Тренуємо креативне мислення в учнів: добірка вправ від Марії Титаренко

“Настала осінь…”. Здебільшого учні й учениці саме так починають свій твір чи есе про цю пору року. Як зупинити таку закономірність і спонукати дітей генерувати свіжі ідеї?

У цьому нам допоможе креативне мислення, для якого зовсім не обов’язково чекати на музу чи натхнення. Адже хороша муза на письмі – це насправді добре натренований м’яз. А тренувати його можна (і варто!) за допомогою різних вправ та методів.

Про це в межах тренінгу для освітян від “Національного проєкту: пишемо есе“, який організувала ГО “Смарт освіта”, розповіла Марія Титаренко, одна з тренерок проєкту, а ще есеїстка, журналістка, кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка та авторка книжки “Не музи, а м’язи. 50 вправ із творчопису”.

“Нова українська школа” публікує скорочену текстову версію виступу тренерки. З цього конспекту ви дізнаєтеся:

• що варто знати про латеральне (креативне) мислення;
• як його стимулювати в учнівства, якщо в них немає музи чи натхнення;
• які вправи для цього використовувати під час уроків;
• які нестандартні завдання запропонувати дітям.

Далі – пряма мова пані Марії.

ЩО ТАКЕ КРЕАТИВНЕ [ЛАТЕРАЛЬНЕ] МИСЛЕННЯ

Креативний спосіб мислення може розвинути в собі буквально кожен та кожна і для цього не обов’язково мати натхнення. Адже креативне мислення можна тренувати, так само як і логічне, використовуючи різні методи й вправи.

Так стверджував мальтійсько-британський письменник і психолог Едвард де Боно. Він також називав творче мислення латеральним (далі – ЛМ), тобто бічним, яке передбачає не прямі, стандартні, шаблонні, нормативні рішення, а креативні, інноваційні, провокативні, парадоксальні й водночас прості та дієві.

Саме користуючись латеральним мисленням ми не йдемо навпростець, а шукаємо складніші шляхи, які потім показують нам абсолютно нові й цікаві підходи. Як приклад, я завжди наводжу своїм студентам таку ілюстрацію Антуана де Сент-Екзюпері в “Маленькому принці”:

Фото: Вікіпедія

За сюжетом, пілот (один із героїв твору) любив у дитинстві малювати, але ніхто не розумів, що саме він зображує на своїх картинах. Одного разу він намалював удава, який з’їв слона. Однак усі дорослі говорили, що це капелюх, і не тямили, як же це може бути удав і слон. Тож він намалював другий малюнок – удава в розрізі.

Ця метафора показує, як із віком змінюється наше ставлення до речей, а багата дитяча фантазія обростає рамками. Однак креативне мислення – саме про вихід за ці рамки. Серед головних принципів ЛМ, за Едвардом де Боно:

• усвідомлення ідей, які вже панують та є стереотипними;
• пошук різних підходів до явищ та проблем;
• звільнення з-під жорсткого контролю логічного мислення, бо часто креативне мислення – алогічне;
• ситуативність або ж використання випадку. Наприклад, у вас під рукою зараз парасоля – використайте вправу з нею! Вимкнулося світло – поміркуйте про світло в темряві з учнівством;
• визнання інакшості думок: будь-який погляд лише один із низки можливих;
• виклад оцінки, судження;
• генерування нових підходів.

А ще де Боно стверджував, що креативне мислення потрібно впроваджувати та вивчати в школах на рівні з логічним. Адже, за його концепцією, будь-яке мислення має свої алгоритми та принципи, які можна тренувати й розвивати різними методиками.

Марія Титаренко під час тренінгу для освітян. Фото: Анастасія Мантач

Тож, щоб мислити креативно, не потрібно чекати музи. Хороша муза – це натренований м’яз, над яким ми постійно працюємо.

Під час занять зі своїми студентами я часто порівнюю натхнення із лампочкою. Коли вона світиться, то нагрівається. Уявімо, що нагрівання – це і є натхнення. Але лампочка не може спочатку нагрітися, а тоді світитися. Так само і з нами. Насамперед нам потрібно за допомогою різних вправ “накачати” ключові м’язи, щоби потім ми могли самостійно генерувати натхнення, а не чекати на нього.

ДОБІРКА ВПРАВ ТА МЕТОДІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ

• Метод “Шести капелюхів”.

Це рольова гра, яку запропонував де Боно. Її суть у тому, що для розвʼязання якоїсь проблеми учасники мають розглянути її із шести різних поглядів (способів мислення). Змінюючи капелюхи, учасники також змінюють свої ролі та способи мислення.

Фото: Анастасія Мантач

Кожен капелюх має певний колір, який відповідає типу мислення:

• білий – фокусується на фактах і цифрах (аналітичне мислення);
• жовтий – має оцінити, що позитивного є в певній ситуації, та скласти оптимістичний прогноз;
• чорний – оцінює ризики, недоліки та загрози;
• червоний – залучає емоційний інтелект (увага до емоцій, відчуттів та інтуїції);
• зелений – генерує креативні ідеї;
• синій – виконує роль модератора, який керує процесом обговорення, відводить час кожному з учасників для аргументації та узагальнює всю роботу.

Щоби провести таку гру з учнівством, можна поділити їх на групи за кольорами капелюхів, а потім зробити узагальнення на основі аргументів усіх груп. Або ж виконувати цю вправу індивідуально, коли кожен/на учень/учениця приміряє на себе всі шість типів мислення.

За допомогою такого методу можна сформувати повніше уявлення про проблему чи явище та оцінити її на всіх рівнях.

• Метод РМІ (plus-minus-interesting).

Ще одним із методів, які пропонував де Боно для розвитку креативного мислення, є метод РМІ (у перекладі “плюс-мінус-цікаво”) – це потрійний підхід до розв’язання проблеми. Тобто ми не мислимо лише категоріями позитивного та негативного, а намагаємося знайти в проблемі чи явищі потенціал цікавого (що цікавого може бути в певній ситуації). Це і є простір для креативу.

Наприклад, раніше я аналізувала, як можна покращити навчання в Zoom, щоб студенти хотіли приходити на заняття та вмикати камери. Проаналізувавши плюси й мінуси, а також потенціал цікавого я прийшла до такої ідеї:

на початку занять я запропонувала студентам показувати на камеру своїх песиків, котиків чи якусь улюблену річ, яка завжди під рукою (і якої немає в класах). Це відгукнулося, усі хотіли цим ділитися і водночас такий ритуал створював настрій та атмосферу для всього заняття.

• Шукайте парадоксальні рішення.

Для цього я обираю картини відомих художників-парадоксалістів та у фотошопі прибираю з них якісь ключові елементи. Потім я ставлю перед студентами завдання запропонувати свої версії, що було приховано. Головне, не вгадати! Суть у тому, щоби пропонувати не логічні варіанти, а креативні, часто парадоксальні. Тут важливо не боятися пропонувати навіть найабсурдніші ідеї. Іноді версії моїх студентів навіть цікавіші за авторські.

Наприклад, із чого художник змальовує птаха (картина Рене Магрітта). Звісно, відповідь “із птаха” буде логічною, але пам’ятаймо, що ми відходимо від логіки. Після відповідей показую оригінал:

Така вправа допомагає подолати поріг сподіваного та вимикає автоматизм мислення, який часто стримує креатив. А ще в учнівства це точно викличе wow-ефект та гарно їх активізує.

• Демонструйте приклади креативних текстів.

Цікавим прикладом латерального письма, який можна розглянути з учнівством, є Конституція Республіки Заріччя (Ужупісу), ізольованого масиву Вільнюса.

Ця конституція специфічна, адже вона написана в креативній формі, але водночас юридично верифікована й навіть перекладена різними мовами, включно з українською. У ній є 41 стаття. Й ось декілька з них:

• Людина має право жити поруч із річкою Вільнялє, а Вільнялє – текти поруч із людиною.
• Людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах.
• Людина має право померти, але не зобов’язана.
• Людина має право на помилку.
• Людина має право бути одною-єдиною.
• Людина має право лінуватися або нічого не робити.
• Людина має право любити кішку й опікуватися нею.
• Кішка не зобов’язана любити свого господаря, але в скрутну хвилину мусить прийти йому на поміч.

Фото: “Українська правда”

Опрацювавши цей текст, ви можете дати учням і ученицям завдання написати конституцію від імені дитини чи їхнього домашнього улюбленця, словом, поекспериментувати.

• Пишіть з учнівством один текст у різних стилях.

Наприклад, письменниця Анастасія Левкова у своїй книжці “Спільна мова. Як народжуються і живуть слова” провела експеримент та переписала одну зі статей нашої Конституції, використовуючи зовсім не властиві такому стилю просторіччя, діалектизми, оціночні судження тощо.

Фото фрагменту з книжки Анастасії Левкової “Спільна мова. Як народжуються і живуть слова”

З учнівством теж можна попрацювати в цьому напрямі. Наприклад, під час вивчення різних стилів дати завдання взяти за основу один текст та змінювати його відповідно до інших стилів.

• Пропонуйте створювати тексти від імені якихось незвичних істот чи предметів.

Можна запропонувати учням створювати тексти не від свого імені, а від незвичної істоти, наприклад, картини на стіні, кактуса в кімнаті, домашнього улюбленця, ручки тощо. Це також допомагає урізноманітнити їхні роботи та відійти від однаковості.

Фото: Анастасія Мантач

• Залучайте народне “креативне мислення” (фразеологізми, прислів’я, приказки).

Допомогти “розім’яти креативні м’язи” перед письмом може й завдання закінчити прислів’я чи приказку. Чому ця вправа вмикає креативне мислення? Бо часто наші прислів’я чи приказки можуть закінчуватися парадоксально – антонімічно до першої частини.

• Собаку з’їв, а… хвостом вдавився.
• Два чоботи пара, але… на одну ногу.
• Перший хлопець на село, а… у селі дві хати.

Або ж учні можуть попрацювати над значеннями тих чи тих фразеологізмів. Наприклад, “пройти вогонь, воду й мідні труби”. Хоча першу частину цього фразеологізму знає чимало людей, значення “мідні труби” хтось може пов’язувати з будівельним матеріалом. Але насправді це словосполучення означає найважче моральне випробування фанфарами, тобто духовим оркестром, який супроводжує тих, хто здобув визнання та славу. Тож в переносному значенні “мідні труби” означають випробування славою.

Ще на розминці перед початком уроку можна попросити учнівство заповнити афоризми із пропусками, але не відгадувати, а саме креативити, пропонувати свої ідеї. Також діти можуть вигадувати неологізми (придумувати нові слова). Але, звісно, перед цим вони мають добре засвоїти мовні правила та норми, щоби розуміти, де ми ще експериментуємо, а де вже порушуємо.

• Працюйте з метафорами.

Я, наприклад, часто використовую метафору-парасольку. Про неї розповідаю й у своєму вправнику. Вона наштовхує на цікаві асоціації та розігріває перед писанням. Просто поставте перед дітьми розкриту парасолю (можна зламану, мокру, вашу чи чиюсь) і попросіть написати про неї метафорично, образно, несподівано.

Не вказуйте жанр, нехай кожен пише так, як підказує йому/їй натхнення (чи парасоля). Звісно, найпростіше – зробити її натуралістичний опис. Але це не буде оригінально.

Складніше створити метафору, наприклад, порівняти її з втомленим птахом, який приземлився в клас, аби перепочити від дощу, але ось-ось стрепенеться і полетить далі. Можливо, хтось вигадає цілу історію про цю парасолю.

• “Відмальовуйте” картину словами.

Запропонуйте учнівству відтворити картину з фрази за допомогою дієслів. Наприклад, “жінка йде”. А далі описуємо, як саме вона йде: чимчикує, човгає, вимальовує, вальсує, плентається… Так, лише одним дієсловом ми можемо створити зовсім інший образ. Водночас ця вправа розвиває уяву та увагу.

• Розвивайте сенсибельність.

Це здатність залучати різні органи чуття читачів (зір, смак, нюх, слух, дотик). Наприклад, у звукописі ми словами відтворюємо звуки, які чуємо навколо, як-от кипіння чайника, шум води, дощу тощо. У кольорописі ми відкриваємо величезний світ відтінків та розвиваємо знання палітри. Мову таких текстів ще часто називають мультисенсорною.

Інші нестандартні завдання, які продукують креатив:

• щоденник брехні, у якому діти пишуть де і про що збрехали. Звісно, такі тексти мають залишатися приватними. Учні можуть показати їх на загал лише з власної волі;
• промова диктатора;
• авторська молитва;
• вербальний натюрморт;
• три найдивніші слова;
• партитура чайника (звукопис) та багато іншого.

Головне – дозволяйте учням експериментувати та помилятися. Пояснюйте, що сам текст не є якимось божеством – його можна переписувати, закреслювати, писати знову із чистої сторінки. Наша мова гнучка і з нею можна працювати в різні способи.

Звісно, не все виходить із першого аркуша, але, щоби вийшло, треба багато вправлятися та “виписуватися”. Пам’ятайте, що письмо має бути унікальним, як відбитки ваших пальців!

Редакція “НУШ” нагадує, що ГО “Смарт освіта” створила та опублікувала безплатні матеріали для розвитку навичок письма, критичного мислення та читацької грамотності учнівства базової та старшої школи. Вони розміщені на спеціально створеній сторінці “Національного проєкту: пишемо есе” за посиланням.

Також вам можуть бути цікаві наші попередні матеріали на цю тему:

• “Вчимо учнів писати небанальні твори та виробляти свій стиль: добірка цікавих методик креативного письма від “Національного проєкту: пишемо есе”“
• “Читацька грамотність vs вміння читати: із чим насправді мають труднощі українські підлітки та як цьому зарадити“

Текстову скорочену версію тренінгу Марії Титаренко підготувала Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне зображення: автор – Tyler Anthony, dribbble.com

Фото з тренінгу – Анастасія Мантач, ГО “Смарт освіта”

Текст створений у межах навчання вчителів “Національного проєкту: пишемо есе”, яке відбувається за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Проєкт реалізується ГО “Смарт Освіта” в межах Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.