Що передбачає нова концепція історичної освіти та які ризики й переваги для учнівства має

Обговорення концепції історичної освіти, яку нещодавно затвердило Міністерство освіти і науки України, супроводжують бурхливі дискусії. Основні скарги стосуються того, що, через об’єднання історії України та всесвітньої в один курс, фокус із вивчення історії нашої держави зміститься, тому діти погано знатимуть історію України. Та й загалом, мовляв, під час війни змінювати історичну освіту не на часі.

Однак побоювання про втрату україноцентричності у загальному курсі історії безпідставні, адже на історію України планують відвести дві третини програми.

Редакція ознайомилася з текстом концепції історичної освіти, а також зібрала думки освітян-істориків, чи на часі зміни, які в ній передбачені.

Читайте в нашому матеріалі:

• про що йдеться в концепції;
• чи було громадське обговорення документа й чому так багато критики зараз;
• які пропозиції концепції мають найбільше несприйняття;
• що зміниться для учнівства у вивченні історії;
• чому зміни в шкільному курсі історії неминучі.

ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ У НОВІЙ КОНЦЕПЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ

Ознайомитися з текстом концепції можна на сайті МОН. Нижче редакція “НУШ” спробувала виокремити її ключові пропозиції, а також порівняти, наскільки вони збігаються з тими змінами, які хочуть бачити вчителі-історики (про це йшлося в наших попередніх матеріалах, а також у звіті МОН щодо громадського обговорення концепції).

1. Концентричний підхід до вивчення історії.

Він передбачає, що учні й учениці поступово занурюватимуться у вивчення історії та, залежно від свого віку, засвоюватимуть нові, глибші знання про певні історичні події та процеси.

• Знайомство з історією України пропонують почати ще в початковій школі (на пропедевтичному рівні [пропедевтичний рівень передбачає ознайомлення з певною наукою – ред.] через внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки), коли переважатиме країнознавчий підхід із вивченням елементів географії, історії, фольклору своєї країни й рідного краю.
• У 5–6-х класах діти знайомитимуться з основними сюжетами історії України та світу від найдавніших часів до сьогодення (зберігається пропедевтичний підхід із міжпредметними та внутрішньопредметними зв’язками).
• Учні й учениці 7–9-х класів вивчатимуть історію України та світу комплексно, за історико-культурними періодами, шукаючи причинно-наслідкові зв’язки між різними подіями на території нашої держави та країн-сусідів і світу.
• Для учнівства старшої школи пропонують в 10–11-х класах загальний курс історії, а в 11–12-х класах – додаткові курси на вибір, наприклад, історична географія, інтелектуальна історія або історія культури.

Учні й учениці зможуть завершити повний курс історії наприкінці 9 класу, а не вивчати, як зараз, незалежність України в 11 класі.

До речі, у школах Великої Британії учні вивчають ядро знань із більшості предметів у базовій ланці. Вважається, що на рівні базової освіти дитина має здобути всі необхідні їй знання, а в старших класах вивчати глибше певні предмети чи напрями, пов’язані з її майбутньою професією, наприклад, бізнес чи медицину.

2. Проблемно-тематичний підхід замість лінійно-хронологічного.

Відмовитися повністю від хронологічного підходу не вдасться, бо, якщо знайомити учнів початкової школи та учнів 5–6-х класів з основними подіями української історії, так чи так про них треба розповідати в певній часовій послідовності.

• Тому концепція зберігає хронологічний підхід для 1–6-х класів. Але це не означає, що діти вивчатимуть всю історію України та світу в цьому періоді навчання. Ідея в тому, щоби познайомити їх із ключовими подіями й дати розуміння, коли та за яких умов вони відбувалися.
• Починаючи із 7 класу, історію пропонують вивчати за проблемно-тематичним підходом, але зі збереженням хронологічно-подієвої логіки.
• Старша школа повністю переходить на проблемно-тематичне вивчення історії. Тобто весь курс “крутиться” довкола історії України, а учні працюють з окремими темами, наприклад, Україна у війнах чи правозахисні рухи в Україні та світі.

“Ідеться про зовсім інший принцип вивчення історії. Тепер не буде так, що вчитель/-ка записує на дошці дати та факти й розповідає про них. При проблемно-тематичному підході ми маємо зануритися в історичні події та явища, вибрати не окремі теми, а основні історичні процеси, та розглянути їх із різних сторін, – пояснює Юлія Топольницька, методистка ГО “Смарт освіта”, вчителька, історикиня.

Наприклад, коли діти вивчатимуть період Богдана Хмельницького, їм треба розповісти про передумови козацької революції та про те, що відбувалося в цей час у світі, що це дало і який мало вплив на наші події. Тому що в цей час, напередодні нашої революції 1648 року, у країнах Європи відбувалися свої революції. У Європі вже відбулася революція цін через відкриття колоній та бажання збагатитися їхнім золотом. Це відкрило економічний потенціал українських земель і водночас посилило соціальні суперечності. Тобто європейські процеси так чи так вплинули на ті процеси, які відбувалися в Україні”.

Окрім вивчення міжнародного й політичного складників, додає Юлія, за тематичним підходом мають розглядатися економічні, соціальні, культурно-релігійні, повсякденні практики в роки Козацької революції, їх порівняння зі світовими процесами.

[Докладніше про особливості хронологічного та тематичного підходів читайте в цій статті].

3. Інтеграція історії України та всесвітньої історії.

Об’єднання двох історій в одну в МОН ілюструють схемою, що раніше історія України та всесвітня історія вивчалися в школі окремими траєкторіями, а тепер історія України вивчатиметься в контексті подій та різних процесів у світі.

Водночас україноцентричний компонент залишається ключовим. За концепцією, розподіл тем матиме таке співвідношення: 70 % на історію України, 30 % на всесвітню.

Фото з фейсбук-сторінки МОН

Чому пропонують загальний курс історії?

Як ідеться в концепції, “під впливом російсько-української війни та дов’язаних із нею трансформацій міжнародних відносин Україна опинилася в епіцентрі геополітичних процесів. Це спонукає до виразнішого погляду на історію України як невід’ємного складника європейської та загалом світової історії. У системі загальної середньої освіти такий підхід має бути реалізований через запровадження єдиного загальноосвітнього курсу історії, ключовим виміром якого буде взаємодія України і світу в історичній ретроспективі”.

Також концепція передбачає, що курс “Історія” (або з іншими назвами, як-от “Історія: Україна і світ”, “Історія України та світу”) наблизить освіту до сучасних наукових інтерпретацій минулого та розширить саме поняття “історія України”.

Оскільки це питання спричинило найбільше дискусій між освітянами, докладніше на ньому зупинимося далі.

Хоча інтегровані курси історії – не новинка для української освіти. На сайті ІМЗО опубліковано 11 модельних програм, серед яких є і інтегровані курси вступу до історії та громадянської освіти для 5–6-х класів (ці курси є пропедевтичними) та інтегровані курси для 7–9-х класів, у яких поєднується історія України та всесвітня історія.

4. Інтеграція історичної та громадянської освіти.

Зараз громадянська освіта вивчається окремим курсом у 10 класі. Автори концепції пропонують повністю інтегрувати її в історію, починаючи з початкової школи. Тобто діти мають дізнаватися про свої права та обов’язки, як громадян України, про національні цінності, роль демократії та національної ідентичності тощо впродовж усього навчання.

У початковій школі ці теми можна інтегрувати, наприклад, у курс “Я досліджую світ” чи подібні до нього. А в середній та старшій школі – у курс історії.

• Як пояснюють у концепції, це дасть змогу “повніше реалізувати громадянознавчий потенціал історичної освіти”;
• підсилити “формування та об’єднання української політичної нації”;
• “реалізувати одне з базових призначень історії, як школи поведінки людини в суспільстві”.

ЯК ВІДБУВАЛОСЯ ОБГОВОРЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ТА ЯКІ ПРОПОЗИЦІЇ ВЧИТЕЛІВ У НІЙ ВРАХУВАЛИ

Через ці дискусії щодо концепції може здатися, що документ готувався тишком-нишком, про нього мало хто знав і ніхто не долучався до обговорення.

Можливо, таке враження складається через те, що підготовка концепції почалася ще наприкінці 2022 року. Відтоді на сайті МОН було небагато згадок про роботу над документом.

1. Так, у грудні 2022 року в МОН створили робочу групу для розробки концепції реформи історичної освіти.
2. Майже через півтора року на сайті міністерства з’явився наказ про затвердження концепції.

Утім, у педагогів-практиків була можливість долучитися до громадського обговорення проєкту, яке проводили в червні-липні 2023 року. Про це МОН повідомляло на своєму сайті.

У звіті за результатами громадського обговорення йдеться, що МОН отримало 81 лист від педагогічних колективів та окремих вчителів-практиків, методистів, науковців.

А ще в травні 2023 року робоча група проводила анкетування про ключові положення концепції. До анкетування долучилося 3786 педагогів, кожен четвертий – це шкільний/-а вчитель/-ка або викладач/-ка історії.

Та, як зауважує Олександр Панарін, кандидат історичних наук, історик, вчитель вищої категорії, автор підручників і посібників з історії, офіцер ЗСУ, до будь-якого обговорення треба ставитися скептично. Адже до нього долучаються і ті, хто справді цікавиться темою обговорення і є фахівцем із цих питань, а також ті, хто геть не в темі.

А зараз, на думку історика, питання оновлення історичної освіти політизується, навколо нього навмисно шириться багато маніпуляцій. Наприклад, що інтеграція історій знищить вивчення історії України.

На думку Юлії Топольницької, головним непорозумінням концепції стало те, що не було комунікації між її стейкхолдерами: “Треба було інформувати вчителів час від часу, що відбувається з концепцією, на якому вона етапі, які пропозиції беруться до уваги, а які – ні. Бо інтегрований курс давно вже викладається в школі й досить непогано заходить учням. Але не було достатньої комунікації змін, тому зараз вирують дискусії”.

У будь-якому випадку офіційне обговорення концепції відбулося, і думки вчителів-практиків, за словами МОН, у ній зафіксовані.

• Порівняємо, які саме пропозиції освітян надходили під час громадського обговорення;
• про які зміни розповідали вчителі в розмовах із журналістами та авторами “НУШ”;
• і що передбачає затверджена МОН концепція.

*В оновленій Типовій програмі для 5–9-х класів на предмети історичної та громадянської освіти передбачено дещо інше навантаження, ніж вказано в концепції:

• у 5 класі – 1,5–2,5 години;
• у 6 класі – 2,5 години;
• у 7 класі – 2,5 години;
• у 8 класі – 3 години;
• у 9 класі – 3,5 години.

Загалом, як бачимо в таблиці, більшість пропозицій і зауважень учительства враховані в новій концепції.

• Втім, аби вичитати загальний курс історії за годинами, вказаними в документі, вчителям треба взяти години з резерву, тобто зменшити кількість годин на інші предмети.
• Також у концепції немає відповіді на питання освітян, як будуть корелювати програми НМТ зі змінами у вивченні історії в школі.

А ще вчителі хочуть мати більше деталей про те, як саме буде втілюватися концепція, бо від цього залежатиме успіх оновлення історичної освіти.

ПЛЮСИ Й МІНУСИ ІСТОРИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Оскільки інтегровані курси історії вже є в школах України, можна зробити проміжні висновки, наскільки успішно вони впроваджуються та які перепони виникають. Відповідно, ці виклики та переваги можна взяти до уваги, коли в МОН працюватимуть над реалізацією концепції історичної освіти. І поставити в центр уваги учнів, адже будь-які зміни впроваджуються для покращення якості їхнього навчання.

До переваг інтегрованої історії Юлія Топольницька зараховує:

• розвантаження двох програм;
• зміщення акценту зі знаннєвого компонента на опанування вмінь, навичок і компетентностей;
• вивчення історичних процесів, явищ, подій комплексно.

“Наприклад, у 6 класі зараз діти вивчають інтегрований курс історії, де левову частку програми займає історія Давнього світу. Цей період і для дорослої людини є надзвичайно складним, а для дітей 6 класу й поготів, – розповідає Юлія. – Про цей період їм треба знати й розуміти, що в час енеоліту та міднокам’яного віку на території України була трипільська культура, яка чомусь починає занепадати. Водночас у Єгипті, зовсім в іншому кліматі, зароджується єгипетська цивілізація з розвиненою економікою, політикою, військом, культурою, релігією.

Головне в цій історії, зʼясувати з дітьми, чому так сталося? Пояснити, що єгиптяни мусили виживати в складних географічних умовах, тож використовували ресурс єдиної річки в пустелі, як могли, так і до держави дійшли. Тоді як трипільці, користуючись перелоговою системою, виснажуючи родючі землі, не так переймалися питанням виживання. Так, імовірно, вони не змогли пристосуватися до змін клімату, зовнішньої загрози й зупинити внутрішні чвари”.

На думку Олександра Панаріна, діти не мають бути фахівцям із теми Давнього світу, розбиратися у визвольних процесах Південно-Африканської Республіки тощо – цим темам можна присвятити один-два уроки, щоб загалом ввести в контекст. Але діти мають мати загальне уявлення про історію і дивитися на світ українськими очима.

“Критики концепції маніпулюють на тому, що ми тепер відкидаємо історію України й будемо вчити всесвітню історію, і так втрачається україноцентричне національне ядро, – розповідає далі історик. – Але йдеться якраз про інше: стрижнем, фундаментом загальної історії є історія України”.

Він наводить приклад, що національну визвольну революцію в Україні в середині XVII століття треба вивчати в контексті революцій у країнах Європи, бо тоді тут починався процес формування сучасних європейських націй [про що вище розповідала Юлія Топольницька – ред.]. З учнівством треба порівнювати, що було у Франції, Англії та Україні. А також розбиратися, чому таких національних революцій не було в Московії.

“Якщо знаходити відповіді на ці питання, дитина розумітиме, чому Україна є повноправною частиною Європи. Не через розташування на карті, а тому, що всю нашу історію ми проходили приблизно однаковий шлях, як і європейські країни, мали схожі події з подібними наслідками”, – акцентує Олександр Панарін.

Одним із викликів буде потреба в навчанні вчителів (що, ймовірно, їх теж бентежить), зміна підходів до навчання та створення нових методичних матеріалів.

На думку Юлії Топольницької, ще один із ризиків інтегрованого курсу може бути пов’язаний із тим, що автори спробують навантажити його надмірною інформацію.

• Наприклад, в учнів і учениць 5–6-х класів ще погано складається в цілісний пазл “сучасне-минуле”. Тому важливо не перевантажити дітей цього віку даними, а навчити проводити паралелі на простих прикладах.
• В учнів 8–9-х класів уже є розуміння того, як минуле пов’язане із сьогоденням, та як сьогодення безпосередньо впливає на майбутнє. Далі, за словами Юлії, діти нанизуватимуть на цю інформацію знаннєвий компонент, знайомитимуться із сюжетами з історії, і їм буде легше проводити паралелі не лише між минулим і теперішнім, а і прогнозувати майбутнє та проводити паралелі між певними подіями.

ЩО ДАСТЬ УЧНІВСТВУ ВИВЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КУРСУ ІСТОРІЇ

У концепції йдеться, що інтегроване вивчення історії дасть учнівству декілька переваг:

• можливість ширше розпізнавати себе в спільноті (від громади до світу);
• виплекати свою національно-культурну ідентичність (зокрема, через зіставлення і порівняння);
• пізнати і зрозуміти себе, своє оточення, рідний край і світ;
• усвідомити розмаїття та єдність, взаємозалежність світу, сформувати почуття співпричетності та відповідальності;
• повніше уявити реальні ситуації та побачити інформаційне поле, з яким доведеться зіткнутися в житті;
• усвідомити зв’язок між минулим, теперішнім і майбутнім;
• побачити історичне знання як цілком практичну потребу;
• сформувати понятійний апарат, необхідний для систематичного вивчення та розуміння історії.

Василь Дяків, переможець Global Teacher Prize Ukraine-2020, вчитель історії, громадянської освіти та основ здоров’я Заліщицької державної гімназії, як учитель-практик, вважає, що будь-які зміни треба розцінювати з позиції учнівства. А в учнів ключове питання нині – “Навіщо мені вчити історію?”. Щоб знайти на нього відповідь, викладання історії потребує інших підходів. Будувати їх якраз можна на базі нової концепції.

Освітянин описує декілька викликів, які треба врахувати під час реалізації концепції, орієнтуючись на інтереси учнівства.

1. Ідеологічний – усі теми мають бути підпорядковані ідеї державності та сфокусовані не лише на стражданні Українців та відокремленості нашої історії від світової, а на усвідомлення дитиною варіантів світових успіхів, держав і конкретних особистостей.
2. Політичний – зараз на тему нової концепції висловлюються різні політичні сили, додає Василь Дяків. Їхні думки теж різні, а деякі демонструють, що їм не потрібен електорат, який вміє думати й розуміє справжню цінність політичних ідей, знає можливості їхнього реального втілення. Тобто історія – це своєрідна вакцина від популізму, вважає вчитель.
3. Змістовий – концепція має бути фундаментом, на основі якого готуватиметься типова програма, модельні програми, підручники, акцентує вчитель.
4. Методичний – на думку Василя Дяківа, інтегрований курс потребує вдумливих і патріотичних педагогів-істориків, які мають цінності державників та не бояться складних питань або не дають простих відповідей на них, залишаючи вибір за дитиною. А це передбачає і підготовку вчителів.

“Адже підготовлений випускник, який уміє критично мислити, має таки бачити, що не тільки школа є територією державності, де діють закони, але й суспільство так діє”, – резюмує вчитель.

ЧИ ПОТРІБНІ ЗМІНИ В ШКІЛЬНІЙ ІСТОРИЧНІЙ ОСВІТІ

У концепції історичної освіти наведені аргументи, чому курс шкільної історії потребує змін.

• По-перше, вторгнення росії в лютому 2022 року стало новим етапом глобальної історії, а також свідченням, що Україна прагне бути частиною європейського світу, зокрема, членом ЄС та НАТО.
• По-друге, російсько-українська війна вплинула на формування української політичної нації. За понад 30 років незалежності, вказують автори концепції, ще ніколи українці не демонстрували таку єдність у захисті мови, історичної пам’яті, церкви та проєвропейської орієнтації.

Ці зміни в житті українців треба зафіксувати та відобразити в нових підходах до викладання та вивчення історії. Адже історична освіта загалом має реагувати на нові соціальні, культурні та політичні виклики, з якими нині маємо справу.

Юлія Топольницька додає, що учні мають здобувати в школі не лише знання, а й навички, як пристосуватися до різних умов життя та шукати виходи в різних ситуаціях, використовувати здобуті знання і вміння. Також історія безпосередньо пов’язана з формуванням громадянського суспільства та патріотичним вихованням. А зараз діти вчать акт проголошення незалежності України й часом не розуміють, чому і як це відбулося, як, зокрема, міжнародний чинник вплинув на розвал СРСР.

“Лише тоді, коли ми зрозуміємо, що процес формування нашої державності був довготривалий, а Україна завжди була в контексті світових процесів, проводячи паралелі, залежно від віку дітей, не навантажуючи їх зайвою інформацією, аж тоді навчимо дітей думати, – зауважує історикиня.

Тому концепція – це спроба навчити дітей історії не просто як набору дат і фактів, а як історії глобальної – історії, яка має причини й наслідки, історії, яка не закінчується державотворчими процесами. Україна завжди була частиною великої європейської цивілізації. Також нам важливо позбутися віктимізації та применшення української історії, бо в нас відбувалися ті самі процеси, що й у Європі. Можливо, в інший час та за інших обставин”.

За словами Олександра Панаріна, зміни в історичній освіті назріли давно, і для них не треба чекати завершення війни. Навпаки, варто реагувати на виклики, спричинені війною, і готувати молодь, що підростає, як мінімум, до ідеологічної боротьби.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ