• у 2023 – 56.

У службі освітнього омбудсмена пояснюють це зростання тим, що в дітей час від часу виникає бажання когось образити чи принизити. А через війну діти стають ще більш вразливими й нестабільними. Це може посилювати їхню агресію та жорстокість одне до одного.

Тобто не всі випадки булінгу, зафіксовані службою освітнього омбудсмена, стосуються війни. Але можуть бути спричинені психологічним станом, у якому діти опинилися через війну.

З ЧИМ ПОВ’ЯЗАНІ КОНФЛІКТИ НА ТЕМУ ВІЙНИ

Нагадаємо, що булінг – це систематичні образи однієї особи чи групи осіб до іншої, чи інших людей. Тобто це не разові, а постійні випадки. За булінг передбачена адміністративна відповідальність (докладніше про ознаки булінгу та як реагувати на нього в школах читайте в роз’ясненні Міністерства освіти і науки).

Тож деякі ситуації, які виникають між дітьми та дорослими, можна схарактеризувати як конфлікти чи непорозуміння, а не булінг. На цьому акцентує Наталія Подоляк, додаючи, що конфлікти, які виникають між дітьми на тлі війни, це радше не цькування, а сварки, які вони почули від дорослих та скопіювали у своє життя.

“Коли ми чуємо від дітей звинувачення, що хтось воює на фронті, а хтось – ні, що хтось іде в ТЦК, а хтось уникає мобілізації – це не дитяча тема й не дитяча думка, – каже психотерапевтка.

– Це тези, які вони почули від дорослих, а ті натомість могли побачити їх у різних обговореннях у соцмережах. Адже є спільноти в мережі, які навмисно ділять суспільство на тих, хто залишився, і тих, хто поїхав, хто воює і ні, хто мобілізується, а хто не хоче. Це однозначно розщеплення суспільства і є люди, які потрапляють під цей вплив”.

Такому впливу можуть піддаватися ті, хто зараз переживає травму або втрату. Як пояснює Наталія, перебуваючи в такому стані, люди не можуть ввімкнути критичне мислення і ними легко маніпулювати. Такі люди можуть бути в певні моменти емоційно нестабільними й дуже швидко піддаватися впливу.

“Керувати людьми, які в травмі, стає легше, а травмованих у нас стає більше. І зараз дуже просто розщепити суспільство на тих, хто воює та не воює. А “ухилянтами” часом називають навіть тих людей, які обслуговують наших військових, волонтерять, створюють щось корисне для армії”, – додає Наталія.

Це налаштовує людей одне проти одного, це чують діти, вони в цьому живуть і повністю переймають поведінку та фрази дорослих”.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ-ЖЕРТВУ ТА ДИТИНУ-АГРЕСОРА

Наталія Подоляк додає, що зараз діти справді проявляють агресію одне до одного через те, що чиїсь тати чи мами не воюють або не загинули. Така реакція – це один із симптомів травматизації. Дорослі, які стають свідками таких конфліктів, мають розуміти причину дитячої поведінки (травма через війну) та знати, як підтримати таких дітей.

Якщо хтось з учнів, чиї рідні на фронті, ображає однокласника/-цю, у кого мама чи тато не служить у ЗСУ, і це відбувається, наприклад, у школі, Наталія пропонує наступний алгоритм дій:

1. передусім варто фізично дистанціювати дітей, щоб між ним не виникло бійки;
2. учитель/-ка може сказати, що в нього / неї є час для дитини (яка проявляє агресію), щоби поговорити;
3. треба наголосити, що вчительці/ -лю не байдуже, та поспілкуватися з дитиною наодинці;
4. можна сказати учню/-иці: “Я розумію, що ти зараз злишся, бо твій тато /мама в небезпеці. Ти злишся, бо не можеш на це вплинути”;
5. додати, що тато Петрика / Олі тощо теж бере участь у війні, але в інший спосіб, і пояснити: “Якщо ти зараз гніваєшся на нього / неї, ми роз’єднуємося, і тоді нас дуже легко перемогти”.

Пояснюючи дитині, що саме з нею відбувається, дорослі допоможуть знизити її рівень емоцій. Наталія Подоляк акцентує, що під час такої розмови не можна звинувачувати дітей у чомусь чи ставати на чийсь бік. Завдання дорослих – підтримати дітей, адже вони ні в чому не винні, а їхня поведінка може просто віддзеркалювати дорослий світ.

Розмовляючи з дитиною, яка спровокувала агресію щодо інших, варто уникати фраз:

• “що ти кажеш / що ти робиш”;
• “як ти посмів / посміла про це говорити (звинувачувати, що чиїсь рідні не воюють на фронті)”.

Наголошуємо, така розмова має відбутися між учителем/-кою та учнем/-цею індивідуально. А перед усім класом вчитель/-ка має продемонструвати, що їй / йому не байдуже, що він / вона бере на себе відповідальність, щоб вирішити ситуацію.

Це заспокоїть дітей, вселить у них довіру й дасть розуміння, що вчитель/-ка знає, що робити й допоможе розв’язати проблему.

Важливо підтримати дитину, яка стала жертвою конфліктної ситуації або яку цькують через те, що її рідні не воюють на війні або не загинули на фронті.

1. Спочатку вчитель/-ка може запитати дитину, як вона почувається, що в цьому конфлікті було для неї найболючішим.
2. Запевнити, що слова, які дитина почула щодо свого тата чи мами, справді образливі та можуть викликати злість.
3. Пояснити, що “твій тато / мама також беруть участь у війні, але в інший спосіб, це теж важливо для нашої перемоги”.
4. На завершення додати, що Маруся / Микола злиться не на тебе чи твоїх батьків, а на ворога, через якого його батькам довелося йти й боронити нашу країну.

Учитель має поговорити з усіма дітьми, залученими до конфлікту, щоб усі були почуті та отримали підтримку.

Буває, образливі фрази, що чиїсь тати або мами не служать у ЗСУ, діти чують не від однолітків, а від дорослих.

• У такому випадку діти, які стають жертвами образ, мають звернутися по допомогу до дорослих, яким довіряють, і в жодному разі не замовчувати прикру ситуацію.
• Якщо це відбувається в школі, діти мають повідомити про це адміністрацію.

Чи варто залучати до розв’язання проблеми батьків? На думку Наталії, якщо це разова ситуація, тоді такої потреби немає. Якщо конфлікти повторюються, то батьки дітей, які стають кривдниками, мають про це знати.

Але вчителю/-ці варто підібрати відповідні слова для опису конфлікту. Адже пам’ятаймо, що діти віддзеркалюють світ дорослих, і позиція батьків якраз може бути приводом для інцидентів між однокласниками (удома діти можуть чути фрази “чому він /вона не воює”, “хто його / її туди посилав” тощо).

1. Наталія Подоляк радить вчителям починати розмову з батьками з того, що ми всі – українці, і справді переживаємо непрості часи.
2. У кожного своя біда й ми не знаємо, як вона проживається в кожній сім’ї, також не знаємо історію кожної родини.
3. Далі додати, що дитина дуже сильно хвилюється через те, що її тато / мама на фронті, а в однокласників – ні. Ця злість і невідомість спричиняє агресивну поведінку щодо інших дітей, у яких не така ситуація.
4. Можна порадитися, як вчитель/-ка разом із батьками може спільно допомогти дитині, щоб їй було комфортно.

Можливо, у батьків є певні рекомендації. Нехай поділяться, як вони дають раду з агресією дитини, які способи використовують. Це може допомогти вчительці/-леві виробити з батьками спільну стратегію, щоби підтримати дитину.

ЯКІ ПРОСВІТНИЦЬКІ ЗАХОДИ МОЖНА ПРОВЕСТИ У КЛАСІ

Для покращення атмосфери в класі після прикрих інцидентів можна провести виховні години на тему “Я пишаюсь своїм татом / мамою”. Нехай кожна дитина розповість про своїх батьків. Бо в когось мама плете маскувальні сітки, в іншого тато збирає гроші на підтримку певного підрозділу ЗСУ, а діти в класі можуть не знати, чим допомагають фронту батьки однокласників.

Можна провести захід, де діти познайомляться з батьками однокласників. Як розповідає Наталія Подоляк, це може бути доречно в класі, де часто повторюються конфліктні ситуації, пов’язані з темою війни.

• Батькам варто пояснити, що мета цього заходу – налагодити атмосферу в класі, показати, що кожен дорослий важливий і робить необхідну роботу для перемоги.
• Батьки можуть розповісти свої історії, як підтримують військових тощо. Це допоможе об’єднатися батькам і дітям.
• Такі зустрічі можуть надихнути дітей на власний проєкт допомоги військовим. Гарне продовження діалогу з батьками – спільна організація ярмарків, плетіння сіток абощо. У такий спосіб діти відчують себе залученими до допомоги військовим і демонструватимуть власний внесок, а не оцінюватимуть величину внеску батьків.

Якщо в класі є діти-переселенці, нехай на одній із виховних чи позакласних годин усі учні розкажуть, чим прекрасна їхня земля. Діти-ВПО опишуть свій край, з якого переїхали, а інші можуть розповісти про батьківщину батьків чи дідусів-бабусь:

• що там вирощували;
• які тварини були;
• що корисного вироблялося для України тощо.

“Щоб уникати звинувачень щодо переселенців, з дітьми можна говорити, що Луганщина, Донеччина, Львівщина, Івано-Франківщина, Закарпаття – це все Україна, – уточнює психотерапевтка. – Можна навіть запитати в дітей, якщо Україну роздробити на окремі шматки, чи виграємо війну? Ні”.

Такі розмови між вчителями й учнями можуть стати протидією маніпуляціям, які ширяться в інформаційному просторі та сіють між нами розбрат.

“Насправді треба проводити з учнями й ученицями просвітницькі бесіди, їх зараз не вистачає і дітям, і всьому суспільству, – пояснює Наталія Подоляк. – Наприклад, нам, дорослим, не вистачає докладнішої інформації про події на фронті. Нестача інформації заповнюється здогадками та фантазіями. Багато інформації шириться навмисно, щоб відвертати нашу увагу.

Але якщо на маніпуляції ведуться дорослі, то на дітей впливати ще простіше, бо вони не загартовані та не мають імунітету до інформаційних вкидів. Тому їм треба допомогти подивитися на ситуацію під іншим ракурсом. Давати їм хоча б рятівну соломинку, розповідаючи про гордих українців, історичних, літературних чи мистецьких героїв”.

Наталія радить дорослим пам’ятати, що ми опинилися в однаковій складній ситуації, у якій маємо єднатися, а не сваритися. Саме наша єдність робить нас сильними й допомагає протистояти ворогу.

Якщо ви шукаєте відповіді на питання:

• як підтримати дітей, які втратили рідних на війні;
• як перемкнути дітей із російського контенту;
• як допомогти порозумітися людям зі статусом ВПО та без нього

або інші важливі теми, пов’язані з війною, редакція “Нової української школи” зібрала 34 тематичні матеріали, які допоможуть вчителям і батькам виважено побудувати розмову про війну та стати стійкішими.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Mikhail Nilov, pexels.com